Зварювальниця, сепараторниця та водійка великовантажної машини: історії вибору (не)жіночих професій

Жінки поступово займають сфери, які традиційно вважаються «чоловічими». Наприклад, за останні роки частка жінок в ІТ виросла з 20 до 25%. А військовослужбовиць побільшало більш ніж удвічі. Однак до балансу у гендерному розподілі професій досі далеко.

Дослідження Infosapiens виявило, що 56% опитаних українців погоджуються з тим, що існують виключно «чоловічі» та «жіночі» професії. Такі переконання, йдеться в дослідженні, часто транслює близьке оточення – 21% батьків схиляють своїх дітей до вибору професії, «яка підходить дівчині або хлопцю».

«Намагання зробити дівчину бухгалтеркою або перукаркою, тому що це «жіноча» професія, а не тому, що вона їй подобається, просто відтермінує новий пошук роботи і кар’єрних можливостей», – каже експертка ринку праці Тетяна Пашкіна.

Нині, каже вона, виробничі спеціальності, які вважаються «чоловічими», навпаки, відкривають для жінок чимало кар’єрних можливостей. За словами Пашкіної, зараз існує високий попит з боку роботодавців на фахівців і фахівчинь. Ті, хто захоче опанувати виробничі спеціальності, додає, будуть затребуваними на ринку.

Такі перспективи приваблюють все більше жінок, які беруться за складну, але тому й добре оплачувану роботу. Попри те, що їм все одно доводиться боротися зі стереотипами, як вони розповідають, багатьом вдається швидко зростати і самореалізовуватися у науково-технічних або виробничих галузях, які вважаються «чоловічими». Як знайти себе та зруйнувати упередження – читайте в історіях водійки великовантажної машини Тетяни, сепараторниці Кіри та газоелектрозварювальниці Альони.

Тетяна Литвинчук, 36 років, водійка великовантажної машини з вивезення гірської маси в кар’єрі

– Вперше я сіла за кермо трактора у 9 років. З одного боку, я була в захваті та уявляла, як на ньому їхатиму. А з іншого, мене охопив страх, дуже боялася, аби кудись не врізатися. Поруч завжди був батько, який мене вчив і підтримував, тож я з часом навчилася водити. В 13 років у мене був свій мопед.

Вчитися я пішла на швачку, бо батьки не хотіли, щоб я покидала рідне місто, та й професія вважалася «жіночою». Щодо водіїв, то на той час таких професій для дівчат просто не було. А навіть якби можна було стати водійкою, оточення сприймало це з насторогою.

Змінити фах мене підштовхнув чоловік, який теж кермує великовантажною машиною у кар’єрі. Коли він приходив додому, я бачила, як у нього світяться очі від роботи! Мені теж захотілося відчути цей захват, тому коли я побачила вакансію водійки, то відразу записалася на співбесіду. Мій чоловік відреагував дуже позитивно, а от батьки боялися, казали: «Ти ж дівчинка. Куди тобі така велика машина? Це небезпечно». На початку мені теж було страшно, я боялася втратити основну роботу, якщо щось не вийде. Але в процесі навчання змогла подолати страх. Я завжди казала, що зроблю усе можливе, аби керувати цією машиною-монстром і довести, що жінки можуть це робити не гірше, а навіть краще за чоловіків.

Я прийшла на комбінат, маючи категорію «В». Тут я пройшла навчання і опанувала самоскид, який може підіймати 90 тонн вантажу. Мої знайомі кажуть: «Таню, ти божевільна!». Звісно, це складна робота. За день ми можемо наїздити від 120 до 180 кілометрів. Але ви не уявляєте, наскільки класно я почуваюся, коли сідаю за кермо, починаю відвантажувати гірську масу і долати різні перешкоди на шляху. Для когось це виглядає дико, але я від цього у захваті. Мені подобається те, що я роблю, і за це ще й гарно платять.

На заводі у нас працює 5 водійок. Колектив здебільшого чоловічий, тому спершу хлопці були налаштовані проти нас. Але коли вони побачили, що в нас добре виходить, то почали ставитися інакше, допомагати. Зараз вони з нами більше конкурують, бо жінки відповідальніше і часто краще виконують роботу.

Попри те, що ми працюємо на такій потужній машині, ми все одно залишаємося жінками. Ми фарбуємо губи, буваємо ніжними, як вдома, так і на роботі. Я думала, що у чоловічому колективі в мене з’являться чоловічі риси, але ні, якщо жінка хоче залишатися жінкою – професія неважлива.

Альона Піддубна, 38 років, газоелектрозварювальниця

– Я працюю газоелектрозварювальницею вже 20 років. У професію я потрапила випадково, бо не змогла вступити в інститут через великий конкурс. Щоб не втрачати час, я пішла в училище на зварювальника, бо на інші спеціальності місць не було. Згодом мені самій стало цікаво, як плавити метал, як з ним працювати. Пам’ятаю, як вперше взяла зварювальний апарат – у мене аж мурашки побігли по тілу.

У групі я була єдиною дівчинкою, але стосунки в нас склалися дружні, хлопці мене захищали і підтримували. Закінчивши школу, вони ще не розуміли «жіноча» чи «чоловіча» це професія. Якось на заміну до нас прийшла викладачка і сказала: «Дівчинко моя, ти просто не розумієш, куди ти йдеш. Це чоловіча справа, яка вимагає зусиль і жорсткого характеру». Вона мала рацію, я і справді доклала багато зусиль, аби досягти результатів і вирости у своїй професії.

Я зварюю величезні металоконструкції – це різні комплектуючі, конструкції для конвеєрів, млинів, подрібнювачів і так далі. Вони важать від 15 кілограмів і більше. Моя найбільша конструкція – це газорозподіл довжиною 10 метрів і висотою 3 метри. Художники малюють фарбами, а я щоразу малюю зварювальним апаратом. Роблю так, аби все було красиво, акуратно, щоб шви аж виблискували. Я отримую від цього задоволення.

На комбінаті я – теж єдина жінка серед чоловіків. Спочатку були й підколи, і погляди, і слова різні, мовляв, «що вона там може, нічого вона не вміє». Але якось до нас прийшла перевірка. Мою роботу контролерка прийняла без зауважень, а от чоловік поруч з аналогічним досвідом мусив переробляти. Тоді мої колеги зрозуміли, що я щось вмію, потім почали радитися зі мною та просити про допомогу.

Моя робота фізично складна, адже я отримую велике навантаження на спину, ноги, праве коліно, бо на нього я опираюся. Треба весь час дотримуватись техніки безпеки, щільно одягати робочий костюм, перевіряти заземлення, ізоляцію, справність кабелів, аби током не вбило тебе чи сусіда. До такої роботи треба бути підготовленим.

Друзі радили мені спробувати більш-менш «жіночу» професію. Але на своїй роботі я маю кар’єрний ріст, непогану зарплату і бачу перспективи. Я хочу тут досягнути успіху, здобути досвід зварювання різних видів, робити все без помилок. Я керуюся правилом: для мене не існує «ні, не можу». Я зможу. Я обов’язково це зроблю, чого б мені це не коштувало. А всім людям все одно нічого не доведеш. Треба просто робити те, що подобається, і не звертати увагу на інших.

Кіра Абаза, 37 років, сепараторниця дробильно-збагачувальної фабрики, майстриня зміни

– Від роботи сепараторників залежить якість кінцевого продукту, адже саме вони слідкують за дотриманням технології виробництва. Процес виглядає так: на збагачувальну фабрику надходить руда, далі вона подрібнюється і проходить декілька стадій очистки та збагачення. Я відповідальна за те, аби запустити та налаштувати спеціальне обладнання, яке це все робить, проконтролювати показники, а в разі потреби – усунути неполадки.

Цією професією я захопилася ще в дитинстві, бо моя мама працювала сепараторницею. Я часто приходила до неї на роботу, дивилася, як працюють ці величезні машини, як рухаються механізми, як усе шумить! Мене це захоплювало. Тож коли з’явилася можливість прийти на місце мами, я влаштувалася сюди.

Буду відверта, спочатку це був жах. Робота вже не здавалася такою класною, бо все було незрозумілим, складним, мені бракувало знань і впевненості. Але тоді я вже свідомо, розуміючи особливості роботи, вибрала майбутню спеціальність і пішла вчитися.

Крім обов’язків сепараторниці, я вже чотири роки виконую обов’язки майстрині зміни та керую командою, до якої входить понад 30 робітників. З них десь 80% – це чоловіки.

Моя робота складна фізично, влітку у нас дуже спекотно, взимку холодно, брудно і мокро, тому більшість чоловіків вважають, що жінкам тут не місце.

Коли я почала виконувати обов’язки майстрині зміни, то мені казали, що це не для мене, що краще я б сиділа вдома і займалася дітьми та чоловіком. Як я на це реагувала? Я ще більше вчилася, прислухалася до порад досвідченіших працівників і прагнула заробити авторитет з допомогою знань. З часом стало простіше, бо багато хто побачив, як я працюю, і змінив своє ставлення.

Також мені допомогла програма гендерної рівності на комбінаті. Під час навчання я змогла змінити свій погляд на речі, усвідомити, скільки стереотипів оточує нас щодня. Ці стереотипи в першу чергу важливо викорінити зі свого мислення, а вже потім сподіватися, що це зроблять і чоловіки.

Матеріал підготовлений у рамках інформаційної кампанії «Тест-драйв професій для дівчат», яка спрямована на підвищення обізнаності дівчат та жінок про професії, які можна здобути у закладах професійної освіти, та усунення гендерних стереотипів щодо «чоловічих» та «жіночих» професій.