Якуб Лайхтер

На замерзлому полігоні на сході десяток жінок, колишніх ув'язнених, готують до виконання завдань із використанням дронів на передовій.

«Купо» направляє квадрокоптер на посадку. Її звільнили з в’язниці взамін на службу в батальйоні «Шквал» – військовому підрозділі, сформованому з колишніх ув’язнених.

«Я довго намагалася вступити до армії», – каже «Купо», коли інша жінка взяла в руки пульт і дрон знову з гудінням злетів над деревами.

«Із 2023 року я подавала документи всюди, – згадує колишня ув’язнена, – навіть тоді, коли до армії почали приймати ув’язнених, жінок не брали».

За її словами, 46 бригад відмовили їй, перш ніж до в'язниці, де перебувала «Купо», приїхали рекрутери з батальйону «Шквал» 59-ї бригади Збройних сил України.

Рекрутери вилучили тих, хто був фізично непридатний до служби, а також ув’язнених із наркотичною залежністю або тих, хто скоїв тяжкі злочини, такі як зґвалтування чи багаторазове вбивство. За словами «Купо», близько 100 жінок зголосилися служити в батальйоні, проте прийняли лише близько 20.

«Багато жінок досі чекають», – каже «Купо».

«Купо» засудили у віці 23 років, за обставинами, про які вона відмовляється розповідати. Після п’яти років ув’язнення пообіцяла собі не марнувати жодного дня, розповідає вона.

«Немає сенсу сидіти у в'язниці. Треба бути корисним. Гадаю, я можу внести свій невеликий вклад у велику перемогу. Все буде добре, навіть у найгіршому випадку», – каже «Купо».

Згідно з умовами звільнення «Купо» з в'язниці, вона отримає свободу за умови, що прослужить у війську «до кінця війни» з Росією. Однак, багато хто із засуджених не протримається так довго. На цих бійців чекають завдання з високим рівнем ризику в найнебезпечніших районах лінії фронту.

Жінки тут проходять підготовку до розвідувальних операцій, що є менш ризикованим, ніж штурмові завдання піхоти, які доручають багатьом колишнім ув'язненим. До нашої розмови долучається інструктор з полігону: «Для вас піхота – це крайній захід». Одна з жінок відповідає: «Ми покажемо результати не гірші, ніж чоловіки».

«Купо» киває головою у бік групи літніх чоловіків, колишніх ув'язнених, які тренуються неподалік. «Я думаю, що навіть краще», – жартома зауважує вона.

Більшості жінок на цьому полігоні за 20 років, а ось чоловіки тут, колишні ув'язнені, вже давно досягли середнього віку. У міру того як війна затягується, Україна стикається з труднощами у пошуку достатньої кількості мотивованих чоловіків для бойових дій. І пошук людських ресурсів простягається дедалі далі.

Ці чоловіки пройшли місячне навчання і зараз перебувають у режимі готовності. Наказ, який відправить їх на перше бойове завдання, може надійти в будь-який момент.

Під гучні команди інструктора один із колишніх ув'язнених сідає, щоб перепочити. Йому дали позивний «Француз», бо він кілька разів побував у Франції.

«Для мене це важко, – каже чоловік, – у моєму віці це важко». Йому скоро виповниться 58 років.

«Француз» стверджує, що його підставили корумповані поліцейські в Грузії, де його ув’язнили, а згодом екстрадували до України. За словами чоловіка, він зголосився до лав ЗСУ майже одразу після повернення на батьківщину.

Серед низки інших причин мотивом воювати «Француз» називає помсту Росії.

«Не ми прийшли до них, це вони прийшли до нас», – сказав він.

Його рідне місто розташоване в Луганській області, яка зараз перебуває під російською окупацією. Там він і його родина протягом багатьох поколінь працювали на шахтах. На початку війни його дружина виїхала до Франції й живе там разом із дочкою.

«Коли війна закінчиться, я дуже хочу поїхати із «Сявою» до Парижу», – сказав «Француз», вказавши на військового-колишнього ув'язненого, що стояв поруч і з яким він ділився сигаретою.

«Так, до Франції!» – захоплено вигукнув «Сява».

«Сява» за межами України побував лише в Польщі, і то ще в далеких 1990-х роках.

«Мене там затримали. У мене при собі була зброя – пістолет», – сказав чоловік, додавши, що після трьох днів у польській камері його повернули до України. На той час йому було 16 років, і в Україні він знову потрапив у халепу. За його словами, останні 35 років він провів у в’язниці.

«У моєму місті мене всі знають як бандита», – каже «Сява».

Колишній в'язень зауважує, що саме прагнення гідності та сенсу життя спонукало його змінити тюремну робу на військову форму. Проте жодних ілюзій щодо того, що на нього чекає, він не мав.

«Ми знаємо, куди рухаємося. Усі розуміють, що це не буде легка прогулянка лісом, – каже «Сява». – Я налаштований оптимістично, але також готовий до найгіршого».

Через три тижні після тієї розмови «Сява» отримав свободу – але заплатив за неї надто високу ціну.

Під час свого першого бойового виходу він отримав тяжке поранення, внаслідок чого йому ампутували обидві ноги та більшість пальців на руках.