Менш ніж за добу до того, як Єврокомісія запропонувала не надавати тимчасовий захист новоприбулим військовозобовʼязаним українцям, комісар Ради Європи з прав людини Майкл О'Флаерті оприлюднив власну оцінку ситуації із застереженнями щодо можливих порушень прав людини та дискримінації.
В інтерв'ю проєкту Радіо Свобода «Ти як?» О'Флаерті пояснив, чому, на його думку, можливість подати заяву на притулок не є достатньою альтернативою тимчасовому захисту, яким чином держави можуть уникнути порушення прав людини та чому він закликає країни ЄС діяти «з великою обережністю».
– Єврокомісія відреагувала на ваші зауваження і пояснює нові обмеження тим, що для військовозобовʼязаних залишається відкритою можливість звернутися за міжнародним захистом, стасусом біженця. Чи достатньо цього, на вашу думку, для того, щоб нові правила відповідали європейському праву?
– Було б набагато ефективніше та логічніше створити механізм у межах самого тимчасового захисту, який дозволяв би робити винятки там, де вони виправдані.
Це можна зробити, наприклад, надавши людям можливість подати індивідуальне звернення з поясненням, чому вони не повинні підпадати під певну категорію осіб, виключених із захисту.
Я думаю, що, наприклад, люди, які відмовляються від військової служби за переконаннями совісті або з релігійних причин, повинні мати можливість обґрунтувати свою позицію в межах режиму тимчасового захисту. І в результаті отримати тимчасовий захист, якщо вони відповідають необхідним критеріям.
Тому було б значно доречніше включити все це в межах єдиної системи. Коли ж кажуть, що такі люди можуть звернутися за міжнародним захистом, проблема полягає в тому, що міжнародний захист не належить до компетенції ЄС.
Тому в кожній державі-члені ЄС існує власна система, власні правила та власний режим. Відрізняються рівень навантаження на системи розгляду заяв про притулок, правила щодо апеляцій, а також тривалість процедур.
У багатьох країнах служби, що займаються наданням притулку, вже зараз перебувають під величезним навантаженням і не справляються з кількістю справ, які їм доводиться розглядати.
Тому, на мою думку, посилатися на міжнародний захист як на рішення цієї проблеми – це радше посилатися на теоретичну можливість, ніж на практичний і легко застосовний механізм.
І ми говоримо тут, до речі, не лише про дотримання європейського права, а й міжнародного права у сфері прав людини.
Відповідальність за виконання цих зобов'язань несуть самі держави-члени, а не інституції ЄС.
І кожна держава повинна самостійно враховувати свої зобов'язання щодо, наприклад, недопущення повернення людей до країни, де їм може загрожувати катування, а також недопущення примусового залучення до військової служби осіб, які можуть обґрунтовано заявляти про право на відмову від військової служби за переконаннями.
– Якщо держави все ж підуть шляхом автоматичних обмежень, чи можуть вони зіткнутися з ризиком судових позовів через порушення міжнародних зобов'язань у сфері прав людини?
– Я думаю, що перш ніж говорити про наслідки, ми повинні говорити про запобігання їм.
Нам не обов'язково ставити себе в ситуацію, коли доведеться мати справу з такими проблемами.
Для того, щоб усе працювало правильно, державам-членам достатньо внести лише кілька невеликих фінальних коригувань.
Я ціную механізм тимчасового захисту. Я визнаю проявлену щедрість.
І, можливо, саме з цього нам варто було почати нашу розмову, адже загалом Європа дуже добре впоралася зі своєю відповідальністю перед українцями.
Вона приймає людей, надає їм прихисток, а також піклується про найбільш вразливих, про яких у всій цій історії ніколи не можна забувати.
Тож давайте продовжимо цю хорошу історію. Давайте продовжимо історію ініціативи, яка може і повинна бути предметом гордості для Європи.
І якщо зараз внести лише кілька останніх коригувань, ми отримаємо режим і систему, які відповідатимуть своїй меті та водночас будуть сумісними із зобов'язаннями у сфері прав людини.
– Який практичний вплив можуть мати ваші рекомендації для Євросоюзу та його держав-членів?
– Насамперед я не маю повноважень наказувати комусь щось робити.
Моя робота полягає в тому, щоб формулювати аргументи, надавати доказову базу та переконувати держави в необхідності вживати або не вживати певних заходів для дотримання їхніх міжнародних зобов'язань у сфері прав людини.
Саме це моя робота, і я виконую її настільки добре, наскільки можу.
Сьогоднішній документ є моєю спробою показати, як могло б виглядати продовження захисту і кого саме воно повинно охоплювати.
– Як ви оцінюєте кроки Данії, яка вже просуває подібні обмеження для українських чоловіків?
– Я знаю про ситуацію, хоча знаю про неї лише із повідомлень ЗМІ.
І я закликав би Данію діяти з великою обережністю.
І, як я вже говорив раніше, надавати людям можливість оскаржити застосування до них таких загальних обмежень.
Саме цього я і прошу: щоб відповідно до міжнародних стандартів та міжнародного права держави давали людям, які можуть потрапити під виключення, можливість пояснити, чому вони не повинні належати до цієї категорії.
– Чи можуть ваші нинішні висновки та рекомендації у майбутньому використовуватися окремими людьми в судах як додаткові аргументи? І чому ви оприлюднили цей документ саме зараз, буквально напередодні рішення Єврокомісії, а не дещо раніше?
– Так, мої позиції та позиції моїх попередників на цій посаді часто цитуються в судах. І це абсолютно нормально. Судді самі вирішують, наскільки переконливими є ці аргументи.
Щодо часу публікації, то ні, я не вважаю, що це запізно. Навпаки, це дуже вдалий момент, оскільки сьогодні (26 червня – ред.) в Гданську відбудеться важлива дискусія про гуманітарний вимір повернення українців та їхній захист у країнах перебування по всій Європі.
Саме тому я й обрав цей момент для оприлюднення документа. Я не контролюю те, що робить Брюссель, і коли саме він це робить. Про останній етап дискусії в Брюсселі я дізнався із засобів масової інформації так само, як і всі інші.
Форум