Посилання для територій, де сайт Радіо Свобода заблокований
Ханський палац у Бахчисараї – єдиний у світі зразок кримськотатарської палацової архітектури. Його «реставрація» після анексії Криму стала символом зневаги Росії до культурної спадщини корінного народу
У Росії корінним народам дозволені тільки «танці в національних костюмах», а того, хто бореться за права свого народу, переслідують за екстремізм або ж він стає жертвою каральної психіатрії. Про це на 20-й сесії Постійного форуму ООН з питань корінних народів повідомив головний старійшина народу ерзя Сиресь Боляєнь. Він також закликав посилити міжнародний тиск на Росію.
Як повідомляє державна служба України з етнополітики та свободи совісті, таким чином офіційний Київ надав можливість висловитися представнику корінного народу Росії за українською квотою «на противагу фасадній політиці Росії щодо захисту корінних народів та їхніх мов». Водночас голова Меджлісу кримськотатарського народу Рефат Чубаров повідомив, що на тлі численних переслідувань «Росія ставить за мету повне витіснення кримськотатарського народу за межі окупованого нею Криму». Кримські татари називають себе корінним народом півострова, проте в законодавчому полі України, так само як і Росії, це питання не врегульоване. Про ці проблеми йшлося в ефірі Радіо Крим.Реалії.
Старійшина народу ерзя Олександр Болькін (Сиресь Боляєнь) розповів Крим.Реалії, чому він виступав у складі української делегації, коли йшлося про один з корінних народів Росії.
‒ Я б не сказав, що я виступив за квотою України ‒ я входжу до складу української делегації, оскільки я громадянин України. Тут живе чимало ерзян. Одне з наших завдань ‒ донести до світу реальний стан нашого народу й народів Росії. Те, що розповідають російські представники, дуже відрізняється від того, що відбувається насправді. Ми не перший рік працюємо, щоб донести до міжнародної спільноти цю інформацію, нам допомагає Міністерство закордонних справ, Держслужба з етнополітики та постійна комісія при ООН. Я в Україні, я перебуваю на території свободи, я можу дозволити собі говорити правду ‒ і це відрізняє нас від людей, які живуть у Росії в режимі постійної небезпеки. Коли говорять про збереження мови, це некоректно: мова має розвиватися. А в нас навіть не йдеться про розвиток ‒ тільки про збереження. Мова ерзя занепадає.
Олександр Болькін
Олександр Болькін стверджує, що за останні 30 років чисельність його народу знизилася приблизно вдвічі: з мільйона до 400-500 тисяч осіб.
Люди не можуть вивчати рідну мову. Уроки один-два рази на тиждень факультативно ‒ цього явно недостатньо
Олександр Болькін
‒ Говорять мовою ерзя ще менше, вона знищується. Не те щоб влада не займалася цим питанням ‒ навпаки, в Росії йде цілеспрямоване знищення народів. В імперії немає часу, у неї цейтнот, і влада дуже прискорила всі процеси. Два роки тому був ухвалений закон про добровільне вивчення рідної мови ‒ ніби все так красиво, можеш добровільно обирати ‒ але насправді умови такі, що люди не можуть вивчати рідну мову. Уроки один-два рази на тиждень факультативно ‒ цього явно недостатньо, і так в усіх народів Російської Федерації. Я дякую Україні за те, що вона дала нам можливість говорити про це публічно на весь світ.
У січні 2019 року Консультативний комітет Рамкової конвенції про захист національних меншин Ради Європи розкритикував Росію за національну політику. Експерти висловили стурбованість «зростанням домінування російської мови» при одночасній «відсутності ефективної підтримки мов національних меншин».
Представник народу удеге Павло Суляндзига також переконаний, що в Росії права корінних народів на практиці все більше зменшуються і порушуються.
За нинішнього путінського режиму збереження та розвиток багатьох корінних народів Росії залишається під великим запитанням
Павло Суляндзига
‒ Є проблема ідентичності, проблема збереження мови. Щоправда, саме моєму народові вдалося домогтися створення національного парку на нашій території ‒ це єдиний такий випадок у Росії. Він служить не тільки збереженню природи, а й збереженню та розвитку удегейців. Але, на жаль, за нинішнього путінського режиму збереження та розвиток багатьох корінних народів Росії залишається під великим запитанням. Це стосується прав на землю й природні ресурси, самоврядування й багато чого іншого. Нещодавно я виступав на цій же сесії ООН, на одній з панельних дискусій, де говорив про те, що закон ухвалити мало ‒ його потрібно виконувати. У російській Конституції прописані права корінних народів, хоча зараз вони вже трохи розмиті після ухвалення так званих путінських правок. Однак, на жаль, це не дає жодних прав.
Павло Суляндзига
Павло Суляндзига вказує на те, що території корінних народів Росії продаються й купуються на комерційних аукціонах.
‒ Звичайно, ніякі наші громади не можуть конкурувати з бізнесом, і ділянки вилучаються. Я ще у 2012 році, виступаючи на Конгресі народів Росії, говорив, що в Російській Федерації існує нове кріпосне право щодо корінних народів Півночі, Сибіру й Далекого Сходу. Тобто продаються їхні землі, де живуть корінні народи. У якийсь момент приїжджає незрозумілий дядько з документами й каже: тут все моє, я вас звідси не жену, але все, що ви видобуваєте, належить мені. Ось так виживають наші народи. Смертність, суїциди серед корінних нечисленних народів Росії найвищі.
Заступник керівника Сиктивкарського представництва міжрегіонального громадського руху «Комі войтир» Микола Удоратін зазначає, що в Республіці Комі не таке критичне становище з кількістю самого народу, але відзначає низку інших проблем.
Немає підтримки від держави якихось проєктів зі збереження та розвитку культури народу комі
Микола Удоратін
‒ Нас більше ніж 200 тисяч, носіїв мови ‒ близько 150 тисяч. Зараз, звичайно, іде скорочення носіїв: покоління, яке вчило мову комі в радянських школах, відходить, а молодому поколінню не дуже хочеться. Не створені всі умови для вивчення мови ‒ в цьому найголовніша проблема. Звичайно, є ще проблема економічна: зараз бюджет республіки перебуває в такому становищі, що ми беремо кредити, ні на що не вистачає грошей. Хоча це нафто-, газовидобувна республіка-донор, фактично вона перебуває в колоніальному становищі. Гроші виводяться, а назад ми нічого не отримуємо. Немає підтримки від держави якихось проєктів зі збереження та розвитку культури народу комі. У республіку надсилають ставлеників, незнайомих з місцевою культурою. Ми всі боремося, щоб чиновників і вищих посадових осіб обирали в самій республіці, а не ставили приїжджих звідкись.
Втім, член Наукової ради з проблем національних відносин Національної академії наук України Віталій Нахманович вважає, що українській владі також потрібно ще багато чого зробити для забезпечення прав корінних народів на території країни.
Три корінні народи України живуть у Криму, і до того моменту, як він був захоплений Росією, ніякої політики щодо них Київ не проводив
Віталій Нахманович
‒ На жаль, в Україні немає і не було з моменту отримання незалежності цілісної та послідовної політики не тільки стосовно корінних народів, а взагалі в національному питанні. Неодноразово робилися спроби створити й затвердити концепцію державної етнонаціональної політики, було розроблено багато різних документів, але жоден з них так і не затвердили. Три корінні народи України живуть у Криму, і до того моменту, як він був захоплений Росією, ніякої політики щодо них Київ не проводив. Це три принципово різні народи: кримські татари з одного боку й маленькі народи караїми та кримчаки, які зникають, з іншого. Очевидно, що й політика має бути різною ‒ у випадку з останніми це, перш за все, збереження культури. Кримські татари ж мають отримати не тільки культурний, а й політичний статус у Криму.
Віталій Нахманович
Віталій Нахманович наголошує, що після російської анексії український уряд принаймні демонструє увагу до проблем кримських татар.
Те, що Україна втратила Крим, не означає, що вона більше не відповідає за підтримку корінних народів Криму
Віталій Нахманович
‒ Але очевидно, що все це, на жаль, має віртуальний характер. Оскільки ми не можемо впливати на те, що відбувається в Криму. Можна якось допомагати тим кримським татарам, які емігрували з окупованого півострова, можна робити політичні заяви щодо тих, кого переслідують у Криму, але проводити безпосередньо цілісну політику відносин Україна зараз не в змозі. На мій погляд, це має бути пов'язано не просто з ухваленням окремих законів про мову, про освіту, а з цілісною політикою. Те, що Україна втратила Крим, не означає, що вона більше не відповідає за підтримку корінних народів Криму. Словом, насправді нам похвалитися на цьому форумі в ООН нічим.
Святині, побут і трагедії: слідами корінних народів Криму (фотогалерея)
1/14Фортеця Чуфут-Кале в Бахчисараї колись була столицею Кримського ханства. За свою багатовікову історію вона перебувала у володінні багатьох народів – у тому числі караїмів і кримчаків. Фортеця вважається древньою святинею караїмського народу. Нинішню назву їй дали кримські хани: в перекладі вона означає «іудейська (єврейська) фортеця»
Посилання для територій, де сайт Радіо Свобода заблокований
3/14Кенаса є і в Сімферополі, на вулиці Караїмській. До 2012 року тут була редакція Кримської телерадіокомпанії. Караїми сповідують караїзм – ця релігія визнає тільки Старий Завіт
Посилання для територій, де сайт Радіо Свобода заблокований
4/14У дворику сімферопольської кенаси збираються кримські караїми з різних куточків півострова на святкування. На фото – застілля на честь традиційного караїмського свята врожаю у 2019 році
Посилання для територій, де сайт Радіо Свобода заблокований
6/14Інша святиня караїмів – родове кладовище Балта Тиймез, що розташоване в дубовому гаю. Назва кладовища перекладається з тюркської як «сокира не торкнеться». Це пов'язано з особливим ставленням караїмів до дуба – це дерево для них є священним, і рубати його заборонено. Тут зберігся з десяток старезних дубів
Посилання для територій, де сайт Радіо Свобода заблокований
7/14За різними даними, тут понад п'ять тисяч надгробків. Найдавніші з них датовані XIII століттям, більшість – XVI-XVII століттями. Сюди привозили ховати тіла померлих караїмів навіть з-поза меж Криму
Посилання для територій, де сайт Радіо Свобода заблокований
8/14У Севастополі є пам'ятник жертвам Голокосту, який належить до історії найменш численного корінного народу півострова – кримчакам. Меморіал був встановлений у 2003 році на місці розстрілу нацистами кількох тисяч євреїв і кримчаків (які традиційно сповідують іудаїзм). На цьому фото, зробленому в квітні 2014 року, пам'ятник осквернили вандали
Посилання для територій, де сайт Радіо Свобода заблокований
9/14Про історію найчисленнішого з корінних народів Криму – кримських татар – на півострові збереглося набагато більше пам'яті. Наприклад, у Бахчисараї є будинок-музей, який розповідає про побут кримських татар до депортації. Кримськотатарська сім'я Дервіш роками збирала кожен артефакт, представлений у музеї. Частина з них справжня, частина – відтворена
Посилання для територій, де сайт Радіо Свобода заблокований
10/14Депортація – найбільша трагедія в історії кримськотатарського народу. Звідси, зі станції Бузок (до 1952 року – Сюрень), радянська влада насильно вивезла за межі півострова десятки тисяч кримських татар
Посилання для територій, де сайт Радіо Свобода заблокований
12/14Мечеті Криму зберігають чимало традицій і пам'яток кримськотатарського народу. На фото – головна мечеть Євпаторії Джума-Джамі. Це одна з найдавніших мусульманських культових споруд Криму. У радянські роки її використовували як склад. Мечеть повернули кримськотатарській мусульманській громаді лише в 1990-х роках
Посилання для територій, де сайт Радіо Свобода заблокований
13/14Золоте шиття – старовинна кримськотатарська техніка. Вона виконується двосторонньою гладдю, вишивка виходить об'ємною. Ці експонати – сумки, скриньки та фес (жіночий головний убір) – демонстрували на виставці в Сімферополі
Посилання для територій, де сайт Радіо Свобода заблокований
14/14На цьому фесе, виконаному в техніці золотого шиття, вишитий кримськотатарський орнамент «Орьнек». Він внесений до попереднього списку ЮНЕСКО для можливого включення його до переліку нематеріальної культурної спадщини людства. Це може статися вже в 2021 році. У 2018 році його включили до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України
Посилання для територій, де сайт Радіо Свобода заблокований
Назад
Вперед
Голова Кримськотатарського ресурсного центру, член Меджлісу кримськотатарського народу Ескендер Барієв нагадує, що українська влада вже зробила відповідні декларації щодо прав корінних народів, але так і не втілила їх у життя.
‒ Незважаючи на те що в Конституції України з 1996 року в пункті статті 11 згадується, що в Україні існують корінні народи й у низці документів використовувався цей термін ‒ насправді офіційного визнання не було до 20 березня 2014 року.
Тоді постановою Верховної Ради України кримські татари були визнані корінним народом, а Меджліс і Курултай ‒ його офіційними органами. Кабінету міністрів України доручили до четвертого кварталу 2016 року розробити законопроєкт про корінні народи України і, відповідно, винести на розгляд Верховної Ради України. Окрім того, у квітні 2014 року на постійному форумі ООН з питань корінних народів представник України офіційно повідомив про те, що країна приєднується до декларації ООН про права корінних народів. Однак упродовж усього цього часу так і не був розроблений той законопроєкт.
Ескендер Барієв
Окрім того, Ескендер Барієв нарікає на те, що питання про правки до Конституції України щодо кримськотатарської національно-територіальної автономії в Криму також залишається відкритим. Зі свого боку російська влада у 2016 році внесла Меджліс кримськотатарського народу в список заборонених організацій і відмовляється скасовувати це рішення, незважаючи на вимогу Міжнародного суду ООН від квітня 2017 року.
Кава, базари і ремесла. Побут кримських татар до депортації (фотогалерея)
1/17Дівчата у святковому вбранні. Бахчисарай, 1920-ті.
Кримські татарки заплітали волосся в тонкі коси. На голову вдягали оксамитову шапочку, вишиту золотом або сріблом, іноді прикрашену дрібними монетами
На 20-і роки ХХ століття доводиться короткочасний розквіт кримськотатарського суспільства, принаймні, тієї його частини, що пережила репресії та голод 1921-1923 років
Посилання для територій, де сайт Радіо Свобода заблокований
2/17Чинбар. Бахчисарай, 1920-ті.
Скотарство було основою сільського господарства кримських татар – крім мускульної сили, м'яса, молока і вовни, худоба давала і шкіру. У Бахчисараї та Карасубазарі в 20-х роках налічувалося до 40 шкіряних виробництв
На 20-і роки ХХ століття доводиться короткочасний розквіт кримськотатарського суспільства, принаймні, тієї його частини, що пережила репресії та голод 1921-1923 років
Посилання для територій, де сайт Радіо Свобода заблокований
3/17Продавець квасолі. Бахчисарай, 1920-ті.
Квасоля входила до складу страв у всіх районах Криму. Можна було приготувати м'ясний суп зі стручками зеленої квасолі, заправлений кислим молоком, локшиновий суп з відвареною квасолею або просто подати квасолю з локшиною
На 20-і роки ХХ століття доводиться короткочасний розквіт кримськотатарського суспільства, принаймні, тієї його частини, що пережила репресії та голод 1921-1923 років
Посилання для територій, де сайт Радіо Свобода заблокований
4/17Прядильниця, 1920-ті.
Найвідомішу кримську легку тканину – «атма» – робили з бавовни і льону. Працювали вручну – такі прядки були в кожному кримськотатарському будинку. Тканина йшла на одяг, покривала й рушники. Якщо прядіння було суто жіночою справою, то ткацтвом займалися і чоловіки-ремісники, об'єднані в цех «безази»
На 20-і роки ХХ століття доводиться короткочасний розквіт кримськотатарського суспільства, принаймні, тієї його частини, що пережила репресії та голод 1921-1923 років
Посилання для територій, де сайт Радіо Свобода заблокований
5/17Будинок у Бахчисараї, 1920-ті.
Існували чотири головні типи кримськотатарських будинків: міський одноповерховий (як на фото), двоповерховий передгірний, одноповерховий степовий (з обмазаного глиною тину або цегли), а також одноповерховий південнобережний, зведений з каменя
На 20-і роки ХХ століття доводиться короткочасний розквіт кримськотатарського суспільства, принаймні, тієї його частини, що пережила репресії та голод 1921-1923 років
Посилання для територій, де сайт Радіо Свобода заблокований
6/17Городник, 1930-ті.
Городництво в Криму через клімат ніколи не мало товарного масштабу, але овочі для власного споживання вирощували. В кримськотатарській кухні є і стандартні салати з капустою, огірками та морквою, так і ексклюзивні страви. Наприклад, бувають голубці з виноградним листям, капустою або перцем. Також овочі додають у баранячий суп (лагман)
На 20-і роки ХХ століття доводиться короткочасний розквіт кримськотатарського суспільства, принаймні, тієї його частини, що пережила репресії та голод 1921-1923 років
Посилання для територій, де сайт Радіо Свобода заблокований
7/17Жителі села. Степовий Крим, 1920-ті.
У кримському степу скотарство поєднувалося із землеробством. Початок сівби, час зняття врожаю в громаді відбувалося в один день і визначалося радою старших. Прислів'я кримських татар «косити – розгойдуватися, жати – присідати, а ось на яйлі тільки сир пресують» означало, що хліборобська праця вважалася більш важкою, ніж праця скотаря
На 20-і роки ХХ століття доводиться короткочасний розквіт кримськотатарського суспільства, принаймні, тієї його частини, що пережила репресії та голод 1921-1923 років
Посилання для територій, де сайт Радіо Свобода заблокований
8/17Чинбар. Бахчисарай, 1920-ті.
Взуття робили зі шкіри. Чоловіки носили постоли, черевики без халяв і чоботи з підковами. Жінки взимку вдома носили чобітки, влітку – розшиті туфлі без задників із гострими носками. В урочистих випадках взували шиті золотом туфлі
На 20-і роки ХХ століття доводиться короткочасний розквіт кримськотатарського суспільства, принаймні, тієї його частини, що пережила репресії та голод 1921-1923 років
Посилання для територій, де сайт Радіо Свобода заблокований
9/17Приготування кави. Бахчисарай, 1920-ті.
Кава – основний елемент не тільки кримськотатарської кухні, але й культури в цілому. Для її приготування користувалися ручної кавоваркою, в кожній хаті на столі стояв кавник. До кави пропонували халву, а також різноманітні варення. Наприкінці XIX століття в Бахчисараї було 62 кав'ярні
На 20-і роки ХХ століття доводиться короткочасний розквіт кримськотатарського суспільства, принаймні, тієї його частини, що пережила репресії та голод 1921-1923 років
Посилання для територій, де сайт Радіо Свобода заблокований
10/17Вуличний торговець. Бахчисарай, 1920-ті.
Більшість ремісників самі продавали виготовлений ними товар у власних крамницях, але кримське місто неможливо уявити без базару. Існувала і розносна торгівля – коробейники, обвішані намистами, ланцюжками, сукнями, чубуками й іншими предметами ходили міськими вулицями
На 20-і роки ХХ століття доводиться короткочасний розквіт кримськотатарського суспільства, принаймні, тієї його частини, що пережила репресії та голод 1921-1923 років
Стандартний інтер'єр головної кімнати включав відкритий камін з димарем і підвішений до нього на ланцюгу казан. Уздовж стін стояли низькі диванчики з матрацами і подушками, поруч – столики. Для прикраси стін використовувалися численні рушники, а для підлоги – килими
На 20-і роки ХХ століття доводиться короткочасний розквіт кримськотатарського суспільства, принаймні, тієї його частини, що пережила репресії та голод 1921-1923 років
Посилання для територій, де сайт Радіо Свобода заблокований
12/17Житель Бахчисарая, 1920-ті.
Чоловіки вкривали голову низькою смушевою шапкою, тюбетейкою або фескою. Сорочка з широкими рукавами заправлялася в широкі суконні шаровари і підперізувалася широким поясом. Поверх сорочки одягали короткий жилет із гудзиками, а зверху – довгий каптан
На 20-і роки ХХ століття доводиться короткочасний розквіт кримськотатарського суспільства, принаймні, тієї його частини, що пережила репресії та голод 1921-1923 років
Посилання для територій, де сайт Радіо Свобода заблокований
13/17Прядильниця, 1920-ті.
Жіночий одяг складався з широкої та довгої, нижче колін, сорочки, довгої сукні з широкими рукавами, а також кольорових шароварів. Верхній одяг складався зі щільного каптана з вузькими рукавами. Поверх каптана носили коротку шубу. Виходячи з дому, вдягали накидку
На 20-і роки ХХ століття доводиться короткочасний розквіт кримськотатарського суспільства, принаймні, тієї його частини, що пережила репресії та голод 1921-1923 років
Посилання для територій, де сайт Радіо Свобода заблокований
14/17Лавка шорника. Бахчисарай, 1920-ті.
Конярство грало колосальну роль у кримськотатарському суспільстві, а коням завжди була потрібна збруя. В період Кримського ханства «столицею» шорників був Карасубазар
На 20-і роки ХХ століття доводиться короткочасний розквіт кримськотатарського суспільства, принаймні, тієї його частини, що пережила репресії та голод 1921-1923 років
Посилання для територій, де сайт Радіо Свобода заблокований
15/17Майстерня мідника. Бахчисарай, 1920-ті.
Обробкою кольорових металів займалися мідники. З покритої оловом міді виготовляли домашнє начиння, з латуні – ритуальні ємності та люстри для мечетей. З латунних і залізних деталей збирали кавомолки
На 20-і роки ХХ століття доводиться короткочасний розквіт кримськотатарського суспільства, принаймні, тієї його частини, що пережила репресії та голод 1921-1923 років
Посилання для територій, де сайт Радіо Свобода заблокований
16/17Вишивальниця. Бахчисарай, 1920-ті.
Кримськотатарські одяг, взуття або текстиль неможливо уявити без вишивки. Орнаменти розрізнялися за регіонами – у вишиванках Східного Криму помітні риби і човни, степ віддавав перевагу бордовому кольору. На Південному узбережжі зображували водорості, переважали бузковий, фіолетовий і білий кольори
На 20-і роки ХХ століття доводиться короткочасний розквіт кримськотатарського суспільства, принаймні, тієї його частини, що пережила репресії та голод 1921-1923 років
Посилання для територій, де сайт Радіо Свобода заблокований
17/17Вхід до Зинджирли-медресе. Салачик, 1920-ті.
Одне з перших і найбільш великих медресе – мусульманських вищих шкіл – побудували в Солхаті ще в XIV столітті, але воно не дожило до наших днів. Найвідомішим і єдиним уцілілим в Криму було відкрите в 1500 році Зинджирли-медресе. У 1917 році на його базі відкрили педагогічний інститут
На 20-і роки ХХ століття доводиться короткочасний розквіт кримськотатарського суспільства, принаймні, тієї його частини, що пережила репресії та голод 1921-1923 років
