ЛЬВІВ – Батько Олени Козлової служив у радянській армії, її сім’я постійно переїжджала, поки не оселилася у Львові, на крайньому заході України, яка стала незалежною Україною, коли їй було 17 років. Там вона залишилася, заснувавши компанію з розробки програмного забезпечення, коли на початку 2000-х років ІТ-індустрія на західній Україні почала розквітати.
Зважаючи на те, що Козлова росла неподалік від військової бази, вона впізнала звуки далеких вибухів ще до того, як її потяг доїхав до Харкова 24 лютого 2022 року – у день, коли Росія розпочала широкомасштабне вторгнення в Україну, увійшла з трьох боків та перед світанком обстріляла цілі по всій країні ракетами та артилерією.
Університетський Харків, друге за величиною місто України, розташоване поблизу російського кордону, також є містом з процвітаючою ІТ-індустрією. Козлова попрямувала туди, щоб відкрити офіс для 10 працівників своєї компанії PLVision, які називають це місто своєю домівкою.
«Вони не хотіли переїжджати. Я просила їх кілька разів. Я їх попереджала. Але вони не хотіли переїжджати, і я хотіла їх підтримати», – розповіла Козлова.
Того ранку вона зупинилася в Полтаві, зателефонувала працівникам, які залишилися в Харкові, і запитала: «Ви їдете до Львова?»
Сама вона поїхала додому. Багато людей, які намагалися втекти від російської війни, їхали в тому самому напрямку. За останні 14 місяців Львів, ймовірно, прийняв більше українських біженців, ніж будь-яке інше місто в світі: за словами мера Андрія Садового, станом на лютий у місті залишилися 150 000 осіб, які втекли зі східних районів України.
Старший інженер з тестування Дмитро Зазвонний, перед своїм приїздом до Львова сім років працював у харківському офісі Sigma. Він родом з Краматорська – центру важкої промисловості на Донбасі, і в Харкові хотів вступити до університету. Його сім’я виїхала з рідного міста, коли у 2014 році на Донбасі почалася війна, тому початок повномасштабного вторгнення був для нього відчуттям дежавю.
У день вторгнення він прокинувся о 5-й ранку від світла у вікнах, що виходять на російський кордон. «Ми досить швидко зрозуміли, що все так само, як було в Краматорську», – розповідає Зазвонний про розмову з братом в лютому 2022 року, коли вони вирішили перевезти всіх до Львова.
Повномасштабне вторгнення Росії привернуло увагу цілого світу до багатьох аспектів українського суспільства. Масштабна та ультраміграційна ІТ-індустрія, яку Україна розбудовувала з кінця 1990-х років, стала «героєм», продовжуючи приносити гроші в країну під час бомбардувань та відключення електроенергії.
ІТ-аутсорсинг, як рятівний круг для західних компаній та їхніх великих бюджетів, зв’язує Україну з рештою світу. У 2022 році на ці послуги припадало 7,3 мільярда доларів експорту – нещодавно вони випередили метали, а зараз перед ними лише сільське господарство.
За перший рік після вторгнення в лютому 2022 року загальний експорт скоротився на 35%, але ІТ-послуги зростали. ІТ-працівники виявилися для Росії сильним опонентом, і їх складніше блокувати, ніж зернові кораблі в порту – хоча останні дані Національного банку України свідчать про падіння вартості ІТ-експорту до менш як пів мільярда доларів на місяць після зимових ударів по об’єктах енергетичної інфраструктури.
Промисловість і технічні таланти, які вона випускає, стали основою планів України щодо відновлення економіки у післявоєнному світі.
«Путівник автостопом»
Ці амбіції зосереджуються навколо таких міст, як Київ, Харків чи Одесса. Однак жодне місто не прийняло більше біженців, ніж Львів, сьоме за величиною місто України до вторгнення, яке займає друге місце після значно більшого Києва за показниками технологічної індустрії.
Місто, в якому місцеві жителі нагадують відвідувачам, що вони були під владою Габсбургів, а не Романових, Львів був незалежним від російського впливу і джерелом україномовної культури ще з часів царату. Фінансовий та культурний вплив ІТ-індустрії помітний в цілому центрі Львова, який більше нагадує Відень, ніж Москву.
Технологічні гіганти та новомодні коворкінги заповнили 700-тисячне місто, в якому багатоквартирні будинки радянської побудови все ще пропонують дешевше житло на околицях міста.
Для повоєнних амбіцій країни Львів став ідеальним полюсом завдяки концентрації населення, більш мирним умовам і традиційному домінуванню української мови.
Пострадянська дитина з плаката
«Я і мої друзі були першими в цьому поколінні, хто почав працювати, коли Радянський Союз розпався, а комп’ютери тільки почали ставати популярними в Україні», – розповідає Ярослав Любінець.
Любінець та його колеги, аспіранти Львівського політехнічного інституту, заснували SoftServe у середині 1990-х років, працюючи з 10 людьми в імпровізованому офісі у двокімнатній квартирі, під керівництвом голови General Electric, який приїжджав до Львова викладати основи західного бізнесу.
Сьогодні він є головою правління, а SoftServe найбільшим ІТ-аутсорсером у Львові. На цей момент в ньому працює близько 11 000 осіб в Україні та за її межами.
Заснований компанією SoftServe та аутсорсерами ELEKS і N-IX у 2009-2011 роках львівський ІТ-кластер є основним вузлом у мережі місцевих фірм, університетів та політиків. Засновник ELEKS Олексій Скрипник, наприклад, у 2014 році залишив фірму, щоб стати депутатом українського парламенту.
Львівський політехнічний університет та сусідній Український католицький університет забезпечують притік студентів, подібних до тих, яких Любінець набрав у перші роки існування SoftServe.
Нові технологічні фірми приєднуються до університетів, що скупчилися навколо Стрийського парку на півдні міста.
«Львівський ІТ-кластер – найсильніший у своєму роді в Україні на сьогодні. Також найактивніший – я маю на увазі, що він дійсно щось робить», – каже Іван Петренко, який керує місцевим венчурним фондом.
За словами Петренка, головна проблема полягає в тому, що кластер орієнтується на аутсорсинг. Це забезпечує стабільний дохід, але не може створити нових Grammarly чи GitLab. Дві фірми українського походження стали героями рідного міста після отримання інвестицій, оцінених у понад 1 мільярд доларів США, після переїзду до Сан-Франциско.
«Ми завжди вважали, що хочемо зібрати гроші за кордоном, тому що ви можете отримати більше грошей, якщо ви, наприклад, маєте американську компанію», – каже Росс Ханас, львів’янин, який керує командою із семи осіб, що програмують програмне забезпечення для управління коворкінгами. За його словами, його фірма, andcards – одна з небагатьох у Львові, яка кодує власні продукти.
Ця проблема залишається стандартною у Львові, але багато хто намагається це змінити.
«Ми намагаємося розвивати і розробляти нові проєкти, і тому я думаю, що ми будемо такою Кремнієвою долиною для стартапів, тому що до цього періоду ми просто виконували роботу для когось іншого», – сказав Олег Чучман, голова аутсорсингової кадрової компанії Ukrany.
Нові гроші
Все більше і більше львів’ян прагнуть інвестувати у стартапи.
Наприклад, Петренко керує венчурним фондом Angel One, який був заснований у жовтні за кошти фонду Українського католицького університету і націлений на стартапи на початкових стадіях, особливо ті, що пов’язані з університетом. Фонд зробив свою першу інвестицію, інвестувавши 1 мільйон доларів у Zeely, програму для створення мобільних вебсторінок.
Випускник Львівської політехніки та багаторічний працівник ELEKS Іван Дмитрасевич так само намагається конвертувати гроші ІТ-світу у реальний місцевий капітал. Він керує аутсорсинговою компанією UNameIТ, а також побудував коворкінг на півночі Львова та керує фондом Lviv Tech Angels, який орієнтується на нові фірми, для яких невеликі інвестиції мають велике значення, але які також мають відносно високу ймовірність збанкрутувати, не заплативши жодних грошей із прибутків.
Однак Lviv Tech Angels не робив жодних інвестицій з 2021 року і навіть діяльність фонду призупинена. «На жаль, більшість членів не планують інвестувати до кінця року», – написав Дмитрасевич у повідомленні.
За словами Любінця, компанія SoftServe на початку 2022 року була на порозі запуску власного венчурного фонду. Державний Український фонд стартапів, який був основним джерелом інвестицій для малих фірм, припинив майже всі свої інвестиції, окрім військових технологій, після того, як Росія розпочала масштабне вторгнення.
Фізичним проявом цього «замороження» є Lviv Tech.City, масивний коворкінг-кампус у тому самому середовищі, як і багато університетів та офісів, з виглядом на Стрийський парк. Лише одна будівля відкрилася, решта будівництва залишається замороженим.
Водночас з’явилася низка іноземних інвесторів, таких, як Blue & Yellow Heritage Fund від FF.VC та український Phoenix Tech Fund, які мають на меті інвестувати в Україну в умовах війни. Вони ще не зробили своїх перших інвестицій.
У цій та в усіх інших сферах чітко видно, наскільки вся система очікує закінчення війни, яка має мало ознак завершення найближчим часом, оскільки важкі бої на Донбасі тривають і Україна готується до можливого великого контрнаступу цієї весни.
Президент України Володимир Зеленський неодноразово публічно закликав до інвестицій в ІТ-сектор.
Війна – не єдина річ, що стоїть на заваді.
Аутсорсинг полягає в тому, що продукти та потенційні винагороди переходять через кордон в руки компаній-підрядників. Це дало змогу аутсорсинговим компаніям працювати повністю без кордонів.
Кордони та блокування
Наприклад, Sigma рекламує себе як «шведська компанія українського походження». За словами Оксани Назаркевич, керівниці львівського офісу Sigma, у шведському офісі працює «можливо, до 10» працівників. «Швеція – дуже дорога країна, тому важко знайти людей, які є, наприклад, девелоперами».
На сторінці SoftServe у LinkedIn вказано, що компанія розташована в Остіні, США. Київська компанія EPAM – ймовірно, найбільший ІТ-аутсорсинговий провайдер у країні, є частиною низькоподаткового «сендбоксу» для технологій у Білорусі. Білоруска влада підтримує війну Росії проти України.
Українські компанії, які працюють для іноземних клієнтів, зазвичай потребують створення іноземних структур, щоб отримати банківський рахунок і стати публічними. Іноземні структури також надають клієнтам гарантії, скажімо, «американських судів».
«Знаємо, що ми все ще одна з найкорумпованіших країн у світі. Ми просто не дуже про це говоримо, тому що зараз війна, – каже Петренко. – Намагаємося це збалансувати. Знаємо, що у нас є проблема. Але зараз у нас є ще більша проблема».
В оприлюдненому в лютому розслідуванні щодо нещодавніх придбань власності великого виробника програм MacPaw генеральний директор компанії Олександр Косован попередив, що «бюрократи шукають можливість, щоб притиснути український бізнес».
Зокрема, коли йдеться про передачу інтелектуальної власності, правова система України нещасна.
Розпорошені реєстрації та міжнародні банківські рахунки також швидко відкривають різні шляхи для ухилення від cплати податків. Бажаючи заохотити розвиток ІТ-індустрії, українська влада протягом останніх 25 років закривала очі на поширену бізнес-практику реєстрації ІТ-працівників як підрядників, а не штатних працівників. Це знижує необхідний податок на прибуток з понад 40 відсотків до майже 5 відсотків.
«Якщо ми говоримо про приватну компанію, я б сказав, що 90% або 95% – це підрядники», – сказав Чучман.
Батіг та пряник
Пострадянські економіки сповнені систем аd-hoc, але неоформлені працівники і непрозорість банківської системи лякають західних інвесторів, оскільки вони ускладнюють перевірку діяльності компанії. Крім того, війна змушує владу шукати невикористані податкові бази. І, оскільки економіка України розвивається та інтегрується із Заходом, все змінюється. Але повільно.
Державна служба зайнятості в березні збільшила штрафи за неоформлених працівників до 201 000 гривень (близько 5500 доларів США). Тим часом Міністерство цифрової трансформації 15 лютого, за дев’ять днів до вторгнення, запустило «Дія.City» – новий проєкт, що обіцяє нижчі податки і спеціалізований правовий захист для технологічних компаній.
Проєкт «Дія.City» об’єднав понад 500 компаній-учасників і намагається загнати в кут шахрайські місцеві компанії та налагодити зв’язок з іноземними інвесторами. Ініціатива робить різницю між податковими категоріями для «підрядників» і «працівників», а також вводить нову категорію для фріланс-працівників. Вона також створила відкритий пошуковий реєстр «резидентів». Ще один позитивний пункт на цей момент: захищає від мобілізації.
«Багато хто переводить свої компанії на «Дія.Сity». Люди переходять від приватних підприємців до найманих працівників, щоб не йти до армії», – розповідає Олександр «Алекс» Борняков, заступник міністра цифрової трансформації з питань розвитку ІТ-сфери та керівник ініціативи «Дія.City».
Сподіваючись на нові інвестиції, як іноземні, так і внутрішні, Львів може стояти на чолі нового покоління технологічно розвинених міст.
Згідно з останніми даними Національного банку, в останньому кварталі 2022 року Львів залучив 2 мільярди доларів прямих іноземних інвестицій. Це ставить його на третє місце після Києва та Полтави, де багато викопного палива.
Незважаючи на війну та глобальний ринок акцій технологічних компаній, які падають в ціні, місто молиться, щоб ситуація покращилася. Підживлення цього потенційного підйому – це більше, ніж прояв непокори.
«Україна процвітає і буде процвітати з вами чи без вас, тому що у нас немає іншого виходу», – сказала Козлова.
