Асоціація індустрії гостинності України реалізувала проєкт «Культурний туризм Приазов’я». Як зазначають експерти асоціації, Приазовський регіон має значний потенціал для розвитку різних видів туризму, не лише рекреаційного та лікувально-оздоровчого характеру, а й пізнавального. Багато історичних епох та народів вплинули на формування його матеріальної та нематеріальної культурної спадщини: пам’яток, традицій, витворів мистецтва. Про невідомі для пересічних туристів цікавинки Херсонщини в ефірі програми «Новини Приазов’я» на Радіо Свобода розповів історик-краєзнавець та екскурсовод Андрій Лопушинський.
Внаслідок російської окупації Криму в 2014 році Херсонщина стала активніше розвиватися як морський курорт, але Херсонщина – це не тільки пляжний відпочинок. На думку Андрія Лопушинського, цей регіон має чим здивувати туристів. Багато історичних подій відбувалися тут саме взимку, але, попри це, зимовий туризм тут не дуже розвинутий, зазначає краєзнавець. Серед локацій, які екскурсоводи рекомендують відвідати на Херсонщині: термальні джерела Арабатські терми, гейзер в селі Облої, Олешківські піски та Залізний порт.
Поширеним на Херсонщині є і внутрішній туризм самих місцевих жителів. Вони, за словами Лопушинського, часто замовляють екскурсії містом. Обласний туризм ускладнює стан доріг: «У літній час у нас не всюди доїдеш, тим паче взимку».
Скандинавський меч та пізньоскіфські городища
На півдні завжди легше вижити, каже історик Лопушинський. До прикладу, за рік до смерті князь Святослав зимував у Білобережжі. Краєзнавець описує Білобережжя як досить широке поняття. До нього зазвичай відносять будь-яке пониззя Дніпра. Тут варто звернути увагу на Національний природний парк «Білобережжя Святослава». Він розташований у Миколаївській області з центром в Очакові. Парк заснували у 2009 році з метою відновлення і раціонального використання тамтешньої природи. Назва парку походить з часів Київської Русі. Історик зазначає, що у цій місцевості було знайдено скандинавський меч епохи князя Святослава. Його виловила сітками з Дніпра у 1932 році одна з риболовецьких артелей. Археологи вважають, що мечі просто так у воду не потрапляли. На думку історика, знахідка меча у воді – це досить символічна подія. Однак у часи Другої світової війни меч, що зберігався у Херсонському музеї, був втрачений. А отже, втрачена і наочність викладу, яку так люблять туристи. Однак Андрій Лопушинський бачить вихід з цієї ситуації: «Замовити реконструкцію цього меча, прикрашеного золотом, сріблом, виготовленого із дамаської сталі, скоріш за все, у Європі. І на основі такої реконструкції ми зможемо розповідати цю історію».
На території Херсонщини, за словами краєзнавця, збереглося досить мало архітектурних пам’яток античного періоду або середньовіччя. Тому археологія не є предметом інтересу в плані туризму. Однак Андрій Лопушинський розказує, що в регіоні є залишки 15 пізньоскифських городищ. Вони свідчать про дуже цікавий та специфічний період, коли скіфи перестали кочувати, а жили в невеликих містах і торгували з греками. Зараз ці городища видно як земляні вали, коли їх починають досліджувати археологи, вони в цих валах знаходять залишки стін. Після робіт ці стіни закопуються – консервуються. Так відбувається, як зазначив краєзнавець, тому що «не створені відповідні державні комунальні заклади, які б опікувалися цими залишками». Ці розкопки потребують охорони та подальшої музеєфікації, каже експерт.
«Наші городища цікаві взимку, коли невелика трава і ці вали досить добре видно. Але нам необхідно створення комунальних підприємств, які б охороняли ці розкопки, музеєфікацію проводили після робіт археологів», – сказав Лопушинський.
Тема пізньоскіфських городищ дуже специфічна та об’єднує Україну з ЄвропоюАндрій Лопушинський
На його думку, на місці розкопок можна відтворити будинок, подібний до того, який був там багато років тому. Але поки окремі матеріали розкопок подібних городищ можна подивитися тільки в місцевому краєзнавчому музеї. Історик наголошує на тому, що «тема пізньоскіфських городищ дуже специфічна та об’єднує Україну з Європою».
«Загалом це неймовірна історія спільного проживання дуже різних народів: європейців, кочових скіфів та греків. Зараз це використовується в локальному туризмі досить епізодично. Під час розкопок ми возимо туди туристів, щоб вони подивилися на роботу археологів. Тому що після від'їзду археологів, там усе закопується», – розказав Лопушинський.
«Херсон – козацьке місто»
Якщо їхати з Херсону у напрямку Берислава, можна побачити дивовижні краєвиди. Ця територія прямо таки натякає, що вона ідеально підходить для спорудження фортеці. Історик Лопушинський каже, що так воно і є. У 1914 році на цій території були залишки фортеці заввишки півтора метра. Але вся фортеця, як зафіксували на той момент археологи, була розібрана на каміння для будівництва села Тягинка.
«І це не єдиний випадок. Це така доля Херсонщини», – констатує краєзнавець.
Він пояснює це явище тим, що «простіше забрати камень зі зруйнованих будівель, ніж добувати його у балках».
«Я колись поставив історикам запитання: «Чому руїни старих міст люди завжди називають городок або городище? Навіщо взагалі їх якось називати?» І мені відповіли: «Треба ж якось називати місце, звідки ви крадете каміння», – розповів історик.
Ще одна цікава локація, на думку краєзнавця, – це фортеця Кизикермен (у перекладі з турецької означає «Дівоча фортеця» – ред.) – українсько-турецька спадщина, яка розташована в Бериславі, за 77 км від Херсону. Нагадуванням про фортецю служить герб Берислава, на якому зображений Кизикермен.
Андрій Лопушинський каже, що зараз туристи можуть побачити декілька пам’ятних знаків недалеко від автовокзалу, де була фортеця. Це пам’ятні знаки різних історичних періодів: кизикерменський дзвін, який присвячений однойменній фортеці, ще дві пам’ятки присвячені чорноморським і запорізьким козакам.
Історик наголошує на важливості внеску козаків у економічний розвиток українських територій.
«Херсон – це і козацьке місто також. У Катерининському соборі, це перший такий собор на Херсонщині, зберігалися дари від чорноморців, це були напрестольні хрести та Євангеліє. Запорожці могли дозволити собі витратити такі ж гроші на подарунки у церкву, як і імператорська сім’я», – розповів Лопушинський.
Краєзнавець також згадує про козацькі зимівники, які є прикладом нових економічних відносин, до яких сучасні люди вже давно звикли. Зараз території, на яких були козацькі зимівники, забудовані, а отже, їх можна показати туристам тільки на картах.
Берислав – «головна переправа до Криму»
Місто Берислав на Херсонщині постановою Кабінету міністрів України від 26 липня 2001 року внесено до списку історичних населених місць України як найдавніше поселення Херсонської області. Однак краєзнавець стверджує, що місто має достатньо переривчасту історію. Берислав – це дуже стара фортеця, яку побудували ще татари, але вона постійно руйнувалася.
Тут треба зважати на принцип безперервного існування міста – вік міста рахується від появи самого міста.
«Наприклад, якщо на якійсь території було село, а потім там виникло велике місто, то ми не можемо це маленьке село називати попередником цього великого міста, тому що це дві абсолютно різні історії», – каже експерт.
Із 15-го століття у Крим їздили купці, яких ми називаємо чумакамиАндрій Лопушинський
Він стверджує, що історія безпосередньо міста Берислав починається з середини 18-го століття, коли там на переправі були козаки, які обслуговували перевіз у Крим.
«Тобто на Бериславі була головна переправа до Криму. Із 15-го століття у Крим їздили купці, яких ми називаємо чумаками», – розповів Лопушинський.
Історичний бренд та «чумацькі ікони на рибі»
В українців Херсон неодмінно асоціюється з кавунами. Лопушанський жартує, що «навіть коли у Київ привозять кавуни з Миколаєва, кажуть, що це херсонські».
За його словами, зараз це абсолютний територіальний бренд. Однак 100 років тому цей бренд називався «Олешківські кавуни», бо на лівому березі Дніпра ґрунт краще підходить для вирощування баштанних. Екскурсовод-краєзнавець наводить такий факт: за 8 років до появи Херсону було зафіксовано, що у козацьких зимівниках на правому березі козаки вирощують кавуни та дині.
Цьому вони навчилися від кримських татар, які жили на лівому березі.
«Таке сусідство козаків і татар досить гарно задокументоване: у нас є документи, де офіційно козаки отримали дозвіл від кримських татар добувати сіль на озерах Кінбурнської коси», – зазначив краєзнавець.
Проте, за словами Лопушинського, радянські підручники з історії розказують тільки про ворожнечу між ними. Насправді все було набагато цікавіше. На думку експерта, тут не останню роль грала торгівля. Навіть заснування Херсону в документах позиціонувалося як військові дії, які необхідні для подальшого розвитку торгівлі.
Ще одна цікавинка, яка може приваблювати на Херсонщину туристів – витвори мистецтва на рибі. Цього року на центральному ринку Херсону відкрилася виставка «Чумацькі ікони на рибі».
«Чумаки є прикладом доброчесного підприємництва, а ікони на рибі можна вважати символом їхньої професії. Риба – це один із товарів, які возили чумаки», – зазначив Андрій Лопушинський.
Етнографи не пишуть про такий феномен, як ікони на рибі, але такі експонати збереглися, зазначає історик. Музейні документи свідчать про те, що загалом таких ікон є не менше ніж шість.
«Священник церкви із села Синява, що на Полтавщині, передав у музей ікону на камбалі. Чумаки повернулися зі свого рейсу і подарували цю ікону у церкву для того, щоб всі їхні тварини врятувалися від мору. Приблизно пів століття ці ікони зберігалися у церкві, а потім одну ікону було передано у музей, а другу – в історичне товариство імені Нестора Літописця», – розповів Лопушинський.
Таких історій, каже краєзнавець, відомо багато. Але ікони на рибі не потрапили до підручників, бо етнографи почали досліджувати чумаків, вже коли чумацтво переживало період занепаду.
«Приховані під землею руїни»
На Херсонщини є програма туристичних маршрутів, більшою мірою вона охоплює природні парки. Їхніми територіями можна рухатися по умовних знаках та дізнаватися про місцевість за допомогою інформаційних табличок. Такий алгоритм підходить, на думку Лопушинського, наприклад, для острова Джарилгач або Олешківських пісків. Натомість в біосферний заповідник «Асканія-Нова» без екскурсовода не потрапити.
Андрій Лопушинський одностайний у своїй думці: «Екскурсовод – це дуже важливе доповнення до подорожі, тому що історія прихована у нас у підручниках та під землею. Краще без екскурсовода не йти».
Він підтверджує цю тезу тим, що Херсонщина колись була дуже щільно забудована: «Тут були і золотоординські міста, і татарські міста, і фортеці Великого князівства Литовського. Але зараз це руїни, які приховані під землею. Про історичну пам’ять території найкраще розповість саме екскурсовод».
Лопушинський радить звертатися до Гільдії гідів.
