Доступність посилання

ТОП новини
05 липня 2020, Київ 04:47

Катування калічить не лише жертву, воно морально руйнує й того, хто до нього вдається – Гнатовський


У 2019 році Миколу Гнатовського втретє переобрали президентом Європейського комітету з питань запобігання катуванням

У Міністерстві внутрішніх справ анонсували запровадження системи забезпечення прав затриманих, так званої Сustody Records, в усіх підрозділах поліції. Розповідають, що в режимі 24/7 вона фіксуватиме дії стосовно затриманих осіб під час їхнього перебування в поліції, і що нині систему тестують в чотирьох містах – Дніпрі, Херсоні, Сарнах, Кропивницькому. Сподівання на те, що Сustody Records стане дієвим превентивним механізмом і певним запобіжником проти нелюдського поводження із затриманими, висловив президент Європейського комітету з питань запобігання катуванням Микола Гнатовський. З українським правником-міжнародником Радіо Свобода поспілкувалось за підсумками масштабної наради правоохоронних органів, безпосереднім приводом для якої стало поліцейське свавілля в Кагарлику. Пан Гнатовський каже, що за 10 років членства у Європейському комітеті з запобігання катуванням та понад п’ять років президентства у ньому в подібному обговоренні в Україні взяв участь вперше.

– В Офісі Генпрокурора стверджують , що за 5 місяців нинішнього року за фактами неналежного поводження під час досудового розслідування прокурори повідомили про підозру 56 особам, із них 10 – за фактами катувань. Катування є системною проблемою або поодинокими випадками?

– Системність проблеми можна оцінити, коли існує чіткий, добре організований облік статистичних даних, коли є система подання відповідних скарг, їхньої реєстрації без негативного, упередженого ставлення до жертв злочинів. Треба розуміти, що на кожен випадок, що набув розголосу, існує певна, особисто мені, чесно кажучи, невідома кількість випадків, залишених без відповідних скарг. А немає скарги – не буде й реагування.

Про системність проблеми катувань в Україні опосередковано можуть свідчити кілька чинників.

Перший – об’єктивні висновки міжнародних структур. Треба звертати увагу на доповіді щодо України, які за результатами моніторингу видає Європейський комітет із запобігання катуванням. Таких доповідей наразі є 15. Динаміка, що в них простежується, різна. Були часи, коли Комітет констатував, що в Україні серйозно загострювалась проблема з катуваннями з боку поліції. Траплялося й навпаки.

Однак проблема як така ніколи не зникала. При цьому моніторинг Комітету це не стільки реагування на випадки, що вже сталися, скільки визначення ризиків.

Під час акції «Геть Аваков» під Верховною Радою України. Київ, 5 червня 2020 року
Під час акції «Геть Аваков» під Верховною Радою України. Київ, 5 червня 2020 року

Ще один чинник, що може свідчити про системність проблеми катувань – практика Європейського суду з прав людини щодо України. Зокрема, справи, в яких встановлено порушення статті 3 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Це та сама стаття, якою встановлюється, що жодна людина не може зазнавати катувань чи нелюдського або такого, що принижує її гідність, поводження або покарання.

– Чи часто ЄСПЛ знаходить порушення цієї статті з боку України?

– Не лише часто, але й систематично. Але важливіші не цифри, а те, що, на думку Суду, в Україні існує комплексна та системна проблема у зв’язку з поганим поводженням поліції із затриманими особами, а також із браком ефективного розслідування тверджень про катування з боку правоохоронців. Виконання рішень ЄСПЛ, зокрема щодо вжиття визначених загальних заходів, що мусять усунути вказані проблеми, залишається на постійному контролі Комітету міністрів Ради Європи (Committee of Ministers of the Council of Europe, керівний орган організації – ред.).

Численні випадки поліцейського свавілля, що відбувалися в Україні, продовжували ставатися саме на тлі невиконання Україною рішень ЄСПЛ

На жаль, до цього часу не можна говорити про усунення Україною проблем, які встановлені ЄСПЛ у справах, віднесених Комітетом міністрів у процесі моніторингу їхнього виконання до так званих «груп справ Каверзіна та Афанасьєва». До речі, рішення у справі Афанасьєва, що дало ім’я великій групі подібних справ, набрало чинності аж 15 років тому. Численні випадки поліцейського свавілля, що відбувалися в Україні з того часу та регулярно збурювали громадськість, продовжували ставатися саме на тлі невиконання Україною рішень ЄСПЛ та рекомендацій Європейського комітету із запобігання катуванням.

– В своєму виступі під час наради, що відбулася 4 червня за ініціативи Офісу генерального прокурора, омбудсмен Людмила Денісова була не дуже оптимістичною. Зокрема, вона зазначила, що через свавілля та бездіяльність деяких представників правоохоронних органів суспільство майже втратили надію на відновлення справедливості та здійснення належного правосуддя у державі.

Пані Денісова повідомила про понад 5 тисяч скарг, які надійшли до неї протягом останніх двох років від громадян, їхніх рідних, адвокатів, громадських організацій. Здебільшого, каже, скаржаться на поліцію, державну виконавчу службу, СБУ, ДБР. Виходить, проблема з катуваннями в Україні не замовчується, визнається, але що зроблено для її вирішення?

– Пані Денісова дійсно виступила доволі критично і навела чимало фактів зі своєї роботи, які підтверджують те, про що говорять і міжнародні організації. Що проблема з катуваннями в Україні є реальною, і що вона не із тих, які можна вирішити «сьогодні на завтра». Рішення полягає в системній повсякденній роботі.

Не можна говорити, що роками нічого не робилося для поліпшення ситуації з катуваннями в Україні. З 1991 року пройдено великий шлях. Було, скажімо, реформовано кримінальний процес. Кримінальний процесуальний кодекс 2012 року написаний загалом за європейськими стандартами. Якщо його правильно виконувати, а не симулювати його дотримання, то закріплені в ньому гарантії суттєво зменшують ризик катувань.

Або, наприклад, створення ДБР. Останнім часом у новинах Державне бюро розслідувань здебільшого фігурує в політичному контексті, проте основна ідея його створення з точки зору міжнародних організацій (тієї ж Ради Європи) полягала в тому, щоб це були незалежні, високопрофесійні, ефективні слідчі, які б зокрема розслідували злочини правоохоронців, насамперед – катування.

В Офісі Генерального прокурора минулого року створено спеціалізований структурний підрозділ, який забезпечує нагляд за додержанням законів під час досудового розслідування в провадженнях стосовно катувань та інших серйозних порушень прав людини співробітниками правоохоронних органів. У структурі Міністерства внутрішніх справ є Управління внутрішньої безпеки, до завдань якого теж належить боротьба з порушеннями прав людини та, зокрема, катуваннями.

Питання в тому, щоб між цими структурами налагодити правильну координацію, яка б забезпечила не «відфутболювання» скарг про катування, а їх ефективне розслідування


Питання в тому, щоб між цими структурами налагодити правильну координацію, яка б забезпечила не «відфутболювання» скарг про катування, а їх ефективне розслідування відповідно до критеріїв, визначених Європейським судом з прав людини та Європейським комітетом із запобігання катуванням, що також були підтверджені Конституційним Судом України 2018 року у «справі про пенітенціарних слідчих».

– Моніторингова місія ООН з прав людини звертає увагу, що в Кримінальному кодексі України залишається певна невідповідність до Конвенції ООН проти катувань, і що це треба усунути. Про що йдеться?

– Справа у тім, що визначення катування – сама, власне, юридична дефініція що це є таке – міститься в статті 1 Конвенції ООН проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження та покарання (1984 р.). У визначенні є ціла низка критеріїв, за якими катування відрізняється від інших видів жорсткого поводження з особою. Держави, які ратифікували цю Конвенцію – а Україна приєдналася до неї в 1987 році – зобов’язались привести у відповідність до неї своє кримінальне законодавство.

Бракує такої ознаки катувань, як їхнє вчинення посадовими особами чи іншими особами, які виступають як офіційні


Тобто, якщо простіше, Україна має міжнародне зобов’язання, щоб стаття 127 Кримінального кодексу України відповідала статті 1 Конвенції ООН проти катувань. На сьогодні в двох статтях є подібність у визначенні, достатньо близька, проте повної відповідності немає. Бракує такої ознаки катувань, як їхнє вчинення посадовими особами чи іншими особами, які виступають як офіційні, чи з їх підбурювання, чи з їхнього відома, чи за їхньої мовчазної згоди.

Україні треба врешті-решт врахувати зауваження міжнародних організацій і уточнити положення Кримінального кодексу.

Але, як на мене, ще важливіші дві речі. По-перше, як я вже згадував, слід налагодити повноцінну співпрацю між нашими правоохоронними органами для ефективного розслідування випадків катувань. По-друге, слід і далі посилювати фактичне виконання передбачених законодавством гарантій прав затриманих осіб – інформування третіх осіб про факт затримання, доступ до адвоката та лікаря.

Якщо МВС і справді, як пообіцяв міністр Аваков на нараді в Офісі Генерального прокурора, запровадить систему Custody records в усій країні, має відбутися великий прогрес у забезпеченні таких гарантій прав затриманих.

До речі, у такий спосіб Національна поліція зможе захиститися від будь-яких необґрунтованих звинувачень у недотриманні закону з боку її співробітників.

Виступ Миколи Гнатовського на координаційній нараді керівників правоохоронних органів щодо стану протидії катуванням працівниками органів правопорядку. Київ, 4 червня
Виступ Миколи Гнатовського на координаційній нараді керівників правоохоронних органів щодо стану протидії катуванням працівниками органів правопорядку. Київ, 4 червня

– Ви зауважили, що заборона катування є не тільки міжнародним зобов’язанням, а й однією з засад, на яких ґрунтується наша Конституція. Проте дані соціологічного дослідження, представленого наприкінці 2018 року Фондом «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва за підтримки Програми розвитку ООН в Україні (ПРООН) свідчать, що певний відсоток опитаних припускають можливість застосування тортур до ворогів під час бойових дій. Що на це скажете?

Абсолютна заборона катувань відображає основоположні цінності будь-якого демократичного суспільства

– І в Конституції України, і в міжнародному праві заборона катування розглядається як імперативна норма, тобто така, з якої не може бути винятків. Не існує обставин, якими катування можна виправдати. На думку Європейського суду з прав людини, абсолютна заборона катувань відображає основоположні цінності будь-якого демократичного суспільства.

Це суто юридична відповідь на ваше запитання.

Існує й етичний аспект – можливо, важливіший за суто юридичний. Катування калічить не лише жертву, воно морально руйнує й того, хто до нього вдається.

Катування калічить не лише жертву, воно морально руйнує й того, хто до нього вдається


Щодо катувань у контексті війни з агресором, то право збройних конфліктів, що забезпечує абсолютний мінімум гуманності під час війни, так само безумовно забороняє катування. Коли триває бій, в тебе стріляють – ти стріляєш у відповідь. Але коли ворог у твоїх руках, без зброї, у твоїй милості, неприйнятно завдавати йому шкоди.

Якщо у наш раціональний час розглянути проблему катування з боку правоохоронців з раціонального боку, то тортури – і це науково доведено психологами, антропологами, соціологами, іншими фахівцями – не є ефективним способом, наприклад, для отримання інформації. Той, кого катують, говоритиме те, що зупинить катування, але в більшості випадків це не буде правдою. Найкращий спосіб отримання достовірної інформації – процесуальне (або слідче) інтерв’ю, що є найпрогресивнішою методикою, яка дедалі поширюється Європою та робить свої певні, поки що невпевнені, кроки Україною.

Катування перетворює людину з мети на засіб, заперечує її цінність


Найголовніше, як на мене, що катування перетворює людину з мети на засіб, заперечує її цінність. Дегуманізація може починатися з ворога на полі бою або з осіб, які вчинили злочин. Але зупинити її важко, вона перекидається на чужинців, на політичних опонентів, просто на людей, які думають інакше.

Це страшно, бо викликає корозію всієї системи морально-етичних цінностей, примножує ненависть та нетолерантність. Дегуманізація стає передвісником масового насильства, вона руйнує суспільство, робить життя у ньому нестерпним.

  • Зображення 16x9

    Ірина Назарчук

    З 2017 року пишу та знімаю для Української редакції Радіо Свобода. З матеріалом «Попри стереотипи: жінки на військовому флоті» стала переможницею конкурсу ООН для журналістів «Публікації для змін. Україна на шляху сталого розвитку». Закінчила Одеський національний університет. Працювала на радіостанціях, телеканалах, в інформаційних агентствах Одеси. Пройшла кілька навчальних курсів «Інтерньюз-Україна».

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

ІНШЕ З МЕРЕЖІ



Загрузка...
XS
SM
MD
LG