(Рубрика «Точка зору», спеціально для Крим.Реалії)
Видана у 2019 році книга Тетяни Журідової «Вторжение в Крым. 2014» потрапила до моїх рук тільки зараз, через тиждень після мого виїзду з окупованого Криму. Звісно, що зустріти це видання на окупованій території я не міг. Російська влада Криму поширює там інші книжки ‒ вони складаються з барвистих описів так званої «кримської весни», з од «героям-переможцям» та писань самих «переможців». Годі й казати, що це суцільна брехня. І читач у них не знайде відповіді на запитання про те, «як це було», навпаки: від цього запитання його намагаються відвести подалі, в оповіданнях відповідь на запитання, як було, підміняється фантазіями про власний «героїзм» і відданість ідеї «російського Криму».
Але річ у тім, що багато хто, навіть досить правдиві книги про весну 2014 року в Криму, мають спільний недолік ‒ вони описують ситуацію, як її було видно ззовні. Вони не показують тієї внутрішньої хімії та механіки, яку використовував російський Генштаб для здійснення анексії півострова. Книга Тетяни Журідової, навпаки, збудована на тому, чого звичайні спостерігачі не могли бачити. І в цьому її цінність. Я ‒ очевидець тих подій, є свідком описаних фактів, я підтверджую: було саме так.
Сьогодні не секрет, що вигадане велелюддя кримських мітингів тієї весни, «референдум» і «волевиявлення» ‒ це всього лише мішура для прикриття російського військового вторгнення на територію України. Насправді, практично весь січень і лютий 2014 року тодішній спікер Верховної Ради АРК Володимир Константинов провів у Москві. Він прикривався уявними «переговорами у Держдумі», а насправді разом зі співробітниками ФСБ та російськими військовими відпрацьовував деталі анексії.
У дні «кримської весни» він ходив коридорами будівлі блідий і розгублений, оскільки розумів, що перетворився на маріонетку, а ситуацією і процесами повністю керують емісари з Москви. Влада тоді йому вже не належала, і питання полягало лише в тому, чи вдасться йому й надалі залишатися маріонеткою Москви, або ж вони вважатимуть його, як і Могильова, непридатним для цієї ролі і замінять ще більш слухняною «лялькою». Вдалося.
Потім Гіркін мобілізував їх на Донбас, де вони і знайшли свої вічні «будинки»
Додаткові війська у цей час уже були завчасно перекинуті до Криму і заховані в оздоровницях та готелях. Пікантна деталь: уже навіть були виготовлені 25 тисяч медалей для нагородження учасників анексії. Кубанські казаки, яких покликали брати участь нібито в новому виселенні кримських татар, і яким обіцяли віддати будинки нових депортованих, ховалися у храмах і скитах Московського патріархату ‒ хто під виглядом монахів, хто зображав вірян і паломників. Потім Гіркін мобілізував їх на Донбас, де вони і знайшли свої вічні «будинки».
Вже існує список російських військових частин, які брали участь у захопленні Криму, він опублікований, немає потреби його наводити тут докладно. Він опублікований також у книзі Тетяни Журідової. Це військові підрозділи, дислоковані раніше в Тульській, Івановській, Самарській, Оренбурзькій, Новосибірській, Кемеровській, Челябінській, Псковській та інших областях і регіонах Росії. Ось звідки взялося на кримських мітингах так багато «місцевих», які взагалі не знали української мови, та й російською говорили з акцентом, погано орієнтувалися в географії і не знали особливостей Криму, але могли голосно кричати: «Крым – Россия – Навсегда!».
Ось звідки взялося на кримських мітингах так багато «місцевих», які взагалі не знали української мови
Тетяна Журідова детально описує, як разом зі своїми підрозділами російські військові Денис і Артем, яким сказали, що вони їдуть «на навчання», переодягнені то в форму українського «Беркута», то зображували «місцевих жителів», брали участь у спротиві Майдану в Києві, потім були перекинуті до Криму, де допомагали провладному «антимайдану», а пізніше брали участь в операціях із захоплення Криму. Вони бачать, що таких, хто імітує «місцевих жителів», кричить на мітингах проросійські гасла, більшість, але не можуть обговорювати це, тому що їм заборонили взагалі розмовляти «на вільні теми» і обговорювати те, що відбувається.
Опис цієї алхімії фактично військового державного перевороту в Криму має велике значення для розуміння того, як саме і з волі кого Крим приєднаний до Росії, і що фальсифікований «референдум» не грав у справі жодної іншої ролі, окрім ролі камуфляжу. Сам будучи спецоперацією, він прикривав іншу спецоперацію.
Ці російські військові бачать своїх колег і в оточенні під час «віджиму» Сімферопольського аеропорту, і на мітингу в Севастополі, який майже повністю складається з «місцевих приїжджих», вони разом із ними беруть участь в «обранні» «народного мера» Чалого, імітують проросійський мітинг у Сімферополі.
Від себе додам, що, як і автор книги, працюючи під час цих подій кореспондентом, я, як і багато спостережливих кримчан, бачив на всіх мітингах і у всіх «віджиманнях» організовані групи однаково одягнених людей із військовою виправкою. Вони не тільки імітували найбільш активну частину мітингувальників, вигукуючи проросійські гасла, вони «заводили» інших учасників, підбадьорювали їх. Частина з них охороняли мітинг, і як тільки чувся голос незгодних, глушили їх окриками, погрожували їм, ображали, а то і витягали в бік і били. Так було організоване «російське домінування».
Після захоплення спецназом органів влади в Криму ці «місцеві» перетворилися на тих «ввічливих» «зелених чоловічків» без розпізнавальних знаків, які «ввічливо» погрожували автоматами всім, хто намагався зрозуміти, що відбувається.
Російські солдати розшукували по домівках і дачах кримських депутатів, які відмовлялися брати участь у сесії після захоплення парламенту
Тетяна Журідова описує, як російські солдати розшукували по домівках і дачах кримських депутатів, які відмовлялися брати участь у сесії після захоплення парламенту, як вони погрожували їм розправою з дружинами і дітьми, як насильно саджали в машину, а в залі засідань здавали під охорону «стрєлковцям». Але, як відомо, і в цьому випадку кворуму не було, рішення останньої української кримської Ради про референдум були фальсифіковані. Та й сам Гіркін цього факту вже не приховує, кілька разів у Москві він розповідав, як зганяли кримських депутатів, чим підтвердив справжність книги Журідової. Як і той факт, що посилання на те, що «народ Криму самовизначився» на «референдумі» є спробою відвести увагу публіки подалі від істини.
Головна героїня книги письменниця Анна говорить про ініціаторів анексії: «Вони ‒ злочинці! Вони людей на танки посадили і послали воювати в Європу. Вони Росію зганьбили! На весь світ зганьбили!..»
Книга Тетяни Журідової багатогранна, вона розкриває цю механіку захоплення Криму в усіх аспектах. У ній, зокрема, достовірно описано, як російські ЗМІ, у першу чергу, телебачення, ставало таким, яким воно є зараз, як пропагандисти з перших днів анексії брехали народу про «іхтамнет», про «хунту», про переворот у Києві та про фашистів в Україні.
Фактично книга Тетяни Журідової ‒ це документальне свідчення, практично протокол ‒ не тільки порушення міжнародного права та прав людини Кремлем, це детальне свідчення воєнного злочину російської влади. І цим вона цінна як підручник істинної історії, і як свідчення на майбутньому суді над воєнними злочинцями. Свідчення очевидця.
Микола Семена, кримський журналіст, оглядач Крим.Реалії
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
Оригінал публікації – на сайті Крим.Реалії
