Рівно 14 років тому Володимир Путін у виступі на Мюнхенській конференції з безпеки розкритикував однополярність світу, політику США і НАТО щодо Росії. На думку оглядачів, це був найрізкіший зовнішньополітичний виступ господаря Кремля за пів століття – після спічів керівника СРСР Микити Хрущова на зустрічах із представниками США, а також із трибуни ООН. Мюнхенську промову Путіна назвали оголошенням другої «холодної війни». Невдовзі російське керівництво від слів перейшло до справ – у 2008 році в Грузії (тоді формальним президентом РФ був Дмитро Медведєв), а у 2014-му – в Україні (при цьому Кремль перекладає відповідальність за «громадянську війну» тут на Київ і на Захід). Радіо Свобода запропонувало висловитися експертам із різною оцінкою Мюнхенської промови – Володимирові Огризку, який саме 2007 року очолював МЗС України, та ексдепутатові Держдуми Росії Іллі Пономарьову. А головне запитання їм обом – чи перемагає Путін?
10 лютого 2007 року в Мюнхені президент Росії Володимир Путін звинуватив Захід, передусім США, у втручанні у внутрішні російські справи, перешкоджанні зовнішній політиці Росії. Окрему увагу він приділив НАТО, яке «выдвигает свои передовые силы к нашим государственным границам». За словами Путіна, «розширення альянсу не має жодного стосунку до модернізації самого альянсу або до забезпечення безпеки в Європі» (хоча взяті до НАТО за три роки до цього виступу Путіна Болгарія, Латвія, Литва, Румунія, Словаччина, Словенія та Естонія самі хотіли поповнити альянс, і у НАТО не було формальних причин (військовий конфлікт на території потенційного члена, невирішена територіальна суперечка) їм відмовити.
Ще деякі тези того виступу Путіна:
- «Єдиним механізмом ухвалення рішень щодо використання військової сили як останнього аргументу може бути тільки Статут ООН».
- «Нас не можуть не турбувати плани щодо розгортання елементів системи протиракетної оборони в Європі. Кому потрібен черговий виток неминучої в цьому випадку гонки озброєнь?» (Представники західних держав заявляли натомість, що ця система скерована не проти Росії, а для захисту Європи від можливих атак із боку Північної Кореї та Ірану).
- «Сьогодні ми спостерігаємо майже нічим не стримуване, гіпертрофоване застосування сили в міжнародних справах, військової сили, сили, що втягує світ у безодню одного конфлікту за іншим».
- «Для сучасного світу однополярна модель не тільки неприйнятна, але і взагалі неможлива».
- «Окремі норми, ледь не вся система права однієї держави, передусім, звичайно, Сполучених Штатів, переступила свої національні кордони в усіх сферах: і в економіці, і в політиці, і в гуманітарній сфері та нав’язується іншим державам».
- «Росія – країна з більш ніж тисячолітньою історією, і практично завжди вона користувалася привілеєм проводити незалежну зовнішню політику. Ми не збираємося зраджувати цій традиції і сьогодні».
- «ОБСЄ намагаються перетворити на вульгарний інструмент забезпечення зовнішньополітичних інтересів однієї або групи країн стосовно інших країн».
Виступивши з такою промовою 2007 року в Мюнхені, а головне – пішовши згодом війною проти Грузії та України, Путін припустився ключової, стратегічної помилки свого президенства. Це зауважив у коментарі Радіо Свобода міністр закордонних справ України 2007–2009 років Володимир Огризко. Путін наважився оголосити Заходу те, що зрештою може дорого коштувати і йому особисто як політику, і очолюваній ним державі. Оголосив «холодну війну», констатує дипломат.
«У будь-якій «холодній війні» Росія зазнає поразки. У першій «холодній війні» програв Радянський Союз – потужніший за теперішню Росію. А у держави, очолюваної Путіним, немає жодних шансів. Однак 13 років тому в Мюнхені Путін вирішив, що слабка Росія може протистояти решті світу. Цей курс – абсолютно безглуздий. Реалізація ідей «русского мира» привела Путіна до міжнародно-правової ізоляції. І те, що ми спостерігаємо останні шість-сім років, є тому найкращим підтвердженням. За 14 років після Мюнхена, а особливо в останні шість-сім років агресією проти України Путін повністю розкрився у своїй нахабній політиці, що відкидає норми міжнародного права як такі. Жодних ознак, що Путін вийде з пастки, в яку сам себе загнав, немає», – зазначив Володимир Огризко.
При цьому Захід був іноді нерішучим у реакції на те, що чинив президент Росії проти сусідів, каже колишній глава МЗС України. Дипломат має на увазі, зокрема, заяви окремих європейських, а донедавна, за його словами, і американських політиків про необхідність діалогу з Москвою. Спроби налагодити діалог виливаються у такі речі, як недавній «провальний, принизливий» візит до Росії Верховного представника ЄС із закордонних справ і політики безпеки Жозепа Борреля, каже Володимир Огризко (хоча він відзначає, що після повернення із Москви Боррель усі акценти у характеристиці нинішньої російської політики розставив правильно).
Однак при всій терплячості Заходу Путін почав отримувати гідну реакцію, бо далі терпіти було вже неможливо, тому санкції проти Росії продовжують і вони діють, додає дипломат.
Курс Путіна не дає Росії нічого, крім втрат і зубожінняВолодимир Огризко
«Зараз настає етап, коли «червоні лінії», перетнуті Путіним, стають усе дорожчими і дорожчими. І у підсумку це матиме дуже сумний наслідок для російської держави. Санкції проти Росії можуть підірвати її зсередини. Взагалі в умовах взаємозалежного світу опинитися в ізоляції – означає приректи себе зрештою на поразку. Курс Путіна не дає Росії нічого, крім втрат і зубожіння. І навіть терплячий російський мужик, який традиційно терпить усе, коли холодильник переможе телевізор, може збунтуватися і розірвати Росію на дрібні шматочки. Адже правлячий режим може не втримати і розвалитися», – не виключає Володимир Огризко.
Колишній депутат Державної думи Росії Ілля Пономарьов зізнався у коментарі Радіо Свобода, що на місці Путіна сказав би у Мюнхені те ж саме. Але при цьому Пономарьов засуджує подальші дії президента Росії, зокрема проти України.
«Я чесно скажу – грубо кажучи, промова Путіна 2007 року в Мюнхені: я би сам був готовий сказати все те, що він говорив. Тому що, якщо оцінювати те, що тоді відбувалося, без ідеологічних «окрасів», Захід кинув Росію стосовно розширення НАТО – спершу казали одне, потім зробили інше. Ці обіцянки, звісно, ніде не фіксувалися, самі (росіяни – ред.) винні, що дали себе обманути. Тобто, варто було це ще при Горбачові зафіксувати на папері. Хоча я пішов би іншим шляхом – я добився б, щоб Росія вступила до НАТО. Або щоб його зовсім розпустили. Однак, якщо вже воно залишалося, то повинні були бути гарантії нерозширення. Тому в російського (народу – ред.) дійсно були підстави вважати, що його обманули», – пояснює свою підтримку Путіна в цьому питанні Ілля Пономарьов.
А якщо говорити про другу «холодну війну», початок якої чимало хто веде з мюнхенської промови Путіна, то Пономарьов закликає згадати першу «холодну війну» – між СРСР і США. Та війна закінчилася після падіння Берлінського муру, і кожна зі сторін по-своєму оцінила причини завершення того протистояння. Різниця в оцінці – принципово різна.
«Російська еліта й суспільство в цілому вважають, що це було з боку СРСР жестом доброї волі. Ми могли її продовжувати і далі, але прийшов мудрий, миролюбний Горбачов і припинив ту «холодну війну». Але ж Захід вважає, що Росія її програла. І підхід Заходу – підхід переможця. Він починає диктувати умови. З точки зору росіян, друзі так себе не поводять. Тому й виникла образа і невдоволення. Хоча свого часу Путін приходив до влади із радикально прозахідними гаслами», – стверджує Пономарьов.
За його словами, зовнішньополітична, економічна програма кандидата у президенти Путіна 2000 року базувалася на трьох китах:
- вступі Росії до НАТО;
- вступі Росії до Євросоюзу;
- вступі Росії до СОТ.
Тобто, тоді Путін виступав за міждержавний, військовий та економічний союз із Заходом. І що виявилося на момент мюнхенської промови Путіна? – запитує Пономарьов. За жодним із цих трьох «китів» результату досягнути не вдалося. До СОТ Росія потім усе-таки вступила, але про НАТО, ЄС і мови не було, зауважує ексдепутат Держдуми.
Водночас Ілля Пономарьов наголосив, що він не виправдовує політику президента Росії після мюнхенської промови, зокрема дії проти України.
«Якщо хтось у дворі поводить себе кепсько, це не означає, що й інші так себе поводити мають. От саме це дворове виховання Путіна примушує його постійно казати: «Сам дурень». Путін не намагається виправити когось, а сам починає поводити себе таким же чином. Мені особисто такий підхід зовсім неприйнятний. Тобто, відчуття розчарування, образи не означає, що можна нападати на сусідні держави, захоплювати їхні території», – сказав Ілля Пономарьов, який 2014 року був єдиним депутатом Держдуми, хто голосував проти анексії Криму Росією (Москва вважає це «приєднанням»).
Після «мюнхенської» промови, в тому числі завдяки «кримнашу» та іншим агресивним діям на зовнішній арені Путін закріпив свою владу над Росією, констатує Пономарьов. Але за таке зміцнення особистої влади розплачуються пересічні росіяни. Для них це означає (тут Пономарьов висловлює схожу з Володимиром Огризком думку) зубожіння. І тому, як не парадоксально, при Путіні загроза розпаду Росії є більшою, ніж при його попередникові Борисові Єльцину в «лихі» дев’яності.
