Російська армія великими силами атакує українські позиції практично по всій лінії фронту. Пробує відбити втрачені Кліщіївку та Андріївку та захопити великі населені пункти, чого не було з початку року. Насамперед Авдіївку. Які перспективи такого наступу?
Спроби просуватись відразу на кількох ділянках фронту армія РФ не полишає з жовтня. На Бахмутському напрямку окупанти намагаються відбити звільнені Кліщіївку та Андріївку, контратаками зупинити просування ЗСУ в районі Курдюмівки, а також посилюють тиск на північ від Бахмуту біля Берхівського водосховища
«Пора вже, я вибачаюсь, забувати за Бахмут і його значення, яке він мав ще кілька місяців тому як елемент оборонної операції сил оборони України щодо знищення російських окупантів. Якщо ми подивимося на карту з іншого масштабу, ми побачимо, що йдеться про так званий Соледарський виступ. Саме тому ми бачимо активні бойові дії саме на півдні від Бахмуту, які мають на меті перерізання основних комунікацій противника на цьому виступі. Це траса Т-05-13 і це траса М-03. І загроза тут не для того місця, яке колись називалося містом Бахмутом, а загроза тут власне для Соледарського виступу, який є дуже вигідним з точки зору створення ще однієї загрози, вибачте за тавтологію, для знов таки, славянсько-краматорської агломерації. І саме тому противник так відчайдушно намагається відтіснити нас від своїх комунікацій», – каже військовий експерт і полковник запасу Сергій Грабський.
Серйозних успіхів армія РФ на півдні Донецької області, а також на Куп'янсько-Лиманському напрямку не досягла. А ось у районі Авдіївки окупанти змогли просунутися. Там зараз епіцентр бойових дій. Більше ніж місяць війська країни-агресора безперервно штурмують позиції ЗСУ з півночі – в районі Степового, з півдня в районі Водяного, та в районі авдіївської промзони, намагаючись оточити місто.
«На північ від Авдіївки в них просування є. Там дійсно вони прорвались, вони почали обстрілювати трасу, яка, власне, забезпечує логістику Авдіївки. Ну, неприємно насправді, дуже неприємно, але і не трагічно. Тому що при такій же обстрілюваній трасі Бахмут ще 4 місяці, наприклад, протримався. При тому, що такої фортифікації, як в Авдіївці, в Бахмуті й близько не було», – пояснює військовий експерт та ветеран АТО Євген Дикий.
«Авдіївка – останнє місце, на яке б я робив би наступ. З військової точки зору це дуже ідіотська задача. Авдіївка – це дуже міцний горішок. Невипадково саме по Авдіївці пройшла лінія розмежування в 2014 році. І невипадково з усієї отої старої лінії розмежування 2014 року, тільки Авдіївка досі лишилась лінією фронту. На всіх інших ділянках орки здолали оту стару лінію розмежування ще на перших тижнях Великої війни. А тут півтора роки ота стара лінія досі тримається. Це саме тому, що Авдіївка – це міцний горішок. Авдіївська промзона – це схоже на «Азовсталь» або завод Ілліча. Це саме велика промка з купою залізобетонних конструкцій, плюс з 2014 року ще й окопана військовою фортифікацією. Кидати купу живої сили на штурм такої фортеці, чесно кажучи, я не можу зрозуміти цю логіку. І тому підозрюю, що це, швидше за все, якась політична команда, а не військова», – продовжує Євген Дикий.
Після великих втрат у техніці на початку повномасштабної війни армія РФ змінила тактику, кидаючи на штурми переважно піхоту, як це було під час битви за Бахмут. Однак на початку нинішнього наступу колони танків та БМП знову спробували з першого разу взяти українські позиції. Як результат – лише за 6 днів боїв під Авдіївкою у середині жовтня Росія, за даними проєкту Oryx, втратила щонайменше 118 одиниць техніки. У той час як Україна – 25.
«Це в будь-якому випадку найкраща ціль що для артилеристів, що для авіації. Та і для будь-якого підрозділу, який може знищити якусь важку техніку. Це завжди бажана і жирна ціль, на яку завжди всі будуть полювати. У нас же 21-ше століття. Згадаємо, що у нас є дуже багато засобів протитанкових. Ми ж так не використовуємо. Колонами, наступ. Це Радянський Союз. Ну куди. Вийти, як на полігоні, вишикуватись в лінію і що далі? Маячня. Якщо б ми знали і розуміли всі, що там твориться у них в голові, то можливо б швидше і краще могли б вирішити цю проблему, яка зараз в нашій країні, а так, мабуть, там просто пусто. Коли так бездумно тратити те, що, я вважаю, є найсильніше – це людське життя. Те що у них це як дешева монета, кажучи їхніми словами», – каже військовослужбовець ЗСУ Максим.
Він танкіст. Його підрозділ спеціалізується на штурмах. Максим зауважує, що тактика застосування бойових машин з початку повномасштабної війни з появою ФПВ-дронів та великої кількості протитанкових засобів змінилася. Але для українських військових головний пріоритет – збереження життів екіпажу.
«Обережненько. Звісно, з попередньою авіарозвідкою, дорозвідкою противника, цілей і обережненько, парами можливо. Звісно ж, із підтримкою піхоти, бо без підтримки піхоти танк, так само, може будь-який «орк» легко пошкодити. Або, навіть, знищити. Акуратно. В двійці. В парі. Інколи навіть по одному. Виїхали, відпрацювали, повернулись. Чітко, швидко, влучно. Ведучи під час руху, під час роботи, під час бою, дроном. І будучи на зв'язку. Завжди. Бувають такі випадки, що він заїде в якусь яму. Не буде добивати зв'язок. Або може бути димка. Може туман. Або приліт. З дрона ж видно, з висоти. Там коректуємо, підказуємо, інколи навіть виводимо», – продовжує Максим.
Керувати танком Т-80 Віталій, у мирному житті тракторист, навчився швидко. Каже, танк від трактора відрізняється лише тим, що тут важелі замість керма. Зазначає – під час бою головне рухатися швидко та слухати накази командира.
«Чим швидше – тим краще. Під час бою, якщо стріляють – то там вже рухаєшся вперед-назад, щоб ти не стояв на одному місці. А потім вже, якщо командир каже відкат, то якомога швидше. Там уже вся увага на командира. Вправо-вліво, щоб нікуди не звертав. І чітко слідами їхати, щоб на міни не натрапити», – каже військовослужбовець ЗСУ Віталій.
Завдання танку – накрити конкретну точку. Він б'є точніше за старі радянські САУ. Тож у нинішній війні нерідко замінює артилерію.
«Стандартна танкова оборонна позиція. Башта стирчить і все. Башту важче всього пробити. Потім з далечку її ще важко побачити, якщо гарне маскування. То в обороні танк, звичайно, завжди буде ефективним, є ефективним і був ефективним. В деяких випадках танкам краще з закритих [позицій], бо влучніше. Зараз то вже не так доцільно, бо є три сімки (легка буксирувана гаубиця M777 – ред.), є Himars. Арта зараз часто зайнята іншими цілями. Їм, щоб подавитb там якогось ПТУРа, ну навіщо, якщо це можемо зробити ми самі. Так само дрон, так само танк, ЗВП, планшет, 2-3 постріли, фахівці які там стоять, можуть і з першого [пострілу] інколи», – пояснює Максим.
«Коли поступає команда виїжджати з зони очікування, я включаю систему, щоб вона прогрівалася, змащувалась. Але не всю одразу. Спочатку систему управління вогню, щоб вона прокрутилась, змастилася вся добре. Це десь треба хвилини дві почекати. Далі включаю ланцюги стрільби, відкриваю зеркала, червячку, і, звичайно, електроспуск», – пояснює військовослужбовець ЗСУ Михайло, як привести гармату танка у бойове становище.
Тактика мобільної оборони, яку нерідко використовує на цьому напрямі ЗСУ, передбачає, зокрема, контратаки на позиції противника. І тут танки незамінні.
«Якщо це закриті позиції, командир каже мені, я виставляю боковий рівень, потім азимутальний показник і там вже йде команда «вогонь». Це коли закриті позиції. А коли виїжджаємо напряму – то там треба працювати «чебурашкою». Це можна сказати джойстик. Це рух башти – повертати башту вправо, вліво, пушку, гармату. Верх, вниз. Якщо танк різко повертається, башта залишається на місці, ти повинен її ловити. Ти повинен повертати в той бік, куди тобі потрібно», – продовжує Михайло.
Цей підрозділ ЗСУ воює на трофейних танках Т-80. Під час ізюмської наступальної операції українських військових армія РФ, втікаючи, кинула десятки бойових машин та САУ. Багато з них дісталися українській армії мало не з конвеєра.
«Кидали, спеціально ломали, і було стільки багато техніки, ми говоримо про танки, що ми просто ходили як в супермаркеті, вибирали. Вибрали собі 12. Тільки в нашу роту. Ми вирішили перекваліфікуватися на Т-80 для штурмових дій. Він коли створювався – це була ідея танку прориву. В ньому стоїть вертолітний двигун з Мі-8. І коли він на тебе їде – його не чутно взагалі. Ну і швидкість 80 по ґрунтовій легко. 46 тонн. Тому ми і використовуємо в штурмах. Ми прилетіли, саме прилетіли. Нас не чутно. Відпрацювали, розвернулися і тільки тоді вже, можливо, якщо буде кому чути, буде чутно двигун», – каже Максим.
«Чи буде противник далі продовжувати такі дії? Так. Доти, поки він не видохнеться, він буде намагатися тиснути вперед. Але знаєте, є певні ознаки того, що він починає відчувати певний брак ресурсів. Я не скажу, що вони вже завтра зупиняться, але є не те, що відчуття, а проглядається вірогідність того, що темп таких наступальних операцій буде поступово знижуватися. Доти, поки противник не видихнеться остаточно і не перейде до позиційної війни, яка на сьогоднішній день ближче і ближче проглядається з обох сторін фронту. Тому що ми маємо, знаєте, таке певне плато, де і ми, і противник маємо достатньо ресурсів і бойового потенціалу, щоб стримати просування протилежної сторони, не допустивши серйозних проривів. Тому, підсумовуючи, противник, підбадьорившись збільшеною кількістю військ, підбадьорившись збільшеною кількістю техніки, намагається виконати ті самі стратегічні задачі, які йому були поставлені ще в квітні минулого року. І саме цим обумовлені такі окремі спроби наступальних дій або контратакувальних дій на окремих ділянках фронту», – каже Сергій Грабський.
Влітку минулого року, використовуючи колосальну перевагу в артилерії, за добу армія РФ вистрілювала по 60 тисяч снарядів і тим самим змусила ЗСУ відступити з Сєвєродонецька та Лисичанська. За два місяці нинішніх активних атак країна-агресор спромоглася помітно просунутися лише в районі Авдіївки. Втративши тут сотні одиниць техніки та тисячі піхотинців. Тож говорити про масштабний російський наступ не доводиться.
Форум