Поїздка генерального секретаря НАТО Марк Рютте до США 8–12 квітня значною мірою розглядалася як момент «або пан, або пропав» для військового альянсу.
На тлі дедалі більшого роздратування у Вашингтоні через нібито недостатню допомогу європейських союзників у протидії Ірану та забезпеченні відкритості Ормузької протоки з’являлися припущення, що президент Дональд Трамп може спробувати вивести Сполучені Штати з НАТО.
Цього не сталося під час його зустрічі з Рютте в Білому домі 8 квітня.
Втім, загроза залишається, як і американська критика альянсу.
Попри це, схоже, існує певний шлях для збереження НАТО як цілісної та актуальної структури – зокрема через подальше збільшення оборонних витрат і активнішу роль європейців на Близькому Сході.
Можна сказати, що трансатлантична поїздка колишнього прем’єра Нідерландів була пов’язана з ризиками.
Дональд Трамп протягом кількох днів різко критикував союзників, звинувачуючи європейські країни у «дуже великій помилці» та заявляючи, що «НАТО абсолютно нічого не зробило» у питанні Ірану.
Він також знову озвучив свої політичні наміри щодо Гренландії, ще більше занепокоївши Брюссель, тоді як держсекретар Марко Рубіо зазначив, що Вашингтон «перегляне свої відносини з НАТО» після завершення кампанії щодо Ірану.
Критика продовжилася і після зустрічі Трампа з Рютте: Трамп написав у Truth Social, що «НАТО не було поруч, коли вони нам були потрібні, і воно не буде поруч, якщо нам знову знадобиться. Пам’ятаєте Гренландію, ту велику, погано керовану брилу льоду!!!»
І все ж полегшення в Брюсселі було відчутним.
Виведення чи передислокація військ США?
Одне обізнане з переговорами джерело, яке говорило на умовах анонімності, зазначило, що було «полегшення, що після зустрічі не було спільної заяви чи пресконференції, під час якої ми могли б почути ще більше публічної критики».
Інше джерело охарактеризувало ситуацію як «змішану».
«Не дуже добре, але могло бути й гірше – це, очевидно, була нагода для Дональда Трампа висловити свої роздратування».
«Сам факт, що зустріч відбулася лише через день після оголошення двотижневого перемир’я, також сприймався як «вдалий збіг обставин», адже поїздку планували вже довгий час».
Замість повного виходу Сполучених Штатів із альянсу, що потребувало б малоймовірної підтримки двох третин у Сенаті США, схоже, Вашингтон може розглянути передислокацію військ із країн, які вважає «недостатньо корисними» у питанні Ірану.
Втім, більшість європейських союзників і так цього очікували, адже подальше скорочення чисельності американських військ уже кілька місяців обговорювалося в межах НАТО, хоча жодних конкретних цифр поки не озвучували.
У Європі перебуває близько 70 тисяч американських військових, розміщених на 30 базах, які використовуються як для стримування, так і для підтримки операцій, зокрема на Близькому Сході.
Ця корисність означає, що більшість європейських столиць вважають: американці залишаться, хоча й у меншій кількості.
«США не підуть, але відіграватимуть другорядну роль у Європі – хоча в багатьох аспектах вони вже її відіграють», – сказав один європейський дипломат Радіо Свобода і додав, що питання не стільки у «військах на місцях», скільки у фахівцях. Наприклад, розвідниках, де «певний розрив уже існує».
Більш «європейське» НАТО?
Марк Рютте, втім, намагався подати ситуацію в більш позитивному світлі.
У Брюсселі його вважають «ідеальним «шептуном Трампа» – не завжди в лестивому сенсі, і поїздка до США дала очільнику НАТО ще одну нагоду похвалити президента США.
В інтерв’ю CNN після зустрічі в Білому домі він заявив, що це була «дуже відкрита й відверта розмова, але також розмова між хорошими друзями». Він також визнав, що президент, «очевидно, розчарований багатьма союзниками по НАТО, і я можу зрозуміти його аргументи».
Хоча деякі європейські дипломати зазначали, що не всі столиці ЄС були задоволені окремими заявами Рютте – зокрема його твердженням, що в організації немає домінуючої думки про незаконність війни – а інші ніяковіли, коли він відмовився коментувати нещодавню погрозу Дональда Трампа «знищити цілу цивілізацію», вони все ж вважали, що зустріч пройшла настільки добре, наскільки це було можливо.
Пізніше, у виступі в Ronald Reagan Presidential Foundation and Institute 11 квітня, Рютте окреслив, яким бачить подальший шлях перед наступним самітом НАТО в турецькій Анкарі в липні, водночас відкинув припущення про занепад альянсу.
«Хочу чітко сказати: цей альянс не «робить вигляд, що нічого не відбувається», як ви кажете у США, – зазначив він. – Союзники розуміють, і я це визнаю, що ми перебуваємо в періоді глибоких змін у трансатлантичному альянсі. Європа бере на себе більшу і справедливішу частку відповідальності за власну оборону. І назад шляху не буде і не повинно бути».
Він також нагадав, що коли російські літаки минулої осені порушили повітряний простір Естонії, їх відтіснили італійські, фінські та шведські винищувачі. А коли російські дрони торік залетіли на територію Польщі, саме нідерландський винищувач F-35 відкрив по них вогонь.
Очікується, що дедалі більше йтиметься про зростання оборонних витрат у Європі та Канаді. Останній щорічний звіт НАТО показав, що всі союзники, окрім Угорщини та Словаччини, збільшили свої витрати у 2025 році, порівняно з попереднім роком.
НАТО на Близькому Сході?
Один дипломат НАТО зазначив, що «Анкара буде святом усмішок, і йтиметься лише про одне – гроші, і тут у нас усе непогано».
Втім, надалі питання полягатиме не лише в тому, скільки європейці витрачають на оборону. Вони мають довести Вашингтону свою корисність і за межами власного континенту.
Хоча значна увага була прикута до відмови Іспанії дозволити США використовувати свої бази в операції проти Ірану, у НАТО наголошують, що більшість інших союзників намагалися допомогти.
Найважливіше – Німеччина, Португалія та Велика Британія дозволили Вашингтону використовувати свої бази. Франція також дала «зелене світло» на присутність американських літаків для місій на підтримку партнерів у Перській затоці.
Наприклад, база Суда-Бей на грецькому острові Крит використовувалася авіаносцем USS Gerald R. Ford для поповнення запасів, дозаправлення та ремонту перед його переходом до хорватського Спліта для подальшого обслуговування.
У НАТО прагнутимуть і надалі підкреслювати такі приклади.
Хоча Дональд Трамп не висував конкретних вимог під час зустрічі у Вашингтоні, чиновники альянсу визнають, що окремим союзникам доведеться активізуватися ще більше.
Оана Лунгеску, колишня речниця НАТО, яка нині працює науковою співробітницею в Royal United Services Institute (RUSI), повідомила Радіо Свобода, що більш конкретні кроки можуть з’явитися перед або під час зустрічі в Анкарі.
«Хоча наразі не йдеться про місію НАТО, Рютте відіграє ключову роль за лаштунками, координуючи дії з прем’єр-міністром Великої Британії Кіром Стармером та президентом Франції Емманюелем Макроном, формуючи «Коаліцію охочих» для забезпечення безпеки Ормузької протоки після припинення бойових дій і для проведення необхідного військового планування», – сказала вона.
«Союзники також можуть розглянути можливість включення стабілізації Близького Сходу до порядку денного саміту НАТО в Анкарі в липні, запросивши Україну та партнерів із країн Перської затоки й Індо-Тихоокеанського регіону, багато з яких уже беруть участь у формуванні цієї «Коаліції охочих».
Що далі для України?
Далі постає питання України, яку багато європейських союзників по НАТО побоюються втратити з поля зору на тлі війни з Іраном.
«Ми мали б сказати: «допоможіть нам з Україною – і ми допоможемо з Іраном», – сказав один європейський дипломат Радіо Свобода на умовах анонімності, додавши, що «ми втратили цю можливість».
Залишається побоювання, що США можуть припинити обмін критично важливими розвідданими в цьому напрямку, а також що системи протиповітряної оборони, яких Київ гостро потребує, можуть бути перекинуті в інші регіони у разі відновлення бойових дій на Близькому Сході.
Керівник Центру геополітики та досліджень безпеки у Вільнюсі Лінас Кояла заявив Радіо Свобода, що це саме той баланс, який доведеться шукати Марку Рютте перед самітом в Анкарі, тоді як тінь Москви нависає над східними членами альянсу.
«Рютте прекрасно розуміє, що Європа не може бути безпечною без США, які відіграють ключову роль – принаймні в найближчій перспективі», – сказав він.
«Йдеться не лише про те, що зроблять США, якщо буде задіяна стаття 5, а й про збереження США як ключового елемента стримування – від стратегічного рівня до звичайних військових можливостей. Для прифронтових держав це питання існування, тому взаємне загострення риторики не є шляхом уперед».
Форум