Доступність посилання

ТОП новини

«Заручники червоних книжок». Які проблеми мають люди, що живуть в Україні з російськими паспортами


На момент повномасштабного вторгнення Росії в Україні налічувалося близько 170 тисяч людей із тимчасовою або постійною посвідкою на проживання.
На момент повномасштабного вторгнення Росії в Україні налічувалося близько 170 тисяч людей із тимчасовою або постійною посвідкою на проживання.

Після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну українці, народжені в Росії, опинилися в ситуації, коли не можуть завершити процедуру набуття українського громадянства, а деякі росіяни, які перебували в Україні на підставі посвідки на тимчасове проживання, втратили можливість її продовжити.

У Міграційній службі України заявляють, що роблять усе необхідне для дотримання прав людини в цьому питанні, але юристи наголошують, що в разі «правової невизначеності» (а це сотні людей) виконавча влада діє свавільно, хоча має ставати на бік громадянина.

Як живеться з посвідками на тимчасове проживання українцям, які не встигли отримати українські паспорти? Як вони намагаються легалізуватися і що стоїть на перешкоді? Історії таких людей записав телеканал «Настоящее время», створений Радіо Свобода з участю Голосу Америки.

Кіра Джафарова переїхала в Україну 1989 року. До цього вона жила в російському Бєлгороді, потім навчалася в Астрахані в інституті, звідки перевелася до Харкова. Після розпаду СРСР Кіра залишила собі громадянство Росії, оскільки в Бєлгороді жили її батьки.

«Тридцять чотири роки тому я вийшла заміж за громадянина України. У Харкові я народила дитину, громадянина України, працювала, вийшла на пенсію і все ще працюю», розповідає Кіра.

Ми намагалися отримати громадянство, а у Міграційній службі казали, що вам і так нормально живеться
Кіра Джафарова

До 2014 року вона користувалася всіма правами громадян України, крім права обирати або бути обраною. Але 2014 року події Євромайдану все змінили для Кіри та її доньки від першого шлюбу вони вирішили отримати українське громадянство.

«Ми з донькою продали квартиру в Бєлгороді і з січня 2014 року не перетинали кордон України з Росією. З того моменту ми намагалися отримати громадянство, а нам у Міграційній службі (Державна міграційна служба ДМС) говорили, що вам і так нормально живеться, навіщо вам це треба. Нас цілеспрямовано дезінформували», вважає співрозмовниця Настоящего Времени.

У ДМС Кірі говорили, що вона має спочатку вийти з російського громадянства і тільки потім подавати заяву на отримання громадянства України. Кіра зверталася в російське посольство за всіма необхідними довідками, поки в якийсь момент не отримала повідомлення про заборгованість перед податковою службою в Росії за автомобіль у 2018 році. При цьому Кіра в Росії не була.

Судитися безглуздо... Але це дає розуміння того, як розвивалася вся ця паперова тяганина
Кіра Джафарова

«Судитися безглуздо: там борг був на 90 доларів, мені було простіше заплатити, ніж намагатися щось довести. Але це дає розуміння того, як розвивалася вся ця паперова тяганина», – розповідає вона.

Зрештою, Кіра Джафарова знайшла адвоката, якому вдалося довести, що 1991 року вона вже проживала в Україні в гуртожитку медвишу, а отже, має право на отримання громадянства країни. На цій підставі Кіра отримала тимчасове посвідчення громадянина України (тимчасове посвідчення громадянина України) своєрідний дозвіл набути громадянство України за умови виходу з попереднього громадянства. Зробити це вийти з громадянства Росії Кіра була зобов'язана протягом двох років.

«Я почала цим негайно займатися, подавала документи в консульство, а вони мене ганяли за новими документами, кожен наступний прийом призначаючи через три місяці. З горем навпіл я подала на вихід 2021 року. Але отримати його так і не встигла. А потім почалася війна», розповідає співрозмовниця.

Український паспорт Кіра все ж отримала, але для цього їй довелося звертатися до суду. Усю процедуру вступу до громадянства вона завершила в липні 2023 року.

Але успішний результат її справи затьмарює те, що дочка Кіри від першого шлюбу позбавлена зрозумілої можливості отримати громадянство України. Вона народилася 1988 року в РРФСР, а з 1989-го живе в Україні. Паспорт у доньки Кіри російський, в Україні вона жила за посвідкою на проживання, а документи на громадянство подала 2021 року.

«Але одна буква в написанні її прізвища у свідоцтві про народження та посвідці на проживання відрізняється, і їй у суді треба доводити, що вона та сама людина», розповідає Кіра Джафарова.

«Прив'язати» до мене її не можна, оскільки через різницю в написанні у нас різні прізвища вийшли. Водночас у неї тут дочка громадянка України. Невзорову дали громадянство, ще комусь дали, а їй ні!» (У червні 2022 року стало відомо про те, що українське громадянство отримав російський публіцист Олександр Невзоров і його дружина Лідія).

Кіра каже, що її донька активна волонтерка: вона робить браслети, а кошти від їхнього продажу передає на потреби ЗСУ і за рік зібрала 250 тисяч гривень.

«Зараз її документи в Офісі президента. У неї всі документи українські, вона тут із дитячого садка. У своєму запиті вона вказує, що відмовиться від російського паспорта», каже Кіра.

Термін дії закордонного паспорта її дочки закінчився, і вона не поїде в Росію його продовжувати. В Україні вона перебуває за чинною посвідкою на проживання, але виїхати за територію України не може, бо не має дійсного проїзного документа. На думку Кіри, тільки указ президента може наділити її дочку громадянством.

У нас діти українці, ми тут живемо, у нас тут усе, громадяни України нас вважають своїми, а Міграційна служба ставиться до нас як до ворожих елементів
Кіра Джафарова

Становище своєї дочки (й своє недавнє становище) Кіра Джафарова називає «бюрократичним полоном» Росії. «Їм однаково, як утримувати людей: когось у військовому полоні, а когось у бюрократичному», міркує вона.

Оскільки дипломатичні відносини з Росією розірвані й консульства країни в Україні немає, звернутися туди за відмовою від російського громадянства її донька не може.

«У нас діти українці, ми тут живемо, у нас тут усе, громадяни України нас вважають своїми, а міграційна служба ставиться до нас як до ворожих елементів. Нам соромно показувати документи, які ми ненавидимо і зневажаємо, але не можемо їх позбутися», каже Кіра.

Водночас вона підкреслює, що ніколи не стикалася з негативним ставленням з боку інших громадян України ні в соцмережах, ні особисто.

«Я українка і б'юся за можливість отримати своє громадянство»

Поліна Сардарян народилася в Україні 1985 року. Коли їй було близько року, батьків направили в Калінінградську область, а в 14 років вона отримала паспорт громадянки Росії. Як пояснює Поліна, після розвалу СРСР паспорт давали не за принципом «де народився», а за принципом «де живеш зараз».

Дівчина повернулася в Україну в 16 років, закінчила 11 клас, вступила до університету, жила в країні за посвідкою на тимчасове проживання. Коли закінчила університет, подала документи на постійну посвідку. Після закінчення вишу залишилася в Харкові працювати й до 2014 року не розглядала наявні в неї документи як проблему.

Після анексії Криму, Донецька і Луганська я зайняла українську позицію. Я себе ідентифікую як етнічну українку
Поліна Сардарян

«Після анексії Криму, Донецька і Луганська я зайняла українську позицію. Я себе ідентифікую як етнічну українку і вже розуміла, що з Росією мені не по дорозі», каже Поліна.

Тоді вона вирішила, що змінюватиме громадянство. У 2015 році Поліна вийшла заміж, у 2016-му народила дитину, і процес зміни громадянства затягнувся, бо збір документів був складним.

«У 2015 році була моя остання поїздка в Росію. Наприкінці 2019 року я подала документи на українське громадянство, і до початку війни в мене вже було тимчасове посвідчення громадянина України, я отримала його в період пандемії. У мене було два роки на те, щоб вийти з російського громадянства», розповідає Поліна.

За її словами, виходити з громадянства Росії треба в тій країні, де проживаєш. Тобто в Україні. Під час пандемії ковіду нічого не працювало.

«Українська міграційна служба це тимчасове посвідчення громадянина України видала із затримкою на рік, тому що мою справу загубили. У 2021 році на початку осені я його забрала й одразу ж записалася на консультацію в консульство Росії. Я думала, що все буде просто, але мене відправили за додатковими довідками, і до 24 лютого 2022 року я це все не встигла зробити», розповідає Поліна.

Наразі тимчасове посвідчення громадянина України, яке отримала Поліна, прострочене. Вона зверталася до міграційної служби навесні 2022 року, але якийсь час ДМС відмовлялася працювати з громадянами Росії.

«У той момент не можна було податися на вихід із громадянства РФ у третій країні. Консульство вимагало, щоб був ВНЖ у країні подачі. Коли стало зрозуміло, що нічого не вирішуватиметься, ми почали читати закон України про громадянство, і там був пункт про те, що якщо щось із незалежних від людини причин заважає їй відмовитися від громадянства, то вона може відмовитися декларативно, в односторонньому порядку - відправити паспорти в диппредставництво і ніколи ними не користуватися. Якщо це зобов'язання порушується, то Україна може анулювати громадянство», розповідає Поліна.

Однак у ДМС відмовилися приймати її декларацію. Тоді Поліна звернулася до суду, де довела своє право на подання такого документа. Але в рішенні суду, яке підтверджує право декларацію подати, при цьому не сказано, що в ДМС зобов'язані її прийняти і видати Поліні паспорт. Суд лише зобов'язав ДМС розглянути декларацію «з урахуванням висновків суду». ДМС повторно відмовила Поліні.

У більшості таких, як я, вже прострочені російські паспорти, і ми нікуди виїхати не зможемо, щоб відмовитися від цього громадянства. У нас є ціла спільнота таких людей
Поліна Сардарян

«Зараз я вже на третьому колі судів. ДМС немов тягне час, каже Поліна. Є законопроєкт, який пропонує таким людям, як я, просто продовжити це посвідчення. Але проблема інша: у більшості таких, як я, вже протерміновані російські паспорти, і ми нікуди виїхати не зможемо, щоб відмовитися від громадянства. У нас є ціла спільнота таких людей. Ми боялися, що нас можуть просто депортувати».

З агресивними коментарями або нападками з приводу своїх спроб отримати громадянство України Поліна стикалася здебільшого в інтернеті. При особистому спілкуванні від громадян України вона отримує тільки підтримку.

«Ми з сім'єю після початку війни переїхали до Івано-Франківська, я там розмовляла українською мовою, і всі, з ким я спілкувалася, коли дізнавалися про мою ситуацію, тільки підтримували. Єдиний [неприємний] момент був із представником міграційної служби в Івано-Франківську, коли я намагалася пояснити свою ситуацію. Але це була гостра фаза після Бучі та всіх жахів, що ми побачили. Співробітниця ДМС не хотіла і не могла мені допомогти, але вона ще й відпустила вкрай неприємний коментар. Але я можу списати це на емоції. Я українка і б'юся за можливість отримати своє громадянство», каже Поліна і додає, що вона і члени її сім'ї активні волонтери, які допомагають ЗСУ.

Юрист і правозахисник Андрій Коломійцев, який представляє Поліну в суді проти ДМС, розповів «Настоящему Времени», що їм вдалося отримати вже два судових рішення на користь позивачки, але міграційна служба все одно не починає процес оформлення громадянства.

«Зараз ми в окремому порядку встановили, що рішення суду на цей час не виконано, і подали другий позов. До цього суд не міг втручатися у справи виконавчої влади. Але якщо людина пройшла всі етапи, але нічого не змінилося, на повторному колі суд уже може втрутитися в повноваження виконавчої влади», пояснює правозахисник.

Паралельно судовим процесам Коломійцев в інтересах Поліни Сардарян намагається притягнути місцеве керівництво ДМС до відповідальності за невиконання рішення суду.

«Таких людей сотні»

Юрист Андрій Коломійцев веде близько десяти справ про легалізацію в Україні людей з російськими документами. Через те, що йому вдалося зрушити справу Поліни Сардарян з мертвої точки, до Коломійцева стали звертатися інші учасники тематичної онлайн-спільноти, з якими Поліна ділилася своєю історією. Андрій підкреслює, що міграційне законодавство раніше не було його спеціалізацією, але тепер йому доводиться в цьому розбиратися.

Наявні механізми максимально неефективні. Проблема у виконавчій владі
Андрій Коломійцев

«Наявні механізми максимально неефективні. Проблема у виконавчій владі», оцінює ситуацію юрист.

За словами Андрія Коломійцева, становище, в якому опинилися люди, не передбачене законом. Закон передбачає ситуацію, в якій консульство першого громадянства або не реагує, або відмовляє у виході з громадянства. Але ось ситуації, коли людина просто не може подати заяву на вихід із громадянства, просто не описано в законі і немає інструкції, як діяти.

«Коли людина перебуває в правовій невизначеності, органи виконавчої влади повинні ставати на бік громадянина, тому що він закони не може писати, він їх тільки виконує», каже Коломійцев. За його словами, людей, які опинилися в такій юридичній пастці, по всій Україні сотні.

Андрій Коломійцев не єдиний юрист, який займається подібними справами. Якщо люди не можуть виплатити гонорар через важку життєву ситуацію, правозахисники представляють своїх клієнтів на безоплатній основі.

«Для нас це більше справа принципу, пояснює Андрій Коломійцев. Мене обурює, що таке виборче правозастосування, ось це беззаконня, «сьогодні хочу, а завтра не хочу», нас наближає до системи, яка існує в Росії, наближає нас до цього «русского мира». Хочеться, щоб Україна була правовою державою».

Мене обурює, що таке виборче правозастосування, ось це беззаконня, «сьогодні хочу, а завтра не хочу», нас наближає до системи, яка існує в Росії
Андрій Коломійцев

Він розповідає, що ходив зі своїми клієнтами на зустрічі з чиновниками та депутатами. Уповноважений з прав людини в Україні писав із цього приводу запити. Але поки що це ні до чого не призвело.

Завдяки петиції на ту саму тему на ім'я президента з'явився законопроєкт, однак проблеми володарів російських паспортів він не вирішує. Згідно з частиною 5 статті 17 проєкту закону «Про деякі питання у сфері міграції щодо підстав і порядку надання та припинення громадянства України» (його запропонував президент України Володимир Зеленський), іноземці, окрім громадян країни, визнаної Верховною Радою країною-агресором, які взяли на себе зобов'язання відмовитися від громадянства своєї країни та через незалежні від них причини не мають змоги цього зробити, подають декларацію про відмову від громадянства та визнають себе тільки громадянами України.

Водночас інший пункт тієї ж самої статті (пункт 6 частини 6) передбачає, що подати декларацію про відмову від громадянства країни походження може особа з країни, яку визнано країною-агресором або країною-окупантом, але тільки в разі, якщо заявник зазнавав переслідувань у країні походження і може підтвердити це документами. Таким чином, ні Поліна Сардарян, ні дочка Кіри Джафарової, ні багато інших людей з російськими паспортами, які давно живуть в Україні, під дію цього закону не потраплять.

За словами Андрія Коломійцева, виходом могло б бути надання статусу біженця тим, хто не може вийти з громадянства Росії, Конвенція ООН про статус біженців має працювати в Україні в будь-якому разі, без обмежень (країна ратифікувала її 2002 року).

«Ми про всяк випадок навіть звернулися за оформленням статусу біженця для Поліни [Сардарян], але спочатку телефоном. А там люди під запис нам кажуть: «Ми росіянам нічого не дамо», мовляв, нам плювати на всі конвенції», розповідає юрист.

Він пояснив, що у справі Сардарян зрештою ухвалив рішення не йти цим шляхом, оскільки рішення про надання їй громадянства вже все ж таки є (йдеться про тимчасове посвідчення громадянина України), і залишилося лише домогтися виходу з громадянства Росії за допомогою декларації.

Юрист говорить про «безкарність» виконавчої влади в таких справах в Україні і вважає, що до такої позиції ДМС щодо народжених у Росії українців призвело те, що влада боїться розголосу таких випадків і негативної реакції на них.

«В юридичних колах кажуть, що це сталося через видачу громадянства Невзорову, оскільки цей вчинок викликав такий народний гнів, що вони кинулися виконувати все у зворотний бік. Принцип поділу влади як належить не працює зараз, і ніхто не може їх поставити на місце і змусити дотримуватися закону. Але я думаю, що ми цю ситуацію все ж переломимо», каже Андрій Коломійцев.

«Збираю на громадянство Вануату»

Довірителі Андрія Коломійцева це люди, які так чи інакше претендують на український паспорт. Але є й ті, хто жив в Україні до початку повномасштабної війни з російськими паспортами - за посвідкою на проживання, яку потрібно регулярно продовжувати.

Анастасія (ім'я змінено на прохання співрозмовниці) громадянка Росії, яка з 2021 року проживає в Україні переїхала слідом за своїм коханим. Після невдалого досвіду в попередніх шлюбах пара вирішила не оформляти стосунки юридично, а просто жити разом. «Ми вважали, що штамп нічого не вирішує», каже Анастасія.

Зі своїм супутником дівчина познайомилася в РФ, де він проживав на підставі посвідки на проживання. У 2021 році пара прийняла рішення переїхати в Україну. «Розмови про війну тоді вже точилися, але я не вірила, що таке можливо, адже все так споріднено пов'язано», каже співрозмовниця «Настоящего Времени».

В Україні пара винайняла житло і планувала відкрити свій бізнес. До весни 2022 року вони все ж хотіли одружитися.

«А в лютому почалася війна. Усі плани зруйнувалися. Ми прокинулися від вибухів, ми живемо під Києвом», розповідає Анастасія і додає, що вони з чоловіком вирішили нікуди з України не виїжджати. Варіант розлучитися на деякий час пара навіть не розглядала.

Я хвилювалася і нервувала: хоч я і не причетна, але в мене російське громадянство, я ворог
Анастасія

У перший же день повномасштабної війни РФ проти України Анастасія та її партнер вирішили перебратися в західну частину України й орендували там туристичний будиночок. «Ми мали зареєструватися, і оскільки в мене паспорт РФ, мене попросили приїхати на перевірку. Я хвилювалася і нервувала: хоч я і не причетна, але в мене російське громадянство, я ворог», згадує Настя.

Попри її хвилювання, представники СБУ заспокоїли її, записали дані і відпустили. Дівчина звернулася до міграційної служби, щоб зрозуміти, що їй робити з дозволом на перебування в Україні, який їй не продовжать під час війни. Там їй відповіли, що поки триває війна, її не депортують, але й легальний статус вона не отримає. У 2022 році українська влада ухвалила рішення не приймати від російських громадян документи на оформлення посвідки на проживання та легалізацію.

«Відтоді я живу в сірій зоні. На блокпостах мене перевіряють, це довго і складно емоційно. Іноді мене запитують, як я допустила, що Росія напала на Україну, а іноді запитують, що їм зі мною робити. Мене завжди відпускають, але це тому, що державі просто ніколи організовувати мою депортацію», каже Анастасія.

Усі юристи, з якими вона консультувалася, кажуть, що поки триває війна, змінити її становище неможливо.

Я живу в сірій зоні. На блокпостах мене перевіряють, це довго і складно емоційно. Іноді мене запитують, як я допустила, що Росія напала на Україну
Анастасія

За словами Насті, вона може виїхати з України, але боїться, що її супутник виїхати з країни не зможе, хоч його і визнали обмежено придатним для служби за станом здоров'я. Крім того, вона боїться, що з кордону її спробують депортувати.

Зараз Настя розглядає можливість отримати громадянство третьої країни не України і не Росії, але не хоче розлучатися для цього зі своїм коханим і їхати з України з ризиком не повернутися. Тому варіантів у неї небагато.

«Якщо навіть не говорити про кохання і якісь емоції, жити на дві країни для нас зараз це подвійні витрати на оренду житла, їжу, організацію побуту, каже Анастасія. Тому я збираю на громадянство за інвестиції у Вануату, його можна отримати поштою».

Ситуація Анастасії ускладнюється ще й тим, що в листопаді 2024 року спливає термін дії її паспорта РФ і вона фактично залишається без єдиного дійсного проїзного документа.

У Росії в неї був бізнес, який вона вирішила ліквідувати після початку великої війни, щоб не спонсорувати своїми податками бомби, що падають на українські міста.

«Я подала на банкрутство, і вся процедура закінчиться цієї весни. Ця процедура передбачає заборону на виїзд з Росії на 5 років. Я боюся, що не можу поїхати й особисто відмовитися від громадянства, тому що мене потім не випустять. Я вже не кажу про інші можливі наслідки приїзду в Росію. Трапитися там може все що завгодно», каже співрозмовниця телеканалу «Настоящее Время».

(Її побоювання не безпідставні: ЗМІ неодноразово писали про додаткові перевірки, яким піддають людей з українськими документами або зв'язками з Україною під час перетину кордону Росії, і навіть про затримання людей за донати українським благодійним ініціативам або публікації в соцмережах).

Це замкнуте коло. Останні два роки я живу в якомусь сюрреалізмі
Анастасія

Варіант отримання притулку Настя не розглядала, бо боїться звертатися до офіційних органів із вичерпаним дозволом на перебування в Україні. Укласти офіційний шлюб зі своїм обранцем вона теж не може, оскільки фактично перебуває на території України нелегально.

«Це замкнуте коло. Останні два роки я живу в якомусь сюрреалізмі», каже Анастасія.

Що кажуть у ДМС

У Державній міграційній службі України (ДМС) у відповідь на запит «Настоящего Времени» повідомили, що згідно з даними на 29 лютого 2024 року на обліку в ній перебували 156 191 громадянин Росії, які постійно проживають в Україні, і 1381 громадянин Росії з дозволом на тимчасове проживання.

«З 24 лютого 2022 року, з початком широкомасштабної військової агресії Російської Федерації проти України, питання законного перебування іноземних громадян на території України, включно з громадянами країни-агресора, стало нагальним питанням національної безпеки держави», йдеться у відповіді ДМС, підписаній очільницею служби Наталією Науменко.

У ДМС нагадують, що український кабмін у червні 2022 року припинив дію Угоди між Україною і Росією про безвізовий режим і з 1 липня 2022 року в Україні офіційно запровадили візовий режим для громадян РФ.

У відповіді відомства також ідеться, що згідно з міжнародним правом російські громадяни користуються захистом держави свого громадянства, «не втрачають із нею зв'язку і підкоряються нормам законодавства країни свого громадянства, тому оформлення для російських громадян документів на тимчасове проживання вперше здійснюється за умови в'їзду на територію України за довгостроковою візою D».

Отримати таку візу можна в консульстві України в країні, де проживає заявник. При цьому, якщо заявник мешкає в країні, яка відрізняється від країни його громадянства, він повинен мати посвідку на проживання, дозвіл на тимчасове проживання або довгострокову візу в тій країні, де він подає заявку на візу в Україну.

«Водночас Україна є демократичною країною і навіть в умовах широкомасштабної збройної агресії Російської Федерації проявляє гуманне ставлення до громадян РФ, які перебувають на її території на законних підставах», наголошують у ДМС.

У відомстві також посилаються на спеціальну постанову уряду («Питання надання Державною міграційною службою адміністративних послуг в умовах воєнного стану» від 01.11.2022 №1232), у якій зазначено, що приймання заяв для оформлення дозволу на імміграцію, посвідок на постійне чи тимчасове проживання припиняється. Як і прийняття заявок на продовження цих документів.

Але згідно з цією ж постановою, дозволи на імміграцію та посвідки на постійне проживання все ще можуть отримати повнорідні брати чи сестри, діди чи бабусі, онуки громадян України, а також батьки, подружжя та неповнолітні діти. А також особи, які відслужили у Збройних силах України три й більше років.

У ДМС зазначають, що Закон України «Про імміграцію» також передбачає надання квоти на імміграцію «одному з подружжя, якщо другий з подружжя, з яким він перебуває у шлюбі понад два роки, є громадянином України, дітям і батькам громадян України; особам, які є опікунами або піклувальниками громадян України, або перебувають під опікою чи піклуванням громадян України; особам, імміграція яких становить державний інтерес для України».

Крім того, постанова кабміну не поширюється на російських громадян, які прибули в Україну для працевлаштування, для возз'єднання сім'ї з особами, які є громадянами України, або уклали шлюб із громадянами України, перебуваючи в країні на законних підставах, і отримали після цього дозвіл на тимчасове проживання.

«Громадян Росії не повертають до Росії»

Експерт «Центру громадянських свобод», доктор політичних наук Михайло Сава в коментарі «Настоящему Времени» розповів, що на момент повномасштабного вторгнення Росії в Україні налічувалося близько 170 тисяч людей із тимчасовою або постійною посвідкою на проживання.

Посвідчення біженця дає можливість через три роки подати заяву на отримання українського громадянства
Михайло Савва

Частина з них, як повідомили в ДМС, потрапляють під дію закону «Про імміграцію» або винятків, зроблених для родичів громадян України. Інші, як Анастасія, опиняються в «сірій зоні».

«Важливо розуміти, що цих громадян Росії не повертають до Росії. Зараз у Верховній Раді розглядають законопроєкт щодо регулювання статусу росіян, які служать у ЗСУ за контрактом, та інших категорій росіян», зазначає Михайло Савва.

За його словами, рішенням для Анастасії могло б стати звернення за статусом біженця. Але робити це необхідно за допомогою організації-партнера при Верховному комісарі ООН з прав людини це організації «Право на захист» і «10 квітня». За словами експерта, ДМС зобов'язана прийняти цю заяву: хоча окремі співробітники і можуть «неофіційно цьому опиратися», під контролем профільних юристів документи будуть прийняті.

«Анастасія отримає довідку про те, що її документи прийняті, і за дев'ять місяців має отримати відповідь. Це може бути відмова, але в судовому порядку, як правило, рішення виноситься на користь прохача притулку», - пояснює порядок дій правозахисник.

Він зазначає, що посвідчення біженця дає можливість через три роки подати заяву на отримання українського громадянства. А до цього людина, яка отримала статус біженця, користується всіма правами громадянина, окрім права обирати і бути обраною, і навіть отримує аналог закордонного паспорта, з яким може подорожувати.

«Саме звернення за статусом біженця вже легалізує перебування особи на території України», додає Михайло Савва.

  • За даними Агентства ООН у справах біженців (УВКБ ООН) станом на вересень 2023 року, в Україні налічувалося 2547 осіб зі статусом біженця, 491 шукач статусу біженця та 36 249 осіб без громадянства.
  • Серед біженців 1018 осіб з Афганістану, 517 із Сирії, 195 із Росії.
  • Серед шукачів статусу біженця 122 особи з Росії, 50 з Таджикистану, 30 з Білорусі.

Форум

ВИБІР ЧИТАЧІВ

XS
SM
MD
LG