На початку червня стало відомо, що нібито російський журналіст і публіцист Олександр Невзоров та його дружина Лідія набули громадянства України: відповідний секретний указ, за даними радника голови МВС України Антона Геращенка, підписав президент України Володимир Зеленський. Громадянство Невзорову, за його словами, було надане «за визначні заслуги перед країною». Однак секретар Ради національної безпеки і оборони України Олексій Данілов увечері 6 червня заявив, що у Невзорова українського громадянства ще немає: журналіст, за його даними, тільки звернувся, щоб його отримати, і поки не пройшов усіх необхідних процедур, зокрема, не позбувся попереднього – російського, інформує телеканал «Настоящее время», створений Радіо Свобода з участю «Голосу Америки».
Президент Володимир Зеленський попереднього дня підтвердив, що Олександр Невзоров подався на українське громадянство.
У Росії проти Невзорова через його антивоєнні висловлювання порушили кримінальну справу за статтею про «фейки про російську армію» – за те, що він опублікував інформацію про російський авіаудар по пологовому будинку в Маріуполі. 6 травня Басманний суд Москви заочно арештував журналіста, який зараз перебуває поза межами Росії. Мін’юст РФ також вніс Невзорова, який виступає за повернення Криму Україні та повне звільнення Донбасу, до списку ЗМІ-«іноагентів» та заблокував його сайт – хоча ще 10 років тому, на президентських виборах 2012 року, журналіст був довіреною особою Володимира Путіна.
В інтерв’ю телеканалу «Настоящее время», створеному Радіо Свобода з участю «Голосу Америки», Олександр Невзоров розповів, що він – «взагалі не патріот» Росії і «зараз готовий щосили допомагати Україні», хоча, за його словами, це «не пов’язано з паспортом». Фізично, за його словами, паспорта України у нього на руках поки немає, але припущення, що він нібито його отримав для вільного переміщення Європою, він назвав «маячнею». «Жодної практичної вигоди я від нього (паспорта) не маю», – запевнив Невзоров і назвав Путіна «феноменально тупим хлопцем».
– В одному з інтерв’ю ви сказали, що видача Зеленським вам паспорта – це «прекрасний та точний розрахунок, потрібний був максимальний резонанс». А у чому цей розрахунок?
– Розрахунок Зеленського насамперед полягає в тому, щоб показати, наскільки Україна зацікавлена у знакових російських людях, у так званих лідерах думок. І що для них завжди в Україні знайдеться місце – як у країні, де є свобода слова, де високо цінується справжній і інтелект, і професіоналізм, і все інше, що має бути в комплекті з журналістською діяльністю та журналістським званням.
– Надання вам українського громадянства спричинило у суспільстві Росії та України неоднозначну реакцію. Давайте поділимо питання на дві частини – окремо про російську реакцію та окремо про українську. Так звані «ура-патріоти» в Росії давно вас записали у зрадники, і в цьому випадку вони лише переконалися у цьому. Ось ви – патріот?
Я зараз готовий щосили допомагати Україні, але це ніяк не пов’язано з паспортом
– Я – взагалі не патріот. Я зараз готовий щосили допомагати Україні, але це ніяк не пов’язано з паспортом. Якби мені не дали паспорт – я робив би те саме, що я роблю.
Я взагалі не можу терпіти жодного начальства і жодних спроб мені вказувати, що говорити і що думати. І я патологічно волелюбний і завжди навіть у найскладніших ситуаціях однаково примудряюся робити по-своєму. Послухайте мою розмову з Березовським, яким мене намагаються утискати і дорікати. Про що мова? Про те, що я зробив усе так, як я хотів, порушивши всі заборони, всі домовленості та всі фінансові інтереси. Про що мова? Саме про це і ні про що інше. І я так завжди робитиму.
– Тобто ви – не патріот жодної країни?
– Щодо патріотів, то, знаєте, мене мало турбує їхня реакція. У мене взагалі з цим велика проблема: мені абсолютно нецікава думка будь-кого про себе.
Я з ним ніколи не знайомлюсь. У свій час на моє прохання чудові хлопці, які збирали мені новини для «Наповалу», відбирали мені найбільш злі репліки, найбільш хамські. Якийсь час мене це, що називається, іннервувало, мені легше було придумати якесь круте формулювання. Але згодом і це минулося.
Тридцять п’ять років я чую безперервне то захоплення, то переважно образи на свою адресу. Зрозуміло, що в мене до них інтересу нема жодного. Жити з поправкою на їхнє уявлення я ніколи не буду. Коригуватись під їхні настрої я абсолютно не здатний. Тобто мені категорично наплювати, що про мене говорять з того чи іншого боку. Все одно мене цікавлять думки людей дуже певного калібру. І цих людей трагічно мало на цій землі.
Я сподіваюся, що колективні зусилля патріотів Росії таки виллються у так звану громадянську кару. І я буду першим громадянином Російської Федерації, якого позбавлять громадянства за прикладом радянських предків, які позбавляли громадянства Солженіцина. Над моєю головою таки зламають цю шпагу, оголосять мене остаточно ізгоєм і персоною нон ґрата і позбавлять мене громадянства. Я цього не роблю, я сам не здаю паспорт просто для того, щоб не позбавляти їх задоволення влаштувати наді мною таку всесвітню гучну розправу. Сподіваюся, що вони це зроблять швидше.
– Але для цього треба переписати Конституцію?
– Купи Конституцію, принюхайся – і ти зрозумієш, що нею підтерлися вже всі, хто тільки міг, починаючи від президента Російської Федерації, депутатів Державної думи. Конституція у Росії існує, як відомо, лише для цього.
Згідно з Конституцією, я не міг би зараз бути кримінально переслідуваною особою, тому що Конституція гарантує мені право на свободу слова, висловлювання, поширення інформації будь-яким законним способом і все інше. Конституція не передбачає всіх тих дій-маячні, чим займається зараз керівництво Російської режимної Федерації, і оголошує їх злочинними.
– Повернусь таки до українського громадянства. Фізично паспорта у вас ще нема?
– Ні, фізично немає.
– Ви сказали, що ваш приклад може підштовхнути й інших росіян до наслідування. Але ж усім не погодять українського громадянства? Навіть зараз є ті, хто чекає на нього дуже довго.
Я теж робитиму все для того, щоб для всіх, хто бажає отримати український паспорт, це стало б можливим
– Я думаю, що український паспорт, загалом, неймовірно почесний на цей момент, я сказав би, можливо, навіть головний паспорт світу. Зараз Україна – це, мабуть, головна країна у світі, яка вирішує долю людства. Це дуже дивно, пафосно звучить, але саме так, ніяк інакше. Якби вона виявилася трохи іншою, якби вона виявилася трохи розслабленішою, якби вона не була такою потужною і не такою, блін, в основі свій шалено героїчною, то, повірте мені, путінські орки марширували б уже, можливо, в Італії чи Іспанії.
Тож нехай дають. Я взагалі за те, щоб усім дали такий паспорт, абсолютно всім. За те, щоб нарешті Україна ухвалила б це рішення не лише щодо мене, а й щодо всіх. І я теж робитиму все для того, щоб для всіх, хто бажає отримати український паспорт, це стало б можливим.
– Ви зараз знову сказали «укрАїнський». Я не чіпляюся до вас. Але я хотів сказати, що для певної частини українського суспільства такий наголос звучить як подразник, і в численних інтерв’ю, які ви дали за ці дні, вас постійно виправляють журналісти. Як до цього ставитеся?
– Я ставлюся взагалі до всього дуже легко. І мене поправки не бентежать. Поправляйте, будь ласка. Поправляйте, я іноді буду за звичкою, за старою радянською звичкою говорити так, як мене вчили в школі, а потім у різних інших місцях. Мене розуміють – і чудово. Я розумію, що, можливо, якісь лінгвістичні нюанси для багатьох людей дуже важливі та дорогоцінні. Прошу мене заздалегідь вибачити за мою вільність у розстановці наголосів.
– Ще в одному інтерв’ю ви назвали український паспорт «зеленим», а він синій. У коментарях під цими інтерв’ю багато людей сильно дратуються і кажуть, що сам паспорт вам не потрібен, що ви без паспорта могли працювати на цьому інформаційному фронті і приносити користь Україні.
Мені дорікають ледь не тим, що український паспорт мені знадобився для вільного пересування Європою. Але це ж маячня
– Я ніколи не читаю нічого. Мені дорікають ледь не тим, що український паспорт мені знадобився для вільного пересування Європою. Але це ж маячня, у мене є ПМП, яке дозволяє мені вільно пересуватися. І жодного практичного резону, жодної практичної вигоди я з цього (паспорта) не маю. А зелененький він, синенький, синій з жовтим – ось отримаю, і сам тоді точно знатиму, якого він кольору. Мені його поки що показують бозна звідки, з відстані кількох тисяч кілометрів. Але паспорт не дають, от отримаю – і якщо після отримання не знатиму, якого він кольору, то тоді буде зі мною все ясно: я дальтонік.
– Тепер хочу поговорити з вами про Росію, країну, зв’язок із якою у вас все ще є. Куди все докотиться?
– Зважаючи на те, по кому орієнтуватися. Тут Путін виступав на Петербурзькому економічному форумі з переможною промовою про те, що у 2022 року Росія нарешті отримає остаточний, непорушний великий економічний суверенітет. Який феноменально тупий хлопець, цей ваш Путін, можу вам сказати. І це щира тупість, бо так прикидатися неможливо! Він справді вірить у те, що дубини, лучини, лапті та шкури будуть виключно вітчизняного виробництва. Це інфантилізм.
Путін останню копійку вирве з горлянки бідного народу і відбере у нього останній унітаз, але війну продовжуватиме
Зрозуміло, що лучини для Російської Федерації щипатимуть у Північній Кореї. Зрозуміло, що високотехнологічне виробництво лаптів доведеться довірити, можливо, Малайзії. Тому я думаю, що навіть щодо лучини і дубин суверенітету домогтися не вдасться.
Зрозуміло, що санкції – це надзвичайно цікаве явище. І ми матимемо можливість поспостерігати за тим, як вони працюють. Зрозуміло, це не швидка штука. Зрозуміло, що вони, те, що називається, «не наздоганяють» війну, що вони не в змозі вплинути на перебіг бойових дій і що Путін останню копійку вирве з горлянки бідного народу і відбере у нього останній унітаз, але війну продовжуватиме. Його благополуччя народу щось 20 років не хвилювало.
Зрозуміло, що замість цих мільярдів міфічних рублів, які витрачаються на війну, можна було провести каналізацію у низку російських областей. Можна було створити людські умови для настільки дорогих серцю Володимира Володимировича медалістів Другої світової війни, які ще залишилися живими. Багато чого можна було зробити: прокласти дороги, купити селам автобуси.
Але Путін абсолютно чесно показує, що «мені абсолютно байдуже ваше благополуччя, жебраки ви, не жебраки – мені байде». І думати, що скінчиться все добре, – ні, ніхто навіть не розглядає такого варіанту, про нього всерйоз говорити неможливо. Так само неможливо всерйоз говорити про те, що Росія збереже свою державність внаслідок цього дебільного, ганебного та злочинного демаршу, який влаштував Путін з Україною. Тобто ось вам майбутнє.
– Ви кажете про економічну складову війни. А якщо подивитися на політичну складову… Ви кажете, що «Росія не збереже державність», мається на увазі розвал?
– Так, звичайно. Я думаю, що тут не треба бути Сівіллою чи Кассандрою, чи Дельфійським оракулом. Я думаю, що ми пам’ятаємо, з якою швидкістю все розвалилося в 1991 році, хоча все здавалося вже таким непорушним, так це все було пафосно обставлено, і так все демонструвалося з присмаком небаченої, непереможної потужності, яку ніщо ніколи не підточить і не здолає. Ця міць тоді була бутафорською, вона бутафорська і зараз.
– А ви в який сценарій вірите, якщо станеться розвал: до цього підштовхнуть рухи знизу чи згори?
– Дуже складно зараз сказати. Зрозуміло, що щось станеться. Ось це щось поки що для нас – абсолютний чорт у коробочці, абсолютний демон у колбі, у реторті, він ще тільки визріває у страшній алхімічній лабораторії історії. Ми ще не знаємо, які будуть ріжки. Ми не знаємо, скільки в нього буде суглобів на пальцях: 15 чи 20, чи як у всіх людей. Тому, я думаю, на цю тему загадувати зарано.
Зрозуміло лише, що є абсолютне історичне розуміння, розуміння історичної необхідності грандіозної та трагічної зміни. Ступінь її кривавості, ступінь її розбещеності, ступінь її трагічності – це непередбачувано. Але це буде.
– А якщо говорити про якісь осяжні межі розпаду Росії, то що це буде? Окремо Чечня, окремо Татарстан, Башкортостан тощо, наприклад, як у письменника Дмитра Глуховського у романі «Пост» – Московія?
– Глуховський – чудова людина, але я ніколи не читаю жодної художньої літератури.
– Тобто жалю, коли ви кажете, що Росія розпадеться, у вас не виникає?
– Я не знаю. Я бачу, наприклад, те, що здавалося трагедією, болем, що спричиняло такі судоми та падучі у справжніх патріотів Римської імперії. Але коли вона розпалася, ми отримали низку чудових комфортних держав, які нарешті загоїлися великим життям. Не життям нескінченного ходу легіонів, підкорень, змішування чужих кишок із брудом і запалення чужих міст, а ми отримали приголомшливу картину світу.
До того ж, як хімік я завжди знаю, що коли відбувається розпад тих чи інших елементів тієї чи іншої речовини, завжди неодмінно виділяється енергія. А вона завжди тією чи іншою мірою, але працює творчо, хоч як це дивно звучить. Тому що багато в чому ми ж розуміємо, що б ми не говорили про іонізуючу, наприклад, радіацію, яка виникає в результаті розпаду, але саме завдяки їй на Землі свого часу змогло зародитися життя – у тому вигляді, яким ми його знаємо.
Тому я взагалі не бачу нічого страшного в жодних розвалах, в жодних драмах, в жодних геополітичних трагедіях. Я взагалі говорю про все без жодного жалю. Я – насамперед аналітик та експерт-оцінювач. І всі ці страшні ситуації, які ми з вами переживаємо, насамперед використовую – не можна сказати, що для власної вигоди, але для вигоди свого дослідження та своєї роботи.
Масштабна війна Росії проти України
24 лютого 2022 року Росія атакувала Україну на землі і в повітрі по всій довжині спільного кордону. Для вторгнення на Київщину із наміром захопити столицю була використана територія Білорусі. На півдні російська армія, зокрема, окупувала частину Запорізької та Херсонської областей, а на півночі – райони Сумщини та Чернігівщини.
Повномасштабне вторгнення президент РФ Володимир Путін називає «спеціальною операцією». Спочатку її метою визначали «демілітаризацію і денацифікацію», згодом – «захист Донбасу». А у вересні та на початку жовтня Росія здійснила спробу анексувати частково окуповані Запорізьку, Херсонську, Донецьку та Луганську області. Україна і Захід заявили, що ці дії незаконні. Генасамблея ООН 12 жовтня схвалила резолюцію, яка засуджує спробу анексії РФ окупованих територій України.
Російська влада заявляє, що армія не атакує цивільні об’єкти. При цьому російська авіація, ракетні війська, флот і артилерія щодня обстрілюють українські міста. Руйнуванням піддаються житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури по всій території України.
На кінець жовтня Україна оцінювала втрати Росії у війні у понад 70 тисяч загиблих військових. У вересні Росія заявила, що її втрати менші від 6 тисяч загиблих. У червні президент Зеленський оцінив співвідношення втрат України і Росії як один до п'яти.
Не подолавши опір ЗСУ, вцілілі російські підрозділи на початку квітня вийшли з території Київської, Чернігівської і Сумської областей. А у вересні армія України внаслідок блискавичного контрнаступу звільнила майже усю окуповану до того частину Харківщини.
11 листопада українські Сили оборони витіснили російські сили з Херсона.
Після звільнення Київщини від російських військ у містах Буча, Ірпінь, Гостомель та селах області виявили факти масових убивств, катувань та зґвалтувань цивільних, зокрема дітей.
Українська влада заявила, що Росія чинить геноцид. Країни Заходу беруть участь у підтвердженні фактів масових убивств та розслідуванні. РФ відкидає звинувачення у скоєнні воєнних злочинів.
Пізніше факти катувань та убивств українських громадян почали відкриватися чи не у всіх населених пунктах, які були звільнені з-під російської окупації. Зокрема, на Чернігівщині, Харківщині, Херсонщині.
З вересня 2022 року запеклі бої російсько-української війни ідуть на сході і на півдні України.
6 червня 2023 року була повністю зруйнована гребля Каховського водосховища (перебувала під контролем російської армії із початку березня 2022 року, а у жовтні була замінована окупантами), що призвело до затоплення великої території, людських жертв, знищення сільгоспугідь, забруднення Дніпра і Чорного моря. Україна назвала це екоцидом.
ООН від початку повномасштабного вторгнення РФ підтвердила загибель в Україні 9 701 цивільного, йдеться у звіті за 25 вересня 2023 року. Реальна кількість жертв, вказують аналітики, є набагато більшою.
Усього із 24 лютого 2022 року ООН зафіксувала в Україні 10 582 випадків загибелі цивільних людей, а також щонайменше 19 875 випадків поранення цивільних. Про це заявив верховний комісар ООН із прав людини Фолькер Тюрк 22 лютого 2024 року.
«Ймовірно, що реальна кількість втрат серед цивільних осіб є набагато вищою», – кажуть в місії.
