Ось уже майже 4 роки на землі України палає повномасштабна війна. За цей час російська армія повністю знищила кілька українських міст і щодня ракетами і «шахедами» атакує міста в тилу: Київ, Харків, Дніпро, Кривий Ріг, Запоріжжя, Одесу, Херсон, Суми, Краматорськ...

Попри це, міста живуть. У містах концентрується бізнесова, інтелектуальна і духовна стійкість України. Бо це не просто місця проживання великої кількості людей, це, власне, те, чим і є сучасна Україна.

Радіо Свобода вирішило спробувати зрозуміти, в чому секрет стійкості українських міст, і визначити головні загрози для них у 2026 році. Нещодавно ми розповідали про незламність Харкова. А сьогодні розповідаємо про Чернігів.

_________________________________

Прифронтовий Чернігів: місто вистояло і продовжує бій

Від облоги Чернігова, життя в підвалах та укриттях без води, світла, тепла і газу – до відновлення та повернення до нормального функціонування в умовах війни. «Чотири роки життя на кордоні з Росією – це випробовування не для слабаків», – жартують чернігівці. За роки повномасштабного вторгнення Чернігів пережив і оточення російськими військами, і страшні обстріли з артилерії та авіації, і моторошні руйнування, і найголовніше – втрату людей.

Чернігів одним з перших міст України 24 лютого 2022 року відчув у повній мірі початок повномасштабного вторгнення. Буквально за лічені години ранку російські військові були вже поблизу обласного центру. Мешканці чули вибухи та рух техніки.

Фактично з перших днів повномасштабного вторгнення чернігівці змушені були переховуватися в підвалах, укриттях та бомбосховищах. Кожен день облоги міста приносив містянам нові випробування. В місті через постійні обстріли та руйнування зникали тепло, електрика, вода, газ, зв’язок. Люди змушені були готувати їжу на багатті, а по воду ходили до місцевих водойм.

У цей час значну допомогу містянам надавали волонтери. Ризикуючи життям, вони розвозили чернігівцям харчі та медикаменти.

Вже за кілька днів після повномасштабного вторгнення, наприкінці лютого російська армія посилила авіаційні та артилерійські удари. Мешканці Чернігова активно готувалися до вуличних боїв.

На початку березня російські військові обстріляли житлові райони Чернігова. Третього березня армія РФ нанесла моторошний удар по вулиці Чорновола. Тоді загинули мирні мешканці.

Наприкінці березня російські військові розбомбили автомобільний міст через річку Десна.

Але вже наприкінці березня-початку квітня російські війська були змушені відступити з Чернігівщини.

За 37 днів облоги Чернігова армія РФ завдала великих руйнувань по всьому місту. 27 шкіл міста, 37 дитячих садочків, 3 лікарні були пошкоджені в тій чи іншій мірі. Деякі зазнали таких руйнувань, що їх відновлення було неможливим.

Загалом на Чернігівщині російські військові зруйнували десятки мостів та шляхопроводів, пошкодили приблизно 3,5 тисячі будівель, серед них 80% — це житло.

Армія РФ відступила, але не залишила у спокої

Та навіть після відходу за межі Чернігівської області російські війська продовжили артилерійські обстріли та авіаційні удари по прикордонних населених пунктах.

В останні роки значно збільшились атаки дронами «Шахед» на місто та область.

У 2025-му тривоги в Чернігові тривали годинами, з невеликими перервами. Місто навчилось жити і з цими викликами. Попри небезпеку в Чернігові навіть під час затяжних тривог працюють майже всі установи та організації, магазини, аптеки тощо.

«Якби ми припиняли роботу під час кожної тривоги, то не працювали б взагалі», – говорить продавчиня одного з місцевих магазинів Лідія.

Мабуть, найбільше від постійних тривог страждає в Чернігові освіта. Вихованці дитячих садочків змушені перебувати в укриттях. У багатьох садках вони добре облаштовані, але все ж таки це – підвальні приміщення.

«Штучне освітлення, перебування в обмеженому просторі, неможливість вийти на вулицю подихати свіжим повітрям – все це дуже погано впливає на дітей», – розповідає вихователька одного з дитячих садків Чернігова Ольга.

Ще гірша ситуація із школами. Через затяжні тривоги, які часто починаються ще вночі і не припиняються зранку, результативність освітнього процесу дуже сумнівна. На цьому неодноразово наголошували батьки учнів, вимагаючи від місцевого управління освіти організувати навчання дітей більш ефективно. Та проблема в тому, що навіть переведення дітей на дистанційне навчання не вирішує проблему. Під час тривог вчитель повинен зупиняти онлайн-заняття та відпускати учнів з уроку, щоб ті йшли в безпечне місце. А враховуючи, що тривоги тривають по багато годин – проводити уроки як очно, так і дистанційно – практично неможливо.

Ще більше негараздів чернігівцям додали останні удари по енергетиці. Відключення електроенергії одразу запустило низку проблем, як-от відключення водопостачання, опалення тощо.

«Це якесь дежавю, – каже чернігівець Олександр. – Як казав класик: «Це ж вже було!» Ми це все вже переживали у 22-му році. І от знову маєш!»

Але попри всю небезпеку, постійні тривоги, перебої з електрикою та «шахеди» в небі, життя у прифронтовому Чернігові триває. Місто повільно відновлюється. Розбираються зруйновані будівлі, ремонтується те, що ще можна врятувати.

Чернігівці адаптуються до нових викликів та продовжують працювати на перемогу, допомагати військовим.

Чернігів не був ціллю росіян

Військовий експерт Михайло Жирохов аналізує загрози, які є на сьогодні для Чернігова.

«В різні етапи Чернігів ніколи не був основною ціллю Росії, навіть в 22-му році, коли наступали – основною ціллю був, перш за все, Київ. А Чернігів росіяни розглядали як можливість логістичної підтримки угруповання, яке наступало на Київ. Станом на зараз Чернігівщина – типово прикордонна територія, де росіяни просто знищують цивільну інфраструктуру, просто наносять удари дронами, всім, чим можливо. Намагаються зробити таку сіру зону, де ніхто не буде жити. І вже зараз кіл-зона, де вони можуть вражати безпілотниками – вона становить 30 кілометрів від кордону. Щодо самого міста, то ми бачимо удари по інфраструктурі. Удари були по ТЕЦ, по інших таких об’єктах електропостачання. Пару разів у Чернігові був повний блекаут. Я думаю, що якихось конкретних планів щодо Чернігова у росіян не існує», – пояснює експерт.

Годували людей під обстрілами

Як чернігівці пережили ці чотири роки війни у прифронтовому Чернігові згадують відомі чернігівські активістки та волонтерки.

Директор навчально-реабілітаційного центру № 2, волонтерка Регіна Гусак – добре відома в Чернігові саме своєю активною громадською діяльністю.

Вона очолює заклад, де вихованцями є діти з особливими потребами.

Початок повномасштабного вторгнення Регіна Гусак зустріла на своєму робочому місці. І вже з першого дня вона та її команда створили волонтерський центр.

«Готували гарячу їжу для наших оборонців, – згадує вона перші дні масштабного вторгнення РФ. – Швидесенько сформували волонтерський центр. Нам люди приносили теплий одяг, харчі, і ми готували для тероборони, для представників шосткінських, сумських підрозділів – тих, хто приїхав до нас на посилення».

Гарячі обіди, польова кухня, забезпечення мешканців міста продуктовими наборами. Все це волонтери почали робити фактично з 24 лютого 2022 року.

Харчування для мешканців Чернігова, який з перших днів потерпав від атак російської армії, Регіна Гусак та її волонтери розвозили буквально під обстрілами. Щодня їхали в один з районів міста, де годували людей, які цього потребували.

«Нам привезли оборонці кухню польову зі складу військового. І ми з перших днів це робили, ми не чекали ніяких відходів росіян, – розповідає вона. – Ми забезпечували гарячим харчуванням і тих, хто в укриттях сидів. Нам люди самі пропонували локації. Ми, наприклад, знали, що на Бобровиці (один з районів Чернігова – ред.) немає світла, води, тепла – ми їхали туди. Ми охоплювали всі райони. Ми курсували по місту. Наприклад, у вівторок ми на Бобровиці, середа – ми на Шерстянці, четвер – ми на Ремзаводі. Приблизно так».

Продукти для своєї польової кухні волонтери отримували від небайдужих громадян та організацій.

«Це все благодійна допомога з-за кордону. Із заходу України нам привозили. Плюс наші торгові мережі – це і ринок місцевий, і м’ясні магазини – вони нам привозили м’ясо», – розповідає Регіна Гусак.

У польовій кухні готували кухарі з навчально-реабілітаційного центру, їм допомагали прості чернігівці.

«Це наші колеги – професійні кухарі з нашого закладу, і просто люди, які приходили, якісь технічні процеси виконували, чистили картоплю, наприклад. Це не треба ж мати фахову освіту кухаря», – пояснює жінка.

Допомагати мешканцям міста та військовим Регіна та її волонтерська команда продовжили і коли росіяни відступили за межі області. Продовжують допомагати і сьогодні.

«Відправляємо і на фронт, і тут забезпечуємо гарячим харчуванням і всім необхідним – від зарядних станцій до гарячих обідів наші мобільні вогневі групи, які у нас працюють в області», – зазначає вона

Допомагаючи військовим, Регіна Гусак продовжує працювати в навчально-реабілітаційному центрі. Жінка ділиться, як її вихованці живуть в місті, де постійно лунають тривоги та літають «шахеди».

«Складно реагують. Так як і всі діти. Але, звичайно ж, якщо це діти з порушенням аутичного спектру, уявіть собі – вони в такому замкненому просторі, де велика кількість людей – дуже це важко. Буває і агресія, буває і самоагресія. Загалом, складно».

Їжу для мешканців Чернігова волонтери під керівництвом Гусак готують і сьогодні. Як і під час облоги міста, їдуть в один з районів Чернігова та пригощають тих, хто цього потребує.

До цього не можна бути готовими

Про можливе завершення війни Регіна Гусак говорить досить обережно. Її волонтерський центр готовий до будь-якого розвитку подій.

«Мені б хотілося б вам сказати – сподівайся на краще, – посміхається жінка. – Але у нас є, наприклад, певний об’єм продуктів. У нас є запас і пального, і дров, і води. Не дай Бог що – ми готові розгорнути свою діяльність знову, волонтерський штаб. Мені б хотілося вірити, що скоро це закінчиться, але я прагматично дивлюся на ці речі, і я не бачу кінця і краю».

Щодо того, наскільки чернігівці готові до тривалої війни в порівнянні з початком вторгнення у 2022-му, Регіна Гусак відповіла: «Зараз ми менше готові. Знаєте чому? Тому що тоді ми були на такому адреналіні, на підйомі, ми не розуміли з ким маємо справу. Ми ж не розуміли, що це за противник, що це… Ми самі з колегами з дерев’яними палками, з черпаками, з ложками кухонними планували іти проти танків. Зараз ми розуміємо, що це таке – коли прилетить КАБ. У нас чоловіки в ППО служать, збивають дрони – що таке, якщо прилетить дрон. До цього не можна бути готовими. Раніше у нас було більше оптимізму, більше ентузіазму, менше знань. Менше знаєш – краще спиш. Ми не знали, з ким ми маємо справу».

Пам’ятаю все

Ольга Палькова-Свірчевська – відома в Чернігові військова волонтерка, дружина військового, громадська діячка. Волонтерством жінка займається вже понад 10 років.

На момент масштабного вторгнення росіян 24 лютого 2022 року вона разом з родиною перебувала в рідному Чернігові.

«Десь о 5-й годині ранку мені подзвонила подруга. Вона військова. Подзвонила і сказала – почалось, – згадує жінка. – Що почнеться – було очевидно. Я з тих людей, які очікували вторгнення, і, в принципі, особисто я до нього готувалася, наскільки це було можливо».

Той страшний для Чернігова час, коли місто було оточене російською армією, Ольга Палькова-Свірчевська пам’ятає дуже добре.

«Я можу погодинно розповідати, як воно відбувалося, – Я нікуди не бігла. Я навіть не будила свого чоловіка. Я просто підійшла до вікна, відкрила його. Я вирішила послухати, що відбувається. Почула, як по вулиці їхала техніка. На вулиці було дуже темно. Я розуміла, що Чернігів дуже близько від кордону. І в мене була така легка «панічка» перші кілька хвилин. Поки не стало трішки світліше. Я побачила ці рожеві цяточки, символ ЗСУ змогла розрізнити, зрозуміла, що це наші, і стало спокійніше», – розповідає вона.

Її родина вирішила залишатися в місті. Сама волонтерка з перших днів почала допомагати військовим.

«Вже був вечір другого дня, коли наші військові з Ніжина почали копати окопи якраз біля нашої вулиці. Ми зрозуміли, де буде проходити лінія боєзіткнення. Почали допомагати в першу чергу цим найближчим підрозділам. Їм потрібне було якесь харчування, допомога з інструментом», – говорить жінка.

Далі все покотилося як «сніжний ком», розповідає Ольга Палькова-Свірчевська. Вона зв’язувалася з іншими волонтерами міста, організовувала допомогу військовим та простим чернігівцям.

«Я контактувала з міською владою, з іншими волонтерськими центрами, які працювали в місті. Ми стали таким собі кол-центром. Нам дзвонили люди, військові. І потім ми шукали волонтерів, які їх замовлення виконають. Шукали, де взяти гроші та ресурси. Запити були максимально різноманітними. Первинно це були продукти, медикаменти для військових, якийсь інструмент, теплі речі. З цього ми починали. Для міської ради це були якісь засоби для побудови захисних споруд. Ми шукали техніку та водіїв. Наприклад, спершу шукали навантажувач, потім водія для навантажувача. Потім шукали «КамАЗ», а потім водія на нього. Шукали автобуси і водіїв на них, щоб вивозити військових».

Коли в місті фактично зник зв’язок, робота волонтерів значно ускладнилася.

«Оскільки робота кол-центру стала неможливою, то ми взяли на себе роботу саме з військовими. І десь половину місяця, досить тривалий час, ми працювали виключно з військовими. Потреби були максимально різними. У нас були випадки, коли ми якісь специфічні ліки знаходили для військових. Все, що просили – все знаходили. Звичайно, броніки, форма, берці – це було першочергове, бо багато в кого не було у що одягтися. Генератори йшли в роботу дуже добре. Все, що хлопці хотіли – це ми шукали, все знаходили і привозили через наші контакти по всій Україні. У нас було два водія, які постійно курсували або у Львів, або у Київ, прибували вантажі і з Європи. Або приїжджали машини з інших областей, де ми знайшли потрібні нам вантажі», розповідає волонтерка.

З початку масштабного російського вторгнення з Чернігова, який цілодобово перебував під обстрілами, постійно виїжджали мешканці. Для тих, хто лишився, хто перебував в укриттях та підвалах, волонтери були чи не єдиним джерелом зв’язку із зовнішнім світом.

«Десь всередині березня у нас постало питання – а де ж наші жителі? Ми задалися питанням, чи знає місцева влада, де перебувають люди. Ми розуміли, що ці люди, які поряд з нами, вони не комунікують з міською владою. Тобто, ми, волонтери, є їхнім джерелом інформації і джерелом гуманітарки. Ми тоді зустрілися з міською владою, і після певних переговорів наша команда взяла на себе роботу – порахувати і локалізувати жителів міста. Це була дуже цікава спецоперація, тому що банально в місті не було мапи міста. Ми її прямо роздруковували з гугла, наносили адреси. І наші особливо сміливі волонтери ходили по цих адресах бомбосховищ і з’ясовували, чи є там люди. А якщо людей там немає, то куди люди перемістилися – щоб місцева влада знала, скільки у неї людей і де їх шукати», – розповідає волонтерка.

Одним з найбільших страхів багатьох чернігівців у березні 2022 року було очікування, що російські військові можуть розбомбити єдиний міст через річку Десна.

«Тоді відповідно ми станемо абсолютним островом, і тоді питання харчування всіх цих людей стане руба. Бо вже були випадки, ми з цим стикалися, що люди без нагляду, літні, хворі – помирали у себе вдома. Ніхто взагалі не знав, що вони там є. Тому на момент, коли російська авіація розбомбила міст, близько 60 відсотків бомбосховищ, кварталів міста – ми умовно змогли порахувати, ми знали, де хто перебуває. Не тільки кількість рахували, але і чи є люди з особливими хворобами. Тож коли зруйнували міст, у нас вже певний обсяг людей був порахований. Ми кожного дня звітували в міську раду, в обласну раду, щоб було розуміння, скільки нас в місті взагалі є», – зазначає Ольга Палькова-Свірчевська.

Коли армія РФ таки розбомбила міст, робота волонтерів ускладнилася ще більше.

«Були збори всіх волонтерів, хто готовий був включатися. Місто поділили на певні сектори. За кожним був закріплений певний волонтерський центр, який допомагав. Обласна влада давала нам якісь ресурси, які вони змогли накопичити. Тому що волонтерські центри обнулилися фактично в один день. Волонтерські центри працювали на обороті. Тобто вантаж приходив, і тут же роздавався», – говорить Ольга Палькова-Свірчевська.

Після відходу росіян вона разом з іншими волонтерами міста продовжила активно допомагати як чернігівцям, так і військовим. Волонтери об’єдналися.

«Оскільки кожен з нас мав свою громадську організацію, яка має якийсь напрям діяльності, ми створили щось типу спілки громадських організацій – ГО «Балсанка». Це таке специфічне чернігівське слово – «балсанка» (так в Чернігові називають пластикову пляшку – ред.). І ми продовжували працювати як об’єднання громадських активістів – саме для роботи з гуманітарними проблемами, які виникли в області».

А проблем на той момент в місті та області вистачало. Допомагали речами, харчами, ліками. Багато допомоги надавали військовим.

«Увесь 22-й рік ми продовжували працювати з цивільними. А вже у 23-му почали зменшувати з ними роботу», – пояснює вона

«Наступні роки, десь до кінця 24-го року – ми працювали в технологічному напрямку. – розповідає Ольга. – У нас був проєкт – ми дрони робили. Рації, дрони – збирали, купували, намагалися якось допомогти війську».

На кінець 22-го ситуація почала потроху змінюватися. Багато волонтерів-чоловіків мобілізувалися до війська. Працювати волонтерським центрам ставало дедалі важче.

Гроші нічого не вартували

«Березнь 2022-го найбільше запам’ятався тим, що тоді гроші не вартували нічого. Ти за них нічого не міг купити. Ти міг сигарети обміняти на їжу. А гроші знецінилися. Люди вартували дуже багато. Ми їхали через усе місто, бачили знайому машину і зупинялися, здоровкалися. Тому що через пів години ти більше цю людину міг ніколи не побачити. Такий був стан, відчуття», – згадує Ольга.

«Були моменти, коли ми перевозили пальне для військових і волонтерів. І ти летиш в машині, наповненій бензином, а навколо йде обстріл району, а тобі через цей район треба прорватися», – додає вона.

Коли росіян відігнали за кордон, чернігівцям буквально довелося заново вчитися жити у своєму місті, зауважує волонтерка.

«Поки ми були в оточенні, правила дорожнього руху не діяли. Взагалі не діяли. Тому що багато вулиць були заблоковані. Ти десь знаходив ту дорогу – між бетонними блоками, між уламками, між сміттям оцим будівельним. А потім десь наприкінці квітня, на початку травня – розчистили більшу частину доріг. Багато людей, які повиїжджали на дорогу у квітні, вони лякалися, тому що не могли зрозуміти, як їздити. А в травні, по-моєму, включилися перші світлофори. І багато моїх знайомих згадують цей день, тому що ми не одразу зрозуміли, що перед нами світлофори, і перед ним треба зупинятися, бо там червоний! Це дуже запам’яталося», – розповідає жінка

У 24-му році волонтерська організація Ольги Палькової-Свірчевської переключилися на роботу з молоддю.

«Ми побачили, що ми забуваємо про наших дітей на тлі війни. А коли ми переможемо, нам треба кудись повертатися. І треба оцю молодь пригортати до українства, і допомагати їм рости», – пояснює жінка.

За чотири роки війни допомога, яку надавали волонтери військовим, поступово змінювалась.

«23-й рік – це були машини, – згадує Ольга. – Дуже багато машин, дуже багато техніки, рації, «Старлінки», все, що хлопці хотіли. Але те, на чому ми сконцентрувались – це була техніка. Тобто автомобілі і всіляка електроніка. 24-й рік теж пройшов під гаслом автомобілів. 25-й рік це теж була електроніка, але більш саперного спрямування і зв’язкового спрямування. Це той напрям, який ми обрали і продовжували тягнути».

Серед наданої військовим допомоги була і досить специфічна.

«По харчуванню ми співпрацювали з іноземним легіоном. Це чи не єдиний підрозділ, який продовжував у нас замовляти їжу. Тому що іспаномовні військові, які воювали разом з нашими військовими, звикли до іншого харчування. Вони увесь час їдять рис. Нашим військовим видають гречку, перловку, інші крупи, а іноземці ці крупи не їдять, їм треба було багато рису. І от у нас були одні з останніх поставок, що добули багато рису і відправили», – зазначає жінка.

Сьогодні Чернігів поступово, повільно, але відновлюється. Наскільки це можливо під час війни. В місті існує безліч проблем, які потребують вирішення – від управління містом, злагодженої роботи представників влади, до ремонту доріг. Серед проблем, з якими Чернігів стикається сьогодні, окрім проблем з енергетикою, волонтерка називає нестачу ППО.

«Через Чернігів проходять шляхи прольоту «шахедів» і ракет, для нас стали нормою тривоги по 16-18 годин. Вже багато разів піднімалося питання, щоб посилити ППО саме на Чернігівщині, над якою це летить, але збивають ворожі цілі переважно вглибині країни, де є більш серйозні засоби ППО. У нас є мобільні групи, але їх часто забирають на інші напрямки», – зауважує Ольга Палькова-Свірчевська.

Люди втомились?

«В останні роки два дуже сильно відчувалося падіння зборів, – заважує вона. – Власне, і ми свою діяльність потроху почали згортати. Бо ефективність нашої роботи почала наближатися до нуля. Наприклад, якщо на початку 23-го ми могли зібрати на машину за місяць, то в кінці 24-го, початку 25-го ми збирали майже 5 місяців. Це стало важко робити. Для мене таким фактором, який зупиняв мою діяльність – ставала втрата підопічних. Тому що коли працюєш з військовими, вони стають тобі майже як рідні. Потім ти підготував їм посилку, а посилати її вже нікому. І це дуже сильно морально вибиває зі строю».

Та все ж волонтерську діяльність Ольга не полишила. Продовжує допомагати військовим. А в майбутньому прогнозує серйозні зміни у волонтерстві та благодійництві в Україні.

«Я дуже рада, що в нас формується культура благодійності на високому рівні, – каже вона. – Я дивлюся, як у нас розвиваються наші великі фонди. І це мене радує. Волонтери по суті, як громадські одиниці – вони з’явилися, тому що у нас раніше не було структури фондів великих, не було культури благодійності, не було законів, які б допомагали. Коли я дивлюсь, що великі фонди проходять міжнародні аудити, починають збирати великі гроші за кордоном, я дуже пишаюся ними, тому що це правильна робота. Ми всередині України не зможемо акумулювати таку велику кількість грошей, яка насправді нам потрібна. І очевидно, що маленькі групи, наприклад, як моя – ми не зможемо вийти на ті рівні, на які виходять великі фонди».

Волонтерство невеликих центрів теж залишиться, переконана Ольга Палькова-Свірчевська. Вони допомагатимуть закривати більш дрібні потреби військових.

Що ж до прогнозів по завершенню війни, то тут волонтерка розмірковує прагматично.

«Треба розуміти, що війна навколо, всюди, вона нас оточує. І з огляду на події, які відбуваються у світі, навряд чи вона закінчиться завтра. Ми говоримо про те, що війна закінчиться завтра, кожен рік з 22-го року. А війна не закінчується. Війна буде продовжуватися. І якщо закривати очі на її існування, якщо чекати, що Трамп прийде і всіх помирить, або у нас ось-ось переговори і тоді точно зараз закінчиться війна… якщо так жити, то воно звичайно – тепла ванночка. Але завтра прилітає снаряд і на цьому все – ванночка закінчується. Для того, щоб у хату не прилітав снаряд, або хоча б знати, що в такому випадку робити, треба прийняти той факт, що війна в Україні іде і вона не закінчиться завтра. І єдиним, хто насправді є гарантом безпеки України – це Сили оборони України. Це буде продовжуватись. Я не знаю скільки. Але якщо вірити, що війна закінчиться завтра – ми програємо. Якщо ми приймемо, що війна триватиме довго, то коли вона закінчиться – ми будемо дуже щасливі», – розповідає жінка.

Волонтерка підкреслює також важливість бути готовими боронити Україну. Для цього радить вчитись. Вивчити, наприклад, домедичну допомогу.

«Люди, які зараз служать, вони дають час іншим – навчитись літати, навчитись працювати з НРК, інженерії. Всі ці курси існують. Вони прийнятні. Зараз є можливість підготуватись до війська. Ти можеш обрати, ким ти там хочеш бути», – підсумовує свою розповідь Ольга Палькова-Свірчевська.

Чернігова живе і перемагає

До повномасштабного російського вторгнення в Чернігові щороку на різдвяно-новорічні свята завжди облаштовували святкове містечко в історичному центрі міста – на Красній площі. В центрі площі ставили багатометрову штучну ялинку. Навколо неї – святкові інсталяції, різноманітні розваги для дітей та невеликий ярмарок зі смаколиками.

Після повномасштабного вторгнення будь-які святкування в місті припинились. Чотири роки на Різдво та Новий рік Красна площа стояла порожня.

Наприкінці ж 2025-го чернігівці не змовляючись, стихійно, почали ставити в центрі площі маленькі ялинки та сосни – штучні та живі. Інші жителі міста приносили новорічні іграшки та прикрашали деревця. За кілька днів на Красній площі міста облаштували невеликий святковий майданчик.

Щодня до цього імпровізованого святкового острівця приходило багато містян. Часто – цілими родинами. Надзвичайно раділи цьому святковому дійству малюки. Діти, які народились в місті вже після 24 лютого 2022 року, ще жодного разу не бачили в рідному Чернігові різдвяно-новорічного святкового містечка – яскравого, блискучого, з великою ялинкою в центрі.

Ялинки, які містяни принесли та встановили на Красній площі – це символ Незламності Чернігова, який живе і перемагає попри всі виклики.