У колись хоч і прифронтовій, але роками мирній Авдіївці станом на квітень 2023 року з комунальників залишилися лише десятеро медиків та правоохоронці. Відколи мобільний зв’язок почав працювати тут всього 10 годин на добу, вимушено виїхали рятувальники ДСНС, так само вимушено свої домівки покинули щонайменше 80% місцевого населення. Російські війська тримають довкола міста напів-кільце, нещадно обстрілюють його будинки з артилерії та авіації та щодня штурмують селища довкола.
Попри трагедію 31 березня, коли внаслідок російського обстрілу в Авдіївці загинув 5-місячний хлопчик, з приблизно 20% тих, хто все ще залишається у місті, є родини з малечею. За словами Віталія Барабаша, голови Авдіївської міської військової адміністрації, у квітні у населеному пункті проживало орієнтовно вісім дітей.
Оборону Авдіївки тримає, зокрема, загін спеціального призначення «Омега». У монолозі для Донбас.Реалії, проєкту Радіо Свобода, 29-річний спецпризначенець «Омеги» з позивним «Бісмарк» розповідає, як місто щодня витримує по декілька російських авіаударів, що місцеві кажуть, коли бачать військових, і чому у великій війні важлива контрснайперська робота.
«Красавчик, Кобзарю!»
«Я служу в «Омезі» з 2016-го. За цей час був на різних посадах, зараз займаю посаду заступника командира загону. Авдіївка – добре знайоме для мене місто, вперше я потрапив сюди у 2017-му, і відтоді не раз був на ротаціях. Це було прифронтове, але цілком мирне місто: з парками, відремонтованими школами і дитсадками, з працюючими магазинами та барами, з чималою кількістю молоді.
Авіація ворога боїться спускатися на нижче, тому не прицілюється і просто так, без логіки, руйнує місто. Зранку в одну частину скинули бомбу, в обід в іншу
Авіація ворога працює достатньо хаотично: боїться спускатися на нижчі висоти, бо ми можемо збити, тому не прицілюється і просто так, без логіки, руйнує місто. Захотіли – зранку в одну частину скинули бомбу, передумали – в обід обстріляли вже іншуПісля повномасштабного вторгнення населений пункт, звісно, дуже змінився. Тут немає води, газу, електрики, величезні перебої зі зв’язком. Майже немає людей. Місто пусте – воно, можна сказати, перетворюється на місто-привід. Зараз заїхати в Авдіївку можна тільки однією дорогою, росіяни намагаються обійти населений пункт із двох сторін та взяти його в кільце. Вони розуміють, що у місті їм буде набагато складніше, і там вони будуть безсиллі. Ми, своєю чергою, відтискаємо їх назад.
Коли після 24 лютого минулоріч наш загін вперше заїхав в Авдіївку, я одразу пішов у місцевий парк Шевченка – хотів побачити, чи вцілів пам’ятник Шевченку. І він стоїть! Досі стоїть неушкоджений. Пам’ятаю, поплескав Тараса по плечі, погладив йому вуса й сказав: «Красавчик, Кобзарю! Тримайся тут, ми теж будемо триматися».
Решта відомих в Авдіївці місць – 14-типоверхівка, приватний сектор, школи, АТБ – все побите. «Дев’ятина» не повністю зруйнована, стоїть, навіть зображення вчительки збереглося, але її теж добряче покоцало, там зараз уже точно ніхто не живе.
Російська авіація працює по Авдіївці мінімум чотири рази на добу. Б’ють із Су-25, Су-35, з Мі-8. Гатять, в основному, по новій частині міста – по житлових будинках – п’ятиповерхівках, наприклад. Бомбардувальники скидають ФАБи, зносять за раз цілі під’їзди, вдавлюють поверхи аж у підвали, у землю. Авіація ворога працює достатньо хаотично: боїться спускатися на нижчі висоти, бо ми можемо збити, тому не прицілюється і просто так, без логіки, руйнує місто. Захотіли – зранку в одну частину скинули бомбу, передумали – в обід обстріляли вже іншу.
60 + одиниць знищеної техніки
До того, як стати заступником командира загону, я керував групою снайперів. На Авдіївському напрямку однією з наших основних задач була контрснайперська робота. У 2017-2021 роках у російських снайперів був в Україні такий собі полігон. На той час вони у прямому сенсі слова тренувалися по всій лінії фронту і, зокрема, на авдіївському напрямку – на так званій авдіївській «промці», в районі шахти «Бутівка», поблизу Крутої Балки, неподалік «Зеніту» і «Царської охоти». І це тільки те, що особисто я можу пригадати, зокрема, з перехоплень. Зараз є думка, що снайперська та контрснайперська робота нібито вже не такі актуальні. Але ця думка хибна: снайпери працюють із обох сторін, без них не обходиться жоден штурм і жодна інша спецоперація.
Зараз є думка, що снайперська та контрснайперська робота вже не такі актуальні, але ця думка хибна: снайпери працюють із обох сторін
Зараз наш загін має багато задач – від організації засідок до коригування вогню артилерії та зачистки ворожих позицій. Я не можу розповісти деталі, адже операції досі тривають. Втім, точно можу сказати, що ми б’ємося за Авдіївку і будемо виконувати наказ до останнього подиху.
Одна з нещодавніх пригод трапилась на «промці». Для мене це легендарне місце – пропитане кров’ю, злістю і сміхом одночасно. Росіяни дуже хочуть його захопити, але у них нічого не виходить. Особливо ворогу цікавий «Моноліт» – вони кілька разів безуспішно його штурмували, ще й досі там розкидані тіла ліквідованих росіян.
Які сили тримає під Авдіївкою Росія
Авдіївка – дуже цікаве місто у плані ведення бойових дій. Ми для себе, наприклад, відмітили, що на тій стороні достатньо часто відбуваються ротації. Таке враження, ніби один підрозділ втомлюється, і їм швиденько підганяють інший.
Зараз навпроти стоїть ціла збірна «солянка» – наприклад, 136-та дагестанська бригада, «п’ятнашка» з її «Інтернаціональним легіоном», загін «Шторм», який складається з засуджених співробітників силових структур, 114 бригада, колишній «Восток» і т.д. Загалом десь до десятка підрозділів, сім – так точно. Але ми нормально їм всім насипаємо: так, за час перебування в цьому районі наш загін знищив більше 60 одиниць ворожої техніки.
Хто досі живе в Авдіївці
Серед місцевих тут залишилися старі люди й так звані «ждуни» – ті, хто просто вичікує, коли в Авдіївку прийде «русский мир». З другими ми не контактуємо, вони й самі бояться щось говорити, а от першим стараємося допомагати.
Якось рано вранці, годині в шостій, побачили нав’ючену бабуську: однією рукою тягне «кравчучку», іншою – тримає авоську. Підійшли до неї, дали ще печива, цукру, чаю – те, що мали. Вона ледь не розплакалася – казала, що молиться за нас і дякує за все.
Гірко бачити таке, але є частина людей, які не «ждуни», але просто думають, що їх ніхто не чекає, що їм немає куди їхати. Коли було холодно на вулицях, можна було побачити одного-двох-трьох чоловіків: вони тинялися у пошуках хворосту для багаття. Просто хотіли зігрітися, можливо приготувати поїсти.
Втрати
В Авдіївці ми також понесли втрати серед бійців із нашого загону. Крайнього поховали буквально позавчора. З одним із загиблих ми разом жили в одній кімнаті, товаришували дуже.
Я сумую за хлопцями і згадую про них не тільки, коли йду виконувати завдання – коли десь у мирному місті – теж пам’ятаю і буду пам’ятати завжди. Дуже важливо, щоб нами не забувся жоден загиблий військовий і жодна загибла військова. Від цього напряму залежить майбутнє України».
ОСТАННІЙ ВИПУСК РАДІО ДОНБАС.РЕАЛІЇ:
Ми працюємо по обидва боки лінії розмежування. Пишіть нам на пошту Donbas_Radio@rferl.org, у фейсбук, телеграм або вайбер за номером +380951519505. Якщо ви пишете з окупованих територій, ваше ім'я не буде розкрите.
