Доступність посилання

ТОП новини
14 грудня 2019, Київ 13:19

Павло Казарін: «Коломойський чітко знає, що йому вигідно. Кремль теж»


Зображення олігарха Ігоря Коломойського на плакаті під час акції «За ринок землі» під Офісом президента України. Її учасники вимагали «нормальної праволіберальної земельної реформи не під конкретних осіб, а для українців». Київ, 24 жовтня 2019 року

(Рубрика «Точка зору»)

Країна зі шрамом

Усе змінюється. Україна не втомлюється це доводити. Герої стають антигероями, кумири перетворюються на ізгоїв, а відстань від крайності до крайності не настільки вже й велика.

Росія – друг, а Америка змушує Київ воювати. ЄС і НАТО ніколи не приймуть Україну. Потрібно взяти кредити у росіян. Якщо Вашингтон тиснутиме на Київ, треба пустити російські танки до польського кордону. У 2019-му олігарх Ігор Коломойський звучить зовсім інакше, ніж у 2014-му.

На початку війни він пропонував націоналізувати українську власність російських олігархів. Обіцяв нагороди за впіймання бойовиків. Називав Володимира Путіна «шизофреніком маленького росту». Через п’ять років усе змінилося.

Ігор Коломойський – сам собі інститут. І в кожен конкретний момент часу він говорить тільки те, що вигідно лише йому

Утім, нічого дивного. Ігор Коломойський – сам собі інститут. І в кожен конкретний момент часу він говорить тільки те, що вигідно лише йому. Було б дивно, якби він чинив інакше. Зрештою, він вирішує свої завдання, і якщо українське майбутнє в них не вписується – тим гірше для українського майбутнього.

Із державними інститутами, за ідеєю, все повинно бути інакше. Але криза інститутів – це загальна проблема всього світу, включно з цивілізованим. Звичні архітектури все частіше поступаються натискові й експресії окремих персонажів. І Україну навряд чи хтось ризикне назвати винятком.

Роль особистості у вітчизняній історії щоразу виявляється визначальною. Форма часто перемагає зміст. А вміння видаватися давно важливіше від уміння бути. Можливо, Ігор Коломойський це прекрасно знає – і в інтерв'ю The New York Times усього лише описує наше недалеке майбутнє.

Завжди є люди, для кого прапори – це набір ниток, а гімн – набір нот. Програш можна назвати миром, роззброєння пояснити економією, а боягузтво – розсудливістю

Зрештою, новій Україні всього п’ять років. А тій колишній, яка «підчерев’я» і «буфер», – десятки і сотні. Ветеранів кілька сотень тисяч, а байдужих – мільйони. Європа вимагає болючих реформ, а Росія вимагає лише не чинити опір. Завжди є люди, для кого прапори – це набір ниток, а гімн – набір нот. Програш можна назвати миром, роззброєння пояснити економією, а боягузтво – розсудливістю.

Тим більше, що Росія не ставить під сумнів належність Донбасу. Вона всього лише намагається його Україні повернути. І поверне вже завтра – як тільки Київ дасть на це добро. А потім Донбас сам зробить з Україною все те, що необхідно Москві.

Термінологія дозволяє дипломатії творити чудеса. Можна перейменувати війну в загострення. Назвати патріотів – радикалами. Оборону – агресією. Можна спробувати обнулити нову Україну в ім’я повернення до колишньої. Тієї самої, що існувала до 2014-го.

Але є одне але. Крим.

Доля регіону виявилася тим шрамом, який не дозволяє зробити вигляд, ніби нічого не було. Історію не вийде відмотати назад до 2013-го – тому що до цього не готова сама Росія. Яка п’ять років тому офіційно змінила свої кордони, включивши до їхнього складу український півострів.

Якщо в сучасній історії і з’являються рубці – то Крим саме про це

Крим виявився вписаний у конституції одразу двох країн. І викреслити його звідти не готові ні в Москві, ні в Києві. А це породжує ту однозначну суперечність, яку можна лише спробувати не помічати. Але яку не вийде обнулити. Українські й російські політики приречені давати різні відповіді про належність регіону. І якщо в сучасній історії і з’являються рубці – то Крим саме про це.

Утім, ніколи не говори ніколи. Останні п’ять років стали для обох країн ще й іспитом на послідовність. Поки що в загальному заліку лідирує Росія – яка готова чекати і дочавлювати тих, хто дасть слабину. А Київ тільки недавно дізнався про існування інституційної пам’яті. Тієї самої, яка зберігає непохитними державні підходи при зміні перших осіб.

Ігор Коломойський чітко знає, що йому вигідно. Кремль теж. А ось Україна свій іспит тільки готується здавати. І Конституція країни могла б стати шпаргалкою – якщо в неї, звісно, вирішать заглянути.

Павло Казарін –​ оглядач Крим.Реалії

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода

Оригінал публікації – на сайті Крим.Реалії

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

В ІНШИХ ЗМІ

Загрузка...
XS
SM
MD
LG