Катерина Хрептак
До початку російської війни мисткиня Ольга Черьомушкіна розписувала будівлі Маріуполя петриківським розписом, а її роботи двічі потрапили до Книги рекордів України. Одна із них – розпис завдовжки півтисячі погонних метрів на храмі Святого Петра Могили та соборі Успіння Пресвятої Богородиці. У 2024 році, за даними Маріупольської міської ради, окупанти вирішили знищити це оздоблення, щоб «привести храм до відповідності канонам РПЦ».
У 2022 році Ольга разом із синами знайшла прихисток у Німеччині. Там вона проводить майстер-класи з «петриківки» для українців та іноземців, презентує свої роботи на виставках і продовжує популяризувати народне мистецтво далеко від дому. Своєю історією вона поділилася з проєктом Радіо Свобода «Ти як?»
Петриківським розписом Ольга Черьомушкіна почала займатися ще у сім-вісім років, у дитячому таборі вона почала відвідувати гурток. Жінка родом із Дніпра.
Саме в цьому регіоні, у селищі Петриківка, зародилося унікальне українське декоративно-орнаментальне народне малярство, яке у 2013 році було внесено до списку нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО. Після школи Ольга поїхала до Петриківки, щоб навчатися розпису в училищі.
«Люблю роботи з викликом»
До Маріуполя жінка переїхала після одруження. Там подружжя мало будинок і виховувало синів. Водночас вона продовжувала малювати: зокрема, на замовлення розписала будівлі ресторану, поліклініки, дитсадка.
З початком російської війни проти України чоловік Ольги добровольцем пішов до війська. Вона почала волонтерити й продовжувала займатися «петриківкою». У 2014-му художниця розмалювала пансіонат у курортному селищі Мелекіне за 20 кілометрів від Маріуполя, а також паркан військової частини, де була база «Азову».
Вийшло понад 140 метрів
«Цей паркан був завдовжки 133 метри. Потім ми ще його оновили й зробили довшим – у підсумку вийшло понад 140 метрів. Але ці зміни вже не вносили до Книги рекордів України. Розписувала я його рівно 18 днів».
А в 2020 році мисткиня знову потрапила до Книги рекордів України, виконавши найбільший розпис – 500 погонних метрів – на храмі Святого Петра Могили і соборі Успіння Пресвятої Богородиці в Маріуполі.
На реалізацію цього волонтерського проєкту 350 меценатів менш ніж за три місяці зібрали близько 10 тисяч доларів. Роботу виконували акриловими фарбами у біло-блакитній гамі з вкрапленнями жовтого кольору, а після завершення розпис покривали лаком. Роботи розпочали до річниці 13 квітня 2014 року, за даними місцевої влади, російські бойовики захопили адміністративні будівлі та перекрили декілька вулиць у центрі міста, а згодом і встановили контроль над містом. 13 червня українські військові під час кількагодинного штурму ліквідували опорні точки противника, знищили їхню техніку та звільнили Маріуполь.
Після трьох місяців боїв у травні 2022 року російські війська окупували Маріуполь. Це вже друга окупація міста за останнє десятиліття. Маріуполя.
Було багато складнощів: і висота, і велика площа, і споруда не ідеально збудована
«Я люблю роботи з викликом. А це був найбільший виклик, тому що було багато складнощів: і висота, і велика площа, і споруда не ідеально збудована. Там були відхилення, скажімо так, вікна розташовані не на однаковій відстані. Треба було все звести так, щоб смаги, які я малювала на храмі, не «гуляли» по всіх стінах, а все було гармонійно».
У червні 2022 року радник міського голови Маріуполя Петро Андрющенко повідомив, що окупанти спалили всі книги з бібліотеки храму Петра Могили, серед яких було декілька примірників унікальних україномовних видань.
У листопаді 2024 року Маріупольська міська рада повідомила, що російські окупанти вирішили «привести храм до відповідності канонам РПЦ» та змінити його оздоблення. Для цього прибули так звані «православні волонтери».
У Міністерстві культури України такі дії засудили, наголосивши, що Росія цілеспрямовано знищує українську культурну спадщину, намагаючись стерти все, що формує українську ідентичність.
«Допомагало не зійти з розуму»
На початку 2015-го Ольга на декілька місяців переїхала до Києва. Згодом на запрошення монахині вона перебралася до Львова.
«Я продовжувала малювати, почала проводити перші майстер-класи в бібліотеці. А потім проводила воркшопи не лише там, малювала, друкувала на різних виробах свої роботи. Але водночас я була в декретній відпустці з трьома дітьми».
Вона розписувала одяг і побутові речі яскравими квітами та орнаментами. Паралельно проводила онлайн-майстер-класи з «петриківки» для учнів з різних регіонів України та з-за кордону.
Після початку широкомасштабного вторгнення РФ до України Ольга від знайомих з-за кордону отримувала ліки, речі та іншу гуманітарну допомогу й роздавала її тим, хто цього потребував. Також приймала у себе переселенців, які далі їхали за кордон.
Згодом знайома Ольги запропонувала їй разом із синами переїхати до Німеччини.
«Коли нас привезли, це був творчий простір, така арт-студія. Я дуже здивувалася, що потрапила за призначенням. Ми жили у власниці цієї студії Марії – вона виділила нам кімнату. Вважаю, що мені пощастило зустріти саме таку людину. Ми й досі підтримуємо з нею зв’язок».
Уже наступного дня, розповідає Ольга, вона почала малювати разом з іншими українками у студії та проводити майстер-класи.
Дуже багато людей відвідують саме заняття з петриківського розпису
«Це дуже допомагало не зійти з розуму. До нас долучалися й інші українці, і ми почали проводити воркшопи. Тут усе можна купити: у місті є магазин для творчості або ж можна замовити матеріали онлайн. Дуже багато людей відвідують саме заняття з петриківського розпису. Постійно займаються тоє наших жінок і одна жінка з Індії. Це дуже приємно, і в неї дуже класно виходить. А на інші майстер-класи приходять і німці».
У місті Росток, що на півночі Німеччини, Ольга проводить заняття з різних творчих технік: мозаїки, роботи з текстурною пастою, пап'є-маше. Українка представляє свої роботи й на ярмарках, виставках.
Станом на початок травня 2026 року, за даними УВКБ ООН, у Німеччині статус тимчасового захисту мали майже 1,3 мільйона українців.
Форум