Російські війська знову просунулися в бік Слов'янська, останнього великого населеного пункту в Донецькій області перед сусідньою Харківською. Від лінії фронту до межі міста залишилося лише 15–20 км. Російські війська вже мають можливість атакувати Слов'янськ авіабомбами та дронами-камікадзе: через це в деякі райони адміністрація заборонила їздити громадському транспорту.
Сергій Загородний, з яким поспілкувалась телевізійна та онлайн-мережа «Настоящее время» (створена Радіо Свобода для російськомовної аудиторії) – водій маршрутного автобуса прифронтового Слов’янська. Його маршрут поки що їздить, і він чекає на пасажирів на кінцевій зупинці. Його пасажири – переважно пенсіонери, яким важко ходити пішки. Хтось їде в банк, хтось у поліклініку, а хтось – на дачу.
«У нас же зараз у місті залишилася майже половина населення від того, що було до повномасштабного вторгнення, – розповідає Сергій Загородний. – Тож пасажиропотік, можна сказати, упав наполовину, якщо не більше».
Сергій стартує чітко за розкладом – зі сподіванням, що рейс пройде добре, і автобус не потрапить під обстріл. Перед виїздом він хреститься. У деякі райони Слов'янська, наприклад, мікрорайон «Східний», який розташований найближче до лінії фронту, через обстріли громадський транспорт уже перестав їздити.
«На моєму маршруті такого (обстрілів) поки не було, але наша машина потрапляла під обстріл, і там були постраждалі люди. На щастя, загиблих не було, але постраждалі були», – каже водій.
Загородний розповідає, що місто змінюється ледь не щодня, і не в найкращий бік – через те, що нещодавно російські військові скинули на центр Слов'янська півторатонні авіабомби. Через обстріли Сергій пройшов курс медпідготовки, де його навчили надавати пасажирам першу допомогу в разі поранень.
Жителі мікрорайону «Східний», до якого фронт найближче, були проти скасування автобусних рейсів і навіть зібрали підписи, вимагаючи, щоб їм повернули транспорт. Вони розповідають, що у тих, хто не має машини, можливості дістатися на роботу, в лікарню чи до банкомата, щоб зняти пенсію, тепер немає: треба або йти пішки, або їхати на таксі чи на велосипеді.
«Мій чоловік працює у водоканалі, жінка на хлібозаводі працює, дуже багато людей у нас працюють. Навіть пенсіонеру немає на чому поїхати пенсію зняти, в аптеку і на прийом до лікаря», – розповідає про необхідність транспорту жителька Слов'янська, яка представляється Ларисою.
«Справді обстановка у нас, кажуть, небезпечна, але не більш небезпечна, ніж у місті. І ось наші підписи: двісті підписів, кожен підходив, підписував», – каже Валентина, ще одна жителька Слов'янська.
«Хоча б до станції, люди вже на це згодні! Нехай не цілий день, нехай два, три, чотири рейси, але щоб можна було виїхати на роботу і приїхати з роботи», – додає жителька Слов'янська Неллі.
Маршрутка Сергія користується популярністю, майже на кожній зупинці до автобуса заходять нові пасажири. Анатолій, як і багато інших пасажирів, їде з дачі. Травень – саме сезон для городніх робіт, і російський наступ дачникам на заваді стати не в змозі.
«Знайшли час, вибралися, підготували землю під помідори, під огірочки, – розповідає Анатолій. – А от картоплю саджати не буду. Я її давно не саджу: невигідно, і голову треба морочити з жуками».
«Живемо, городи саджаємо», – підтверджують інші пасажири маршрутки.
Жителька Слов'янська Тетяна їде з магазину, де купила квіти: «Я квіточок, бачите, накупила, буду саджати: хризантеми і віола. Будемо прикрашати біля під'їзду, будемо красу наводити. Було багато тюльпанів, але вони вже відцвіли. Ще є гібіскуси. Сподіваємося, що буде все добре, що все вдасться нам. Виростимо, виживемо».
«Та зараз стало вже не дуже спокійно. Дрони, «фпівішки» маленькі літають увесь час, кожен день і годину, можна сказати. Ну, а так більш-менш, – каже Тетяна. – Сподіваємося, що все буде Україна, і все буде добре. Сподіваємося на наших, що не пустять їх сюди. А евакуюватися нам нікуди, немає грошей».
Анатолій вважає, що Україна не поступиться Росії містами Донецької області, які все ще залишаються під контролем Києва. Невипадково їх називають «містами-фортецями»:
«Поступитися Слов'янськом, Краматорськом, Костянтинівкою, Дружківкою, Покровськом, Святогірськом, Лиманом, – я вам скажу, що це буде трагедія для України. Далі тоді вже не зупинять їх, і вони через пів року, через рік полізуть і далі», – вважає Анатолій.
Сергій Загородний каже, що, попри вже військову обстановку, місто тримається:
«Тримається, як би ворог не намагався його людям зіпсувати і спаскудити. Транспорт працює, аптеки працюють, медичні заклади працюють, ринок працює, фінансові установи працюють. Вулиці прибирають», – перелічує він.
Незважаючи на ці слова, багато жителів Слов'янська готуються виїхати з міста. Оксана та Валерія виїхали зі Слов'янська ще у 2022 році, а зараз намагаються вмовити виїхати бабусю, яка залишається у прифронтовому місті.
«У нас бабуся тут, мама моя, а ми зараз живемо у Львові, у Львівській області, – розповідає Оксана. – Ми самі вже давно виїхали, а от бабусю ніяк не можемо вмовити виїхати. Бабуся переживає за будинок».
«Зараз сітки по всьому місту кидаються в очі. Наганяє багато негативу. Прильоти кидаються в очі. Усе більше руйнувань у місті», – розповідає Валерія.
У сусідньому Лимані, до якого російська армія підійшла ще ближче, люди живуть уже в підвалах, а вулицями ніхто не ходить і не їздить: це небезпечно, – розповідає Світлана. Напередодні вона пішки вийшла з Лимана і хоче поїхати подалі від війни.
