Доступність посилання

ТОП новини

Розкуркулення і Голодомор на Вінниччині: свідчення Ксенії Катічевої-Корольчук


Ксенія Корольчук-Катічева. Онука і дочка розкуркулених. Вінниччина. Фото Валентина Кузана

Радіо Свобода продовжує публікувати історії розкуркулених родів у рамках спільного із Національним музеєм Голодомору-геноциду проєкту«Розкуркулення: як сталінський режим нищив українське вільне селянство». Цього разу це свідчення Ксенії Катічевої--Корольчук із Вінниччини, записане заступницею завідувача екскурсійно-освітнього відділу Національного музею Голодомору-геноциду Ольгою Вигодованець.

Ксенія Корольчук-Катічева. Свідок розкуркулення і Голодомору на Вінниччині. Фото Валентина Кузана
Ксенія Корольчук-Катічева. Свідок розкуркулення і Голодомору на Вінниччині. Фото Валентина Кузана

Я, Катічева Ксенія Миколаївна (в дівоцтві Корольчук), 30 січня 1930 року народження, народилася у селі Байківка Калинівського району Вінницької області. Моє дівоче прізвище – Корольчук.

Мої батьки – Микола і Настя Корольчуки. Мого діда звали Іваном Корольчуком. У нього була старенька хата, було два бички, корова і двоє коней. Поля трошки було. Він дуже працьовитий був. Дуже садок великий був. Дід сливки, груші і яблука сушив, а потім возив на базар продавав, то не бідували. Тяжко працювали, але біди не знали.

Так люди йому кажуть: «Іван, постав уже собі хату. Доки будеш у тій старій хаті сидіти?» Добре, поставив дід хату, здорову, гарну, нову, але пожити у ній встиг тільки три роки.

Прийшли совєти і назвали його куркулем.

Ксенія Корольчук-Катічева із світлиною розкуркуленого діда. Вінниччина. Фото Валентина Кузана
Ксенія Корольчук-Катічева із світлиною розкуркуленого діда. Вінниччина. Фото Валентина Кузана

Прибігла одна з контори і сказала, що до нас підводи ідуть – будуть усе забирати. А мати моя якраз сиділа на ослінчику і дитя котресь годувала груддю… Та схопилася і тільки встигла із скрині кілька спідниць витягти і на піч кинути. Аж тут ті комсомольці в хату, цілою бандою, і давай все забирати.

Навіть шмаття, яке моя мати не встигла випрати. А один на піч поліз, а мати плаче: не руш каже, не бери, то на пелюшки, в що ж я дітей буду замотувати?!

Забрали і те.

Нас було дітей троє – я і братики-близнюки. Ми малі геть, ще трьох років не мали.

А ті комсомольці все деруть, все забирають, все ламають… Хліви розвалюють, у клуні все тріщить. І хату ту нову поламали, рознесли, розвалили. Я пам’ятаю, що стала на ослінчик, вчепилася за підвіконник і дивлюся у вікно, а там черепиця з даху на землю летить – вони повилазили та дах розкидають. Оце я, як зараз, пам’ятаю…

А ще мати казала, що дід купив їй і своїй дочці сукна на піджаки. Зерно продав, значить, а на виручені гроші купив невістці і доньці краму. То перед висилкою до Сибіру сховав те сукно у солому. То і те знайшли – все порозтрясали, поперекидали і все чисто забрали.

От і залишилася мама у чому була і ми малі…

Розкуркулення. Донеччина
Розкуркулення. Донеччина

Поїхала моя мама до прокурора у Вінницю. Там така черга була до того прокурора, що мама під дверима два дні сиділа, і спала там, аж поки потрапила до нього.

От вона йому й розказала, що Івана Корольчука, мого діда, а її свекра, вислали до Сибіру, і батька нашого, а її чоловіка – Миколу Корольчука теж забрали. Тільки до Сибіру батька не довезли, він дорогою помер…

От її там послухали і сказали, що її теж треба на Сибір відправити і разом з дітьми.

Але люди в селі кажуть: «Що ж вона винна? Вона прийшла за невістку із Писарівки. Що ж вона винна, ця мати, що хочете вислати на цей Сибір?». То оставили її.

Поселилася мати з нами у старій недоваленій хаті тих людей, яких усіх теж на Сибір вивезли.

Там якась кухонька була, то там ми і жили. Мати впросила, щоб корову ще віддали… Але вона так опухла з голоду – як колода, що не могла і тої корови видоїти. То поруч жінка жила з двома дівчатками, то ту корову доїла – своїх дітей годувала, а нам вже що лишалося. А мати наша що ж зробить, як вона пухла лежить.

І братик мій Антось помер… До ниньки (донині – ред.) так мені шкода, лучче б я вмерла, а він хай був би жив!

Я йому у кварту (кухлик – ред.) води додам чарочку молочка і даю пити. А він просить: «Дайте мені стаканчик біленького молочка. Я багато не хочу. Дайте мені стаканчик біленького молока!». А я йому: «Пий, ондо дала тобі». А він лежить на голому тапчанчику – нічого під ним немає застеленого, ні подушки немає, ні одіялка, бо ж все забрали – отако ручки поклав, як ниньки бачу, – так і померла ця дитина. Три роки хлопчику було! Мій братик! Ох…

Фрагмент монументу пам’яті жертв Голодомору 1932–1933 років. Київ
Фрагмент монументу пам’яті жертв Голодомору 1932–1933 років. Київ

А я вижила, бо вже черешні запаліли на дереві і птахи прилітали і довбали-клювали ті черешні. От вони на землю падають, чи покльовані, чи кісточки, а я їх збираю і їм.

Мама казала, що у мне такий живіт був твердий, як камінь, і така була мала, а на лице – немов бабця стара. Мені так все боліло…

Але вижили якось… Мати пішла в колгосп, а що мала робити. А я по людях дітей бавила за кружку молока чи кусник хліба. Я жодної дитинки не обідила, їх годувала, а сама крихти в рот не брала…

А потім знову голодовка – у 47-му. Були б померли, але я на полі мерзлу барабольку знайшла… Я така голодна була, що вже нічого не боялася –йшла кудись і вдень і у ніч, щоб щось знайти. Я знайшла той кагат… притягнула скільки змогла у торбі додому. То ми її ту картопельку терли, окропом заливали і так їли гаряченьке.

Таке було…

Цей запис був здійснений для ​проєкту «Голодомор: мозаїка історії», під час якого команди Музею Голодомору та Ukraїner здійснили експедицію до 9 областей України, записали 120 історій свідків Голодомору, поспілкувалися із 50 краєзнавцями і відкрили 66 місць масового поховання жертв штучного голоду-геноциду. Проєкт реалізований за підтримки Українського культурного фонду.

У рамках спільного із Національним музеєм Голодомору-геноциду спеціального проєкту – «Розкуркулення: як сталінський режим нищив українське вільне селянство просимо тих, чий рід був розкуркулений, розповісти про це. Зокрема, повідомити прізвище та ім’я ваших рідних, їхній вік, кількість членів родини і роки народження дітей, де вони жили (село, район, область), що мали (земля, худоба, реманент, приміщення), як працювали (самі чи залучали працю найманих робітників) та історію їхнього розкуркулення. Важливі і факти, і емоції, які переживали люди. Якщо ви маєте фотографії чи документи, просимо їх також нам надіслати.

Пишіть на адресу Radiosvoboda@rferl.org

Якщо ви шукаєте відомості про своїх рідних, які були репресовані під час комуністичного терору, але не знаєте, як почати пошук, – допомогу вам запропонують у Галузевому держархіві Українського інституту національної пам’яті. Тут відкрили Консультаційний центр для пошуку інформації про репресованих.

Читайте ще:

Історії розкуркулених родів: Онищенків із Чернігівщини, Перехрестів із Черкащини, Стоцьких із Вінниччини​

Подільські хроніки сталінської спецоперації «розкуркулення»: роз’єднали і знищили​

Морози, Кравчуки, Гордійчуки, Ейсмонти, Полянські, Марчевські: розкуркулені та репресовані роди Житомирщини​

  • Зображення 16x9

    Ірина Штогрін

    Редактор інформаційних програм Радіо Свобода з жовтня 2007 року. Редактор спецпроектів «Із архівів КДБ», «Сандармох», «Донецький аеропорт», «Українська Гельсінська група», «Голодомор», «Ті, хто знає» та інших. Ведуча та редактор телевізійного проекту «Ми разом». Автор ідеї та укладач документальної книги «АД 242». Автор ідеї, режисер та продюсер документального фільму «СІЧ». Працювала коментатором редакції культура Всесвітньої служби Радіо Україна Національної телерадіокомпанії, головним редактором служби новин радіостанції «Наше радіо», редактором проекту Міжнародної організації з міграції щодо протидії торгівлі людьми. Закінчила філософський факультет Ростовського університету. Пройшла бімедіальний курс з теле- та радіожурналістики Інтерньюз-Україна та кілька навчальних курсів «IREX ПроМедіа». 

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

Залиште свій коментар (він буде опублікований після модерації):

ІНШЕ З МЕРЕЖІ



Загрузка...
XS
SM
MD
LG