Доступність посилання

ТОП новини
02 липня 2020, Київ 12:07

Морози, Кравчуки, Гордійчуки, Фіщуки, Полянські, Марчевські: розкуркулені та репресовані роди Житомирщини


Мороз Федір Захарович, розстріляний у 1937 році у Житомирі. Стверджував, що усі біди селян від колективізації

Ще один лист із редакційної пошти Радіо Свобода у рамках спільного із Національним музеєм Голодомору-геноциду проєкту«Розкуркулення: як сталінський режим нищив українське вільне селянство». Микола Фіщук, який народився у селі Орепи Новоград-Волинського району Житомирської області, після того як вийшов на пенсію, розпочав збирати в архівах України, Литви та Польщі відомості про своїх рідних. Він чув розповіді про них від тих, кому вдалося вижити після організованих Сталіним і Компартією СРСР – розкуркулення, Голодомору, виселення та репресій. Подивіться в очі людей із цих архівних фото: там невимовний біль.

– Радянська влада жорстоко знищувала моїх предків. Спробую переповісти те, що дізнався зі слів моїх родичів, знайомих, односельчан, а також із архівних документів, які я почав збирати в архівних установах України, Литви та Польщі останні чотири роки після виходу на пенсію.

Мої предки по лінії матері Фіщук (Мороз) Надії Федорівни, 1920 р.н., були носіями прізвищ Мороз, Кравчук, Гордійчук, Шевчик і проживали в населених пунктах Новоград-Волинського району Житомирської області – селах Орепи, Киянка і Кануни.

Це гарні українські села з давньою історією. Перші згадки про ці села датуються XVI століттям. Люди, які поселилися там, спочатку відвойовували кожен метр у лісу, а потім розвивали землеробство. Землі були багаті на пісок, глину – білу та коричневу, на залізну руду. Тому там виготовляли глиняний посуд, а також існувала суконна фабрика з повним циклом обробки, скляний і поташний заводи, шість млинів-вітряків.

Там були побудовані церкви, відкриті церковно-приходські школи.

У 1890 році жителі села Орепи об’єдналися і створили Орепо-Лапинське товариство, до якого ввійшли 44 заможних домогосподарства для викупу землі у поміщиці Лапинської, для чого взяли кредит у Селянському Поземельному Банку.

У 1912 році в Орепах нараховувалось 165 дворів, із них 151 обійстя було українськими, 7 – єврейськими, ще було по три родини поляків та німців і одна російська сім’я.

За документами, на період запровадження більшовиками нової економічної політики (НЕП) у 1921 року в Орепах було створене Товариство, яке мало свою землю, магазин, спільні гроші, які використовувалися для кредитування членів Товариства. Селяни тримали багато худоби, тяжко працювали на землі.

Архівні вказують що селяни мли майже пів тисячі корів, понад 40 коней, 452 рамкових вулики, понад дві тисячі голів овець і кіз, а також безліч домашньої птиці.

В селі було організоване машинно-тракторне товариство (МТТ) та затверджений власний Статут. Селяни спільно користувалися залізними плугами, боронами, сівалками, жниварками.

Всі ці позитивні зміни відбувались завдяки заможним працьовитим селянам, яких в Орепах нараховувалося 35-45 домогосподарств.

Але влада у Москві оголосила про колективізацію і нормальному життю настав кінець.

Селяни не хотіли віддавати те, що нажили важкою працею своїх родин. Лише через три роки першими до колгоспу записалися сільські комуністи та найбідніші селяни, яким не було чого втрачати.

Заможні селяни працю в колгоспі розцінювали як панщину, від якої століттями позбувалися, але відмова означала потрапляння під визначення «ворог народу».

Влада розпочала боротьбу з так званими «куркулями».

Федір Мороз: колективізація знищує селянство

Далі опишу історію свого діда – Мороза Федора Захаровича, 1877 року народження.

Він був українцем із діда, прадіда. Мав предків із гарними українськими іменами: Захар, 1836 р.н.; Василь, 1790 р.н.; Дем'ян, 1760 р.н.

На початку 30-х років мій дід мав (мовою оригіналу з довідки Орепівської сільської ради) «…18 га землі, хата, клуня, хлів, коней 3, корів 2, кінна молотарка з приводом…». У колгосп він не пішов.

У 1933 році дід був засуджений на 10 років, господарство було забране за невиконання «твердого завдання», та виселений.

Із села Орепи під гаслом боротьби із куркулями виселили 35 найпрацьовитіших родин, забравши у них усе.

У їхні спорожнілі оселі поселяли сім'ї комуністів та ударників колгоспного руху з Херсонської, Кіровоградської, Дніпропетровської та інших областей.

А далі розпочався штучний голод, урожай був таким самим і в попередні роки, але все забрали.

Забране у селян збіжжя. Колективізація і розкуркулення. 1930 рік
Забране у селян збіжжя. Колективізація і розкуркулення. 1930 рік

Багато людей у цей час померли від голоду. Через Голодомор 1932-33 років в Орепах вимерло людей більше, ніж залишилося у живих.

Катастрофічно зменшилась кількість школярів: в 1932 році було більш ніж 100, а в 1933 році їх стало всього 39.

Не вдалося віднайти в архівних установах матеріалів про моїх родичів із сіл Кануни і Киянка. На кладовищах цих сіл є хрести з написами: «Померли від голоду…».

Мабуть така ж доля спіткала і моїх родичів у цих селах, але факти про це владою не фіксувались. Місця захоронень невідомі, люди часто вмирали від голоду прямо в полі, в лісі, біля дороги і там їх загрібали в ями.

Але радянській владі і цього було замало. Розпочались масові репресії, продовжилась боротьба з «ворогами народу», масове знищення українців.

Мороз Федір Захарович
Мороз Федір Захарович

Мій дід, Мороз Федір Захарович був заарештований 7 серпня 1937 року, а вже 9 жовтня 1937 року був розстріляний в Житомирі.

Із справи № 5914 слідує, що дід (мовою оригіналу з обвинувальної постанови) «…являлся членом контрреволюционной диверсионно-повстанческой группировки…»

Форма коллективных хозяйств ведет к обнищанию крестьянских масс и меня в этом никто не может переубедить
Слідчий НКВС цитує Федора Мороза

В протоколі допиту на другий день катувань слідчим НКВС зі слів діда записано: «…Моя работа к-р порядка заключалась в следующем. Во первых я органически не мог смириться с существующими порядками сов. власти, в особенности меня угнетало колхозное строительство сел, в основном в этом я видел все зло советской власти по отношению к угнетенным крестьянам. На этой почве я и проводил свою а/советскую работу среди населения села. Признаюсь, что я и сейчас остаюсь убежденным в том, что форма коллективных хозяйств ведет к обнищанию крестьянских масс и меня в этом никто не может переубедить…».

Це, мабуть, і було причиною розстрілу мого діда, а не «шпигунська діяльність».

Під час роботи в архівах мені в руки попав документ «Витяг із доповідної записки начальника УНКВС по Житомирській області Лаврентія Якушева до НКВС УРСР про оперативно-слідчу роботу з 1 жовтня 1937 року по 10 січня 1938 року», в якій викладено «успіхи» в боротьбі із шпигунами.

Зокрема, там є таке:

  • «…1. Дело «Прорыв» (Новоград-Волынский р-н). Ликвидацией данного дела вскрыта диверсионно-разведывательная повстанческая резидентура, насчитывающая в своем составе 38 человек, жителей села Орепы, расположенного по железнодорожной линии стратегического значения Новоград-Волынск-Житомир. Руководство резидентурой осуществляла…».

Із цього документа виходить, що 38 селян із невеликого села були «диверсантами та шпигунами».

Ця цифра «38» дуже близька до цифри «44» заможних селян, які об’єднались у 1890 році для викупу землі, до цифри «35» виселених із села селян у 1933 році за те, що не хотіли вступити до колгоспу.

Із архівних матеріалів слідує, що це одні й ті ж родини (за невеликим виключенням).

Всі вони були арештовані і більшість із них страчені.

Серед них і племінники мого діда:

  1. Мороз Павло Мусійович, 1895 р.н., українець, заарештований 6 серпня 1937 року, обвинувачувався у шпигунстві та шкідництві, за постановою НКВС СРСР і прокурора СРСР від 4 жовтня 1937 року засуджений до ВМП, розстріляний 9 жовтня 1937 року в м.Житомирі.
  2. Шевчик Євгенія Терентіївна, 1890 р.н., українка, заарештована 6 серпня 1937 року, обвинувачувалась у шпигунстві та шкідництві, за постановою НКВС СРСР і прокурора СРСР від 4 жовтня 1937 року ув'язнена. Подальша доля невідома.
  3. Климчук Іван Терентійович, 1895 р.н., українець. Згідно справи № 5914 він нібито був польським шпигуном, що стало головним звинуваченням жителів села Орепи в антирадянській діяльності за зв'язок з ним.
  4. Його дружина, Дейнека-Колошва Євдокія Савівна, 1886 р.н., українка, заарештована 6 серпня 1937 року, обвинувачувалась у шпигунстві та шкідництві, за постановою НКВС СРСР і прокурора СРСР від 4 жовтня 1937 року засуджена до ВМП, розстріляна 9 жовтня 1937 року у Житомирі.

Моя баба, Мороз Ганна Яківна, 1889 р.н., українка, після арешту чоловіка намагалася його розшукати, за що була заарештована 24 жовтня 1937 року.

Мороз Ганна Яківна
Мороз Ганна Яківна

А дід Федір на той час уже був розстріляний за ст. 54-12 КК УРСР. Коли і бабуся потрапила за грати, то їхні малолітні діти залишилися без засобів до існування і змушені були жебракувати в селі з тавром «діти ворога народу».

Мої предки по лінії батька, Фіщука Павла Йосиповича, 1923 р.н., були носіями прізвищ Фіщук, Марчевські, Полянські, Ейсмонт і проживали в районі компактного проживання поляків, литовців, німців, чехів, євреїв у населених пунктах Новоград-Волинського району Житомирської області: с.Буда Талецька, с.Лебедівка (раніше с.Слобідка, с.Слобода Черницька, с.Черниця); смт.Кам'яний Брід; кол.Болярка; кол.Рудня Талецька; кол.Тартак; кол.Золотек; кол.Дібрівка (раніше кол.Дерманка, батьківщина відомого німецького публіциста Райнгольда Генке).

Тут добували багато залізної руди, граніту, поташу і глини для виготовлення скла і фаянсу, працювали фаянсові заводи, в лісах водилось багато дичини, землі були родючими, незаболоченими.

З отриманих мною документів з архівних установ України та Польщі можна зробити висновок, що мої предки по лінії батька були заможними, освіченими людьми.

  • Мій прадід, Марчевський Іван Антонович, 1856 р.н., поляк, однодворець, проживав у селі Слобода Черницька.
  • Моя прабаба Ейсмонт Анастасія Андріївна, 1859 р.н., полька, дворянка, до заміжжя проживала в селищі Кам'яний Брід.
  • Мій прапрадід Ейсмонт Андрій Олексійович, 1818 р.н., поляк, дворянин, проживав у селищі Кам'яний Брід.
  • Моя прапрабаба Полянська Анастасія Феліксівна, 1821 р.н., полька, дворянка, проживала в селі Дерманка.
  • Мій пра-прадід Ейсмонт Олексій Іоанович, (так у метричній книзі текст російською мовою), поляк, дворянин, проживав у селі Буда Талецька.

За даними перепису населення 1926 року, в цьому районі проживали 40900 жителів, із них поляків (литовців) – 69,2%; українців – 19,0%; німців – 8,7%; євреїв і чехів – 2,5%. Із 33 сільських рад – 29 були польськими, із 29 шкіл – 27 вели навчання польською мовою.

Радянська влада намагалася для замилювання очей світові створити прообраз соціалістичної Польщі в прикордонних районах України.

Ним став польський національний район імені Мархлевського, до складу якого входили населені пункти, в яких проживали мої предки.

Одинадцять близьких моїх родичів по лінії батька були арештовані, деякі з них були вислані на північ Росії, деякі – розстріляні

Але населення цього району не підтримало колгоспного ладу. Тому усіх працелюбних господарів розкуркулили і депортували до східних районів України та на північ Росії.

На місце виселених сімей заселяли сім'ї, виселені з інших населених пунктів району.

А тоді був штучний голод та репресії.

Згідно зібраних мною архівних даних, одинадцять близьких моїх родичів по лінії батька були арештовані, деякі з них були вислані на північ Росії, на схід України, деякі – розстріляні в 1937-38 роках.

Ось імена репресованих представників моїх родів:

  • Марчевський Кароль (Кирило) Іванович, рідний брат моєї бабусі по лінії батька Фіщук (Марчевської) Марії Іванівни, 1901 р.н., поляк, с.Лебедівка. Заарештований 1 вересня 1935 року за ст.54-10 КК УРСР. Подальша доля невідома.
  • Марчевський Андрій Іванович, рідний брат моєї бабусі по лінії батька Фіщук (Марчевської) Марії Іванівни, 1893 р.н., поляк, с.Лебедівка. Заарештований 7 січня 1935 року за ст.54-10 КК УРСР. Подальша доля невідома.

Відповідно до архівно-слідчих справ № 422 та № 497, Марчевські Кароль та Андрій звинувачувались в активній участі в національно-визвольному русі в 1919-20 рр., в контрреволюційній діяльності та агітації за повалення радянської влади. Але головним звинуваченням було те, що вони мали старшого брата, Марчевського Павла, який був командиром підрозділу отамана Бикова армії УНР братів Соколовських і в 1920 році був арештований Баранівським ЧК і розстріляний.

  • Ейсмонт Томаш Іванович, двоюрідний брат моєї бабусі по лінії батька Фіщук (Марчевської) Марії Іванівни, 1899 р.н., поляк, смт. Кам'яний Брід. Заарештований 18 листопада 1937 року. Обвинувачувався в антирадянській діяльності. За постановою НКВС СРСР і прокурора СРСР від 8 грудня 1937 року засуджений до вищої кари. Розстріляний 15 грудня 1937 року у Житомирі.
  • Ейсмонт Станіслав Іванович, двоюрідний брат моєї бабусі по лінії батька Фіщук (Марчевської) Марії Іванівни, 1895 р.н., поляк, смт. Кам'яний Брід. Заарештований в листопаді 1937 року. Переселений в с.Лизине Білокуракинського району Луганської області. Особливою нарадою при НКВС СРСР 25 листопада 1937 року засуджений до розстрілу. Вирок виконано 8 грудня 1937 року.

Згідно архівно-слідчої справи № 59472/б, Ейсмонти Томаш і Станіслав звинувачувались в тому, що мали рідного брата Миколу за кордоном в Польщі, були активними учасниками національно-визвольного руху в 1919-20 рр., вели контрреволюційну діяльність та агітацію за повалення радянської влади. Але головним звинуваченням також було те, що вони мали братів Петра, Леоніда, Сабіна, які були командирами підрозділів отаманів Солоха та Смолінського армії УНР братів Соколовських, які в 1920 році були арештовані органами НКВС і розстріляні.

  • Марчевський Томаш (Тимофій) Никифорович, 1878 р.н., с.Слобода Черницька, двоюрідний брат моєї бабусі по лінії батька Фіщук (Марчевської) Марії Іванівни. Комісією НКВС і прокуратури СРСР 24 листопада 1937 року засуджений до розстрілу, страчений 5 січня 1938 року. Останнє місце проживання – Луганська обл., Білокуракинський р-н, с.Курячівка, останнє місце роботи – колгоспник колгоспу «Іскра».
  • Марчевський Йосип Никифорович, двоюрідний брат моєї бабусі по лінії батька Фіщук (Марчевської) Марії Іванівни, 1888 р.н., с.Лебедівка. Заарештований 29 листопада 1932 року. Обвинувачувався за ст.54-11 КК УРСР. За постановою ОН при Колегії ДПУ УРСР від 22 липня 1933 р. ув'язнений до концтабору. Подальша доля невідома. Сім'я (дружина та четверо малолітніх дітей) примусово виселені в Луганську область.
Марчевський Йосип Никифорович
Марчевський Йосип Никифорович
  • Марчевський Йосип Тимофійович, (син Томаша-Тимофія, племінник моєї бабусі по лінії батька Фіщук (Марчевської) Марії Іванівни), 1915 р.н., с.Слобода Черницька. Комісією НКВС і прокуратури СРСР 25 листопада 1937 року засуджений до розстрілу. Останнє місце проживання – Луганська обл., Білокуракинський р-н, с.Курячівка, останнє місце роботи – бетонник залізничної магістралі Москва-Донбас.
  • Марчевський Чеслав Тимофійович, (син Томаша-Тимофія, племінник моєї бабусі по лінії батька Фіщук (Марчевської) Марії Іванівни), 1918 р.н., с.Слобода Черницька. Особливою «трійкою» УНКВС по Донецькій області 31 жовтня 1938 року засуджений до розстрілу. Останнє місце проживання – Луганська обл., Білокуракинський р-н, с.Курячівка, останнє місце роботи – колгоспник колгоспу «Іскра».
Марчевський Микола Никифорович
Марчевський Микола Никифорович
  • Марчевський Адольф Тимофійович, двоюрідний брат моєї бабусі по лінії батька Фіщук (Марчевської) Марії Іванівни, 1885 р.н., с.Лебедівка. Заарештований у листопаді 1937 року. Переселений в с.Коноплянівка, Білокуракинського району, Луганської області. Комісією НКВС і прокуратури СРСР 25 листопада 1937 року засуджений до розстрілу. Страчений 5 січня 1938 року.
  • Марчевський Людвіг Тимофійович, двоюрідний брат моєї бабусі по лінії батька Фіщук (Марчевської) Марії Іванівни, 1889 р.н., с.Лебедівка. Заарештований у листопаді 1937 року. Переселений в с.Курячівка, Білокуракинського району, Луганської області. Особливою нарадою при НКВС СРСР 25 листопада 1937 року засуджений до 10 років позбавлення волі. Подальша доля невідома.

Згідно архівно-слідчих справ № 25448п, № 1705, співучасниками «злодіянь» моїх предків є жителі німецьких колоній Золотек, Владин і Дерманка – німці: Шульц Фрідріх Леопольдович, 1894 р.н., Вейденталь Еміль Фрідріхович, 1882 р.н., Маркс Герман Адольфович, 1906 р.н., Мільке Ернст Іванович, 1893 р.н., Кремін Генріх Карлович, 1876 р.н., Евальдт Ертман Августович, 1896 р.н., Клєм Вільгельм Готлібович, 1870р.н., Гоберт Вільгельм Августович, 1890 р.н., Ріхтер Юліус Генріхович, 1905 р.н.

Ці люди були арештовані і їхня подальша доля невідома

Усіх їх звинуватили в участі «в контрреволюційній повстанській організації з метою збройного повстання проти радянської влади» за ст.54-11 КК УРСР (справа «Уцелевшие»).

Ці люди були арештовані і їхня подальша доля невідома.

Менше ніж два десятиліття вистачило для московської влади, щоб перетворити моїх предків – працьовитих, освічених і заможних хліборобів та промисловців (українців, поляків, литовців), заможних, освічених і працьовитих німців – у безграмотних заляканих жебраків, шляхом проведення колективізації, розкуркулення, штучно створеного Голодомору, репресій, вигнання з рідної землі і фізичного знищення.

Ті, кому вдалося вижити, розповіли про пережите. Я розповідаю вам. Цього ніколи більше не повинно повторитися!

Геноцид проти українців – це помста Сталіна за спротив (відео)
Будь ласка, зачекайте

No media source currently available

0:00 0:01:18 0:00

Дослідники репресій проти селянства наголошують, що після розсекречення архівів МВС стало можливим дослідити десятки тисяч справ про розкуркулення.

Нащадки розкуркулених родів можуть подавати запити до місцевих галузевих архівів МВС і отримувати доступ до документів.

У рамках спільного із Національним музеєм Голодомору-геноциду спеціального проєкту – «Розкуркулення: як сталінський режим нищив українське вільне селянство просимо тих, чий рід був розкуркулений, розповісти нам усе, що ви знаєте про це. Зокрема, повідомити прізвище та ім'я ваших рідних, їхній вік, кількість членів родини і роки народження дітей, де вони жили (село район, область), що мали (земля, худоба, реманент, приміщення), як працювали (самі чи залучали працю найманих робітників) та історію їхнього розкуркулення. Важливі і факти, й емоції, які переживали люди. Якщо ви маєте фотографії чи документи, просимо їх також нам надіслати.

Пишіть на адресу Radiosvoboda@rferl.org

Читайте ще:

«Був тесля від Бога, забрали за доносом і розстріляли»: історії розкуркулених родів із Чернігівщини, Київщини та Криму ​

Розкуркулення на Одещині: пограбування, виселення у Сибір, «червоний терор»​

Терор проти селянства під час сталінського «розкуркулення»: кіровоградські хроніки​

  • Зображення 16x9

    Ірина Штогрін

    Редактор інформаційних програм Радіо Свобода з жовтня 2007 року. Редактор спецпроектів «Із архівів КДБ», «Сандармох», «Донецький аеропорт», «Українська Гельсінська група», «Голодомор», «Ті, хто знає» та інших. Ведуча та редактор телевізійного проекту «Ми разом». Автор ідеї та укладач документальної книги «АД 242». Автор ідеї, режисер та продюсер документального фільму «СІЧ». Працювала коментатором редакції культура Всесвітньої служби Радіо Україна Національної телерадіокомпанії, головним редактором служби новин радіостанції «Наше радіо», редактором проекту Міжнародної організації з міграції щодо протидії торгівлі людьми. Закінчила філософський факультет Ростовського університету. Пройшла бімедіальний курс з теле- та радіожурналістики Інтерньюз-Україна та кілька навчальних курсів «IREX ПроМедіа». 

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

ІНШЕ З МЕРЕЖІ



Загрузка...
XS
SM
MD
LG