Соломія Багрій
«Купи мені ролики», – просив восьмирічний Сашко свою бабусю у львівському секонд-хенді, але та сказала, що не може. Цю розмову почула волонтерка Ольга Євдокимова і купила хлопчикові омріяні ролики.
Того ж дня Ольга розповіла про випадкову зустріч у соцмережах. І сталося диво...
Як одна зустріч у секонд-хенді перетворилася на історію взаємодопомоги для переселенців, які живуть у модульному містечку Львова, розповідає проєкт Радіо Свобода « Ти як? ».
Ольга Євдокимова – волонтерка. Після початку повномасштабної війни вона перевезла з-за кордону понад 200 автомобілів для українських військових, а нині – одна з тих, хто допомагає переселенцям у модульному містечку у Львові.
11 травня Ольга зайшла до секонд-хенду. Перед новим завозом ціни тут були найнижчі, тож покупці розглядали одяг, взуття, речі для дому, пригадує вона. Ольга помітила хлопчика, який просив бабусю купити йому вживані ролики, але та відмовилася. Так Ольга познайомилася із восьмирічним Сашком. Вона розпитала його, звідки він і де живе, та купила йому омріяні ролики.
Понад 900 тисяч за два дні
Сашко родом із Донеччини. За словами бабусі, коли йому було близько року, його маму позбавили батьківських прав, і відтоді хлопчика виховує вона.
Після початку повномасштабного вторгнення вони виїхали до Італії, де прожили два роки.
У 2024-му повернулися в Україну та живуть у модульному містечку для внутрішньо переміщених осіб у Львові.
Я такого ще не бачила – телефон миготів і миготів
Про випадкову зустріч із Сашком Ольга написала в Threads. Історію одразу підхопили користувачі соцмережі: тисячі людей почали поширювати допис, залишати коментарі, ставити вподобайки.
«Люди самі почали говорити: «Давайте, відкривайте банку». Усі хотіли долучитися до допомоги – купити йому ролики чи щось необхідне. Вони мене вперше бачили, але настільки довіряли, що почали надсилати гроші. У середньому надходило по 150 донатів за годину. Я такого ще не бачила – телефон миготів і миготів (від сповіщень – ред.)».
Наступного дня Ольга пішла до модульного містечка, щоб побачити Сашка, познайомитися з іншими переселенцями та дізнатися про їхні потреби. З хлопцем вона зустрілася вже у школі.
«Він був у групі продовженого дня. Я кажу: «Сашко, привіт. Впізнаєш мене?» Він такий: «Ні». Кажу: «Оля. Ролики». У ту ж мить він усміхнувся і побіг мене обіймати. Він дуже радий був бачити. Наша зустріч тривала десь півтори хвилини, але переросла в такі масштаби».
Ми постараємося зробити все, щоб він отримав шанс на хороше майбутнє
За першу користувачі соцмережі для Сашка зібрали понад 600 тисяч гривень, а вже за два дні – понад 900. За ці кошти Ольга придбала для хлопця та його бабусі квартиру на Львівщині. Про це вони дізналися у дев’ятий день народження хлопчика.
Невдовзі, каже волонтерка, родина зможе заселитися у своє помешкання.
«Мені здається, ця історія сталася не просто так. Так мали зійтися зірки, щоб ми зустрілися. І я впевнена, що вона матиме продовження. Справа не лише в квартирі, а й у подальшому житті Сашка. Ми постараємося зробити все, щоб він отримав шанс на хороше майбутнє».
Кожен запит – нова «місія»
Вже понад два місяці Ольга постійно навідується до модульного містечко для переселенців. Розповідає, що одного разу їй довелося декілька разів їздити на пошту, щоб забрати понад 200 посилок – усе це допомога, яку надсилали люди для переселенців. Згодом до підтримки почали почали долучатися магазини, бренди.
За цей час волонтерка відкрила десятки банок – кожну під окремий запит, який вона називає «місією».
«Ми дуже багато запитів позакривали. Це більше такі запити про мрію. Наприклад, ми збирали кошти дівчинці на бандуру, хлопцеві купили електросамокат, і він пішов працювати в доставку. Дітям купували ролики, велосипеди. Люди й свої речі надсилали. Чоловікові, який пересувається на кріслі колісному, подарували вудку – він рибалка, і для нього це було дуже важливо. Ще одному хлопцеві купляли одяг на випускний».
Коли люди бачать щирість і реакцію на допомогу, вони більше хочуть долучатися
Історії переселенців, а також процес пошуку й купівлі речей Ольга публікує у соцмережах. Саме конкретні людські історії, переконана вона, найбільше мотивують людей долучатися до допомоги.
«По суті, вони (аудиторія – ред.) знайомляться з цими людьми. Ці діти такі щирі й відкриті, з вогником в очах, попри те, що війна забрала в них дім, нормальне дитинство. Коли люди бачать щирість і реакцію на допомогу, вони більше хочуть долучатися. Вони розуміють, що це історія не вигадана. І ми завжди показуємо звіти, на що витратили кошти».
Зараз у цьому модульному містечку у Львоі проживає близько тисячі людей, розповідає директор Віктор Габітов. Найбільше тут переселенців із Донецької, Луганської, Харківської, Херсонської та Миколаївської областей. За його словами, щотижня сюди заселяють нових мешканців відповідно до черги заяв – на місця тих, хто знайшов постійне житло або повернувся додому.
Від початку 2026 року модульне містечко прийняло близько 120 внутрішньо переміщених осіб. Перший договір на проживання укладають на шість місяців, однак у разі потреби, зокрема якщо людина не може повернутися додому через бойові дії, його можуть продовжувати без обмежень.
Форум