Напередодні 90-х роковин Голодомору, число країн, які визнали події 1932–1933 років в Україні геноцидом, становить уже 28. У грудні 2022 Європарламент затвердив резолюцію, чим також підтримав факт, що голод і спричинені ним мільйони смертей були наслідком свідомих дій сталінського режиму в СРСР. Однак поки не всі країни ЄС підтримали резолюцію. Зокрема Швеція, яка є однією з провідних країн у галузі демократії та захисту прав людини, наразі не визнала геноцид. Українці у Швеції кажуть, в нордичній країні є велика потреба в інформуванні про події Голодомору-геноциду в Україні, адже більшість людей мало знають про це.
«Зараз, коли Україна бореться за своє виживання, так важливо, щоб Швеція визнала Голодомор геноцидом»
Олександра Тершак-Ґуставссон живе у Швеції уже протягом 26 років. Сьогодні жінка є головою Української громади в одному з найбільших міст країни Ґетеборзі. Разом з громадою та іншими активними українцями у Швеції Олександра висвітлює тему Голодомору з 2008 року. З того часу організація проводить щорічні заходи присвячені пам'яті жертв голоду в Україні.
Акцент таких подій на літературі про Голодомор, лекціях шведських професорів, розповідях свідків, спогади яких вдалось зафіксувати в книгах і фільмах. Особливо українці намагаються розповідати про Голодомор пересічним шведам.
«Були роки, коли ми просто стояли у центрі міста та роздавали листівки з інформацією про Голодомор шведською мовою. На одній стороні буклета було розміщене коротке пояснення про події 1932-1933 років, а на іншій – посилання на статті та книги. Це була просвітницька робота на тому рівні, на якому ми могли її робити», – розповідає Олександра.
Уторік Тершак-Ґуставссон ініціювала звернення до шведського парламенту та уряду щодо визнання Голодомору 1932–1933 років геноцидом українського народу. Це клопотання підтримали десять українських організацій у Швеції. У зверненні українці зазначали дані про кількість жертв, наголосивши, що голод в Україні був вчинений радянською владою штучно, а не став наслідок природних умов. Олександра та її колеги приготували цей документ, опираючись на українські, шведські та інші міжнародні джерела.
«У зверненні я особливо наголошувала на фактах загибелі від голоду дітей. Ті ж, кому вдалось вижити – стали сиротами. Вони були примусово вивезені до дитячих будинків, де радянська влада повністю стирала їхню ідентичність. Це та сама тактика, яку Росія застосовує сьогодні. Тому зараз, коли Україна бореться за своє виживання, так важливо, щоб Швеція визнала Голодомор геноцидом», – пояснює Олександра.
Наразі відповіді від уряду чи парламенту українська діаспора не отримала.
Схожі звернення щодо Голодомору подають й самі шведські політики. Наприклад, цьогоріч політик від партії «Християнські демократи» Матіас Бенґтсон подав клопотання про визнання Голодомору в Україні геноцидом, а також – злочином проти українського народу й усього людства. Бенґтсон зазначив, що необхідно закликати колишні країни радянського союзу відкрити архіви, які стосуються Голодомору в Україні для подальшого ретельного розслідування. Також йдеться про встановлення дня пам’яті жертв штучного голоду в Україні.
Визнання того, що українці зазнали історично, разом з офіційним днем пам’яті, мало б велике значенняМатіас Бенґтсон
«Окрім Європарламенту, визнали Голодомор геноцидом, зокрема, США, Австралія, Канада, Литва та Польща. Настав час, щоб Риксдаг Швеції також зробив це. Враховуючи ситуацію, в якій зараз перебуває український народ, із загарбницькою війною на їхній землі, з тисячами свідчень про порушення міжнародних конвенцій, знущанням з мирного населення, примусовим утриманням українських дітей, які розлучаються з батьками та вивозяться з країни, і які будуть виховуватись в російських дитячих будинках чи російських родинах, а також систематичним руйнуванням інфраструктури – визнання того, що українці зазнали історично, разом з офіційним днем пам’яті, мало б велике значення», – йдеться у зверненні.
«У шведській мові немає слова, яке б описувало ті звірства»
Олександра розповідає, у перші роки роботи у Швеції щодо висвітлення трагедії 1932–1933 років, саме поняття «Голодомор» було зовсім незрозумілим для шведів. Тож українцям доводилося для пояснень використовувати шведські слова, які до кінця не передавали суть тих жахіть, які тоді відбувалися в Україні.
У шведській немає слова, яке б описувало ті звірства, які були вчинені під час ГолодоморуТершак-Ґуставссон
«У шведській немає слова, яке б описувало ті звірства, які були вчинені під час Голодомору. Коли ми починали просвітницьку роботу, то люди не розуміли, що означає «Голодомор».
Нам довелось вживати шведське слово, яке було найближчим за значенням та означало «брак їжі», «голод від браку їжі». Воно все ж не передавало того змісту, яке несе українське «Голодомор» – морити голодом, мучити. Зараз же у Швеції набагато частіше використовують оригінальну назву», – розповідає Олександра.
Протягом останніх років розуміння Голодомору серед шведів зросло, каже українка. Саме слово стає впізнаваним й шведи розуміють, про що йде мова.
Все ж Олександра каже, що ще необхідно докласти багато зусиль, щоб шведське суспільство було добре поінформованим про наслідки організованого Сталіним штучного голоду в Україні у 1932–33 роках. Вона переконана, що саме освітні та культурні процеси дадуть можливість людям якнайбільше дізнатися про Голодомор.
«У Швеції є велика потреба едукації про події Голодомору. Шведи мають небагато знань, а сама тема не є достатньо досліджена, тому й політики не йдуть на швидкі рішення», – пояснює вона.
Важливо говорити про Голодомор саме зі шведами, пояснює Олександра.
Тому українці організовують публічні дискусії про події 1932–1933 років у Стокгольмі, також вони презентували книги про Голодомор англійською та шведською на одному з найбільших книжкових ярмарків Європи у Ґетеборзі, а до самих заходів залучають шведських професорів, які досліджують історію Голодомору.
«Збиратись в невеликих приміщеннях, де прийде лише кілька шведів – не варіант. Потрібно охоплювати ширші авдиторії. Тож цього року ми організовуємо захід на тему Голодомору в міській бібліотеці Ґетеборга. Приготування до події ми розпочали ще з травня. Завдяки ресурсам і контактам, які має бібліотека, ми можемо вийти на широку авдиторії шведів», – каже Олександра.
«Питання Голодомору у Швеції рухається повільно, проте прогрес є»
Зоряна Кікцьо очолює Українську жіночу організацію у Стокгольмі, яка працює уже 21 рік. З того часу члени спільноти, як один з напрямів, висвітлюють питання Голодомору. Вони організовують освітні події, лекції, демонстрації та навіть театральні вистави про події 1932–1933 років.
Цього року організація запустила акцію передавання факела-свічки різними містами Швеції, який символізує пам’ять про жертв Голодомору.
Естафета розпочалась на початку вересня і триватиме до кінця листопада. За цей час вогонь пам'яті проїде понад дванадцятьма містами Швеції, де є українські громади. В кожній з них під час отримання факела пройде захід присвячений Голодомору. Завершальна подія відбудеться у Стокгольмі, де будуть запрошені шведські політики, активісти, українські організації та всі, хто зацікавлений питанням Голодомору.
Зоряна розповідає, що попри освітню роботу щодо подій 1932–1933, у Швеції питання визнання українського геноциду рухається повільно. Жінка пояснює, необхідно проводити постійну освітню та культурну роботу, щоб самі шведи детальніше вивчили, що таке Голодомор.
Проводити навчання для шведів, словом, організовувати культурні та освітні проєкти – у Швеції на це є попитЗоряна Кікцьо
«За моїми спостереженнями, за понад двадцять останніх років питання Голодомору у Швеції рухається дуже повільно, проте прогрес є. Треба ще більше говорити, розповідати історії жертв цієї трагедії, проводити навчання для шведів, словом, організовувати культурні та освітні проєкти – у Швеції на це є попит», – каже Зоряна Кікцьо.
Попри нешвидкий процес інформування і набуття знань про Голодомор, шведи все ж знають набагато більше про саму Україну, аніж навіть декілька років тому, розповідає Зоряна. Для них Україна більше не виглядає такою далекою.
«На початку нашої діяльності, понад двадцять років тому, для того, щоб зробити якийсь захід, нам треба було провести декілька лекцій про те, що таке Українська жіноча організація, і що вона саме українська, а не російська. Бо в ті часи на українське одразу ставили клеймо «Russia». Зараз обізнаність про Україну набагато вища», – каже Зоряна.
«Відвідувачі з-за кордону інколи сумнівалися в тому, що злочин, унаслідок якого було знищено мільйони осіб, можна було організувати»
Необізнаності про Голодомор у західних країнах, зокрема у Швеції, не нова. Така проблема спровокована тим, що радянський союз до кінця 1980-х років приховував правду про події 1932-1933, пояснює Михайло Костів, дослідник Національного музею Голодомору-геноциду у Києві.
Доступу до матеріалів науковці практично не мали, проте після проголошення незалежності України ситуація покращилась, пояснює Костів. Зокрема поступово полегшився доступ до архівних матеріалів. Тепер же українська архівна система є відкритою для дослідників з усього світу, тому й приваблює їх, особливо коли йдеться про документи періоду радянського союзу.
«Історія України загалом маловідома для громадян країн заходу. Раніше деяким іноземцям було важко повірити в реальність подій 1932–1933 років. Це можна було помітити, скажімо, на екскурсіях — відвідувачі з-за кордону інколи сумнівалися в тому, що злочин, унаслідок якого було знищено мільйони осіб, можна було організувати. А зараз, коли фотографії з Бучі, Маріуполя, Бородянки, Ізюма й інших українських міст на всіх телеекранах, стає очевидно: країна, яка нищить українців зараз, цілком могла робити це й раніше», – наголошує дослідник.
Музей Голодомору відкритий до спільних міжнародних проєктів
Музей ще не співпрацював зі шведськими науковцями, проте співробітники відкриті до спільних проєктів, як і з МЗС України, так і з зацікавленими організаціями за кордоном, каже Михайло Костів.
Ми опублікували на сайті скановані листи інженера з ПАР Джері Бермана, який у період Голодомору працював у Станиці ЛуганськійКостів
«У наших фахівців є значний досвід роботи з дітьми. Логічно, що ми могли б стати ланкою такого партнерського ланцюжка задля розробки та впровадження навчальних програм чи окремих освітніх занять про історію Голодомору», – пояснює він.
Також працівники музею продовжують викладати у відкритий доступ матеріали, які можуть слугувати базою для міжнародних досліджень.
«Ми опублікували на сайті скановані листи інженера з ПАР Джері Бермана, який у період Голодомору працював у Станиці Луганській на будівництві моста через річку Сіверський Донець і став свідком геноциду українців. Також у відкритому доступі є скан рукопису Лавра Нечипоренка «33-й рік». А найближчим часом ми плануємо презентувати друковане видання рукопису», – каже Костів.
«Уроки 1932–1933: якщо зло не засудити, воно вчиняє нові злочини»
Зараз Музей співпрацює з українськими активістами у Швеції, зокрема з організацією Nordic Ukraine Forum у Стокгольмі. Музей передав спільноті літературу та матеріали про Голодомор для поширення у Швеції. А в бібліотеці міста Лінчепінг уже стартувала перша виставка за наданими музеєм матеріалами. Вона розповідає про паралелі між Голодомором та сучасним геноцидом.
«Безперечно, для України важливо, щоб Швеція визнала Голодомор актом геноциду. Уроки 1932–1933 показують: якщо зло не засудити, вже через деякий час воно може «виринути» і вчиняти свої злочини у, здавалося б, безпечних і мирних досі країнах», – каже Михайло Костів.
Дослідник вважає, що прогрес щодо визнання Швецією Голодомору геноцидом є, адже шведські політики вже не вперше порушують це питання. Він додає, ще однією призмою, через яку країнам Заходу, зокрема Швеції, буде цікаво дослідити Голодомор, є порушення прав людини, які сьогодні знову повторюються під час російської агресії в Україні.
«Сталінський режим безжально потоптався по всьому людському, і людина стала абсолютно беззахисною перед таким тиском. Сучасна війна та геноцид в Україні стали можливими, зокрема, й через те, що злочини цього режиму не були засуджені на рівні з нацизмом», – пояснює дослідник.
Костів вважає, аби історія Голодомору була більш відомою для широкого загалу, потрібні якісні фільми та книги. Також вагомим голосом подій Голодомору є самі українці, яких сьогодні у Швеції значно більше, ніж до 2022.
«Зараз, коли у Швеції перебувають тисячі українців, це ще один шанс донести до громадян цієї країни важливі аспекти історії України, які дозволяють зрозуміти природу сучасної російсько-української війни», – каже Михайло Костів.
Форум