Станіслав Шушкевич, перший лідер незалежної Білорусі, один із трьох лідерів, які підписали угоду в грудні 1991 року про припинення існування СРСР, і затятий противник Олександра Лукашенка, помер після госпіталізації через ускладнення, спричинені COVID-19.
Шушкевич помер 4 травня, про що повідомила його дружина Ірина. Йому було 87 років.
Шушкевич, стриманий професор ядерної фізики, став вірним і непохитним прихильником демократії. Він відіграв ключову роль в одній з найважливіших подій 20-го століття перед тим, як значною мірою пішов з політичної сцени, залишившись резонансним голосом інакомислення, оскільки його автократичний наступник Олександр Лукашенко посилив контроль над майже 10-мільйонною нацією.
Станіслав Шушкевич, який тоді був головою парламенту, 8 грудня 1991 року зустрівся з президентом Росії Борисом Єльциним і президентом України Леонідом Кравчуком на території заповідно-мисливського господарства на заході Білорусі і підписав Біловезькі угоди, які фактично припинили існування Радянського Союзу, який розпався враз зі створенням Співдружності незалежних держав.
Радянський лідер Михайло Горбачов 25 грудня пішов у відставку, тож СРСР перестав існувати.
В інтерв'ю Радіо Свобода в 2016 році Шушкевич стверджував про доцільність дій трійки лідерів й зазначив, що Радянський Союз насправді розпався після невдалої спроби радикального перевороту влади Горбачова в серпні 1991 року. Біловезькі угоди, за словами Шушкевича, дозволили уникнути «Югославського сценарію», тобто низки війн, які в 1990-х роках спустошили колишню багатонаціональну балканську країну.
Він висловив велику повагу до Єльцина, назвавши його близьким другом і «справжнім прихильником демократії», який виступав за надання автономії російським регіонам і забезпечив розквіт вільних ЗМІ та політичної опозиції.
Економічні проблеми та соціальні потрясіння, які супроводжували розпад Радянського Союзу, швидко послабили прихильників демократичних реформ, що відкрило двері для Лукашенка, колишнього голови радгоспу. Він переміг Шушкевича та інших кандидатів на президентських виборах 1994 року. Президентська кампанія Лукашенка була спрямована проти злочинності та корупції.
«Перехід від однієї політичної системи до іншої – це дуже важкий період. Цим дуже легко зловживати і говорити, що труднощі спричинені новими змінами», – сказав пізніше Шушкевич Радіо Свобода.
«Для цього навіть не треба бути дуже розумним. Можна бути як Лукашенко і просто сказати, що демократи все зіпсували», – сказав він.
Шушкевич народився в Мінську 1934 році, під час правління радянського диктатора Йосипа Сталіна. Сім’я Станіслава мала селянське походження. Батька, журналіста і поета, як «ворога народу» заарештували у 1937 році, тому він вісім років провів у ГУЛАГу. Його звільнили в 1946 році, але знову заарештували в 1949 році, внаслідок чого він працював лісорубом у Сибіру до 1954 року.
Після навчання в університеті на факультеті фізики Станіслав Шушкевич почав працювати над дизайном виробів на радіозаводі, де познайомився з одним із найбільш безславних американців XX століття.
Лі Гарві Освальд, ймовірний вбивця президента США Джона Кеннеді, втік до Радянського Союзу в 1959 році, а перед поверненням до Сполучених Штатів провів два роки в Мінську, де й потрапив на роботу до того ж заводу. Шушкевичу було доручено викладати Освальду російську мову.
У квітні 1986 року внаслідок катастрофи на Чорнобильській АЕС в Україні були забруднені значні території сусідньої Білорусі, десятки тисяч людей мали переїхати, багато хто захворів. Тому Шушкевич взявся за справу постраждалих від аварії та невідповідної реакції радянського уряду.
Це був початок його політичної кар’єри, яка процвітатиме й принесе крах одного авторитарного режиму, однак менш ніж за 10 років похитнеться, коли утвердиться новий.
Політичні реформи Горбачова наприкінці 1980-х відкрили Шушкевичу двері для вступу на державні посади.
За підтримки «Білоруського народного фронту» (БНФ), щойно створеного опозиційного угруповання, Шушкевича в 1989 році обрали до З’їзду народних депутатів Радянського Союзу, а в 1990 році – до Верховної Ради Білорусі, де він обійняв посаду першого заступника голови парламенту.
Після невдалого перевороту влади Горбачова в серпні 1991 року кілька провідних комуністичних діячів Білорусі пішли у відставку, включно зі спікером Верховної Ради. Шушкевич почав тимчасово виконувати його обов’язки, зокрема під час проголошення незалежності 25 серпня, а у вересні його вже офіційно обрали речником.
Шушкевич, як і керівники інших радянських республік, що здобули незалежність під час розпаду СРСР, від самого початку зіткнувся зі складними політичними та економічними викликами. Білорусі була потрібна нова Конституція та валюта. Країні довелося налагоджувати нові відносини з Росією, зокрема, вирішувати питання долі радянських військових баз.
Шушкевич погодився передати ядерну зброю Росії, назвавши це однією зі своїх найважливіших спадщин. Він зробив це, не вимагаючи жодної компенсації чи умов, на відміну від Кравчука, який вимагав від Москви спочатку визнати територіальну цілісність України.
В інтерв’ю Радіо Свобода у 2016 році Шушкевич захищав своє рішення, заявляючи, що ядерні боєголовки, які зберігаються в Білорусі, розміщені близько поверхні і можуть стати ціллю ворогів, що зітре його країну з лиця землі. Натомість українські були розташовані глибоко під поверхнею. Швидше за все, Шушкевич посилався на різницю між дорожньо-мобільними міжконтинентальними балістичними ракетами та тими, що знаходяться в шахтах.
Протягом наступних двох років Білорусь працювала над новою Конституцією, яка, між іншим, супроводжувалась боротьбою прихильників парламентської та президентської політичної системи. В той час Шушкевич змагався з прем’єр-міністром В’ячеславом Кебічем, майбутнім суперником за найвищу посаду країни.
Тим часом за лаштунками планував свій шлях до влади депутат Верховної Ради Олександр Лукашенко. Його закликали очолити парламентський комітет, який створили з метою розслідування корупції. Тоді Лукашенко виступив із промовою до нації в прямому ефірі в грудні 1993 року, за пів року до перших президентських виборів у Білорусі.
Як у своїй книзі «Остання диктатура в Європі» зазначив колишній посол Великобританії в Білорусі Браян Беннет, під час свого тригодинного виступу Лукашенко створив враження, що Шушкевич та Кебіч заохочували корупцію та отримували вигоду від неї. Таким чином Лукашенко намагався завдати шкоди їхньому іміджу й заразом зміцнити власний.
Через кілька днів після прийому президента США Білла Клінтона в Мінську в січні 1994 року і менш ніж за два місяці до ухвалення нової Конституції, яка закріплювала силу за президентом, Шушкевича зняли з посади після вотуму недовіри.
Тим не менше, він балотувався в президенти в червні 1994 року на засадах демократичних цінностей, посівши четверте місце після Лукашенка, Кебіча та засновника БНФ Зянона Пазняка, маючи 10% голосів. Лукашенко, якому було 39 років і який був на покоління молодшим за своїх головних конкурентів, у другому турі переміг Кебіча. Шушкевич залишався в парламенті до 1995 року.
Лукашенко швидко побудував авторитарний режим, ув’язнивши опонентів, взявши в лещата ЗМІ, придушивши конкуренцію та інакомислення. Крім того, він продовжив свій термін перебування на посаді шляхом виборів та референдумів, які, за словами міжнародних спостерігачів, не були вільними, чесними чи демократичними. Лукашенко заборонив Шушкевичу балотуватися до Верховної Ради у 2004 році.
Шушкевич залишався активним критиком Лукашенка, виступав на вуличних протестах. Також він заснував і очолював соціал-демократичну партію, підтримував опозиційних кандидатів на президентських і парламентських виборах, протягом яких Лукашенко намагався усіляко очорнити політичних противників, щоб розширити свою владу.
Шість років тому Шушкевич сказав Радіо Свобода, що Лукашенко пожертвує незалежністю своєї нації заради Росії, якщо відчує, що його хватка вже не така міцна. Таке попередження виглядає цілком обґрунтованим на тлі останніх подій. Масові вуличні протести внаслідок заяви Лукашенка про його перемогу на виборах у серпні 2020 року ослабили його силу, зробили все більш залежним від Москви, тож Білорусь прийняла війська для вторгнення Росії в Україну в лютому.
«Для того, щоб утримати владу, наш нинішній нелегітимний – повторюю, нелегітимний – президент продасть все, включно з Білоруссю», – казав Шушкевич у 2016 році.
На відміну від багатьох інших колишніх лідерів, у тому числі й країн, які були в минулому радянськими республіками, Шушкевич не отримав жодного спеціального житла чи захисту від уряду.
Він жив у скромній мінській квартирі й отримував державну пенсію в розмірі менше за 1 долар на місяць після того, як уряд Лукашенка відмовився відкоригувати її після інфляції. Таке рішення, на думку багатьох, було спрямоване на покарання Шушкевича за його позицію.
Станіслав Шушкевич, якому заборонили працювати в Білорусі, доповнював свій мізерний прибуток від держави, проводячи лекції та виступи за кордоном. У тому ж інтерв’ю 2016 року він сказав, що не впаде «так низько, щоб просити» що-небудь у Лукашенка, якого він називав «безпринципним» та «нерозумним».
«Поки я здоровий, я можу себе підтримати», – сказав він.
У Шушкевича залишилися дружина Ірина, син Станіслав і дочка Олена.
(В статті використані матеріали Білоруської служби Радіо Свобода)
