З початку 2026 року до міністерства оборони Росії подали вже 587 позовів із вимогою стягнути загалом понад п’ять мільярдів рублів. Минулого року ця сума, за даними системи СПАРК, становила майже 26 мільярдів російських рублів. Ідеться лише про справи, де позивачами виступили комерційні компанії або держоргани. Разом із тим військові суди на півдні Росії та Північному Кавказі регулярно розглядають і цивільні позови до міністерства від контрактників, які беруть участь у вторгненні до України. З чим пов’язана основна частина скарг на п’ятий рік масштабної війни та які шанси оскаржкачів на успіх у суді? Про це в матеріалі проєкту Радіо Свобода «Кавказ.Реалії».
Згідно з рішеннями, опублікованими на сайті Південного окружного військового суду в Ростові-на-Дону, з початку цього року головними приводами для позовів від контрактників із півдня Росії та Північного Кавказу залишалися незаконне відправлення на фронт, відмови у звільненні зі служби та суперечки через виплати.
Наприклад, контрактник із Волгоградської області РФ Тайфур Бекбулатов вимагав від міноборони зарплату за дев’ять місяців, які він провів під арештом на «гауптвахті» в угрупованні «ДНР». У чому саме підозрювали військового, в документах не вказано. Відомо лише, що Бекбулатова відправили в Україну 21 травня 2022 року, а під арештом він опинився вже через п’ять днів. Із комендатури Донецька його випустили лише наприкінці січня 2023 року – кримінальне провадження стосовно нього так і не порушили.
Бекбулатов вимагав зарахувати цей термін у вислугу років, виплатити грошове забезпечення та компенсацію за пропущені вихідні в тому ж розмірі, що й іншим учасникам вторгнення до України. Однак суд у Волгограді, а слідом за ним і апеляційна інстанція, відмовили йому в позові.
Ще кілька справ у Південному військовому суді були пов’язані з виплатами, які відомство нарахувало військовим помилково. У цих випадках контрактникам вдалося залишити гроші собі: суд визнав, що вони не є відповідальними за прорахунки міноборони.
Уночі 19 лютого 2023 року в розташуванні російського підрозділу на окупованій частині Луганщини пролунав вибух: один із контрактників випадково підірвав гранату. Травми отримали щонайменше троє солдатів: Адільхан Зандаков, Хізірі Куразов та Ренат Хамурзаєв.
На підставі президентських указів кожен із них отримав по три мільйони рублів як компенсацію. Однак пізніше військовий суд у Нальчику визнав виплати незаконними, оскільки контрактники постраждали від дій товариша по службі, а не в боях проти Збройних сил України.
Відповідальність поклали на командира військової частини, який підписав наказ про призначення компенсацій, – з нього на користь підрозділу стягнули 64 тисячі рублів. Незважаючи на те, що Московський гарнізонний військовий суд відмовив пораненим у вимозі визнати законною кваліфікацію їхніх поранень, представник частини також отримав відмову у своїх вимогах стягнути з контрактників виплати по пораненню. Судді вирішили, що в їхніх діях не було наміру незаконно збагатитися, а отже, вина за помилку лежить на армії.
До схожого висновку суд дійшов і в справі Магомеда Омарова з Дагестану. У червні 2024 року контрактник, який воює від самого початку повномасштабного вторгнення, потрапив в Україні в ДТП. У нього діагностували переломи ключиці, лопатки та відростка поперекових хребців. Обставини аварії в матеріалах справи не наводяться, але після виплати компенсації та службового розгляду Махачкалинський гарнізонний суд зобов’язав Омарова повернути три мільйони рублів. В апеляції військовий успішно оскаржив це рішення і зберіг гроші.
«Зіскочити» з контракту?
Лише одна апеляційна справа за скаргою на незаконний призов закінчилася цього року на користь позивача – утім, сама тяжба триває вже майже три роки.
У грудні 2022 року районний військовий комісаріат у Волгоградській області визнав місцевого жителя Євгена Климентьєва непридатним до служби через підтверджену виразку дванадцятипалої кишки. Однак усього за два дні цей висновок скасувала обласна призовна комісія, і Климентьєва одразу ж мобілізували на війну проти України.
На фронті, за словами військовослужбовця, він не отримував медичної допомоги і не міг дотримуватися дієти. Через те, що командування відмовлялося направляти його на повторну медкомісію, а товариші по службі «піднімали на сміх», у нього почалася депресія. Уже в січні 2023 року мобілізований потрапив до шпиталю, а в травні його звільнили з армії за станом здоров’я. Климентьєв подав до суду на міноборони РФ з вимогою виплатити йому мільйон рублів компенсації за незаконний призов, звинувативши відомство у приховуванні діагнозу. Суд став на бік позивача, але скоротив суму виплати майже вдесятеро – до 120 тисяч рублів.
Пізніше Климентьєв подав ще один позов – про стягнення з Міноборони 130 тисяч рублів, витрачених на адвоката, і 450 рублів державного мита. Справу мобілізований виграв, але суд задовольнив його вимоги лише наполовину, хоча представники військового відомства навіть цю суму називали завищеною.
За словами правозахисника антивоєнного проєкту «Ідіть лісом» Івана Чувіляєва, судова практика показує: головна проблема відправлення на фронт недолікованих або початково непридатних до служби людей полягає в самій роботі військово-лікарських комісій (ВЛК).
«Огляд силами ВЛК відбувається абияк. Ніхто не дивиться на поранення, там на автопілоті просто штампують усім одну й ту саму категорію придатності. Вона передбачає, що людина отримує відпустку на реабілітацію – не в якийсь санаторій тренувати поранену ногу, а просто додому на 40 днів, – а потім її відправляють назад. Це обкатана схема, і проблема саме в ній: «зіскочити» з контракту, розірвати його неможливо. На будь-які питання буде відповідь одна – контракт безстроковий, поки [очільник Росії Володимир] Путін не підпише указ про припинення мобілізації. І ніхто ніколи не дасть жодного папірця про те, що ви дійсно поранені. Навіть якщо підете лікуватися у платну клініку, результат буде абсолютно той самий, тому що все одно доведеться проходити військово-лікарську комісію, де скажуть: «У клініці написали, що у вас ноги немає, а ми ось цього не бачимо», – пояснює Чувіляєв.
Схожа історія сталася з військовослужбовцем із Ростова-на-Дону Олександром Лапенком. Як випливає з судового рішення, у жовтні 2024 року йому встановили діагноз, який у матеріалах справи не розкривається, але описується як «соціально значущий». Хвороба дає ускладнення на печінку і безпосередньо впливає на категорію придатності – у підсумку Лапенка визнали обмежено придатним до служби. Висновок лікарів направили до міноборони.
Контрактник вирішив не повертатися на службу, і 30 листопада 2024 року його оголосили таким, що самовільно залишив частину (СЗЧ), після чого порушили кримінальне провадження. При цьому в січні військово-лікарська комісія заявила, що не може затвердити діагноз, поставлений у цивільній клініці, оскільки фахівцям відомства нібито необхідно провести власний огляд. Лапенко звернувся до суду через представника. Він вимагав визнати відмову ВЛК незаконною, наполягаючи, що його захворювання невиліковне і повторне обстеження нічого не змінить, а комісія лише навмисно перешкоджає його звільненню за станом здоров’я.
Ростовський військовий суд відмовив Лапенку, пославшись на те, що він не надав доказів, які підтверджують надмірність вимог ВЛК щодо додаткових документів або оглядів. В апеляційній інстанції військовий також програв.
Керівник юридичного відділу «Руху свідомих відмовників» Артем Клига в розмові з редакцією зізнався, що організація практично перестала братися за справи про оскарження незаконного призову або повернення на фронт. За його словами, рівень свавілля з боку міноборони у цій сфері настільки високий, що правового вирішення проблеми фахівець більше не бачить.
«Один із небагатьох робочих сценаріїв, які практикують колеги, виглядає так: військовослужбовці залишають частину, добираються до території Росії та здаються владі. Підключається адвокат і добивається припинення кримінальної справи [про самовільне залишення частини], доводячи, що у військового, наприклад, були законні медичні підстави для звільнення. Паралельно в межах цього ж провадження юристи намагаються призупинити і відправку підзахисного в Україну. Така стратегія здається життєздатною, за нею бодай є успішні кейси. А от у спробах оскаржити саму відправку в зону бойових дій або відмову у звільненні позитивної практики я не бачив дуже давно – приблизно з 2023 року, коли ще вдавалося оскаржувати рішення призовних комісій з мобілізації», – розповів співрозмовник.
У Росії немає офіційної статистики щодо цивільних або адміністративних позовів проти міноборони, тому точно відстежити динаміку таких справ на п’ятий рік повномасштабного вторгнення РФ до України неможливо. Для аналізу доступні лише відомості, які збирають правозахисники.
В організації «Громадянин і армія» відзначають скорочення кількості позовів про звільнення зі служби. Як розповів редакції директор правозахисної групи Сергій Кривенко, якщо звільнитися за станом здоров’я у військових ще є хоч якісь шанси, то за всіма іншими підставами це практично виключено.
«Іде протидія з боку всіх інстанцій – міністерства оборони, військово-лікарських комісій, шпиталів. Вони хочуть просто відправити людину назад на фронт, і все. Юристам та адвокатам доводиться докладати неймовірних зусиль: звертатися до військової прокуратури, до вищого керівництва, привертати увагу до кожного випадку. При цьому ми відзначаємо тенденцію до свідомої відмови військових від участі у вторгненні. Так, це підпадає під статтю 332 Кримінального кодексу – невиконання наказу, – але військовий сам хоче, щоб проти нього порушили кримінальну справу. Так, посадять у колонію на два–три роки (залежно від кваліфікації максимальний термін за ст. 332 КК РФ може сягати 10 років позбавлення волі – ред.), але зате людина гарантовано звільниться з армії. Зараз цим шляхом ідуть кілька тисяч людей. І тут правозахисникам теж доводиться важко: потрібно добиватися порушення справи, контролювати розслідування і стежити, щоб вирок був реальним, а не умовним – адже при умовному терміні засудженого знову можуть відправити на фронт», – зазначає Кривенко.
«Зелене світло» на свавілля
Із неможливістю звільнитися стикаються не лише ті військовослужбовці, які втратили здоров’я на фронті. У березні цього року російський Південний військовий суд розглянув справу контрактника з Північної Осетії Таймураза Маматова. Його мобілізували в жовтні 2022 року, а в квітні 2024-го його матір офіційно визнали недієздатною. Оскільки Маматова призначили її єдиним опікуном, він отримав законне право на звільнення з армії.
У грудні 2024 року це право підтвердив військовий комісар, однак подати рапорт про дострокове звільнення контрактник зміг лише в червні 2025-го. Позитивний висновок атестаційної комісії та подання на звільнення в тому ж місяці з частини направили вищому командуванню. Наприкінці липня пакет документів повернули назад: начальник заявив, що в ньому не вистачає висновку медико-соціальної експертизи. Відтоді жодних зрушень у справі немає, і Маматов продовжує залишатися в зоні бойових дій.
Суд жодних порушень з боку військового керівництва «не побачив». Як зазначено в ухвалі, командування нібито повністю дотрималося регламенту і виконало всі необхідні процедури.
Командування в будь-якому разі буде тебе бити, катувати і знущатисяІван Чувіляєв
Схожа історія сталася і з єфрейтором Сергієм Сильченком із Краснодарського краю, мобілізованим у вересні 2022 року. У його випадку постійний сторонній догляд знадобився дружині – це офіційно підтвердило бюро медико-соціальної експертизи.
Тільки через рік, у травні 2025-го, Сильченка рекомендували до звільнення. Відповідь командування надійшла лише в листопаді: мобілізованого залишили на службі під бюрократичним приводом. У суді він зміг домогтися лише того, що керівництво зобов’язали розглянути питання повторно. Однак до нього не повернулися й досі: міноборони оскаржило цей вердикт, апеляційний процес затягнувся до квітня поточного року, але змінити рішення першої інстанції відомству не вдалося.
За словами Артема Клиги, на подібні справи впливає не лише свавілля армії та судів, а й імовірність помсти незадоволеним з боку військового керівництва.
«Якщо людина перебуває на фронті, судитися їй досить небезпечно. У нашій практиці траплялися випадки, коли суд призупиняв провадження через те, що військовослужбовець перебуває в зоні бойових дій. Або коли людина намагалася, переважно за медичними показаннями, тимчасово виїхати звідти, але її все одно повертали силою. Тому я завжди проговорюю ризики: незадоволеного військового можуть запросто відправити в штурмовий підрозділ, щоб він просто зник і більше питань не ставив. Це відбувається останні два–три роки, і таке «зелене світло» на свавілля заважає будь-яким серйозним чином займатися справами проти міністерства», – пояснив представник «Руху свідомих відмовників».
Іван Чувіляєв із проєкту «Ідіть лісом» ризики подібної помсти з боку військового керівництва вважає «питанням термінології»: «Проблема навіть не в тому, що якщо ти будеш судитися щодо свого контракту, командування почне чинити якісь перешкоди. Воно в будь-якому разі буде тебе бити, катувати і знущатися. Тому тут іншого варіанту просто немає. Можете називати це помстою, можете – їхньою звичайною практикою. Вона нікуди не дівається».
Директор правозахисної групи «Громадянин і армія» Сергій Кривенко наголошує: ключова умова для військовослужбовця, який хоче захистити свої права, – це виїзд із зони бойових дій.
«Ми переважно працюємо з тими, кому вдається бодай якось вибратися звідти: отримати відпустку або просто втекти. На фронті – цілковите свавілля, тому важливо спробувати виїхати в будь-який спосіб. Про те, що там реально відбувається, інформації доходить дуже мало», – підсумував правозахисник.
Російського військового з Дагестану Магомедхабіба Сайханова відправили на полігон для штурмовиків, попри скарги на здоров’я. Перед цим його утримували в центрі для відмовників на території, де діє угруповання «ЛНР».
Ув’язненого з Чечні 48-річного Анзора Чергізова поховали через понад пів року після того, як він перестав виходити на зв’язок. За словами родичів, незадовго до закінчення терміну його змусили підписати контракт із міноборони Росії та відправили на війну проти України – після скарг на умови утримання в колонії.
18-річний школяр із Дагестану Саїд Муртазалієв поїхав у січні 2025-го на зимові канікули до Москви, де його з друзями затримала поліція. Під загрозами арешту за нібито вчинений ними злочин Саїда змусили підписати контракт із міноборони. За словами його матері, школяреві не лише погрожували, а й катували його – обливали крижаною водою, одягали протигаз і били. Востаннє Саїду вдалося зателефонувати рідним у березні – відтоді матір не може добитися інформації про місцеперебуванння сина.
Форум