Доступність посилання

«Мир для Ніни». Матір Ігоря Брановицького хоче суду над катами сина. Про це фільм, відзначений на Docudays UA

Ніна Брановицька (ліворуч) і режисерка Жанна Довгич під час обговорення фільму «Мир для Ніни». Київ, червень 2026 року
Ніна Брановицька (ліворуч) і режисерка Жанна Довгич під час обговорення фільму «Мир для Ніни». Київ, червень 2026 року

Ніна Брановицька хоче того, чого хочуть тисячі українських матерів, чиї сини і доньки потрапили у полон, обороняючи Україну, і були піддані моральним і фізичним тортурам, покалічені або убиті. Ніна Брановицька хоче справедливості...

Про це документальний фільм «Мир для Ніни», світова прем'єра якого відбулася у міжнародний День матері у Франції, а українська прем'єра зібрала зал на Міжнародному фестивалі Docudays UA у Києві.

Це фільм-вчинок, який демонструє глибоку емпатію і витримку

Команда фестивалю відзначила стрічку Щороку команда Docudays UA вручає нагороду обраному фільму з конкурсної програми фестивалю. Премія імені Андрія Матросова, заснована організаторами Docudays UA на честь Андрія Матросова, продюсера фестивалю, який загинув у автокатастрофі 16 лютого 2010 року.:

«за вшанування пам’яті перших героїв війни за незалежність та свободу, а також за тактовне й об’ємне відображення на екрані тривалої боротьби за справедливість».

«Це фільм-вчинок, який демонструє глибоку емпатію і витримку, відлічує час опору й стійкості від початку російської війни проти України в 2014 році», – так охарактеризувала стрічку команда Docudays UA-26.

Оборонець Донецького аеропорту Ігор Брановицький, нагороджений посмертно «Золотою Зіркою» Героя України, не був поранений після підриву бойовиками терміналу ДАПу у січні 2015 року. Він міг вийти з території летовища, але натомість вивів товариша, а сам повернувся. Брановицький залишився із побратимами, які отримали важкі поранення. Серед тих, хто потрапив у полон, він був найстарший за віком і за Духом. Це видно на кадрах, які побачив світ, коли ватажок проросійських бойовиків «Гіві» допитував полонених. Брановицького нещадно били, а потім ще один ватажок бойовиків, громадянин Росії Арсеній Павлов із позивним «Моторола» застрелив його.

Страта Ігоря Брановицького показала, що РФ робитиме з полоненими

Авторка фільму «Мир для Ніни», режисерка Жанна Довгич знала родину Брановицьких до війни. Вона допомагала збирати екіпірування для Ігоря, коли він ішов добровольцем на фронт у 2014 році.

Ось що режисерка розповідає про те, як народилася ця картина:

– Після зникнення Ігоря Брановицького я допомагала Ніні з пошуками – ми переглядали всі можливі фото і відео з Донецького аеропорту в інтернеті, й коли знайшли відео, де серед інших захоплених у полон «кіборгів» був Ігор, ми почали шукати його серед полонених. Згодом з’ясувалося, що Ігоря вбили. І тоді разом з рідними Ігоря і Ніною ми почали шукати можливості забрати його тіло...

Ми пробували все, і в якийсь момент, через два з половиною місяці пошуків, самій Ніні за особливими прикметами, через волонтерів, вдалося знайти тіло Ігоря серед тіл неопізнаних у Дніпрі.

Фільм дає можливість наочно показувати, що війна Росії проти України триває вже понад 12 років і що наміри Росії відтоді мало змінилися
Жанна Довгич

Зрештою, я допомагала Ніні з організацією чину похорону, і саме тоді зрозуміла, що це потрібно знімати як хроніку війни. Саме цей епізод до фінальної версії фільму не увійшов, але тоді, на початку 2015 року, я почала знімати...

Мій фільм дає можливість не просто говорити, а наочно показувати, що війна Росії проти України триває вже понад 12 років і що наміри Росії відтоді мало змінилися, а воєнні злочини, від яких світ здригнувся після початку повномасштабної фази війни, мають системний характер і відбувалися усі ці роки. Також він показує, що право сили не має замінити силу права.

Власне, я бачу свій фільм не лише моїм режисерським висловлюванням, а й інструментом для того, щоб вкотре звернути увагу на тортури в полоні, катування військових і цивільних українців, що там опинилися, і для докладання максимуму зусиль для їхнього звільнення.

На прем'єрі фільму Ніна Брановицька сказала, що прагне справедливості для себе і таких матерів, як вона. Вона хоче, щоб кати і вбивці отримали вироки в судах, нехай і посмертно.

Ніна Брановицька під час прем'єри документального фільму «Мир для Ніни» на Docudays UA-2026. Київ, кінотеатр «Жовтень». 7 червня 2026 року
Ніна Брановицька під час прем'єри документального фільму «Мир для Ніни» на Docudays UA-2026. Київ, кінотеатр «Жовтень». 7 червня 2026 року

Радіо Свобода про Ігоря Брановицького та боротьбу його матері

Радіо Свобода висвітлювало оборону Донецького аеропорту, а на початку 2015 року почало збирати свідчення його оборонців.

Вони потім були опубліковані у книжці «АД 242. Історія мужності, братерства та самопожертви»

Усі ці розповіді «кіборгів» також є на сайті Радіо Свобода. Читати ТУТ

В інтерв’ю для Радіо Свобода у 2018 році Ніна Брановицька сказала:

– Я хочу, щоб цю справу про катування і вбивство розслідували і щоб убивці були названі вбивцями. Щоб пособники вбивць були так і визначені, а їхні дії були належно кваліфіковані, і щоб вони отримали всі свої вироки.

Розумієте, я – не правник, я повністю не можу все точно оцінити. Але навіть я розумію, що це не просто звичайний кримінальний злочин.

Це воєнний злочин. Ігор Брановицький – мій син, але він і військовослужбовець Збройних сил України, він був посланий туди виконувати накази керівництва. І таких військовослужбовців, які потрапили у полон, багато було тоді, є вони і зараз.

У тому полоні українських військовослужбовців катували і розстрілювали. Я знаю, що у Донецькому аеропорту поранених хлопців наших дострілювали.

А ось розповідь побратима Ігоря Брановицького, який теж потрапив у полон, пройшов через тортури і бачив, як стратили Ігоря: «Я бачив, що робив «Моторола» – «кіборг» Юрій Сова

Били дерев’яними палицями, металевими трубами, автоматами, ногами. Якщо хтось не витримував і падав, то кричали: «Вставай», а ні – то могли ще по голові ногами погупати чи побить трубами по спині.

У допитах брали участь кадрові офіцери з Росії, вони запитували постійно одне й те ж, сподівалися, може, тоді щось не казали, а зараз скажемо. Нас по п’ять разів викликали.

Намагалися дізнатися всю інформацію про війська, про техніку: де, як, скільки. Ми розуміли, що вони все одно не дізнаються, правду ми сказали чи ні. Тому чого не можна говорити – мовчали, але свідчення давали кожен по-різному. Вони це розуміли.

Ігорю Браницькому дісталось найбільше. У першу чергу вони шукали кулеметника і снайпера, однак ми одразу сказали, що всі вони лишилися під завалами, але Ігор зізнався.

Чому він так сказав? Я не розумів тоді, адже з кулемета стріляли всі, а Ігор чомусь зізнався, що кулеметник – саме він.

Помер 16 жовтня 2016 року під час вибуху, який стався в ліфті його будинку.нахилився, подивився на Ігоря, сказав, що він не виживе, дістав «ТТ» (пістолет – ред.) і вистрелив двома кулями в ліву скроню. Я бачив, якраз у цей момент повернув голову, коли він перезаряджав пістолет і стріляв.

Документальна стрічка «Мир для Ніни» режисерки Жанни Довгич створена за підтримки Держкіно, Prague Civil Society Centre, Women Make Movies Production Assistance Program, Swiss Films, International Media Support та Perspective Fund.



  • Зображення 16x9

    Ірина Штогрін

    На Радіо Свобода з жовтня 2007 року. Ведуча радіо і телеефірів, редактор спецпроектів, старший вебредактор сайту

    Facebook: Ірина Штогрін

Форум

XS
SM
MD
LG