Святогірськ, Костянтинівка, Куп'янськ: як Путін «захопив» те, що під контролем ЗСУ?

На тлі української операції «Вівальді» міністерство оборони Росії продовжує заявляти про «захоплення» Святогірська, який все далі від лінії фронту. Проєкт Радіо Свобода «Донбас Реалії» аналізує, чому Кремль публічно говорить про захоплення населених пунктів, які контролює Україна. Як ця дезінформація впливає на хід бойових дій і чи є в Кремлі реальне розуміння ситуації на фронті?

Очільник РФ Володимир Путін у військовій формі – на пункті управління військами, його зустрічає начальник Генштабу РФ Герасимов. Російські командири доповідають главі Кремля про чергові успіхи на фронті. Це стандартний сюжет російської пропаганди, який повторюється кілька разів на рік.

Наприклад, на такій нараді 3 липня 2026 року Путіну доповіли про захоплення Костянтинівки в Донецькій області. Майже через три місяці армія РФ, за даними аналітика Клемана Моліна, контролює близько 50% міста, бої тривають.

«Я переконаний, що він справді в це вірить. Раніше російська армія наступала і тому вони могли сказати, що ми «звільнили», як вони це називають, якийсь населений пункт і через якийсь час справді могли його захопити.

Зараз у них іде дедалі повільніше, але йому, як і раніше, доповідають, бо Путіну це дуже важливо. Помітно, як він розквітає, коли розповідає про те, що чергове село на 10 осіб «звільнили», – каже військовий історик Сергій Розе.

1 вересня Володимир Путін заявив, що війська РФ захопили Святогірськ. Вже наступного дня там побував кореспондент Донбас Реалії Сергій Горбатенко.

«Ця брехня не береться зі стелі. Він сказав, що зайшов попередньо до Герасимова, отримав найбільш актуальну інформацію. Тобто цю інформацію йому дав Герасимов. Хто дав її Герасимову? Очевидно, офіцери, які [за рангом] нижче за нього. А звідки ці офіцери її отримали? Вони отримали з місць», – зазначає військовий оглядач Денис Попович.

Святогірськ – це напрямок, де відбувається операція «Вівальді», яка за даними українського командування та аналітиків, зірвала плани російських військ в районі Лиману та зняла загрозу блокування Слов’янська з півночі.

«Очевидно, російські командири на місцях не хотіли доповідати правду або давали викривлену інформацію, сподіваючись на те, що це становище вони зможуть виправити самостійно. Вони або боялися, або свідомо це робили», – вважає Денис Попович.

Нині Святогірськ, за оцінками аналітиків з відкритих джерел, опинився за 25 кілометрів від лінії фронту. Але російське Міноборони й надалі наполегливо звітує про захоплення міста. У зведенні за 19 вересня із заголовком «нарощуємо темпи наступу на всіх напрямках» написано, мовляв, у Святогірську «триває зачистка житлових кварталів від поодиноких військовослужбовців ЗСУ».

«Зрозуміло, що на війні та на полюванні всі брешуть. Це нормальна річ. Але тут масштаби брехні настільки катастрофічні, що вони мали б кидатися в очі. І виникає питання щодо його адекватності. Чи він взагалі розуміє, що йому брешуть?

Гаразд, Святогірськ. Він там не був, навіть не знає, де це розташовано. Але коли тобі п’ять разів поспіль доповідають, що Куп’янськ взято. П’ять! З цього вже, мабуть, можна зробити висновки», – каже військовий оглядач Сергій Ауслендер.

Американський Інститут вивчення війни (ISW) проаналізував заяви Путіна про ситуацію на фронті від 1 вересня. Глава Кремля стверджував, що армія РФ від околиць Слов’янська та Краматорська перебуває на відстані від 1,5 до 4 кілометрів. Аналітики стверджують, що реальна відстань є суттєво більшою. Така ж історія із Дружківкою.

Або, наприклад, Путін сказав, що російські війська оточили 13 українських батальйонів чисельністю близько 5 тисяч військових поблизу села Піски-Радьківські, які насправді розташовані за 16 кілометрів від лінії фронту.

Очевидно, що ці заяви та ситуація зі Святогірськом – не поодинокий випадок, а постійна практика перебільшення своїх успіхів з боку російського міноборони.

«Ми точно знаємо після спілкування з полоненими, в результаті роботи нашої радіоелектронної розвідки, що їхня середня офіцерська ланка на вище командування дуже часто доповідає неправду. Про те, що вони зайшли туди, закріпились, контролюють населений пункт.

Тому що вони бояться, в них не граються: з посад знімають, переводять, садять в тюрми, когось навіть розстрілюють, садять на ями», – розповідає заступник командира з артилерії 20 бригади «Любарт» Дмитро Зварич.

За його словами, щоб підкріпити цю інформацію відео, російські командири часто посилають групи солдат із прапорами у ті населені пункти, які вони насправді не захопили.

«Вони приїхали, вивісили там свої ганчірки і там вмерли. Вони продовжують це робити», – каже Зварич.

Окрім так званої практики «флаговтиків», підрозділи російської армії навіть використовують інструменти штучного інтелекту для створення фейкових фото та відео. Одна з найвідоміших маніпуляцій – вмонтований солдат РФ у кадри зі вже згаданого Святогірська. Загалом Інститут вивчення війни за три місяці літа нарахував у проросійських телеграм-каналах щонайменше 35 відео, в яких ймовірно використовували ШІ.

«Ця культура брехливих доповідей здатна роз’їсти армію зсередини. Вона призводить до того, що будь-яка ситуація по всій вертикалі буде виходити викривленою і військове керівництво не зможе ухвалювати адекватні рішення: перекидати резерви, ухвалювати рішення щодо відступів. Воно буде далі кидати війська на штурми, хоча ці штурми призводять лише до втрат», – зазначає Денис Попович.

У історії з путінськими фронтовими звітами показовою є ситуація з уже згаданим Куп’янськом. Наприкінці минулого року глава Кремля заявив про повне захоплення міста, хоча російські солдати перебували в ньому лише частково. Вже незабаром на в’їзді до Куп’янська президент України Володимир Зеленський зняв відео, і загалом після українських контратак місто практично повністю перебуває під контролем ЗСУ.

«Хто дав брехливу доповідь про те, що Куп'янськ взятий? Генерал Кузовльов. Він отримав звання Героя Росії за цю історію. Хтось позбавив його цього звання? Ні. Та за це, що він сказав, що захоплено Куп'янськ, а насправді цього не сталося, треба не те що позбавляти нагороди, треба позбавляти звання і посад. Нічого такого не відбувається, тому, очевидно, ця культура живе», – додає Денис Попович.

Під час уже згаданої наради Путіна з військовими 3 липня голові Кремля про взяття Костянтинівки доповідав генерал-майор Антон Груніс, командир 4 мотострілецької бригади. Хоча за місто й зараз точаться бої, 28 серпня в Москві міністр оборони РФ вручив Грунісу зірку Героя Росії. А вже через два тижні Груніс загинув від удару українського БПЛА.

«Це справді шкодить іміджу Путіна. Зрозуміло, що якщо він буквально тиждень тому нагородив його, а через тиждень цього генерала вже немає, це показово», – каже Сергій Розе.

Osint-аналітик Клеман Молін проаналізував російські фронтові звіти та реальний стан справ. Офіційно Москва заявляє, що контролює на 5000 км² більше території, ніж визнає Україна. І навіть на 3000 км² більше, ніж оцінюють проросійські блогери.

За підрахунками Моліна, насправді армія РФ цього року захопила 650 км² української території. Для порівняння: за цей же період 2025 року було захоплено 3 146 км². У 2024 році – 1 907 км². Тобто темпи наступу явно уповільнилися, хоча Путін постійно стверджує протилежне.

«Коли Путін отримує таку інформацію, він будує далі свою стратегію саме на цих даних. А в чому полягає ця стратегія? Російська армія виграє, російська армія перебуває в Святогірську, російська армія скоро захопить Слов'янськ та Краматорськ, значить, дуже скоро захопить Донецьку область.

Російська армія перемагає. А якщо російська армія перемагає, навіщо йти на мирні переговори?» – каже Денис Попович. З іншого боку, якщо це свідоме перебільшення успіхів власної армії, то воно може бути частиною інформаційної кампанії як для внутрішньої аудиторії, так і міжнародної.

«Наратив про те, що російська армія перемагає і наступає на всіх фронтах, активно поширюється. Росіяни вкладають дуже великі кошти. Та сама АдН, яка перемогла в Німеччині. Вони кажуть: Україна не має жодних шансів утримати фронт, рано чи пізно вона програє, тож чому б не програти зараз, щоб не програвати пізніше», – зауважує Сергій Розе.

На його думку, такі настрої можуть негативно впливати на подальшу військову підтримку Києва на Заході, що також може бути стратегією Путіна щодо завоювання України.

«Ця війна перетворилася на головний проєкт його життя. На стиль управління державою. Система настільки налаштована під війну, що якщо її припинити швидко і раптово, то система налаштована під бойові дії, під усю ось цю «смертономіку», може зазнати такого шоку, що його просто не переживе. І він, я думаю, це чудово розуміє», – вважає Сергій Ауслендер.

New York Times написали про те, що представникам США на переговорах Володимир Путін заявив, що армія РФ захопить Донецьку область через кілька місяців. Згідно з оцінкою Інституту вивчення війни, за нинішніх темпів наступу Росія зможе це зробити не раніше 2032 року.