Доступність посилання

ТОП новини
15 серпня 2020, Київ 23:58

Непомітний ювілей 70-річного Януковича. Він вірив у Кремль


Екcпонати виставки «Кодекс Межигір'я» в Національному художньому музеї Києва. З ікони проросійського табору Віктор Янукович перетворився на музейний експонат

(Рубрика «Точка зору»)

Можна уявити собі, яким був би гамір цього тижня, якби 2014 року Віктор Янукович всидів би на троні, а не опинився у Ростові. Телевізійні сюжети, коментарі придворних політологів, квіти у приймальні і змагання соратників у дорожнечі подарунків. І це навіть у тому випадку, якщо б Янукович вже був колишнім президентом, а не чинним головою держави. Тому що і в цьому випадку він залишався б «патріархом» проросійського політичного табору, «батєй», який пройшов через два Майдани і якого нікому не вдасться переплюнути. І, звичайно, окремим рядком була б інформація про те, що із 70-річчям ювіляра привітав президент Російської Федерації Володимир Путін.

Віктор Янукович під час пресконференції у Москві, 6 лютого 2019 року
Віктор Янукович під час пресконференції у Москві, 6 лютого 2019 року

А у нашому реальному житті про 70-річчя Януковича практично не згадували. Хіба що деякі медіа задалися питанням: а де він взагалі? Куди подівся? Де живе? Чому не з'являється на публіці? Чи відзначав ювілей? І чи вітав його Володимир Путін? Або теж забув про існування Януковича?

Він так і не зрозумів, що мистецтво політика полягає у взаємодії із власним суспільством, а не в опорі на зовнішні сили

Біда цієї людини – і ця біда стала трагедією для його земляків і усіх співвітчизників – у тому, що він так і не зрозумів, що мистецтво політика полягає у взаємодії із власним суспільством, а не в опорі на зовнішні сили.

Я добре запам'ятав діалог із ним на одній з телевізійних передач, коли Янукович вже проводив свою другу передвиборчу кампанію і намагався не відлякати тих, хто сприймав його виключно як кремлівську маріонетку. Він вийшов до мікрофона, прочитав українською мовою завчену промову про необхідність і важливість європейської інтеграції, а потім опустився в крісло поруч зі мною, підняв очі і вже російською запитав: «Ну, ти ж розумна людина? Розумієш, що наше майбутнє – тільки разом із Росією!»

Янукович вірив у Кремль, а Кремль його використовував

Я зрозумів одне: він вірить у Кремль, вірить у Путіна, переконаний, що тільки підтримка Москви гарантує стабільність його майбутньої влади. І ця віра визначала його дії як політика весь час, поки він перебував у центрі великих подій.

Стало ясно, що Ющенко – політик «звідси», а Янукович – «звідти», що це не вибір між двома українськими політиками, а вибір між Києвом і Москвою

Сьогодні вже мало хто пам'ятає, що з сірого чиновника, наступника Кучми на політика Віктор Янукович перетворився саме тоді, коли на одній з пресконференцій прочитав заготовлені російськими політтехнологами тези, спрямовані на розкол України. Зачитування цих тез було неодмінною умовою кремлівської підтримки. Російські політики цього і не приховували, не розуміли, чому повинні підтримувати Януковича «просто так». Але саме після того, як Янукович капітулював, передвиборча кампанія 2004 року придбала несподівану гостроту. Стало ясно, що Ющенко – політик «звідси», а Янукович – «звідти», що це не вибір між двома українськими політиками, а вибір між Києвом і Москвою.

Модель поведінки – капітуляція

І потім він завжди обирав саме цю модель поведінки – капітуляцію. Намагався якось відстояти навіть не національні, а свої власні інтереси, але варто було тільки Путіну або навіть Медведєву – подумати тільки, Медведєву! – тупнути ніжкою, як відразу ж здавався. Сміливим він був тільки проти власного народу – і те до часу, поки його резиденцію захищали силовики.​

Президенти України і Росії, Віктор Янукович (ліворуч) та Володимир Путін. Москва, Кремль, 17 грудня 2013 року
Президенти України і Росії, Віктор Янукович (ліворуч) та Володимир Путін. Москва, Кремль, 17 грудня 2013 року
З'явився горезвісний закон Колесніченка-Ківалова, який повинен був зацементувати мовний, ментальний і політичний розкол України

Саме тому стало можливим підписання Харківських угод, які сприяли перетворенню Чорноморського флоту на окупаційний контингент. Саме тому з'явився горезвісний закон Колесніченка-Ківалова, який повинен був зацементувати мовний, ментальний і політичний розкол України. Саме тому Янукович відмовився від угоди про асоціацію з Європейським союзом, хоча його адміністрація так довго і напружено працювала над цим документом. Саме тому він виявився нездатним до діалогу з повсталим суспільством. Саме тому опинився у Ростові.

Був потрібний у Києві, у Ростові про нього можна забути

А у Ростові виявилося, що він більше не потрібен тим, на кого так розраховував! Його навіть до Москви не запросили. Отримали від нього подання на призначення Аксьонова головою уряду Криму, прохання про введення військ в Україну, випустили на пресконференцію – і забули, вже не сприймали всерйоз.

Навіть тезу про його «легітимність» за кілька місяців перестали повторювати. З нього не вийшло ані президента у вигнанні, ані «патріарха» проросійського табору. Адольф Гітлер придумав для позбавленого влади у Римі Беніто Муссоліні цілу фашистську республіку на берегах озера Гарда. Володимир Путін пошкодував для Віктора Януковича навіть посаду керівника «народної республіки» на його рідному Донбасі, вирішив, що краще – «нові обличчя». І на 70-річчя Януковича про «легітимного» колишнього президента України майже ніхто не згадав навіть у російських медіа: а навіщо?

І цей урок – він для кожного українського лідера. Кремлю цікавий тільки той, кого можна використовувати для досягнення власних цілей. Але для того, щоб домогтися успіху в Україні, Кремль – ненадійна опора.

Без підтримки українського народу тут не обійтися.

Віталій Портников – журналіст і політичний коментатор, оглядач Радіо Свобода

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода

  • Зображення 16x9

    Віталій Портников

    Співпрацює з Радіо Свобода з 1991 року. Народився в 1967 році в Києві. Закінчив факультет журналістики МДУ. Працював парламентським кореспондентом «Молоді України», колумністом низки українських, російських, білоруських, польських, ізраїльських, латвійських газет та інтернет-видань. Також є засновником і ведучим телевізійної дискусійної програми «Політклуб», що виходить зараз в ефірі телеканалу «Еспресо». У російській редакції Радіо Свобода веде програму «Дороги до свободи», присвячену Україні після Майдану і пострадянському простору.

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

ІНШЕ З МЕРЕЖІ



Загрузка...
XS
SM
MD
LG