Доступність посилання

ТОП новини
17 Жовтень 2019, Київ 10:50

За останні півроку ідентичність українця за кордоном деградувала – священник УГКЦ Юстин Бойко


Архівне фото: українські діаспоряни на акції на підтримку Євромайдану, Рим, грудень 2013 року

Рим – Минає майже 30 років, відколи почалася четверта хвиля української міграції за кордон, яка через війну на Донбасі за останні 5 років іще збільшилася. Лише в країнах Євросоюзу, за деякими даними, налічують понад 3 мільйони громадян України. На теренах південної Європи одна з найчисленніших громад стабілізувалася в Італії, де, однак, давно не здійснювалося соціологічне дослідження спільноти. За даними італійських органів влади, українців на Апеннінах 240 тисяч, хоча неофіційно дипломати і дослідники міграційних процесів завжди називають цифру утричі більшу. Чи міняється жіноче обличчя української громади в Італії, в чому її сучасні особливості, чим живуть новітні прибульці з України і як нинішня влада переймається питанням закордонного українства? На ці теми Радіо Свобода спілкувалося в Римі з відомим священником-інтелектуалом, популярним пастором Юстином Бойком, експертом пасторально-міграційного відділу Української греко-католицької церкви.

Нині (в Італії) вже є поважні фундаменти нової української діаспори, міграція набула ознак стабільності

– Українська еміграція до Італії мала особливі риси: її обличчя було жіноче й пов’язане з короткотривалим перебуванням, щоб заробити грошей і повернутися до родин додому. Йдеться про більшість вихідців з України. Тоді, на початку 2000-х років, у Римі були священники-студенти, які вчилися, і була маса людей, які діставалися до Італії різними шляхами. Нині в цій країні вже є поважні фундаменти нової української діаспори, міграція набула ознак стабільності, створюються сім’ї, утворюються громадські структури, розгалужена мережа душпастирства. Також прикметною ознакою сталості було проголошення з боку Святого престолу екзархату УГКЦ в Італії – це сигнал для українців, що час думати про перспективу на майбутнє.

– Але офіційна місцева статистика таки свідчить, що українська громада й досі має жіноче обличчя (майже 80 відсотків вихідців із України – це жінки). Тобто ця особливість залишається?

Перспективи цієї діаспори за дітьми й молоддю, тому українці мають організовуватися для розвитку українського шкільництва, щоб діти пам’ятали своє коріння та свої традиції

– Обличчя спільноти й буде залишатися жіночим, бо ж велика кількість на початку були саме жінки. Багато з них привезли сюди дітей, дівчата виходять заміж за італійців, здобувають італійське громадянство. Коли роблять статистичний зріз, не враховують, що багато українців отримали італійське громадянство. Неможливо вичислити, скільки ж тут українців, а їх багато, адже у будь-якому найменшому містечку знайдеш наших людей. Вони нині не працюють усі цілодобово при літніх і хворих людях, хоча й таких ще забагато, але це вже люди, які себе шанують, вони здобули певний досвід. Перспективи цієї діаспори за дітьми й молоддю, тому українці мають організовуватися для розвитку українського шкільництва, щоб діти пам’ятали своє коріння та свої традиції.

Юстин Бойко
Юстин Бойко

– Відомо, що існує чимала проблема з тим українським шкільництвом: із одного боку, шкіл небагато, а з іншого – і до тих ходить мало дітей, особливо з мішаних сімей. Минулого року на Форумі мігрантів УГКЦ в Римі повідомили, що лише 5 відсотків італійських учнів українського походження відвідують суботні чи недільні школи. Як зрушити це питання?

Найсильнішою структурою українців в Італії є УГКЦ, вона тягне на собі не лише церковну, але й соціально-громадську сферу

– Ми живемо у глобалізованому суспільстві, і, напевно, міграція чи діаспора не буде виглядати такою, як була колись. Але українці повинні гуртуватися навколо ідеї, що ми – українці і християни. Специфіка саме Італії у тому, що тут був слабкий громадський сектор. Ознакою цього була незліченна кількість італійсько-українських організацій, які практично не діяли, а були способом реалізації певних локальних прав чи амбіцій. Такі асоціації не мають глобального характеру. Найсильнішою структурою українців в Італії є УГКЦ, вона тягне на собі не лише церковну, але й соціально-громадську сферу.

– Від діаспорян старшого покоління доводиться чути нарікання, що молодь, яка приїздить тепер, не така патріотична, відірвана від громади і цурається своєї українськості. Чи ви помітили щось подібне?

Треба в Україні так робити, щоб ім’я українця звучало у світі гордо, тоді українська ідея піднесеться

– Асиміляція є процесом, що стосується міграції будь-якого народу, це стосується і нас. Ідея базується не на масах, а на ідейних людях, які штовхають ідею, не опускаючи рук. Такі люди в Італії були й будуть. Наведу приклад феномену, коли заходилося про організацію парафій УГКЦ, то на місцях були лідери і просували цю думку, щоб організувати літургію в громаді, а потім там довкола церковного осередку зароджувалося громадське й культурне життя. Основою були лідери. Ці люди тепер вже у віці, минуло 20 років інтенсивної міграції, ростуть нові покоління, вони не знають, як ужитися з поколінням старшим. Старші люди ще живуть мріями повернення в Україну, а нові знають, що вже залишаться тут, але ще не знайшли свого місця. Потрібен час. Найголовніше, щоб люди не забували своє українське коріння на чужині. Еміграція розглядається урядом України як великий інвестор в економіку, та життя народу в еміграції не вимірюється економічними чинниками. Треба в Україні так робити, щоб ім’я українця звучало у світі гордо, тоді українська ідея піднесеться.

До того, як митрополит УГКЦ Йосиф Сліпий повернувся з Сибіру, до 1963 року, в країнах Європи йшла потужна асиміляція. Батьки розказували дітям про Україну, але вони її не бачили. Коли повернувся патріарх, він став уособленням не лише звільненого церковного ієрарха, а уособленням етнарха українського народу, яким був раніше митрополит Андрей Шептицький, коли він уособлював народ, який не мав державності. Патріарх Йосиф зупинив асиміляцію, почали організовувати школи, літні українські табори, курси мови. У цьому плані нині в Італії є перехідна ситуація, йде пошук нової української ідеї.

Віталій Марків на суді над ним
Віталій Марків на суді над ним

– Щодо гуртування довкола ідеї – як ви оцінюєте роль громади в резонансній історії нацгвардійця Віталія Марківа? В липні у Павії його засудили до 24 років позбавлення волі, звинувативши в причетності до вбивства італійського фотографа, що був серед бойовиків на Донбасі.

Я захоплений підтримкою Марківа, яка була з боку людей. Вони, безумовно, патріоти, лідери, на яких тримається українська діаспора в Італії

– Мені сподобалося, що згуртувалася група постійних людей, які його підтримували, їздили на судові засідання до Павії. Великі реформи в Україні роблять не маси, а частина людей, маси потім підтримують. Більшість людей в Італії не те що не підтримують українського солдата – вони просто заклопотані власними справами, важко вирватися, бо це пов’язано з різними труднощами. Я захоплений підтримкою Марківа, яка була з боку людей. Вони, безумовно, патріоти, лідери, на яких тримається українська діаспора в Італії. З іншого боку, слід визнати, як я вже зрозумів, що участь українських органів влади у процесі була дуже мізерною. Я не маю на увазі приїзд певних чільних осіб до Павії, щоб показати, що Україна підтримує Віталія Марківа. Маю на увазі практичні кроки з боку влади стосовно солдата, щоб витягнути його з італійської неволі. Думаю, юридичний захист Марківа з боку України був ніяким, а фінансові витрати, які брав Мін’юст на захист підсудного, були такими, що зашкалювали.

Представники української діаспори в залі суду над Віталієм Марківим, Павія, лютий 2019 року
Представники української діаспори в залі суду над Віталієм Марківим, Павія, лютий 2019 року

– Якщо порівняти громади українців в інших країнах ЄС, чи помітили ви відмінності?

– Відмінності з Іспанією та Португалією очевидні. До Португалії почали виїздити чоловіки на будівництво, тоді, щоправда, виникали морально-етичні проблеми, чоловіки забагато товаришували з алкогольними напоями чи віддалялися дуже від сімей. Та потім вони возз’єднали сім’ї, народжувалися діти. Чоловіки відчули себе головами родин, почали створювати солідні громадські організації, з якими нині рахується місцевий уряд. У Лісабоні відкрили нещодавно пам’ятник Тарасові Шевченку на поважному рівні, це є заслуга українського громадського суспільства в Португалії. Там чоловіки були провідниками громадського руху.

– В Італії, на Сардинії, три роки тому вдалося встановити пам’ятник жертвам Голодомору також завдяки зусиллям місцевих українців. Але часто в Україні недооцінюють зусиль діаспорної громади. Доводилося чути нарікання: мовляв, «на Апеннінах так багато наших, і чому не можуть приборкати сильну проросійську політику Італії?»

Наші люди протягом цих 20 років зробили вже велику рекламу України в Італії, місцеві жителі тепер дуже добре знають, де Україна, і розуміють, за що українці борються

– За моїми спостереженнями, протягом останніх 20 років української міграції в Італії патріотами України є завжди люди, які приходять до церкви. Вони тримаються ідеї української ідентичності. Люди, далекі від церковного життя, якщо і залучені до громадської діяльності, то лише з огляду на особисту економічну користь. Я не кажу за всіх, але в основному це так. Або ж такі люди намагаються якомога швидше асимілюватися в італійське суспільство і отримати особисті дивіденди. Італія ментально була проросійською віддавна, з часів діяльності в країні Комуністичної партії (1943–1991). Нам не треба з цим боротися. Наші люди протягом цих 20 років зробили вже велику рекламу України в Італії, місцеві жителі тепер дуже добре знають, де Україна, і розуміють, за що українці борються. На початку 2000-х італійці взагалі не знали, де ця країна на мапі, тикали пальцем на Росію. Отож, прогрес є, його треба бачити.

– Українська молодь віком до 35 років, яких чимдалі більшає в Італії, – чи можна їх зарахувати до інтелектуальної міграції?

– За моїми даними, коли йдеться про молодь до 30 років, то це переважно ті, які приїхали разом з батьками і чуються вже тут своїми. Друга група – це ті, хто народилися тут і зростали в мішаних чи українських сім’ях. Третя категорія хто приїхав вчитися або на заробітки. Українських студентів в Італії взагалі важко вичислити, згуртувати, бо вони ж в різних університетах вчаться. У Римі негласно близько тисячі студентів з України. Переважно залишаються в Італії хлопці, вони не люблять різких змін. Переїздять дівчата, насамперед рухаються до Німеччини, США та Канади. Є інша категорія дівчат, які мріють про туристичний стиль життя, але про повернення до України серед них не йдеться. Це лише люди старшого віку ще мріють повернутися додому. Мені спадає на думку досвід Португалії, де більша частина населення в еміграції, але законодавство країни сприяє португальцю почуватися португальцем, де б він не був, створюють культурні та духовні центри, держава підтримує міграцію різносторонньо.

Юстин Бойко під час інтерв’ю для Радіо Свобода
Юстин Бойко під час інтерв’ю для Радіо Свобода

– А з боку чинної української влади ви не помічаєте зацікавлення українцями-трудовими мігрантами?

Підтримка української міграції з України ніяка. За чинної влади втратилося поняття ідентичності українця, розмили це поняття… За останні півроку ідентичність українця за кордоном деградувала до нуля

– Підтримка української міграції з України ніяка. За чинної влади втратилося поняття ідентичності українця, розмили це поняття. Говорили про українця вільного, забезпеченого, але не хлібом єдиним живе людина. За останні півроку ідентичність українця за кордоном деградувала до нуля, а в Україні ситуація на роздоріжжі, ніхто не знає, чого очікувати від цієї влади. Мені здається, вони (команда президента Володимира Зеленського) й самі розгублені, не знають, куди рухатися.

– Голова держави, принаймні на словах, послідовно пропагує повернення мігрантів в Україну, чи не так?

– Це чистої води маніпуляція, на яку повелися люди. Президент Володимир Зеленський говорив, щоб всіх мігрантів повернути додому. Як ти їх повернеш? Але людям в Україні довести це було неможливо. На це повелися багато людей за кордоном: «ось він нарешті нас поверне». Як? Пришле літаки і вас заберуть додому?

– Як ви поясните феномен минулих президентських виборів за кордоном, коли у Польщі українська молодь масово проголосувала за кандидатуру Зеленського?

– Не можу пояснити. Певно, більшість голосували за омріяну ідею, українці залишаються мрійниками, – ніби настане хвилина, і завдяки диву все зміниться й українці, як євреї з вавилонської неволі, повернуться в Україну. Такого не буде.

– На президентських виборах у травні закордонні українці підтримали більше Петра Порошенка. Нині Світовий конгрес українців від імені його голови Павла Грода заявляє, що «ставлення діаспори до президента Зеленського змінюється у позитивний бік». Ви це помітили?

Сучасна українська влада абсолютно відкинула церкву і духовність як складову частину української ідентичності. Вони поставили все на соціально-економічний розвиток, і це зазнає краху

– СКУ виконує дуже важливу представницьку роль у світі, він реально об’єднав українців у світі. Якщо йдеться про політичні аспекти, я тут не беруся щось говорити, не є експертом. Я можу сказати таке: сучасна українська влада абсолютно відкинула церкву і духовність як складову частину української ідентичності. Вони поставили все на соціально-економічний розвиток, і це зазнає краху, бо людині без цінностей можна давати будь-які блага, але вона не буде задоволена життям. Людина задоволена життям тоді, коли вона знає сенс свого життя і ціль, і має стратегію, як досягнути тієї цілі.

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

В ІНШИХ ЗМІ

Загрузка...
XS
SM
MD
LG