Доступність посилання

ТОП новини

«Моє життя в Європі закінчилося»: як українка в Празі замість суконь почала шити військову форму


У приміщенні є кілька кімнат: для пошиття одягу, для виготовлення мила, кабінет та кімната, де розвішаний готовий одяг
У приміщенні є кілька кімнат: для пошиття одягу, для виготовлення мила, кабінет та кімната, де розвішаний готовий одяг

Леся Копчук народилася в Косові і ще підлітком виїхала в Чехію. Народила тут трьох синів, старший з яких вже закінчив чеський університет. Сьогодні Ковчук планує повертатися в Україну після війни, а поки свій салон із пошиття вечірніх суконь перетворила на фабрику з виготовлення бронежилетів, військової форми та перископів, заснувавши Волонтерське об’єднання жінок Чехії для допомоги Україні.

«Ми зібралися в салоні, бо не знали, що робити. Не могли повірити. Не розумію, чому світ досі не зупинив цю війну», – розповідає Леся Копчук, а я оглядаюсь навколо. Ми сидимо в салоні з пошиття вечірніх суконь, робочої форми та костюмів. На нас дивляться чотири манекени, а за ними стоять стелажі з різнобарвним одягом.

Приміщення розташоване на вулиці Мулікова в трьох кілометрах від центру і має кілька кімнат – з відшитим одягом, кабінет та дві кімнати, де шиють одяг та виготовляють декоративне мило ручної роботи.

Салон працює два роки, а сама Леся йде до своєї цілі – побудувати наймодернішу фабрику в світі, де будуть використовувати інноваційні технології, щоб шити унікальні речі. Зараз жінки знімають заміри, розробляють ескізи на картоні, вирізають тканину на великому столі, а потім знову міряють на людині.

Салон з пошиття одягу українки Лесі Копчук у Празі
Салон з пошиття одягу українки Лесі Копчук у Празі
Прийшла до нас жінка і почала плакати, що для сина потрібен бронежилет
Леся Копчук

З початком повномасштабного вторгнення це змінилося: клієнтки Копчук – українки та чешки – прийшли в салон, щоб спитати, що робити і яка потрібна допомога. Так салон став гуманітарним центром, де одяг з блискітками витіснили підгузки, їжа, дитячий одяг – все, що приносили.

Так центр працював зі всіма запитами, поки до них не звернулася мати військового.

«Прийшла до нас жінка і почала плакати, що для сина потрібен бронежилет. Ми почали шукати – а це був початок березня, і вони тоді були у дефіциті. Врешті-решт жінка знайшла сама, але заплатила 20 тисяч крон. І тоді я вирішила, що будемо шити самі, щоб мами не приходили з тремтячими руками просити допомоги», – розповідає Леся і швидко витирає сльози.

Леся Копчук на тлі прапорів та шевронів, які їй подарували українські військові
Леся Копчук на тлі прапорів та шевронів, які їй подарували українські військові
Для мене Україна була просто країною, де я народилась, але повномасштабна війна повністю змінила
Леся Копчук

Із часом жінки почали працювати з потребами військових і відшивати бронежилети, спальні мішки, спідню білизну, підсумки для магазинів та аптечок, плащі, куртки та штани.

«Для мене Україна була просто країною, де я народилась, але повномасштабна війна повністю змінила, зрозуміла, що є націоналісткою», – каже Копчук.

Пізніше допомога масштабувалася – організація почала відправляти генератори, мікробуси та навіть власноруч виробляти перископи на фронт. В останню партію, яку Леся Копчук відвезла в січні в Україну, волонтери виготовили 1000 перископів, 200 бронежилетів, 100 військових костюмів та таку кількість спідньої білизни, що навіть не можуть порахувати.

Я завжди з України повертаюся сивішою
Леся Копчук

«Я завжди з України повертаюся сивішою. Зараз ще й шукаю кошти на транспорт. Бригада, якій я відвезла допомогу, виїхала за нею на машині медичної допомоги – всі інші машини знищені», – каже Леся Копчук.

Ескізи для форми жінки шукають в інтернеті, а також спілкуються з військовими, щоб зрозуміти, яку форму треба шити
Ескізи для форми жінки шукають в інтернеті, а також спілкуються з військовими, щоб зрозуміти, яку форму треба шити

Зараз вона їздить в Україну два рази на місяць, хоча до того за 19 років була разів шість – тепер самостійно відвозить допомогу військовим на фронт.

Але це сталося випадково. Спочатку допомогу відправляли всіма можливим способами з Чехії в Україну – через волонтерів, перевізників, звичайних людей, які туди їхали.

Потім Леся возила речі на кордон, де з іншої сторони її зустрічала сестра. Згодом маршрут жінки простягся до Івано-Франківської області, де облаштували штаб, а коли її ніхто не міг зустріти, доїхала до Запоріжжя.

У салоні військова форма висить біля вечірніх суконь
У салоні військова форма висить біля вечірніх суконь

«Зараз допомоги стало менше [лише військовим], тому можу возити сама. Плюс коли почала сама їздити до військових, з'явилася можливість контактувати з ними напряму і питати, що їм потрібно. Допомагати тим, що дійсно треба», – каже Леся Ковчук.

У салоні на постійній основі працює близько 20 дівчат, деякі виїхали у Чехію як біженки. Леся каже, що робота допомагає їм заспокоїтися.

Українки, які працюють в салоні у Празі, оглядають костюм, який вони пошили
Українки, які працюють в салоні у Празі, оглядають костюм, який вони пошили

Наталія з Харкова спочатку ховалася, а потім вибухів було так багато, що просто накривалася подушкою і рахувала їх. Каже: вже не могла ні вставати, ні йти кудись. 5 березня виїхала, коли прилетіло у сусідній будинок.

Ця робота допомагає впоратися у тому плані, що я вношу щось своє у перемогу
Наталія

«Щоб виїхати, потрібно було пішки вийти з міста до сестри, яка живе за Харковом, – це 22 км. Два дні ще були у сестри, але постійно у підвалі через обстріли. 5 березня виїхали у Полтавську область, але сильно хотілося додому. Через два місяці повернулася у Харків», – розповідає Наталія.

У вересні знову виїхала з Харкова, адже боялася залишатися там на зиму. «І обстріли постійні. За два дні до виїзду я сама потрапила під обстріл», – каже жінка.

У салоні працює 20 жінок, деякі з них виїхали в Чехію через повномасштабне вторгнення Росії в Україну
У салоні працює 20 жінок, деякі з них виїхали в Чехію через повномасштабне вторгнення Росії в Україну

Тут Наталія влаштувалася через знайомих, хоч і не вміла шити. Зараз і шиє, і виготовляє мило, аби заробити гроші на тканину для форми.

«Ця робота допомагає впоратися у тому плані, що я вношу щось своє у перемогу. Хочу повернутися, але страшно. Навіть не уявляю, як жити там після війни. Місто сильно розбите», – розповідає Наталія.

Допомагає жінкам ще близько 400 волонтерів, деякі приїжджають з інших країн. У січні та лютому шити форму та виготовляти мило приїхали студентки зі Швеції.

Жозефін Халін Шьодін навчається на соціальну працівницю, а тому під час практики має волонтери у будь-якій організації, яку сама обере. Знайшла волонтерське об’єднання Лесі, оскільки хоче, «щоб їх волонтерська робота мала вплив і змінювала суспільство».

Волонтерки зі Швеції працюють у волонтерському об'єднанні в Чехії, щоб допомогти Україні та бачити результат своєї роботи
Волонтерки зі Швеції працюють у волонтерському об'єднанні в Чехії, щоб допомогти Україні та бачити результат своєї роботи
Знімаю відео в Україні і показую тут людям – щоб не забували, що там відбувається
Леся Копчук

«Нам складно уявити, як це жити під час війни, мати війну у своїй країні», – каже Шьодін.

Виготовляти декоративне мило почали, щоб заробляти кошти на тканину для форми. Леся Копчук займалася цим під час пандемії, створила навіть сторінку в Instagram, але не розвивала її.

«Зараз ми запустили продаж мила, тому що так можемо заробити кошти на тканину. Знайшли такий спосіб самих себе фінансувати. У нас Україна понад усе. Ми все придумаємо», – каже вона.

Аби мати гроші для виготовлення військової форми, шиють також вечірні сукні та костюми
Аби мати гроші для виготовлення військової форми, шиють також вечірні сукні та костюми

Копчук вважає, що за кордоном легко забути про війну, бо тут спокійно: «Для того я знімаю відео в Україні і показую тут людям – щоб не забували, що там відбувається».

Жінка говорить, що війна змінила і її. «Показала, що треба робити все, що від тебе залежить, для перемоги добра. Допомога набагато важливіша за матеріальні втіхи», – каже Леся.

Допомога набагато важливіша за матеріальні втіхи
Леся Копчук

Додає, що тепер її мрія про фабрику стосується України – працювати має саме в цій державі.

«Я ніколи не думала про те, щоб повернутися в Україну. Якби ми рік тому зустрілися, мені би таке і в голову не прийшло. Але зараз я хочу бути з тими людьми. Моє життя в Європі закінчилося», – завершує Леся Копчук, яка прожила 19 років в Чехії.

ВИБІР ЧИТАЧІВ

XS
SM
MD
LG