Українську культуру послідовно знищували протягом століть. Заборони друку українською мовою, репресії митців, Розстріляне відродження. Кількість вжитих заходів, спрямованих на те, щоб перекреслити мистецькі надбання України, є неймовірно великою. Українці встояли тоді, українці гідно тримаються зараз. Кожен на своєму фронті обертає свою справу на стилет.
Мистецтво завжди було зброєю, тим паче під час війни. Тому пензлем, словом, музичним інструментом озброїлись українські митці, щоб не тільки зберегти, але й поширити українську культуру. Нині творчі люди України тримають український мистецький фронт.
Сильні нотою і словом
За ініціятиви диригентки Катерини Косецької та її новоствореного «Лютого оркестру» у Львові відбувся благодійний концерт. Зібрані гроші організатори надіслали на допомогу підрозділу «Білий Вовк», військова частина 1988.
До початку повномаштабної війни Катерина жила в Києві, де разом з Дмитром Меджулом заснувала український простір «Інтеліґенція». У закладі часто проводили концерти, зустрічі, літературні вечори.
Переселившись через війну до Львова, Катерина не полишила культурницької діяльности: зібрала «Лютий оркестр», подібний тому, який вона раніше заснувала в Києві. Музиканти з різних куточків України, які після повномасштабного нападу Росії також переїхали до Львова, охоче долучилися до ідеї Катерини.
Тож у Львівському музеї історії релігії 21 квітня «Лютий оркестр» заграв для всіх гостей музику сучасних українських композиторів, зокрема Дмитра Данова, Богдана Сегіна, Євгена Станковича та Романа Дрозда.
«На моїх концертах часто звучить музика українських композиторів, доробок яких часом недооцінюють, але їх варто почути», – пояснила організаторка заходу Катерина Косецька.
Музику Катерина вирішила підсилити словом. Тому після кожної композицї актори театру Леся Курбаса, подружжя Марії та Олега Онещаків, декламували вірші сучасних українських поетів, частина з яких нині перебуває на фронті, однак продовжує творити. До прикладу, концерт почався віршем Мальви Кржанівської, яка зараз служить в підрозділі «Білий Вовк», на потреби якого й пішли зібрані кошти.
«Зараз основна задача митців зробити так, щоб українці не забули всього, що нам зробила Росія, щоби кожна людина пам’ятала про життя, які Росія забрала. Закарбувати це в нашій пам’яті й пам’яті нащадків», – прокоментувала Катерина Косецька.
Наприкінці всі глядачі під звуки оркестру заспівали гімн України.
Катерина організувала ще один благодійний концерт у Львові . Дует «Флейта на роялі» виступив 7 травня в Бібліотеці Іваничука. Інструменталісти Юлія Кулик та Роман Коляда виконували музику світових композиторів. Також звучали композицї та поезія самого Романа.
Це не останній культурний захід, який робитиме диригентка Катерина Косецька. Дівчина планує провести цілий цикл подібних подій.
Сильні пензлем та графічним пером
Художники також не залишаються осторонь. Вони відтворюють події, свої переживання на справжньому або віртуальному полотні.
Картини українських митців швидко ширяться мережею, захоплюючи та торкаючись глибин сердець як співвітчизників, так й іноземців.
«Я почулась, ніби на хвилинку повернулась додому»,– отримала реакцію на свої роботи художниця Катерина Жовта.
На своїй інстаграм-сторінці мисткиня ділиться власноруч намальованими контрастними картинами. Раніше їй притаманний був яскравий, безтурботний стиль. Катерина створювала ілюстрації до листівок, писала портрети, розмальовувала одяг на замовлення.
«Після початку повномасштабної війни все змінилось. Я підсвідомо обираю темне тло й змальовую українську жінку через призму сили й трагедії», – пояснила Катерина.
Крім того, героїні її картин не мають облич, аби передати збірний образ українки й реалії війни, які змивають наші емоції.
Проте художниця детально змальовує елементи традиційного одягу.
«Українська культура завжди була близькою мені. Я в школі дуже часто вишивала, зокрема рушники, любила читати українську літературу, описи національних костюмів. Також я щодня бачила вишиванки в музеї, де працювала моя подруга. Українська вишивка, символіка і є ознакою того, наскільки багатогранною є Україна», – зазначила під час інтерв’ю Катерина Жовта.
У своєму неповторному стилі продовжує писати художниця Наталія Брічук.
«Творчість дає ниточку до минулого життя, повертає до подій 24 лютого, і є дуже цінною зараз для мене», – каже вона.
Після повномасштабного вторгнення Росії в Україну, художниця виїхала з Рівного за кордон, де продовжує писати картини, частину грошей з продажу яких надсилає на потреби ЗСУ.
У квітневому випуску журналу Vogue.polska, присвяченому Україні, була надрукована картина Наталії з серії графіки «Українські жінки».
Її мисткиня створила ще задовго до початку повномасштабної війни.
«Зараз ці картини набули більшого значення, бо сила жінки ще потужніше проявляється під час війни. На жінках зараз лежить великий тягар, багато з них були вимушені поїхати, часто ще й з дітьми», – зауважила в інтерв’ю Наталія.
Дівчина не переносить реалій війни у свою творчість. Проте ці події все ж дещо змінили стиль художниці: на картинах почали переважати жовтий, синій та червоний кольори.
«Також на моїх картинах іноді з’являється гілочка, як знак миру», – зауважила Наталія.
Охоче купують картини художниці українці, які живуть за кордоном. В такий спосіб вони не тільки додають естетики до своїх осель, а й підтримують українську культуру, митців та армію.
«Мистецтво – це промінь надії, це те, що повертає розмиті війною кордони людяності, нагадує про наше минуле й пов’язує нас з ним».
Як заповідав Маланюк
Митці України проти війни, тож роблять все необхідне для перемоги. І як ніколи ми усвідомлюємо рядки Євгена Маланюка:
Шматками розпадеться морок,
І ти, нащадче мий, збагнеш,
Як крізь тисячолітній порох
Розгорнеться простір без меж.
Збагнеш оце, чим серце билось,
Яких цей зір нагледів мет,
Чому стилетом був мій стилос
І стилосом бував стилет.
Анастасія Купрієць – студентка журналістики, стажерка Радіо Свобода
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
