«Русский мир» в Україні. Час розгортати культурний фронт

(Рубрика «Точка зору»)

ТЕСТ НА ДЕРЖАВНІСТЬ

Ірина Костенко, Ірина Халупа

Варварська війна Росії проти України вкотре підтвердила наукові висновки академіка Грушевського: українці автохтони на своїй землі і братами з росіянами ніколи не були. Війна також нагадала, що предки рашистів на українських землях завжди були чужинцями, а їхні ординські полчища – злочинцями і мародерами.

І коли сьогодні у цивілізованого світу холоне кров від повідомлень про звірства та мародерські «звитяги» путінських солдатів, варто нагадати, що і те, і друге віддавна було головною рушійною силою і визначальною характеристикою московських ординців скрізь, і особливо на українських землях.

Розпочалося все це ще у 12-му столітті з їхнього першого ватажка – Андрія Боголюбського – «першого великороса, що вступив на історичну арену» (історик Василь Ключевський).

Показово, що свій вступ в історію він одразу ж розпочав із грабунку.

Як свідчить літопис, 1155 року «перший великорос» Боголюбський заліз вночі до Вишгородської церкви і змародерив звідтіля нашу святиню – чудотворну ікону Богородиці Ніжності. Докладно про історію цієї крадіжки ми писали у статті «Вкрадена українська святиня й досі у Москві. Богородиця Володимирська чи Вишгородська».

Крадену ікону Боголюбський поставив у Володимирі, що на Суздальщині, сам себе призначив великим князем і на базі тамтешніх неслов'янських племен почав розбудовувати нові володіння.

Але велич його виглядала кумедно, бо за межами суздальської глушини Боголюбського «великим» ніхто не визнавав. Титул «Великого» споконвіку належав князю Київському. І отримати його можна було лише за згодою громади (віча). Але засади київської демократії – як сьогодні Володимиру Путіну, так і тоді Андрію Боголюбському – були неприйнятні і ненависні. Тож розв’язати проблему він вирішив знищенням Києва.

Тут варто наголосити, що Золотоверхий град завжди був об'єктом боротьби і політичних чвар руських князів. Але у боротьбі за Київ місто ніколи не руйнували. Боголюбський став першим варваром в історії «святого града». Його військо – задовго до навали хана Батия – вперше по-ординськи пограбувало столицю України-Русі.

1169 року, у Великий піст, час особливого стримання для християн від усього злого, так звані «брати по вірі і по колисці» убивали і мародерили в Києві так само, як і 2022 року, також у час Великого посту, це робили їхні нащадки в Бучі, Ірпені та Бородянці.

Можемо порівняти, залишилось ось таке свідчення літописця:

«Грабували вони два дні весь город: Поділ.. і монастирі, і Софію, і Десятинну Богородицю, і не було помилування нікому: церкви горіли, християн убивали... і взяли майна багато, з церков позабирали ікони, книги, ризи, дзвони… і всі святині забрали і монастир Печерський підпалили».

Отже, упродовж століть нічого не змінилось: варвари як були, так і лишились варварами. Вони лише періодично змінювали свою назву. Так, із перенесенням столиці до Москви із суздальців стали московитами. А коли з грабунку майна і святинь перейшли на мародерство нашої історії – почали пихато називатися «русскімі».

Крадіжка нашого стародавнього імені відбулася за їхнього царя Петра І, який 1721 року проголосив Московське царство «российской империей», а московитів – «россиянами».

Узаконювати крадіжку Петра І взялася Катерина ІІ. Вона створила спеціальну «Комиссию для составления записок о древней истории, преимущественно российской». Під патронатом цариці комісія присвоїла москалям право на політичну і культурну спадщину княжої України-Русі, а все її населення оголосила «единым народом», тобто «русским миром». Отак і пішла гуляти світом брехня про колиску трьох народів, старшого брата і «Київську Русь» – першу російську державу. Докладно про це ми писали у статті «Як Московія стала Росією».

В результаті цієї ідеологічної спецоперації «виплеканий монгольськими ханами примітивний народ з мізерним орієнтального характеру культурним надбанням раптом перетворився у старовинний з багатющою спадщиною європейський народ» (професор Берлінського університету Александр Брюкнер).

Упродовж останніх 300 років масштабна пропаганда міфів «русского мира» була під особистим контролем спершу царів, далі генеральних секретарів, а нині «видатного історика» Путіна.

І це призвело до драматичних наслідків. Бо не лише «виплеканий монгольськими ханами примітивний народ» увірував у свою велич і старшинство над українцями, але й чи не весь світ опинився в ідеологічних тенетах «русского мира». Безумовно, що саме з цієї причини президент Франції нещодавно висловив занепокоєння з приводу «братовбивчої війни», а Ватикан зорганізував хресну ходу з представницями «братніх народів».

Але сьогодні міф про наше «братерство» з варварами вже остаточно перекреслює війна.

Ця війна також вкотре підтверджує наукові висновки академіка Михайла Грушевського, що українці – автохтони на своїй землі, і що не московська, а наша державна історія починається з княжої України-Русі – наймогутнішої держави європейського середньовіччя.

Сьогодні світ нарешті має можливість ознайомитися з аргументами Грушевського – нещодавно в Альбертському університеті праці славетного історика переклали англійською мовою.

Власне, світ вже почав усвідомлювати, яка це страшна облуда – «русский мир». Так недавно Міністерство культури та інформаційної політики України повідомило про відмову найбільших музеїв світу співпрацювати з Російською Федерацією.

І тепер лишилося дочекатися, коли до «міжнародного культурного спротиву» врешті-решт долучаться й українські музеї. Ті, які упродовж 30 років незалежності і 8 років російської агресії невтомно допомагали Кремлю утверджувати в українському суспільстві засади «русского мира».

Цій темі ми присвятили чимало статей у проєкті «Тест на державність», незмінно наголошуючи, що окупація мізків громадян імперською ідеологією загрожує окупацією території Української держави.

Проблему засилля ідеології «русского мира» у музейному просторі України порушували не лише ми. 29 вересня 2020 року група депутатів Верховної Ради (26 підписів) з цього приводу зверталася до міністра культури та інформаційної політики Олександра Ткаченка із запитом.

Міністерство у відповідь надіслало чемного листа з подякою народним депутатам за «небайдуже ставлення до формування історичної пам'яті і національної свідомості українського народу».

Але жодних змін так і не відбулося. Історія України – як держави з тисячолітньою традицією, що веде свій родовід від княжої України-Русі, в більшості національних музеїв не постала. В експозиціях лишилася версія від цариці Катерини з відповідними «антидержавними новотворами російської імперської історіографії, як «Південна Русь», «Київська Русь», «Західна Русь», «Південно-Західна Русь», «Древня Русь» (доктор історії Ярослав Дашкевич).

І коли 24 лютого «русский мир» розпочав масштабне вторгнення до України, вдерся на танках і БТРах, його достойно готовий був зустрічати «русский мир» в експозиціях багатьох українських музеїв.

Але так далі тривати не може. Настав час розгортати широкомасштабний культурний фронт.

Ми не маємо жодних сумнівів, що варварів на танках і БТРах наші славні ЗСУ і добробати переможуть.

І знаємо, що ця Перемога точно не потерпить варварського «русского мира» ніде в Україні – ні в музеях, ні в університетах, ні в Академії наук.

Ірина Костенко, Ірина Халупа – журналісти

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода

_________________________________

Інші матеріали з циклу «ТЕСТ НА ДЕРЖАВНІСТЬ»:

Україна і Росія. Чому Путін взявся за капітальний ремонт російської історії?

Повість Нестора Літописця – перша писемна історія України

Як Московія стала Росією? До 300-ліття «викрадення» назви українського народу

«Слово о полку Ігоревім» – літературний скарб України чи «русского мира»?

Сім чудес Трипільської культури. Як жили і куди поділися трипільці?

Володимир Великий – князь Київської Русі чи України-Русі?

Гетьман Іван Мазепа – будівничий незалежності України і ворог імперії

Чому написане у Києві Остромирове Євангеліє – «достояние России»?

Не просто Україна, а Україна-Русь. Як Михайло Грушевський захищає державні кордони?

Чому Москва досі боїться гетьмана Івана Мазепи?

«Повість» Нестора Літописця – пам'ятка української мови, історії та літератури

Тисячолітній меч і українська мова. Що кажуть про це в Музеї історії України?​

Києво-Печерська лавра. Хто поверне українську святиню до заповітів Феодосія?​

Тисячолітнє державотворення в Україні. Чому про нього не розповідають в музеях?​

Період княжої України-Русі. Чию історію популяризує заповідник «Софія Київська»?

Віталій Кличко і будинок Сікорського. Коли мер Києва виконає обіцяне?

Церковна мова давньої України – дослідження першоджерел

«Скрепи» імперської історії. Чому вони досі панують у музеях України?

Руїни історичного Києва. Що залишиться нащадкам?

Княжа Україна-Русь і церква Спаса на Берестові. В історії храму замовчують найголовніше

Україна-Русь чи Київська Русь. Чому окремі національні музеї досі пропагують імперську версію Кремля?

Київ горщиків і черепків. «Русский мир» та особливості екскурсії в Музеї історії Києва

Музей літератури України і національний зміст держави. Як їх поєднати?

Полтавська битва та українська історія. Вирішальне слово за Мінкультом​

Тест на державність: Музей рідкісної книги у Ніжині подає приклад іншим

Керівництво КНУ і Голодомор: університет й досі вшановує організатора геноциду 1932–1933 років

Українська мова і церква: Нестор Літописець – перший історик України-Руси​

Декомунізація монумента «Батьківщина-Мати». Хто повинен захищати Київ?

Музей «Поле Полтавської битви». Чому влада України не реагує на загрозу державній безпеці?

Ярослав Мудрий, косоворотка і музейники Софії Київської. Хто тримає цей союз?

Конституція України і музейники: звідки взялися у Софії Київській однодумці Володимира Путіна?​

Чи свідчить архітектурна спадщина Києва про «європейськість» мера Кличка і міністра культури Нищука​

Вкрадена українська святиня й досі у Москві. Богородиця Володимирська чи Вишгородська?​

Що замовчують екскурсоводи у Києво-Печерській лаврі (до 300-ліття великої лаврської пожежі)​

Провінційні комплекси Львівської національної галереї мистецтв імені Возницького

Політика Кремля і вища освіта України. Як роз’єднати цей союз?​

Московські холопи і музейна справа України

Українська мова і подвійна мораль у КПІ імені Сікорського

Як вилучити малоросійський канон з українського простору НХМУ

Малоросійські штампи Національного художнього музею України

Яка національність Національного музею «Київська картинна галерея» (колишнього Музею російського мистецтва)?

Києво-Печерська лавра. Кому служать лаврські музейники?

Київські князі розмовляли українською. Музейники це замовчують