(Рубрика «Точка зору»)
Рішення саміту Європейського союзу розпочати переговори з Україною та Молдовою щодо їхнього приєднання до ЄС є своєрідним «прологом» до справжньої історичної події – самого вступу України до ЄС. Коли цей вступ відбудеться, можна буде сказати, що він завершує низку важливих подій ХХ–ХХІ століть, які сумарно мають повернути Україну додому.
Першою з цих подій можна вважати проголошення незалежності Української Народної Республіки (УНР) із подальшим декларуванням обʼєднання українських історичних земель.
Поява незалежної України спричинила і створення Української автокефальної православної церкви (УАПЦ). Однак більшовицька окупація України призвела до загибелі і держави, і автокефальної церкви. А коли радянські війська прийшли на захід України, було заборонено й Українську греко-католицьку церкву (УГКЦ).
Руйнування і крах комуністичного режиму, за активної участі українців, створив можливості для проголошення незалежної України, відновлення УГКЦ й проголошення Української православної церкви Київського патріархату (УПЦ КП) та УАПЦ, що сприяло ще одній історичній події – томосу від Вселенського патріарха щодо утворення помісної церкви в Україні.
І от тепер, на тлі жорстокої війни з Росією, починаються перемовини про приєднання України до Євросоюзу.
Із січня 1654 року по листопад 1917-го події розгорталися у зворотньому напрямку. З Європи українці прямували до трону московського царя, в «обійми» жорстокої й брехливої деспотії, що змінювала назви й обличчя своїх тиранів, але ніколи не змінила найголовнішого – щирої й неприхованої ненависті до всього українського.
Знищувалися українські самоврядницькі традиції, репресувалася мова й культура, оббріхувалася історія
Буквально з перших днів після Переяславської ради знищувалися українські самоврядницькі традиції, репресувалася мова й культура, оббріхувалася історія.
Наприкінці XVII століття древня Київська митрополія стала частиною підвладної царям (а згодом й генеральним секретарям) московської церкви й перетворилася на інструмент русифікації й деградації суспільного життя (ніде правди діти, у своєму сучасному варіантні УПЦ (МП) цей інструмент успішно використовується й сьогодні).
Здавалося, Російська імперія остаточно перемогла українців й переконала їх, що Європи тут ніколи не було. Але, як бачимо, це тільки здавалося.
Холодний душ для Путіна
Звісно, Росія – не та країна, яка легко відмовляється від загарбаного. У день, коли європейські лідери ухвалили рішення про початок перемовин з Україною й Молдовою, Володимир Путін провів резонансну «пряму лінію» – перший такий пропагандистській захід з 24 лютого 2022 року.
Російський керманич вкотре дав зрозуміти, що готовий до довгої й виснажливої війни з Україною й не відмовляється від тих умов капітуляції, які буди висунуті, щоб полегшити остаточну окупацію України російськими військами. Було очевидно, що Путін не вірить у подальшу підтримку України цивілізованим світом й тому для нього та його оточення рішення саміту в Брюсселі стало справжнім холодним душем.
Довга дорога додому продовжується – навіть коли продовжуються бої, обстріли й руйнування
А для українців це рішення означає, що довга дорога додому продовжується – навіть коли продовжуються бої, обстріли й руйнування. Ми маємо пройти цим тяжким шляхом історії хоча б тому, що тепер не тільки ми, але й мільйони людей у всьому світі вірять, що ми на це здатні. Маємо виправити трагічні помилки й прорахунки минулого. Маємо знову бути в Європі.
Віталій Портников – журналіст і політичний коментатор, оглядач Радіо Свобода і Крим.Реалії
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
Форум