Доступність посилання

ТОП новини
09 грудня 2019, Київ 02:11

Віталій Манський: «Крим повинен стати цивілізованим»


Віталій Манський

Чим президент Росії Володимир Путін влаштовує росіян і яким чином може відбутися зміна влади в Росії? Як російський режисер Віталій Манський за 60 секунд схвалив рішення виїхати зі своєї країни? Що думає режисер про кримські фестивалі і чи схвалює інформаційну блокаду Криму?

На ці та інші питання російський режисер-документаліст, продюсер кінофестивалю «Артдокфест» Віталій Манський відповів Крим.Реалії після ексклюзивного показу свого документального фільму «Свідки Путіна», який відбувся у Києві 12 жовтня.

«Після Путіна буде Путін, а після Путіна буде...» | Крим.Реалії ТБ (відео)
Будь ласка, зачекайте

No media source currently available

0:00 0:37:42 0:00

«Росії потрібен дуже тривалий процес оздоровлення суспільства»

Анжеліка Руденко: Віталію, у 2018 році ви сказали, що Володимира Путіна вже немає, це – дракон. Чому саме така оцінка його сталася в тому році?

У цій системі ми житимемо, по суті, не до фізичного кінця Путіна, а саме до зламу системи

– Я б не став замикати все на 2018 році. Я б радше розшифрував визначення «дракон». Це – система, в якій безпосередньо виконавець ролі дракона є заручником ним же побудованого царства. І Путін, звісно, вже є… Якщо ви хочете визначення року, я б, напевно, говорив про його так зване повернення у 2012 році, коли він, по суті, нікуди не йшов. Але цей четвертий термін став завершенням стадії будівництва цієї системи, в якій від нього мало що стало залежати: від особистості Путіна, від людини Путіна у плоті, так би мовити.

І у цій системі ми разом із ним живемо, у цій системі ми житимемо, по суті, не до фізичного кінця Путіна, а саме до зламу системи. А ось коли ця система доживе до своїх останніх днів – за живого Путіна або за вже не живого Путіна – це вже питання, нікому з нині живих людей не відоме.

– Трансформація Путіна для вас: що сталося з людиною, у якої є плоть і кров – 1999 рік і 2019 рік?

– Дозволю собі зауважити, що помилка закладена в питанні. З Путіним нічого не сталося. Путін, по суті, залишається незмінним у своїй парадигмі, у своєму вихованні, в уявленні про те, як повинна виглядати державна система правління.

Путін незмінний у своїй парадигмі, у своєму вихованні, в уявленні про те, як повинна виглядати державна система правління

Інше питання, що в 1999 році він практично, – якщо хочете, оціночно можу визначити – цинічно розумів, що потрібно ретранслювати іншу риторику. Для досягнення цілей, які перед ним стояли, потрібно було грати ту роль, яку прописали для кандидата на роль наступника. По суті, в суспільстві був, я б сказав, відкритий конкурс на роль наступника. Принаймні, ніхто в країні не сумнівався, що відбувається пошук наступника. І Путін, будучи на той момент керівником ФСБ, знав про ці пошуки краще за інших. Головне – у нього були точні дані, кого конкретно шукають.

І Путін у цей момент, мабуть, зрозумів, що може запропонувати себе як кандидата, і став сумлінно виконувати цю роль. Але навряд чи можна припустити, що В’ячеслав Тихонов тотожний Штірліцу. Хоча він виконав цю роль блискуче.

– Чи правильно я розумію, що Володимир Володимирович добре в цю роль вжився і не захотів йти? Тобто він для вас не змінився?

Коли Путін отримав бажану владу, він досить швидко почав скидати з себе невластиву роль і ставати самим собою

– Мені здається, що коли він отримав бажану владу, він досить швидко почав скидати з себе невластиву роль і ставати самим собою. Вже восени 2000 року пішли процеси вибудовування тієї ж вертикалі влади, закриття незалежних медіа, потім – скасування губернаторських виборів. І ці символічні речі, на які взагалі тоді мало хто звертав увагу – як-то повернення радянського гімну, яке в фільмі я виношу на головну драматургічну конструкцію картини, – це, дійсно, виявився дуже важливий момент, тому що символи визначають дуже багато в державі і суспільстві.

– Як вам здалося, він був щирим, коли під час розмови з вами сказав, що колись житиме як звичайна людина?

– Скажіть, а хороший актор, коли грає роль… Система Станіславського в чому полягає? Розчинитися в своєму персонажі. Щирість Путіна – не те, що я міг би обговорювати. Я можу сказати, що в 1999–2000 роках Росія була зовсім іншою країною, і тоді він грав написану йому роль. Він озвучував те, що від нього хотіли чути творці.

Думаю, Путін не міг уявити, наскільки російське суспільство виявиться слабким і піддатливим

Але, я думаю, Путін не міг уявити, наскільки російське суспільство виявиться слабким і піддатливим. Він, напевно, і сам тоді не міг припустити, що суспільство, так би мовити, здасться йому без бою, що він так легко ним опанує без будь-яких особливих додаткових зусиль. І, можливо, він не припускав, що його влада над цим суспільством буде вічною…

Але суспільство не сказало нічого виразного йому на противагу. А коли тобі ніхто не суперечить, коли у тебе повне право розпоряджатися… Людина слабка…

– Чому б і ні?

– Так.

– Чим Путін так влаштовує суспільство?

Путін створив атмосферу або ілюзію, в якій люди вважають, що він не просто є правителем, а що він є рятівником

– Тим, що він позбавляє суспільство права на висловлення своєї думки. Тим, що він, умовно кажучи, зробив суспільство залежним від себе. Він створив атмосферу або ілюзію, в якій люди вважають, що він не просто є правителем, а що він є рятівником. А якщо ти рятуєш, то потрібно пояснити суспільству, від чого ти рятуєш. І Путін, і його ідеологічна машина, створюють образ ворога, від якого необхідний порятунок.

Тому в російській свідомості Росія не веде війну в Україні. Росія, так би мовити, рятується від українського фашизму, рятує росіян. Я говорю банальні речі, але вони, на жаль, існують.

– Що буде з Росією після Путіна?

– Після Путіна буде Путін. І після Путіна буде Путін. А ось після того Путіна, можливо, щось і почне змінюватися.

– У вас є якийсь прогноз?

Я вважаю, що це якась із форм палацового перевороту. Тому що на еволюційну зміну ситуації сподіватися не доводиться

– Я б сказав, що мені здавалося б найменш болючим і найбільш бажаним для Росії. Я вважаю, що це якась із форм палацового перевороту. Тому що на еволюційну зміну ситуації сподіватися не доводиться. У революційну – не хочеться про це думати і женеш це від себе. Історія Росії вже пропонувала нам досліди, які нічого, крім остраху в свідомості, викликати не можуть. Тому військовий, палацовий переворот – це найоптимальніше, що хотілося, щоб сталося. А вже в результаті цього, через якогось квазі-Путіна, можливі процеси оздоровлення. Але в цілому Росії необхідний дуже тривалий процес оздоровлення суспільства.

«У нас немає іншого вибору, крім як наступати»

– В одному з інтерв’ю ви сказали, що ви ще не емігрант, ви – в’їзний в Росію. Ви буваєте там?

– Я буваю в Росії вкрай рідко. Крім рідних і близьких, у діловому плані мене пов’язує з Росією те, що ми там проводимо фестиваль. У грудні він повинен відкритися в Москві і Петербурзі. І, незважаючи на досить серйозний спротив, ми його не тільки зберігаємо, а й розширюємо.

– Вам не заважають в оренді залів, показі фільмів? Ви говорили раніше, що мережа, з якою ви співпрацювали, мала проблеми через те, що вони вас підтримували.

У нас немає іншого вибору, крім як наступати

– Дивовижна річ: спротив, який чиниться нам у Росії, змушує нас, навіть, можливо, не маючи якоїсь сили, потужності – але у нас немає іншого вибору, крім як наступати. Навіть не захищатися, а наступати. І в цьому наступі ми навіть іноді здобуваємо серйозні перемоги. Можливо, в десяти напрямках наступаємо, в двох – перемагаємо. Але ці дві перемоги з кожним роком розширюють простір фестивалю. Ми заходимо на нові території, створили найбільшу в мережі сінематеку російськомовного документального кіно, в якій присутній і каталожний матеріал…

Віталій Манський на фестивалі «Артдокфест»
Віталій Манський на фестивалі «Артдокфест»

– Онлайн-версія?

– Так. Сьогодні там приблизно 700 фільмів у легальному доступі. І можливість альтернативного кінопрокату з монетизацією для фільмів, які не мають можливості легально виходити в Росії. Виходить, що в цій опозиційній боротьбі ми, незалежно від власного бажання, постійно розширюємося.

– А як ви отримуєте кінопрокатні дозволи у Росії? Адже в зв’язку з законом, якому виповнився рік, тепер усі фестивальні покази повинні мати кінопрокатну документацію?

– Вони змінили зараз закон, запровадили таку позицію, як акредитація фестивалю. Але ця акредитація тепер вимагає від нас погодження всієї фестивальної програми. І, по суті, «Артдокфест» буде першим фестивалем, який пройде через систему затвердження програми. Буквально днями передамо список фільмів з анотаціями, з копіями, дивитимемося, як це відбувається.

Ми перенесли конкурсну програму до Риги. Так ми захистили головні елементи програми від зовнішніх факторів. Там працює журі, цього року головою був Роман Балаян – видатний український режисер. Там же ми вручили призи. У Росії ми показуємо фільми в режимі відлуння.

Для мене ця боротьба – принципова річ. Я на неї жертвую багато часу, сил, грошей, і не зупинюся

Якщо відкличуть акредитацію, ми, в принципі, можемо показувати частину програми, в тому числі, і платно, на платформі Artdoc.Media. Іншими словами, ми в цій боротьбі стаємо гнучкішими і менш вразливими для системи. За винятком того, що в Росії можуть в цілому відключити інтернет, можуть накласти заборону на мій в’їзд або виїзд з Росії – краще б на в’їзд. Але ми не стоїмо на місці.

Для мене ця боротьба – принципова річ. Я на неї жертвую багато часу, сил, грошей, і не зупинюся. У цьому сенсі я піду до кінця. Не знаю, де цей кінець, що це за кінець, але я відчуваю в собі і в нашій команді сили це робити. Ми не плануємо відступати.

– Ви можете говорити про спробу завести кримінальну справу на вас у Росії?

– Я не хочу про це говорити публічно. Не буди лихо, поки воно тихе. Мене викликали неодноразово, ми ходили з адвокатами. Але коли воно лежить, хай воно лежить.

«Люди, які порушують кордони, повинні за це відповідати»

– Ви стежите за ситуацією в Криму? Якими джерелами користуєтеся, щоб дізнаватися інформацію?

– Я абсолютно відключив себе від російського телебачення. Але в Латвії, вдома, у мене працюють два канали – «Дождь» і «Настоящее время». На каналі «Настоящее время» я іноді дивлюся Крим.Реалії, але не можу сказати, що я «якісний» телеглядач: у мене телевізор працює у фоновому режимі. Тому я не дуже володію питанням про медійну складову.

Коли я бачу фотографії з фестивальних церемоній у Криму, вони, хоч і кольорові, це відчуття якогось 1956-го

Я радше людина соцмереж. Серед моїх підписників, друзів – багато кінематографістів. Я бачу, що вони викладають фотографії з якихось фестивалів, це викликає у мене, м’яко кажучи, іронію. Коли я бачу фотографії з фестивальних церемоній у Криму, вони, хоч і кольорові, це відчуття якогось 1956-го. І навіть люди, які начебто і самі нічого, на цих фотографіях перетворюються на якісь нафталінові пальто зі старої шафи. У мене залишилися знайомі, які працюють у Росії в державних системах, які їздять на всілякі фестивалі…

– Кримські?

– Кримські, молодіжні. Я їх за чашкою чаю питаю, і мене в якомусь сенсі не те що задовольняє – мені симпатичніше, що вони чесно відповідають, що гроші не пахнуть. Звісно, це підло, нечесно, негарно. Але вони хоча б розуміють, що це некрасиво, і кажуть: так, негарно, але там такі бюджети – що, віддавати іншим?

– Гріх не освоїти?

– Так, гріх не освоїти. Така свята простота. Мені, правда, складно сказати точніше. Але у Росії, можливо, по-іншому і не можна.

– До Криму не приїжджають зірки світової величини – така інформаційна блокада. Як вам здається, це правильно?

Цивілізоване суспільство повинне показувати своїми реальними діями оцінку цього протизаконного приєднання чужої території до Росії

– Вважаю, що це правильно. Цивілізоване суспільство повинне показувати своїми реальними діями оцінку цього протизаконного приєднання чужої території до Росії. Повинне показувати людям, які порушують кордон, в’їжджають через російську територію до Криму: вони повинні розуміти, що порушують міжнародне право і повинні за це відповідати. Я вважаю абсолютно правильним те, що запроваджені санкції й ембарго на діяльність великих компаній. Вважаю, що це робиться недостатньо послідовно.

– У вас родичі є з Криму. Вони там живуть?

– Ні. Хтось поїхав «в Україну» (на материкову частину країни – ред.), хтось – до Росії, а найбільш проросійська в нашій родині тітка Наташа, як і раніше, живе в Севастополі. І незважаючи на те, що у неї життя не настільки прекрасне, як вона б хотіла, вона твердо стоїть на своїх позиціях. З нею мало спілкуються інші родичі. До речі, я, мабуть, чи не єдиний родич, хто з нею все-таки на зв’язку. Ось вона – міцний горішок.

– Чи правда, що у вас був невеликий конфлікт, у ваших родичів – після зйомок у Криму для вашого фільму?

Частина родичів відчула, що їхня участь у фільмі може бути токсичною для їхньої комфортної роботи в нових реаліях, у «російському» Криму

– У мене був не те щоб конфлікт. Я не знаю, якою мірою можу про це говорити. Проблема полягала в тому, що частина родичів відчула, що їхня участь у фільмі може бути токсичною для їхньої комфортної роботи в нових реаліях, у «російському» Криму.

– Вони там працюють у владі?

– Якраз це питання і наштовхує на мою невизначеність у відповіді. Я не розумію, чи варто мені торкатися цієї теми. Коли я приїхав, мене дуже добре прийняли, а потім, коли прийшли на роботу, з кимось поговорили, щось, можливо, почитали в інтернеті, виникли проблеми.

– Дискомфортно.

– Так.

– Ви сказали на пресконференції, що за 60 секунд ухвалили з дружиною рішення про від’їзд, і за три календарні дні виїхали з Росії. Що стало останньою «спусковою кнопкою», після якої ви вирішили швидко виїжджати? І чому саме до Латвії?

Це був прямий ефір засідання верхньої палати парламенту, де поставили на голосування питання про право президента вводити війська на територію інших держав. Було зрозуміло, що йдеться про Україну, Крим

– Шок. Абсолютний шок від розуміння, куди Росія почала свій стрімкий рух. Ці 60 секунд – це був випадково побачений мною прямий ефір засідання верхньої палати парламенту (Росії – ред.), де поставили на голосування питання про право президента вводити війська на територію інших держав. Було зрозуміло в контексті, що йдеться про Україну, Крим. 60 секунд – це час, який дала спікер парламенту на голосування. І поки бив цей таймер, у мене всередині відбувалося виверження вулкана. Коли через 60 секунд прозвучало: «рішення схвалене одноголосно» – на той момент я був в Іспанії – я взяв слухавку і подзвонив дружині. Вона була зі мною абсолютно згодна, не було ніяких питань, заперечень.

А що стосується Латвії – ми не їхали до Латвії. Ми їхали з Росії. Просто ми випадково з розмов дізналися про систему отримання посвідки на проживання – через інвестицію. Ми не хотіли робити ніяких заяв, просто вибрали цей шлях як найбільш практичний і простий для реалізації. Ми зв’язалися з друзями, прилетіли на літаку, наша приятелька, Лайма, зустріла нас. Ми подивилися кілька квартир. Наступного дня ми вже оформляли угоду і подавали документи.

Віталій Манський із братом на зйомках фільму «Рідні»
Віталій Манський із братом на зйомках фільму «Рідні»

– Дуже часто відкрито звучить питання: чий Крим? Навіть є пісня кримського гурту: «Скажи, чий Крим, і я скажу, хто ти». Що б ви сказали тим людям, які не можуть, не наважуються сказати, що Крим український? Чий Крим?

Якщо людина не вільна, вона не може по-справжньому насолоджуватися життям

– Мені здається, найголовніше, що є у людини – свобода. І коли людина не вільна, вона не вільна, в тому числі, в своїх думках, словах, почуттях. І якщо людина не вільна, вона не може по-справжньому насолоджуватися життям. Тому тим людям, які не можуть сказати чітко, припустімо, таку просту річ, чий Крим… При тому я не закликаю їх говорити, що Крим – український. Скажіть, що він російський. Якщо ви так відчуваєте, скажіть: Крим – російський. Відчуйте свободу своєї омани, зрештою, або своєї правоти – якоїсь вищої, яка мені невідома. Але, знайшовши свободу, ви отримаєте щастя. Будьте щасливі.

– У вас є улюблене місце в Криму? Місце сили або відпочинку?

– Так склалося, що мене батьки в дитинстві возили в Сочі, а не в Крим. У мене місце сили – в Сочі, чорт забирай (сміється). Я був у Криму до анексії, був в українському Криму. Знімав фільм «Наша Батьківщина», і там (у Криму – ред.) знімав два епізоди. Я туди приїхав, ночував у свого однокласника, який винаймав якусь клуню. Чесно кажучи, я взагалі не зрозумів, чому треба їхати за великі бабки в Крим – хоч російський, хоч український – і не отримувати за це ніякого сервісу. Але, можливо, задоволення, саме і є, але це все якось дивно.

Мені здається, Крим повинен стати цивілізованим. А ставши цивілізованим, він за визначенням стане частиною тієї країни, яка йому цю цивілізацію забезпечить.

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

В ІНШИХ ЗМІ

Загрузка...
XS
SM
MD
LG