Росіянин, житель Челябінська Олександр Воложанін у травні вирушив на війну в Україну, пройшовши через підготовчий центр у Чечні. В особистому телеграм-каналі він фіксував кожен крок свого загону під час захоплення Сєвєродонецька та сусідніх населених пунктів. Зміст опублікованої відеохроніки проаналізував проєкт Північнокавказької служби Радіо Свобода «Кавказ.Реалії». Журналісти подивилися понад 300 відеозаписів, викладених Воложаніним.
У них є підтвердження:
- залучення до загонів Кадирова людей із кримінальним минулим,
- мародерства,
- насаджування терористичної ідеології;
- примусової мобілізації жителів окупованої частини Донбасу,
- втрат серед «кадирівців», які очільник Чечні та офіційний Кремль заперечують.
Хто такий Олександр Воложанін?
Олесксандру Воложаніну з Челябинська 49 років. Про себе він пише, що у молодості двічі намагався потрапити на строкову службу до армії, але у військкоматі йому відмовили через опіки рук. Тоді Воложанін пішов вчитися у морехідне училище, а потім закінчив школу охоронців. За його словами, охоронцем він працював 25 років. Прізвисько «Якудза», яке потім візьме собі як позивний, він нібито отримав* ще в 90-і, коли очолював якесь місцеве організоване злочинне угруповання.
Із 2007 по 2008 рік Воложанін охороняв челябінського бізнесмена Костянтина Філімонова, якого у місцевій пресі називали Уральским Мавроді. У 90-х роках Філімонов оголосив себе екстрасенсом, а в 2005 році заснував фінансову піраміду «Приватні інвестиції» – на ці гроші він відкрив у Челябінську нічний клуб «Скажений собака», зпродюсував три фільми з оцінками на «Кінопошуку» не вище 6/10, написав книжку «Записки скандального кінопродюсера» і купив нерухомість у Чорногорії.
У 2016-му бізнесмена та його дружину засудили до 7,5 і 6,5 років колонії за шахрайство у великому розмірі. Пізніше на сімейну пару завели ще як мінімум два кримінальні провадження. Завдані збитки від їхньої фінансової піраміди оцінюють у майже мільярд російських рублів.
Вирушити на війну проти України Воложаніна надихнули публікації на офіційних каналах Рамзана Кадирова
До засудження свого роботодавця Воложанін разом із ним літав у закордонні відрядження, відвідував знімальні майданчики і вчився користуватися зброєю.
У цей час Воложанін захопився духовними практиками, кілька місяців прожив в Індії, а наприкінці 2011 року пройшов ініціацію та офіційно став кришнаїтом.
Через три роки, у 2014 році, Воложанін став керівником челябінського руху «Тверезі двори», учасники якого намагалися боротися із розпиттям алкогольних напоїв на дитячих майданчиках, але паралельно боролися також із QR-кодами під час пандемії коронавірусу та простроченими продуктами в «Діксі».
Після початку широкомасштабного вторгнення Росії до України Воложанін вирішив піти воювати. Як він розповідає журналістам, на цей крок його нібито надихнули публікації в офіційних каналах глави Чечні Рамзана Кадирова.
Чечня
3 травня Воложанін прилетів із Челябінська в Грозний, щоб пройти підготовку на базі Російського університету спецназу в Гудермесі – це один із трьох можливих зараз в Росії способів відправки на війну (крім запису через військкомат або ПВК «Вагнера»).
Як стверджує Кадиров, цей університет щотижня відправляє в Україну близько 200 добровольців з усієї країни. Вони підписують контракт із міноборони Росії, і за три місяці війни їм обіцяють від 150 тисяч рублів та різні пільги.
За словами* Воложаніна, одразу платять гроші – свої 300 тисяч рублів він відправив дружині.
На місці бачив, як проходили і з судимостями, і з хворобами
У російському телеграм-каналі, який створили для набору на війну, були опубліковані вимоги до кандидатів. Зокрема, там зазначалося, що не беруть молодших за 20 років і старших за 49, із психічними розладами, зайвою вагою, алергією, панічними атаками і непогашеними судимостями.
Проте Воложанін розповів, що це не так. У відповідь на запитання одного підписника, він написав: «На місці бачив, як проходили і з судимостями, і з хворобами».
Обмеження по віку він також заперечив, на запитання чи беруть старших за 49 років, сказав*: «Беруть, якщо живчик і має бойовий досвід».
Підтвердження цьому можна знайти і у відеозаписах Воложаніна з України. Він знайомить передплатників зі своїми товаришами по службі і бере у них короткі інтерв'ю. Так з'ясувалося, що разом із челябінцем із Чечні на війну приїхав «фахівець з техніки» з позивним «Дід» – він каже, що йому 56 років. В одному загоні з Воложаніном пізніше виявиться Мухаммад «Вовк», а одним із колег – Хамзат із позивним «Всюдихід». Обидва вони з Чечні і виглядають набагато старшими за 49 років.
У травні стало відомо, що серед так званих добровольців, які вирушили на війну в Україну з Чечні, є засуджені за різні злочини, у деяких із них ще не минув термін покарання. За підрахунками телеграм-каналу «Можемо пояснити», з 953 добровольців, які вирушили зі списку, опублікованого українською розвідкою, щонайменше 101 людина має «кримінальне і минуле, і сьогодення».
Ці дані підтверджуються у відеощоденнику Воложаніна. В один загін з ним потрапить чеченець Аюб, який обрав собі як позивний число 20. На одному з відео він передає привіт Максиму Новосьолову, чемпіону Європи з бойового самбо, який у 1993 році був засуджений до 14 років колонії за вбивство, а в 2012 році – на 3,5 року за опіку наркобізнесу. Аюб каже, що близько двох років «відбував» ув'язнення разом із Новосьоловим у колонії в місті Копейську під Челябінськом. Згідно з сайтом «ФСИН Атлас», там розташована Виправна колонія-15 суворого режиму.
Як виглядає Аюб, невідомо – на всіх опублікованих відео він завжди у масці.
До Гудермесу за військовою підготовкою справді приїжджають жителі різних російських регіонів. Так, Воложанін знайомиться з жителем Бурятії з позивним «Ольхон», колишнім начальником варти пожежної частини МНС із Твері «Начкаром», групою з 16 осіб, яку челябінець називає «Тобольське ОЗУ», мешканцями Якутії, Дагестану, Північної Осетії та двома земляками: Денисом («Челяба») і Олександром («Сашок»).
Мотивація у всіх одна: як часто повторює Воложанін, добровольці «захищають батьківщину від фашистів» та воюють «проти НАТО та ЛГБТ». Він називає себе частиною «спецназу Кадирова», а своїх товаришів по службі – «найкращими людьми Росії». Але найчастіше Воложанін та його загін повторюють на камеру дві фрази: «Ахмат – сила» та «Аллаху Акбар».
«Нохчі»
Воложанін стверджує, що його підготовка в Російському університеті спецназу зайняла 10 днів, проте вже 11 травня, на восьмий день його приїзду до Чечні, глава регіону Кадиров опублікував відео відправки чергової партії добровольців – на ньому присутній і Воложанін. Після урочистого повчання голови парламенту Чечні Магомеда Даудова, групу з 200 осіб на двох військових літаках відправляють до Ростова-на-Дону, там пересаджують на автобуси і надвечір вони потрапляють до окупованого Луганська, де зупиняються на ніч у будівлі, схожій на гуртожиток.
На ранок добровольці приїжджають у захоплене місто Рубіжне Сєвєродонецького району. Тут вони замінюють чеченський спеціальний загін швидкого реагування – СОБР «Ахмат», очолюваний Апті Алаудіновим, – на відеозаписі командир фотографується з військовими та на прощання бажає їм: «Щоб у вас все було, і вам за це нічого не було!» У серпні Алаудінову присвоїли звання Героя Росії за «мужність та героїзм», виявлені на окупованій території Луганщини та на іншій території України.
Завданням загону новоприбулих став наступ на Сєвєродонецьк – один день їм виділили для відпочинку та підготовки на базі, в уцілілій частині зруйнованого багатоквартирного будинку в Рубіжному. Добровольці зайняли залишені господарями, а потім і чеченським СОБРом квартири на кількох поверхах, на відеозаписі видно, що двері були вибиті. В одній із квартир СОБРівці, що були тут раніше, розписалися маркером на холодильнику та залишили великий напис «ЧЕЧНЯ».
Воложанін показує склади їжі та боєприпасів, які вони влаштовують у житлових кімнатах. Він говорить про обмеженість ресурсів, нібито на кожного бійця тут припадає по чотири магазини набоїв, «решту треба здобувати в бою». І перша перестрілка стається вже вночі – у квартирі Воложаніна через протяг відкрилися двері, і вартовий із позивним «Шахтар» почав стріляти в коридор. Ніхто від цього не постраждав.
Напередодні першого завдання з добровольцями проводять політзаняття – один із невідомих воєначальників за столом на вуличному майданчику розповів їм, що нинішня війна – лише початок, а людина, впевнена у правдивості свого шляху, не боятиметься смерті. Перед тим, що виступав, лежали кілька стопок кольорових брошур під назвою «Основи ісламу».
Перше завдання
Підрозділ із 200 осіб ділять на дрібніші загони по 10 бійців. Воложанін та Начкар зголошуються до загону штурмовиків «Нохчі» – він зібраний із уродженців Чечні. Як сказано, їхнім завданням буде – просуватиметься у першій лінії наступу. Командирами Воложаніна стали Бувайсар Умханов «Тарзан» зі станиці Гребенська в Чечні, підполковник МВС республіки Ісмаїл Агуєв «Мисливець» та уродженець селища Ойсхара в Гудермеському районі Ільяс Мачаєв «Нохчо».
О четвертій годині ранку загін штурмовиків вийшов із Рубіжного до селища Щедрищеве, яке розташоване за шість кілометрів від Сєвєродонецька (юридично є мікрорайоном міста Сєвєродонецька). Військові мали захопити цей населений пункт, але зробити це з першого разу їм не вдалося – тут Воложанін вперше розповідає про втрати у підрозділах.
Він не називає кількості загиблих, але каже, що інший загін добровольців, що йшов слідом за «Нохчі», вирішив перейти невелику річку не вбрід, як це зробила група Воложаніна, а мостом – там їх «зустріла» українська армія. Щонайменше двох людей було поранено – їх та загиблих челябінець не знімав на відео. Не показує він і самі перестрілки – Воложанін каже, що йому незручно діставати в цей момент телефон, але стверджує, що противник вважає за краще не вступати у ближній бій, а основну шкоду добровольцям завдають мінометні обстріли, які коригують за допомогою дронів.
Першого дня при спробі закріпитися у Щедрищеві Воложанін показує, як проходять так звані зачистки: бійці б'ють вікна та залазять у чужі приватні будинки, оглядають підвали та обіцяють закинути туди гранати, якщо ніхто не вийде на поверхню. Коли стемніло, загін «Нохчі» під вигук «Ахмат сила! Аллаху Акбар!» стріляє з вогнемета «Джміль» у житловий будинок.
Через мінометні обстріли вночі загін відступив назад за річку. Розповідаючи про це, Воложанін каже, що за добу «було багато втрат» і, плачучи, обіцяє помститися за «фронтових друзів».
Чомусь казали, щоб до нього не заходити – це дуже дивно, ми такі накази не виконуємо
Вранці після спільної молитви наступ повторюється, цього разу добровольці займають Щедрищеве. Вони знову проводять зачистку, особливо їх приваблює великий приватний будинок з гарним оздобленням та двома машинами у дворі. Воложанін каже, що це – будинок прокурора, але пізніше вже всередині він покаже кабінет власника – ним виявився секретар Сєвєродонецької міськради Ігор Бутков. Підтвердження, що цей будинок належить саме йому, можна знайти у новинній нотатці українського видання «Реальна газета» від 2016 року, коли місцеві активісти прийшли до будинку політика з пікетом.
«Чомусь казали, щоб до нього не заходити – це дуже дивно, ми такі накази не виконуємо», – каже Воложанін.
У будинку з розбитими від кулеметних черг вікнами доброволець Іслам знайшов гвинтівку Мосіна, бронежилет четвертого класу з боєприпасами та каску – все це він одягнув на себе та назвав трофеями. Воложанін взяв у будинку депутата лезо та крем і поголився, а Аюб похвалився роздобутою «оперативкою» (пристосування для зберігання короткоствольної зброї). У залишеному господарському будинку вони виявили лише одну людину – челябінець називає її «слугою», яка робить добровольцям чай.
На ніч загін «Нохчі» планує залишитися в Щедрищеві – вони займають інший приватний будинок і зустрічаються там із підрозділом із угруповання «ЛНР». Поки Іслам обробляє спійману курку, а Начкар розводить багаття, Воложанін показує бійців так званої «народної республіки», які сплять на газоні, і котрі нібито «зжерли вже три курки». Оин з них, каже челябінець, «вічно п'яний».
Потім доброволець показує сумку з-під фотоапарата, яку забрав із дому депутата Буткова – у ній зручно носити патрони.
«Ось що тут важливіше за золото (показує патрони). Я сьогодні золотий ланцюжок викинув з вікна, він мені тут [зовсім (нецензурно висловлюється)– ред.] не потрібний. Я тут не беру нічого», – каже Воложанін.
Про те, що добровольці займають будинки, користуються та привласнюють чуже майно в Україні, свідчать й інші відеозаписи у телеграм-каналі Олександра Воложаніна. Нерідко він публікує там ролики, які зняли його товариші по службі з інших загонів.
Наприклад, на розвідку в зруйнований Сєвєродонецьк боєць «Зухвалий» з «Тобольського ОЗУ» разом із друзями їдуть на чужому автомобілі – запис закінчується на словах «О, ось будиночок, підемо в нього». Машина зупиняється біля цілого на вигляд багатоповерхового приватного будинку. З якою метою вони вирішили до нього зайти, невідомо. В іншому приватному будинку «Зухвалого» зацікавила гітара. Добровольці з загону «Нохчі» користуються чужими велосипедами, на камеру топчуть чужу постільну білизну, а їхній колега з іншого загону показує зброю, зняту з убитого українського військового (згідно з перекладом «Кавказ.Реалії» з чеченської мови – ред.).
При цьому Воложанін заявляє, що добровольці нібито витрачали по 50 тисяч рублів, щоб нагодувати місцевих жителів. На одному з відео командир загону «Нохчі» Ільяс Мачаєв обіцяє літньому перехожому допомогти їжею та ліками за першим проханням. Коли чоловік іде з пакетом продуктів, військові на цьому ж перехресті на камеру розстрілюють вікна двоповерхового житлового будинку і закидають у нього три гранати – опору їм звідти ніхто не чинить.
Полонені
За той час, що Воложанін провів на війні, його загін не полонив жодного українського військового. Челябінець та його товариші по службі скептично ставилися до цієї ідеї – вони вважали, що полонені завдають багато незручностей і живими нікого брати не варто.
У листуванні з підписниками доброволець обговорив історію про катування та страту українського військовополоненого, про яку стало відомо наприкінці липня. Розслідувачі Bellingcat і The Insider заявили, що в тортурах на території санаторію «Привілля» в Луганській області могли брати участь члени батальйону «Ахмат» – офіційно це підрозділ Росгвардії, проте численні розслідування вказують на те, що він підпорядковується прямо Рамзану Кадирову. Вони також назвали ім'я підозрюваного жителя Туви, який раніше був у складі «Ахмату» на території Сєвєродонецька.
Магомед «Вовк» кричить: «Я тут господар! Я тут король! Це мій дім! Я тут залишусь!
Воложанін стверджує, що це провокація ЗСУ, бо жодного насильства щодо полонених він сам нібито не бачив. При цьому автор відеощоденника опублікував зроблений не ним відеозапис про полон двох українських офіцерів. На ролику їх знаходять у багажнику машини нібито при спробі втечі, при цьому в одного із військових кровоточить обличчя. Воложанін пише, що пізніше полонених передали «генералу Апті». 29 травня Апті Алаудінов прозвітував перед Рамзаном Кадировим про двох захоплених в полон офіцерів – і вибачився за синці на обличчі одного з них. Судячи з одягу, в обох роликах йдеться про тих самих людей.
Дані про вбитих та поранених
Після захоплення Щедрищева загін Воложаніна отримав наказ вирушити на новий об'єкт. Після першого успіху його товариші по службі розкріпачилися і тепер поводяться трохи сміливіше. Вийшовши на вулицю зайнятого села, Магомед «Вовк» кричить: «Я тут господар! Я тут король! Це мій дім! Я тут залишусь! Аллаху Акбар. Ахмат сила!»
19 травня загін Воложаніна перекидають ближче до Сєвєродонецька – вони беруть участь у наступі та три дні лежать у лісі під мінометними обстрілами. 28 травня Кадиров заявив, що місто перебуває під контролем російських військ, а 29 травня Воложанін зазнав поранення. За його словами, командир Ісмаїл Агуєв взяв його на завдання – встановити російський прапор на одній із висотних будівель Сєвєродонецька. У цьому напрямі вистрілив український танк – Воложанін отримав осколкове поранення голови та втратив око, поранено було ще одного бійця.
За три місяці Воложанін змінив сім військових шпиталів та кілька санаторіїв. Незважаючи на це, він продовжує вести свій канал і публікувати відео з передової від своїх товаришів по службі. Нещодавно він заявив про збирання коштів для себе, вони підуть на покупку продуктів, ліків та нової фототехніки – у жовтні челябінець планує повернутися на війну.
Його повідомлення є одним із небагатьох доказів масштабу втрат і поранень на фронті – чеченська та федеральна влада Росії не публікує офіційно такі дані. Точна кількість загиблих товаришів по службі Воложаніна невідома – він назвав лише одного з них, татарина – снайпера «Шамана», який отримав смертельне поранення під час обстрілу. Момент передачі повідомлення про це через рацію також потрапив на відео. Проте автор відеозаписів нерідко повторює, що втратив «багато бойових товаришів» за три дні наступу на Сєвєродонецьк.
У коментарях до постів челябінець називає вбитими також військових із позивними «Фаза» та «Кит», останній нібито отримав смертельне поранення легені. За твердженням Воложаніна, втрати були також серед чеченського СОБРу.
Більш детальні дані автор каналу розкриває про втрати серед резервістів угруповання «ЛНР» – за його даними*, з підрозділу чисельністю 600 осіб залишилося живими лише 30. Він підтверджує, що угруповання «ЛНР» примусово відправляє на фронт шахтарів та вчителів. Воложанін називає їх «баранами», натякаючи на недосвідченість у військовій справі.
Про поранених відомо більше. Так, у різний час до госпіталю вирушили засуджений раніше Аюб «20», 44-річний військовий із Барнаула «Німець» та літній доброволець Мухаммад «Вовк», який збирався залишитися в Україні. За словами Воложаніна, у нього діагностували запалення легень і він мало не помер у лікарні. Поранення отримали і два командири Воложаніна: Бувайсар Умханов «Тарзан», якого поранили в Лисичанську, та Ільяс Мачаєв «Нохчо».
Інформацію про останнього спробував спростувати Рамзан Кадиров – у своєму телеграм-каналі він показав зустріч нібито з командиром Воложаніна. Глава Чечні назвав інформацію про поранення «чутками» та заявив, що цього військового «жодна куля не бере». Проте поруч із Кадировим сидить інша людина – Ільяс Абубакаров із позивним «Бено». Мачаєв пізніше сам підтвердив своє поранення.
Більшість із групи Воложаніна, включаючи його самого, планують вступити на офіційну службу до нового полку «Північ-Ахмат» – про його формування в Чечні стало відомо в середині липня. Тоді Рамзан Кадиров заявив, що складатиметься новий полк лише з уродженців Чечні. На відеозаписі шикування полку були присутні не лише співробітники патрульно-постової служби, групи швидкого реагування МВС Чечні, а й люди у цивільному одязі. Це можуть бути так звані добровольці з-поміж простих жителів республіки, але підтвердження цієї інформації не було. Наразі відомо, що до нового формування вже приєднався Мачаєв.
«Кавказ.Реалії» удалося зв'язатися з Олександром Воложаніним, проте пропозицію відповісти на кілька запитань редакції він проігнорував.
- 25 березня лише вдруге від початку масштабного вторгнення до України міноборони Росії оприлюднило дані про втрати російських військ, згідно з якими, нібито на той час 1351 російський військовослужбовець загинув. Генеральний штаб Збройних сил України вранці 21 серпня повідомив про 45 200 вбитих російських солдатів. Російська служба BBC знайшла станом на 29 липня конкретні дані про 5185 загиблих на війні проти України.
- За оцінкою BBC, отриманою в результаті зіставлення списків поховань на кладовищах та інформації, що публікується російськими регіональними та місцевими адміністраціями, а також ЗМІ, списки підтверджених втрат можуть містити на 40–60% менше імен загиблих, ніж реально поховано в Росії.
- Кавказ.Реалії веде власну базу імен загиблих на війні проти України військових із південних та північнокавказьких регіонів Росії. За станом на 11 серпня, в ньому було 1047 осіб. 125 із них – уродженці Чечні. Офіційний Грозний за п'ять місяців війни визнав загибель лише 11 людей.
* Інформація під зазначеними посиланнями подана у коментарях до опублікованих постів.
Оригінал публікації російською мовою – на сайті Північнокавказької служби Радіо Свобода «Кавказ.Реалії»
