Доступність посилання

ТОП новини

«Здобич»: Як дитину українського посадовця тримали в заручниках


Владислава Буряка, 16-річного сина українського державного посадовця, перші 48 діб тримали в одиночній камері на окупованій частині Запорізької області
Владислава Буряка, 16-річного сина українського державного посадовця, перші 48 діб тримали в одиночній камері на окупованій частині Запорізької області

16-річного Владислава Буряка затримали на російському блокпосту під час руху евакуаційної автоколони, яка йшла з Мелітополя до Запоріжжя. Російські військові одразу довідалися, що він – син державного посадовця. Його батько, Олег Буряк, голова Запорізької райдержадміністрації. За звільнення сина йому поставили специфічні умови. А саме: видати російським військовим особу, яка перебувала на підконтрольній Києву території.

Дитина українського посадовця була в заручниках три місяці, більшість з яких – в одиночній камері на окупованій території.

Сьомого липня, щойно хлопця вдалося звільнити, Радіо Свобода записало інтерв'ю з Олегом та Владиславом Буряками. Перебуваючи в неволі, підліток став свідком того, як катують людей, а сам він став, так би мовити, «здобиччю», яку намагалися між собою ділити різні військові угруповання, що зайшли в Україну з території Російської Федерації.

Владислав Буряк був заручником російських військових 90 днів. Увесь цей час його батько Олег Буряк, очільник Запорізької райдержадміністрації, проводив публічну акцію з його порятунку
Владислав Буряк був заручником російських військових 90 днів. Увесь цей час його батько Олег Буряк, очільник Запорізької райдержадміністрації, проводив публічну акцію з його порятунку

– Владиславе, як ти почуваєшся? Як з тобою поводилися?

Владислав Буряк: Нормально. До мене не застосовували ніякої сили. Якщо можна так висловитися, до мене ставилися з повагою. Не ображали, не кричали, дипломатично, нормально.

– Пане Буряк, як вдалося звільнити вашого сина?

Олег Буряк: Ви знаєте, декілька днів тому Влад мене запитує: «Коли мене забереш?». Я кажу: «Слухай, не хочу навіть прогнозувати, але уяви собі таку подію: ти будеш спати, до тебе підійдуть, постукають по плечах і скажуть: «Додому хочеш? Збирай речі».

Той, хто його утримував, вимагав передачі конкретної людини з нашої території
Олег Буряк

Насправді, процес був складним. Він складався із двох частин. Його ж тримали в двох місцях. Перші 48 діб його тримали в слідчому ізоляторі, в одиночній камері – у Василівці (окуповане місто Запорізької області – ред.). Був головний варіант розвитку подій. Той, хто його утримував, вимагав передачі конкретної людини з нашої території (Олег Буряк нині утримується від розкриття деталей щодо особи, яка утримувала його сина, і щодо людини, яку вона вимагала передати, з огляду на таємницю досудового слідства, що проводить СБУ – ред.). І я йшов цим шляхом.

На цьому шляху я постійно наштовхувався на якісь певні складнощі, я не міг їх подолати. Тому я розглядав ще декілька варіантів, пропрацьовував їх, вони були непрості, були доволі складні. Але одного разу мені раптом телефонує Влад і каже: «Тату, я їду в інше місце». Мені сказали, що його везуть у Мелітополь. В принципі, з точки зору психологічного стану і соціального середовища, Владу там, звісно ж, було краще. У нього змінилися умови, грубо кажучи, він почав жити в готельному номері під охороною. У нього був душ, кондиціонер, у нього був WiFi, телефон йому віддали. А з іншого боку – все, що я планував на тій території, усе зруйнувалося. Заново довелося все планувати. І паралельно йшли за головною лінією домовленостей.

Врешті-решт, вона й спрацювала. Декілька днів тому зателефонував чоловік, який утримував сина, і почав вести перемовини про те, щоб Влада віддати. У нього своя версія розвитку подій. Але я знав істинну версію. Тому я розумів, що ми справді наближаємося до повернення. Тому що була виконана частина його умов.

– Тобто ту людину, яку він, зі свого боку, вимагав повернути, йому передали?

Олег Буряк: Я думаю, що так. Що я можу сказати? Я думаю, це спрацювало – те, що йому віддали. Він отримав те, що хотів. Прийшли до того, що Влада віддають. І ми почали говорити про те, за якою саме схемою його заберемо. Планували ми його забрати 5 липня, але забрали сьомого.

Я Владу не розповідав про перемовини. Тому що ти не можеш нічого контролювати до кінця. І не можеш бути впевнений ні в чому. Тому що багато таких подій, які від тебе не залежать. І всі твої домовленості можуть зникнути, ніби їх не було. І притягнути до відповідальності за це ти ж нікого не можеш. Тому просто ведеш перемовини і рухаєшся далі.

Влад зателефонував мені і повідомив, що йому сказали: «Готуйся, сьомого вранці ти поїдеш». І я поїхав на наш останній блокпост. І там чекав Владислава, і, звісно, щастя, що він повернувся.

Перші хвилини зустрічі Олега Буряка із сином Владиславом після звільнення із заручників
Перші хвилини зустрічі Олега Буряка із сином Владиславом після звільнення із заручників

– Вам відомо, чому його перевели з камери в готельний номер? Ті, хто його утримував, намагалися продемонструвати таким чином свою добру волю?

Владислав Буряк: Як вони мені казали, що це – для моєї ж безпеки.

Я думаю, що його забирали в інше місце просто як свою «здобич»
Олег Буряк

Олег Буряк: Я не думаю, що це – добра воля. Тому що 48 діб про нього чомусь навіть ніхто не згадував. І той чоловік, який його утримував, один раз приїхав, щоби дати мені вперше поспілкуватися із Владом – після шести діб його перебування там. А другий раз – на 48-у добу, в момент, коли він його забирав. Я думаю, що там змінилися якісь обставини. Всередині їхніх структур.

Можливо, я так думаю, вони побоювалися обстрілу чи наступу з нашого боку. Інша можлива версія: вони ж якось між собою ділять територію, хто що контролює. А оскільки я Влада виводив у публічне поле спеціально, я припускаю, що виникли якісь претензії щодо нього, щоб забрати його. Тож, я думаю, що його забирали в інше місце просто як свою «здобич».

– Чи можемо ми говорити про те, хто саме утримував вашого сина?

Олег Буряк: Ми ще не спілкувалися із СБУ, триває слідство, вони є в матеріалах справи, тому я мушу попросити дозволу. Аби не нашкодити таємниці слідства.

Це – якась одна зі складових російської армії, чеченська група
Олег Буряк

– А бодай якось загально? Хто це?

Олег Буряк: Це – якась одна зі складових російської армії. Чеченська група, я не знаю, як вона називається, і з якими посвідченнями вони там ходять по території.

Владислав Буряк: Як я зрозумів, вони – одні з важливих. Вони грають велику роль. Після того, як мене забрали в Мелітополь, наступного дня я прокинувся десь о четвертій чи п’ятій ранку від того, що хтось дуже сильно кричав. До мене зайшов той чоловік, який мене утримував. Він сказав: «Зараз не виходь з кімнати».

Я подивився у вікно, там стояло людей десять. Це були іще одні російські війська, які хотіли мене забрати у цих людей до себе. На вулиці стояло з десяток людей, а у самому готелі було людей сорок. Вони були зі зброєю і хотіли мене забрати. Але люди, які мене утримували, не дали цього зробити. Вони дали їм відсіч.

– Чи правильно я розумію, у них між своїми угрупованнями йде боротьба?

Владислав Буряк: Дуже сильна боротьба.

Олег Буряк: Тому, знаєте, складно судити. Мабуть, наші спецслужби розуміють, як вони ділять між собою сфери впливу. Але ми, як цивільні, можемо судити лише за якимось діями і опиратися на свої домисли. Але в чому зміст? Найголовніше те, що його, як цінного заручника, постійно слід було охороняти. Не знаю істинних причин. У діалозі з тією стороною мені якось сказали: «Ну ми ж не все одне одному розповідаємо». І ця фраза мене дуже сильно протверезила. Я зрозумів, що все, що я планую, треба ще разів 20 переосмислити.

– Владиславе, опиши перше місце, де тебе утримували, які умови перебування були?

«Найголовніше те, що його, як цінного заручника, постійно слід було охороняти. Не знаю істинних причин. У діалозі з тією стороною мені якось сказали: «Ну ми ж не все одне одному розповідаємо»
«Найголовніше те, що його, як цінного заручника, постійно слід було охороняти. Не знаю істинних причин. У діалозі з тією стороною мені якось сказали: «Ну ми ж не все одне одному розповідаємо»
Я був в одиночній камері, там я сидів 48 днів
Владислав Буряк

Владислав Буряк: Це було відділення поліції, де розташовані слідчі ізолятори. Там були тюремні кімнати для груп людей і також були камери, де люди перебували поодинці. Я був якраз у цій одиночній камері. Там я сидів 48 днів. Таргани не бігали, але, звісно, стояв запах не найліпший.

У мене була залізна тарілка. Подушка була брудна, але в камері висіла якась куртка, я її на подушку поклав, і так спав. Просто хотілося дуже сильно спати, ця ситуація дуже сильно забирала в мене всі сили, всі емоції. І я просто як мертвий падав і спав, і на такі речі просто не звертав уваги. Я тільки на четвертий день перебування в камері попив води і поїв. Я до цього зовсім не хотів їсти.

– Тебе змушували робити якусь роботу?

Давали можливість вийти на свіже повітря – десь хвилин 15-20 на день
Владислав Буряк

Владислав Буряк: Я допомагав по кухні, мив підлогу, розгрібав мотлох у кабінетах поліцейських. Знаєте, коли ти цілодобово сидиш в камері, робота – це просто якесь щастя. Мене не змушували її робити, я сам хотів працювати. Щоб викликати до себе повагу, щоб мене не чіпали. Ставилися до мене добре. Давали можливість вийти на свіже повітря – десь хвилин 15-20 на день. Мені приносили їжу. Якщо я просив медикаменти – мені їх давали.

– А чим тебе годували?

Владислав Буряк: Усілякі сухпайки для солдатів, консерви, справжня їжа була навіть. Я не ліз з ними у конфронтацію, я не хотів, щоб у них була до мене агресія, щоб вони якось не полюбили мене. Я намагався ставитися до них без агресії, без емоцій: «Все добре, все нормально в мене».

– Чи застосовував хтось до тебе силу? Тебе допитували?

Владислав Буряк: Ніхто до мене силу не застосовував, усе було нормально. Мене ніхто не допитував. Мені давали портативний таганок, сухий спирт. Я на ньому грів їжу з сухпайку. Я навіть взяв з собою зразки. Усе цікаве, що можна було взяти. Мені давали сухпайок на цілий день. У ньому там був і сніданок, обід, вечеря. Основна страва, чай, кава, все це було.

– А чи можеш ти згадати якесь маркування на цих пайках? Що там було написано?

Владислав Буряк: На всіх консервах і сухпайках було написано «Дружба народів». Це така марка з Криму, я так зрозумів. Адреса і все вказано на упаковці.

Олег Буряк: Я так бачу, що ворог не страждає на креатив – «Дружба народів».

– Чи було на сухпайках написано, для кого вони конкретно призначені?

Владислав Буряк: Це – спеціальний пайок, він зроблений для Росгвардії. Це не для звичайної армії, це, так би мовити, «елітний» пайок. У нього і упаковка найліпша, і продукти більш якісні, великий асортимент. Я коли перебував там і спілкувався з людьми, мені розповіли, що дуже сильно відрізняються пайки для росгвардійців і армії. У Росгвардії кращі.

Олег Буряк: Уявляєте, мені скоро 50 років, а я таких деталей не знаю. Як треба було «рятувати», щоб 16-річному хлопцеві такий досвід дати? Навіщо? У чому «порятунок»?

Російські війська окупували частину Запорізької області ще на початку повномасштабного вторгнення РФ до України
Російські війська окупували частину Запорізької області ще на початку повномасштабного вторгнення РФ до України

– Яким чином ви зв’язувалися один з одним?

Владислав Буряк: Мені давали телефон, три-п’ять хвилин я міг з батьком розмовляти. Розповісти, що в мене все добре, отримати інформацію, наприклад, коли я поїду додому. І показати, що я живий і здоровий, щоб тато не боявся за мене.

Були моменти, коли Влад говорив занадто відверто, і я розумів, у яких жахливих умовах він перебуває
Олег Буряк

Олег Буряк: Ставили розмову на гучномовець. Поруч стояла людина, яка контролювала розмову. І якщо ця людина почула, що певний перелік питань уже минув – про здоров’я, харчування тощо – Влад казав, що ми більше не можемо розмовляти. Щоби далі Влад нічого не розповідав – розмову просто припиняли. Усі ці рази, коли ми говорили з Владом, у нього було лише два питання: «Чому я тут сиджу?» і «Коли мене заберуть?».

Були моменти, коли Влад говорив занадто відверто, і я розумів, у яких жахливих умовах він перебуває і, головне, що відбувається. Що відбувається в його камері, що відбувається за стіною, які люди його оточують. Так, вони до нього добре ставилися, тому що він такий «поважний заручник», але, тим не менш, я ж розумів, що відбувається там з іншими людьми, які сидять за стіною. І Влад все бачив і чув.

Владислав Буряк: Так, я все бачив і чув.

– Ти чув крики людей?

Владислав Буряк: Звісно, я це чув. Звісно.

Олег Буряк: Якби ж то тільки чув.

Владислав Буряк: Так, якби ж то тільки чув.

– Чи можеш ти розповісти про це більше?

Владислав Буряк: Лише після того, як ми з татом обговоримо це з нашими спецслужбами. І отримаємо дозвіл.

– Тоді я так питання поставлю. Чи бачив і чув там інших українців?

Владислав Буряк: Так, цивільних і військових.

Олег Буряк: Це – війна. І стільки горя. Стільки болю. А скільки дітей зниклих безвісти. І батьки навіть не знають, де вони. Я хоча би знав, де мій син, і періодично міг чути його. У моїй боротьбі за Влада стільки людей об’єдналося, стільки людей телефонувало, підтримувало. Нехай щось не вдавалося, але люди щиро намагалися допомогти.

– Владиславе, чи проводили з тобою якусь політичну агітацію?

Владислав Буряк: Звісно, мені казали, що Україні вже кінець, всі війська здаються. Але я цього не слухав. Я пропускав це повз вуха, бо я знав, що це не так. Бо – наша армія. Такого бути не може, я це прекрасно розумів.

До мене, от було, підсів один російський командир. Він дуже мені гарно розповів про роботу української артилерії, про дух українців, про дух української армії, оснащення і озброєння, навички. Він сказав, що це – дуже серйозні противники, яких важко перемогти тільки зброєю. Він казав, що в них сильний дух і мотивація захищатися.

– Чи я правильно зрозуміла, до тебе в камеру підсадили ув’язненого російського військового?

Після того, що я бачив, мені вже важко буде розмовляти російською мовою
Владислав Буряк

Владислав Буряк: Так, іще була група військових. У нього була дуже незрозуміла ситуація. Невдовзі його відпустили на позиції. От я коли спілкувався з цими військовими в тюрмі, вони дуже здивувалися, що я так гарно розмовляю російською. Я казав: «Якщо ви думаєте, що ми якось принижуємо чи утискаємо російську мову, то ні, у нас до цієї всієї ситуації південна частина розмовляла переважно російською мовою». Раніше нам це було звично.

Але після того, що я бачив, мені вже важко буде розмовляти російською мовою. Я обома мовами можу гарно розмовляти. Але я краще розмовлятиму українською.

– Про що ти думав, коли сидів в одиночній камері?

Владислав Буряк: Я обдумував все своє життя. Я обдумував кожен день, що я зробив не так, що я добре зробив. Що би я міг змінити, коли вийду. Я себе підтримував. Також я думав, кому я потрібен. Я думав про родичів і друзів, які мене також чекають.

У нас з батьком ще ніколи не було настільки сильного бажання побачити одне одного. Я думав, що це – класний сон, після якого прокинешся – і все знову спочатку. Але зараз бачу, що це не сон. Батько справжній, я можу до нього доторкнутися, обійняти, поцілувати його. І я розумію, що справді я дійшов до цього моменту і витерпів це. Я від батька не відійду більше.

– Чи збираєтеся ви в подальшому якось вести цю історію в правовому полі?

Олег Буряк: Однозначно. Усе, що наближає нас до перемоги і що об’єднує весь світ навколо української трагедії, навколо нашої боротьби, ми маємо все зробити. Я вважаю, що це – воєнний злочин, ця справа має піти в суд як воєнний злочин Російської Федерації щодо України і Влада, як неповнолітнього потерпілого від воєнного злочину. Це – тероризм.

Влад Буряк: Це не тільки тероризм. Це – порушення правил цивілізованості, адекватності. Такі речі мають бути виговорені. Про це мають почути інші люди, світ має почути і зупинити це.

  • Зображення 16x9

    Катерина Лихогляд

    Журналістка, документалістка і виконавча продюсерка проєкту «Ти як?» – про біженців і внутрішніх переселенців. Стипендіатка премії імені Вацлава Гавела (спільна програма Радіо Свобода та МЗС Чеської Республіки). До цього – авторка в командах журналістських розслідувань у «Слідстві.Інфо» та на Суспільному. Освіту здобувала в Інституті журналістики КНУ імені Шевченка.

ВИБІР ЧИТАЧІВ

XS
SM
MD
LG