«Підкріплювати діями слова «Крим ‒ це Україна»: як при президенті Зеленському працюють над деокупацією Криму?

Рік тому Антон Кориневич був призначений на посаду постійного представника президента України Володимира Зеленського в Автономній Республіці Крим. Які результати роботи цього державного органу за рік? Чи налагоджена комунікація між Офісом президента та Меджлісом кримськотатарського народу? Що може зробити українська влада для деокупації півострова? І чи піде Кремль на переговори щодо Криму?

Ці та інші запитання в ефірі Радіо Крим.Реалії разом із ведучим Олександром Лащенком обговорюють постійний представник президента України в АРК Антон Кориневич, голова Меджлісу кримськотатарського народу Рефат Чубаров, український політолог Олег Саакян і російський політичний журналіст Олександр Риклін.

‒ Антоне, перерахуйте, будь ласка: що саме зараз робить Україна для повернення Криму?

Кориневич: Те, що може робити в тій ситуації, коли, на жаль, не має контролю над тимчасово окупованим півостровом. Україна намагається якомога краще забезпечити збереження зв'язків зі своїми громадянами в Криму, як можна частіше порушувати кримське питання на міжнародній арені та комплексно опрацьовувати санкції проти Росії ‒ як всередині країни, так і з різними міжнародними органами. Україна захищає права кримчан.

– А саме?

Кориневич: Ось останній приклад: як ви знаєте, від початку карантину були закриті контрольні пункти в'їзду-виїзду на адміністративному кордоні з Кримом, і ми за цей час опрацювали приблизно дві тисячі звернень громадян. Ми працювали без вихідних, без відпочинку, підтримували контакти з Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій, із Держприкордонслужбою та допомагали людям перетинати адмінкордон. Ми дуже вдячні Херсонській обласній державній адміністрації за забезпечення доступу до бездротового інтернету на пунктах пропуску для завантаження програми «Дій вдома». Наше представництво сприяло встановленню додаткового обладнання, щоб сигнал був кращим. Словом, ми були одним з основних органів, який допомагав кримчанам у цей складний кризовий час пандемії коронавірусу. Ми відкриті для звернень громадян завжди. Роботи дуже багато, але в усіх нас є розуміння, що ця робота в підсумку може привести до великої мети.

‒ Як ви вважаєте, чи не зникає питання Криму в міжнародному порядку денному?

Кориневич: Ні, і ми зараз бачимо дуже активну дипломатичну роботу України на різних міжнародних майданчиках. Нею займається і Міністерство закордонних справ, й інші представництва нашої країни за кордоном, і наше представництво, яке сприяє дипломатам в їхній роботі. Ніхто не може зняти кримське питання з міжнародного порядку денного, тому що це обурливе порушення міжнародного права. Тому цивілізований світ ніколи не визнає зміну статусу Криму. Я впевнений, що зусилля України не дозволять цій темі згаснути.

‒ З іншого боку, низка українських політиків останніми місяцями ‒ наприклад, голова парламентської фракції «Слуга народу» Давид Арахамія та прем'єр-міністр Денис Шмигаль ‒ робили неоднозначні заяви про можливе відновлення постачання води в анексований Крим. Чи не може це, на ваш погляд, зашкодити дипломатичним зусиллям України? У тому плані, що у західних партнерів може скластися враження, ніби нинішня українська влада, можливо, готова домовлятися з Росією і щодо води для Криму, і з інших питань ‒ на відміну від попереднього керівництва країни.

Кориневич: По-перше, проблема теми Криму – в тому, що в попередні роки про неї дуже багато говорили, але мало робили. Якщо ми більше працюватимемо щодо проблеми півострова, то й ефекту буде більше ‒ а не тільки коментувати щось у соцмережах. По-друге, я вважаю, що ми не можемо говорити про водопостачання Криму до деокупації. І цю точку зору представництва ми донесли до всіх. Ми знаємо про ті заяви, про які ви говорите ‒ але зауважте, що всі ці політики потім виправлялися. Ніхто жодного разу не порушував проблему водопостачання окупованого півострова серйозно. Ми працюємо з колегами, комунікуючи з різними органами влади, і я не бачу у них жодного бажання йти назад і домовлятися з Росією. Те ж стосується і наших міжнародних партнерів ‒ українські дипломати працюють дуже активно, і ніякого відкачування назад немає. Просто нам дійсно важливо робити якісь речі, а не просто говорити, що Крим ‒ це Україна. Говорити так потрібно, але необхідно також підкріплювати ці слова діями.

‒ Спасибі, Антоне. Рефате-ага, трохи більше місяця тому ви разом з іншими представниками Меджлісу кримськотатарського народу зустрілися з президентом Володимиром Зеленським. Як вам здалося: він чує кримських татар?

Чубаров: Я можу сказати, що у нас відбувається взаємодія з різними органами влади. Зокрема, триває дуже плідна робота з Міністерством закордонних справ, з Міністерством культури. Але є деякі наші основні завдання, які не просуваються ні на крок вперед. Президент говорив про те, що потрібно створити робочу групу і розглянути зміни в законодавство України. Є три законопроєкти, які вже давно підготовлені дуже потужними юристами: це законопроєкт про статус кримськотатарського народу, про корінні народи в Україні та проєкт правок до статті 10 Конституції України з приводу створення кримськотатарської національно-територіальної автономії. Так ось, після слів президента Зеленського минуло вже понад місяць, але нової робочої групи все ще немає. Тобто президент дає доручення, але продовжити роботу, згідно з цим дорученням, з тими, хто сидить в Офісі президента, просто неможливо.

– Тобто?

Чубаров: Зустрічі призначаються, потім переносяться. Тобто плідна робота в законодавчій сфері у нас не вибудувана... Якщо говорити про системну, комплексну роботу, яка не давала б продихнути жодній виконавчій структурі в хорошому сенсі слова, щоб суспільство було мобілізоване ‒ на жаль, такого я не спостерігаю. Ми передали в Офіс президента проєкт указу про взаємодію з Меджлісом, і це не просто наше бажання, а необхідність. Представницький орган кримських татар упродовж цих шести років виконує колосальну роботу з багатьох напрямків, щоб тема деокупації Криму, тема кримських політв'язнів, тема загрозливого становища кримськотатарського народу займали помітне місце в порядку денному міжнародної спільноти. Але у нас не вистачає ресурсів ‒ цю роботу треба перевести на державні рейки. Те, що ми не бачимо відповідної мобілізації, я вважаю ненормальним.

‒ Спасибі. Олеже, з огляду на досвід країн Балтії, чию анексію Радянським Союзом десятиліттями не визнавали на Заході, і в підсумку вони всі були звільнені ‒ чи не вийде так, що деокупації Криму теж доведеться чекати понад пів століття? Чи це неправильна аналогія?

Саакян: Це абсолютно вірна аналогія, з точки зору готовності і вмотивованості західних партнерів та їхніх звичних практик. Мені здається, нам не доведеться чекати деокупації Криму п'ятдесят років ‒ цей термін набагато менший. Запаси міцності Російської Федерації все ж дуже відрізняються від запасів міцності Радянського Союзу в той час. До того ж, статус СРСР у 1950-і як країни-переможниці і сьогоднішній статус Росії як країни-вигнанця ‒ це теж два різних геополітичних значення.

– Але що може зробити Україна в цій ситуації?​

Саакян: Звісно, її інструментарій вкрай обмежений. Завжди можна знайти, за що покритикувати чи похвалити владу, але в цьому випадку головне – щоб баланс між цими аспектами дотримувався. Треба зазначити, що українська влада утримує питання Криму у фокусі міжнародного порядку денного. Про півострів не просто не забувають, а намагаються всіляко про нього нагадувати, навіть коли це незручно. Друге важливе завдання ‒ створення інфраструктури зв'язності. Ми маємо зберігати ті сполучні ниточки, які у нас є з Кримом і зі сходом України, і посилювати зв'язки там, де у нас їх немає. З останнього ‒ ініціатива, згідно з якою жителі окупованих територій зможуть вступати до українських вишів без здачі зовнішнього незалежного оцінювання, а також облаштування контрольно-пропускних пунктів із центрами надання адміністративних послуг. Люди мають бути пов'язаними з Україною і відчувати від неї підтримку. Третє ‒ інформаційний простір, так би мовити, віртуальна деокупація. Це, в першу чергу, інформування та підтримка, але в жодному разі не переконання. Поки там російські танки і монополія російського медіапродукту, будь-яке успішне переконання спричинятиме лише посилення репресивної машини і вигнання ще більшої частини населення з окупованої території. Словом, ми маємо створювати канали отримання людьми інформації, не чекаючи від них відповідної любові.

‒ Спасибі. Олександре, на вашу думку, чи можуть скластися такі обставини, за яких Кремль почав би діалог про деокупацію Криму?

Риклін: Володимир Путін ніколи не почне діалог щодо Криму, і сподіватися на це абсолютно марно. Поки він при владі в Росії, ініціювати повернення півострова Україні не вийде. По суті, це наріжний камінь всієї внутрішньої політики Росії, починаючи з 2014 року. Але якщо враховувати, що зараз у російської влади справи йдуть зовсім не чудово, то можуть початися найрізноманітніші процеси. Можна бути впевненими, що при будь-якій новій владі тут же постане питання Криму. Ніяка нормалізація життя в Росії та інкорпорування її в міжнародне товариство неможливі без обговорення проблеми анексованого півострова. Такі переговори точно почнуться, оскільки це принципове питання не тільки для України, але і для Європи, і для США. Звісно, не можна очікувати, що Крим повернеться під контроль України наступного ж дня, але розмови на цю тему почнуться.

Росія окупувала та анексувала український півострів Крим у березні 2014 року. Верховна Рада України офіційно оголосила 20 лютого 2014 року початком тимчасової окупації Криму і Севастополя Росією. Міжнародні організації визнали окупацію і анексію Криму незаконними і засудили дії Росії. Країни Заходу запровадили низку економічних санкцій проти Москви. Росія заперечує окупацію півострова і називає це «відновленням історичної справедливості».