Чи може Євросоюз замінити США на переговорах з Росією про пропинення війни проти України?
«Це мертва тема, яку підтримують живою лише тому, що ви, журналісти, постійно про неї питаєте». Цими словами високопоставлений чиновник ЄС описав Радіо Свобода історію, яка останніми тижнями активно циркулює: можливість призначення Євросоюзом спецпосланця для прямих переговорів із Москвою щодо війни в Україні.
І хоча тема може бути «мертвою», вона все ще достатньо жива, щоб міністри закордонних справ ЄС обговорювали її під час своєї неформальної зустрічі на Кіпрі 27-28 травня.
І не лише медійні спекуляції її підживлюють. Причина, чому ці дискусії взагалі почалися, спершу була пов’язана з Росією. Потім – з Україною. А далі – з окремими гравцями всередині самого клубу.
Кремль, звісно, деякий час тому підкинув Брюсселю справжній сюрприз, коли запропонував колишнього канцлера Німеччини та близького довіреного Путіна Герхарда Шредера як посланця ЄС.
Посадовці ЄС, з якими говорило Радіо Свобода, розглядають це як «класичний російський тролінг» – спробу відвернути увагу від російських слабкостей на полі бою або від таких незручностей, як млявий (за російськими мірками) парад 9 травня.
Водночас у ЄС добре розуміють, що Москва тисне саме на добре відоме слабке місце Союзу: нездатність блоку об’єднатися навколо одного кандидата й одного меседжу. Якщо, звісно, ЄС узагалі колись зміг би сісти за стіл переговорів.
Саме тому чільна дипломатка ЄС і відома критикиня Росії Кая Каллас на Кіпрі попередила, що «це пастка, в яку Росія хоче, щоб ми потрапили: ми починаємо обговорювати, хто має з ними говорити, тоді як вони вже визначають, хто для цього підходить, а хто – ні».
Поки що, схоже, їй вдалося спрямувати дискусію країн ЄС у русло обговорення «мандату, а не особи» – мантри, яку останнім часом у Брюсселі повторюють особливо часто.
Але питання в тому, чи здатні вони взагалі домовитися про мандат.
Поки країни ЄС, здається, погоджуються з тим, що Євросоюз ніколи не може бути нейтральним посередником, оскільки він відкрито підтримує Україну, а будь-які переговори можуть розпочатися лише після погодженого й стабільного припинення вогню з усіх сторін – чого не вдається досягти вже понад чотири роки війни.
Сама Каллас у лютому представила дуже «максималістський» дискусійний документ, у якому йшлося про проведення виборів у Росії, виплату компенсацій за воєнні збитки, скорочення російських військ і їхнє виведення не лише з території України, а й із Грузії та Молдови. «Пряником» у цій пропозиції мало стати поступове послаблення санкцій ЄС.
Західні держави-члени ЄС цей документ активно висміювали, і відтоді дискусія майже не просунулась.
Насправді сьогодні посли ЄС обговорюють новий пакет санкцій проти Росії – уже 21-й від часу повномасштабного вторгнення у лютому 2022 року, а в середині червня Євросоюз офіційно розпочне переговори про вступ України. Якби Брюссель справді серйозно розглядав роль посередника, таких кроків зараз не відбувалося б. Натомість у ЄС давно дійшли висновку, що Росія також не надто зацікавлена в реальних переговорах.
Однак ситуація дещо змінилася, коли Україна – зокрема президент Володимир Зеленський і міністр закордонних справ Андрій Сибіга – нещодавно закликали Європу долучатися до переговорного процесу.
Втім, останніми днями ці заклики, здається, дещо стихли, адже, за словами європейських дипломатів, Сибіга не просував це питання напряму під час зустрічей зі своїми колегами на Кіпрі.
Натомість він говорив про «точні та здійсненні кроки», які можуть доповнити, а не замінити мирний процес під проводом США – зокрема демілітаризацію Запорізької атомної електростанції та створення гуманітарних коридорів.
Посадовці ЄС також вказують, що, на їхню думку, прагнення України активніше залучити Євросоюз до процесу було фактично сигналом Вашингтону – щоб США й надалі залишалися залученими до дипломатичного врегулювання конфлікту, особливо з огляду на те, що американська увага зараз чітко зміщується до укладання угоди з Іраном.
Але не варто очікувати, що ця тема швидко зникне.
Зрештою, є окремі держави-члени ЄС, особливо великі країни, які й далі просуватимуть цю дискусію. А це означає, що медійні спекуляції також не вщухнуть.
Париж, Берлін і Рим роздратовані тим, що їх досі оминали під час переговорного процесу. Недарма більшість імен потенційних посланців – Маріо Драгі, Ангела Меркель і, звісно, Шредер – це колишні лідери великих європейських держав.
«Вони завжди шукають собі роботу, а нинішні президенти, прем’єри й канцлери хочуть прибрати їх із коридорів влади у власних столицях», – як висловився один із європейських дипломатів у розмові з Радіо Свобода.
Є й умілі «самопросуванці», як їх називають у коридорах ЄС, – наприклад, президент Фінляндії Александр Стубб, чиї здібності вести розмову з Путіним, імовірно, так само переоцінені, як і його талант «нашіптувача Трампа».
Тож очікуйте, що дискусії триватимуть – просто не з Москвою. І не від імені Євросоюзу.
Форум