«Це постійно в голові, ти нікуди від цього не дінешся». Українці у Празі об'єднуються і ходять на акції на підтримку України

Одна з центральних вулиць Праги, перехожі зупиняються, щоб прочитати напис на плакаті довжиною в десятки метрів, деякі машини сигналять. Близько пів сотні українців тримають згорток паперу із написом «Divadlo Mariupol 16.03.2022» спеціально чеською, щоб розуміли місцеві. Хтось з українців загорнутий у прапор, хтось тримає стяг у руках, деякі роблять фото для соцмереж чи для рідних, які зараз в Україні. Ця акція – нагадування про трагедію в Маріуполі. Серед учасників – як українці, так і чехи. Більшість з них робить це щороку і не лише 16 березня. Проєкт Радіо Свобода «Ти як?» запитав їх, чому ці акції-нагадування працюють і що люди знаходять у них для себе?

«Як можна про це не згадувати? Воно постійно в голові, і ти нікуди від цього не дінешся», – говорить Анжеліка про те, чому долучилася до акції.

Вона з чоловіком зустріла повномасштабне вторгнення в Маріуполі, виїхати змогли лише наприкінці березня 2022-го. Анжеліка каже: постійно думками повертається до рідного міста і не може стримати сліз, коли згадує дім.

Акція до четвертої річниці авіаудару по драмтеатру у Маріуполі, Прага, 16 березня 2026 року

Пам'ятати

«Ми мешкали поруч з театром, важко згадувати… Військових там (в театрі – ред.) не було. Це наше життя, його частина, це місто, де ми народилися, де народилися наші батьки, родичі, діти, і нічого цього уже немає».

«Ми не були біля театру в той день і про влучання дізналися тільки через місяць, тому що містом ніхто не ходив, страшно було виходити далі двору. Ми чули лише сам вибух. Нас через посадки вивозили друзі, треба було вирішувати – залишатися чи тікати, але залишатися було вже нереально», – розповідає чоловік Анжеліки Юрій.

Поступово учасники акції піднімаються на дах Національного театру. Туди ведуть високі гвинтові сходи. Зазвичай захід проводили на площі біля театру, але цього року там ремонтні роботи, тож театр запропонував дах.

Анжеліка та Юрій з Маріуполя

Юлія принесла жовті тюльпани, які кладе біля свічок і починає запалювати літеру «Д». Поступово з них утворюють слово «ДЕТИ».

Жінка дивиться на Прагу з висоти, але ділиться, що думає у цей момент про своїх дітей. Вона виїхала разом з ними з Києва на самому початку вторгнення.

«Мені боляче розуміти, як страждають діти в Україні, з чим вони стикнулися на окупованих територіях. Тому я завжди ходжу на такі заходи, і прийти сьогодні вважаю своїм обов’язком. Ми маємо пам’ятати цю трагедію і показувати її світу».

Розповідати

«Ця подія дозволяє нам привернути увагу європейців», – говорить Дмитро. Він в Празі вже вісім років.

«Росія намагається вбити кожного українця, і не всі європейці це усвідомлюють. Багато хто з європейців досі вбачає в цьому неоднозначність, багато хто вважає, що це рівнозначна війна між двома силами. Ні, Росія намагається нас вбити, вона вбиває мирне населення, нищить культурні пам’ятки, як ось цей театр (у Маріуполі – ред.)».

Акція до четвертої річниці авіаудару по драмтеатру у Маріуполі. Анастасія Сігнаєва по цетру, Прага, 16 березня 2026 року

Коли усі літери запалені, одна з організаторок Анастасія Сігнаєвська виходить наперед і починає співати гімн, усі її підхоплюють, поклавши руку на серце.

Анастасія представляє чесько-українську організацію «Голос України», яка займається поповненням санкційного списку Чеської Республіки, організовує заходи та збирає кошти на підтримку українських захисників – особливо пишається тим, що сьогодні на акції, як українці, так і чехи. Під час цієї акції координує усіх – людей, пресу, збирає разом і направляє. Вона це робить не вперше. Жінка говорить коротку промову чеською, майже усі її розуміють, але говорить про Україну.

Юлія запалює свічки. Акція до четвертої річниці авіаудару по драмтеатру у Маріуполі, Прага, 16 березня 2026 року

«Українська громада і чехи згадують трагічні події в Маріуполі. Коли цей символічний напис «Діти» був створений біля входу в маріупольський театр таким чином, щоб його бачили навіть з неба. На жаль, він не врятував цивільних».

У коментарі Радіо Свобода Анастасія розповідає, що вся акція, від плакату посеред вулиці до запалювання свічок, яке транслювали на національному чеському телебаченні, була спрямована на привернення уваги до цієї трагедії.

Єднатися

Інша організаторка – Юлія, також з «Голосу України», особливо пишається тим, що до заходу долучилися як українці, так і чехи.

«Ми нагадуємо про російський злочин, який відбувся чотири роки тому. Нам запропонували допомогти чиновники Національного театру, і ми дуже раді, що змогли провести це на терасі в дуже гарному місці. Також ми раді, що є учасники як з боку чеського суспільства, так і з боку українського», – цей коментар Юлія дає вільною українською, хоча сама народилася в Молдові і з десяти років живе в Чехії.

Юлія - одна з організаторів заходу. Акція до четвертої річниці авіаудару по драмтеатру у Маріуполі, Прага, 16 березня 2026 року

«Коли почалася війна, у мене з’явилося багато друзів з України. Я вирішила, що досить балакати російською. У мене була вчителька з Одеси, ми займалися кожного тижня онлайн. У тієї вчительки Тетяни син військовий, і його дружина теж військова, і вони зараз мають дитину».

«Дуже добре, що у цій боротьбі за свободу ми не самі, з нами чеський народ, наші партнери в Європі і світі, всі, хто розділяє цінності свободи і демократії», – звертається до учасників надзвичайний і повноважний посол України в Чехії Василь Зварич.

У коментарі Радіо Свобода він додає, що цього року подія особлива, адже її дозволили проводити на даху, що стало символом продовження життя української культури.

Акція до четвертої річниці авіаудару по драмтеатру у Маріуполі, Прага, 16 березня 2026 року

«Нас підтримав чеський театр, тобто це дуже символічно, що Росія знищила театр в Україні в Маріуполі, а чеський театр допомагає цю пам’ять відродити. І я впевнений, що це не тільки символ, це щось, що надихає українців залишатися сильними. Відстоювати свою незалежність, свободу, демократію і мистецтво. Те, що намагається вчинити Росія з усією українською культурою, національною спадщиною, маріупольський приклад це продемонстрував.

Тому вшановуючи пам’ять невинних жертв маріупольського воєнного злочину, ми також засвідчуємо свою відповідальність для того, щоб Росія, за цей один з найбільших злочинів в Україні понесла всю відповідальність. Зло має бути назване злом і справедливо покаране. Без цього зло має властивість повторюватися».

«Прошу згадати усіх загиблих хвилиною мовчання», – промовляє до учасників акції Анастасія Сігнаєвська. Дехто стає на коліно, хтось схиляє голову. Акція відбувається щороку. До заходів до четвертої річниці авіаудару по драмтеатрі у Маріуполі долучилися й інші європейські та українські міста.

Акція до четвертої річниці авіаудару по драмтеатру у Маріуполі, Прага, 16 березня 2026 року

16 березня 2022 року близько 10 ранку російські військові скинули на Маріупольський драмтеатр дві авіабомби. На цей час в укритті театру переховувалися цивільні і щоб запобігти удару вони написали на площі перед театром величезне слово російською мовою: ДЕТИ. Російського льотчика це не зупинило. В результаті авіудару дах театру провалився і будівля майже повністю була зруйнована.

Міжнародна правозахисна організація Amnesty International провела розслідування і підтвердила, що російська армія атакувала Маріупольський драмтеатр з літака-винищувача двома 500-кілограмовими бомбами, які здетонували одночасно. В цей час в укритті театру перебували сотні цивільних, зокрема і діти.

Точна кількість жертв бомбардування остаточно не встановлена. Спершу офіційна влада Маріуполя заявляла про близько 300 загиблих, а журналісти Associated Press, провівши детальне візуальне розслідування, припустили, що число жертв могло перевищити 600.

Правозахисники кваліфікують бомбардування маріупольського драмтеатру як «очевидний воєнний злочин». Москва це заперечує.