Андрій Серветник, головний лікар Маріупольської міської лікарні №4 ім. Мацука, 6 травня вперше приїхав до Європарламенту в Брюсселі та розповів євродепутатам, як організовував роботу лікарні у перший місяць блокади Маріуполя під час повномасштабного вторгнення Росії до України.
Разом з міським головою Маріуполя Вадимом Бойченком вони презентували платформу Mariupol Justice – ініціативу, що збирає свідчення очевидців російських злочинів у Маріуполі для передачі до майбутнього міжнародного трибуналу.
«Я розповім вам, наші європейські друзі, що мені довелося пережити навесні 2022 року в місті Маріуполі внаслідок відкритого зухвалого нападу Росії», – такими словами почав свій виступ на події щодо Маріуполя в Європарламенті маріупольський лікар Андрій Серветник.
У невеличкій аудиторії його слухали декілька євродепутатів-організаторів події, представники Європейської служби зовнішніх справ, Ради Європи та Реєстру збитків – усі ті, хто працює над тим, аби винні колись постали перед трибуналом.
За пів години до початку проєкт Радіо Свобода «Ти як?» помітив лікаря у кулуарах з медіарадницею, яка допомагала дібрати правильну інтонацію. Пізніше у розмові з Радіо Свобода він пояснить: розуміє, що люди в залі навряд чи можуть відчути те, що відчуває він.
«В теплому місці, в хорошому Брюсселі, Парижі, Мюнхені відчуття не будуть такими, як болить у нас, – каже Серветник, водночас наполягає: нагадувати про те, що сталось, варто. – Час – це наш ворог. Чим більше часу минує, тим більше люди забувають, люди живуть у комфорті».
Депутати Європейського парламенту, представники інституцій ЄС, Ради Європи та українські представники під час обговорення ініціативи «Справедливість для Маріуполя» в Європейському парламенті, Брюссель, Бельгія, 6 травня 2026 року
Лікарня «була готова – але не до цього»
Серветник під час виступу описує ситуацію з подробицями: лікарня №4 імені Мацука була багатопрофільним закладом на лівому березі Маріуполя, неподалік від «Азовсталі». Вона обслуговувала величезний спальний район, відрізаний від центру комбінатом і річкою Кальміус.
«У 2019 році, в період пандемії вона стала базисною лікарнею. Це дозволило нам в подальшому мати значний запас ліків і значні запаси обладнання», – каже лікар. І додає: до можливої війни готувався ще з січня 2022 року.
Лікарня закупила антибіотики, розчини, шовний матеріал, домовилася з міською аптекою про кредитне постачання. Завезли 150 літрів крові – скільки вмістилося в холодильниках. Підготували підвали, розчистивши їх від сміття, знесли туди матраци і ліжка.
«Тому що ми вже розуміли, якими будуть поранені, які будуть види травм», – каже Серветник, маючи на увазі досвід 2014-го, коли місто вже переживало бої внаслідок спроб російської окупації.
Але до того, що сталося, каже, підготуватися було неможливо.
У 2022-му мова йшла вже не про вуличні перестрілки, а про бомбардування важкою артилерією та авіацією багатоповерхівок, лікарень та театру, де ховались цивільні, зауважує Серветник:
Ми не могли навіть у страшному сні собі уявити, що це буде настільки кривавий сценарій
«Ми не могли навіть у страшному сні собі уявити, що це буде настільки кривавий сценарій і наскільки буде багато важко поранених та жертв».
«Погрожував… Залишилися найкращі»
Першим завданням Серветника, як головного лікаря, було організовувати та вивести з шоку персонал.
«Хаос. Перші два-три дні – це було таке «бродження» в лікарні: «Вивезіть нас звідси!», «Я не буду підніматися, я буду просто тут сидіти, в підвалі», «Я не буду цього робити», «Ви зобов'язані мені щось дати». Отаке», – доповнив розповідь уже в коментарі Радіо Свобода лікар.
Він встановив чіткі правила: жити та їсти у лікарні мають право лише ті, хто працює, а також діти: «Доводилося ходити, погрожувати, організовувати команду».
Із 28 лютого лікарня існувала на генераторі – його вмикали на декілька годин на добу: під час операцій і щоб зарядити апарати штучної вентиляції легень.
Зруйнований Маріуполь і тіла мертвих людей на вулицях
Серветник зібрав всіх співробітників і запитав, хто залишається працювати, а хто їде додому.
«Тому що вже посилювалися обстріли, були «прильоти» на території лікарні, і кожен повинен був ухвалювати рішення сам. 15-20 осіб з персоналу нашого залишилося. Це, я рахую, найкращі наші люди».
Працювали всі, скільки могли.
«Не було ніякого графіка роботи. Є пацієнти – є робота. Вона могла початися о восьмій ранку і закінчитися о третій ночі. Інколи було 30-40 операцій на добу», – каже лікар і наголошує, що хірургів було усього двоє-троє.
З певного моменту за операції бралися інтерни, серед яких був і його син.
«Він асистував при ампутаціях. В двадцятих числах вони з інтерном двоє ампутацій самі уже зробили. На війні, як на війні, коли два хірурги і два ортопеди, і такий потік».
Якщо ти за Україну, шанси вижити дорівнювали нулю
Дружина та донька Серветника виїхали з Маріуполя 24 лютого. Вони з сином залишалися у лікарні до 21 березня, доки російські військові не наблизилися надто близько.
«Я попередив персонал, що буду виходити, тому що якщо ти проукраїнський, то прийдуть, пристрелять і все. Якщо всі знають, що ти за Україну, шанси вижити дорівнювали нулю».
ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:
«Там ніколи не буде тих людей і тієї енергії» – акторка Дар’я Мога про знищений 4 роки тому драмтеатр у Маріуполі«Бомба! У нас все є»
Функціонувати лікарні допомагали усі навколо, каже Серветник.
«Дуже класно виручив нас Червоний Хрест. Десь 25 лютого, з першого дня, привезли нам «Газель», мікроавтобус, повністю обладнаний: шприци, перев'язувальний матеріал, знеболювальне. Коли мої хірурги побачили: «Бомба! У нас все є».
Із пальним для генератора допомагали поліцейські та військові.
«Коли вже були критичні моменти і залишалося 20-30 літрів в генераторі, медпрацівники самі їздили шукати паливо по розбитих заправках».
Щоправда, «найціннішим» працівникам він в певний момент заборонив ходити на такі завдання.
«Десь 1 чи 2 березня хотіли наш склад мародери розікрасти, і ми побігли: два хірурги травматолог, я, дві медичні сестри, два фельдшери з приймального, лікар приймального – побігли швидко перевозити ліки в хірургічний корпус. І тут почався обстріл. І на наступний день я всіх забрав і сказав: «Ще хтось мені побіжить, я вас повбиваю!» Чому? Тому що вб'ють мене – адміністратора – то профіль терапії. А якщо хірурга, не дай Бог? Хто тут людей буде рятувати?»
Наслідки обстрілу дитячої лікарні та пологового будинку в Маріуполі, 9 березня 2022 року
У той час як харчів у клініці вистачало, були проблеми з водою та запасами крові.
«Ліки, як-от фізрозчин, які можна було пити, ми давали пити, тому що більшість пацієнтів було з великою крововтратою, а їм потрібно пити».
15 березня закінчилися запаси крові та плазми, тож відтоді почали напряму переливати кров від лікарів та пацієнтів.
Близько десяти разів у такий спосіб ми ухвалювали таке ризиковане рішення
«Так 15 березня ми врятували п'ятирічну дитину з травматичною ампутацією кінцівки. Була сильна крововтрата – і без крові ця дитина загинула б. І близько десяти разів у такий спосіб ми ухвалювали таке ризиковане рішення. Але більше всіх пацієнтів ми врятували».
«Тіла займали площу однокімнатної квартири»
Найважчим, за словами лікаря, були не організаційні моменти чи безсонні ночі під обстрілами.
«Найстрашніші моменти – це коли батьки привозили дітей, а ми вже не могли їх врятувати. Можна звикнути до всього: до відірваних кінцівок, до важких травм, важких поранених в решето осколками пацієнтів. Але до загибелі дітей – ні. Особливо коли ти не можеш нічого суттєво допомогти».
ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:
«Кладовище було всюди». Загиблі в Маріуполі – нові свідчення та підрахункиТих, кого врятувати не вдавалося, складали біля приймального відділення. Люди привозили загиблих сусідів і родичів – жертв «Градів», авіації, артилерії. Персонал збирав дані про кожного, лікарня мала великі запаси пакетів для тіл, які залишилися з ковідних часів, тож тіла складали окремо в пакети та підписували дані. Якщо документів не було – писали «невідомий».
Номери позначають могили неопізнаних місцевих жителів, які загинули під час боїв у місті, на цвинтарі в Маріуполі, Україна, 10 грудня 2022 року
«Тіла ми складали біля приймального відділення, і вони займали площу приблизно 50 квадратних метрів. Щоб ви зрозуміли – це однокімнатна квартира, декілька шарів в однокімнатній квартирі – загиблі наші мешканці. Це жах, просто жах».
Рятувало те, що в березні 2022-го стояли морози – мінус п'ять.
Загинули і троє лікарів, каже медик. Завідувач дитячого інфекційного відділення Анатолій Казанцев вийшов із підвалу з чайником – ніс окріп у сусідній корпус, щоб замішати дитячу суміш, – і потрапив під вибухову хвилю. Лікар ультразвукової діагностики Сергій Власюк загинув від вибуху в подвірʼї, він саме надавав допомогу пацієнту в приймальному відділенні та отримав осколкове поранення у груди. Завідувач терапії Андрій Гнатюк поїхав по воду і не повернувся – розстріляну машину знайшли за квартал від лікарні через місяць.
Андрій Серветник з депутатами Європейського парламенту та іншими учасниками обговорення ініціативи «Справедливість для Маріуполя» в Європейському парламенті, Брюссель, Бельгія, 6 травня 2026 року
Життя після
«Почуваю себе зараз добре. Заспокійливе приймаю», – посміхається Андрій Серветник у відповідь на запитання Радіо Свобода, як він.
Його будинок в Маріуполі згорів дощенту. Зараз він будує нове життя в Києві та відроджує свою лікарню у філіалах на підконтрольній Україні території.
«У мене зараз в Дніпрі працює п'ятеро, в Рівному – восьмеро людей з нашої тільки лікарні. І в Києві зараз буде людей 12, не тільки саме маріупольців, які працювали в моїй лікарні, а й з інших лікарень. Ми гуртуємо».
У Брюсселі ж своїм завданням бачить згуртувати усіх довкола питання справедливості.
Він приїхав разом із міським головою Маріуполя Вадимом Бойченком, який представив євродепутатам платформу Mariupol Justice – ініціативу, що разом з правоохоронними органами збирає свідчення очевидців для передачі до майбутнього міжнародного трибуналу.
Тіла цивільних людей, загиблих під час масштабного вторгнення Росії до України. Маріуполь, 15 квітня 2022 року
Платформа уже акумулювала 56 тисяч фото, відео і свідчень, сформувала базу з 20 тисяч людей та верифікувала уже 12,5 тисяч випадків смертей маріупольців.
Під час виступу Андрій Серветник просить присутніх вшанувати їх хвилиною мовчання. І завершує промову словами, інтонацію яких репетирував перед виступом «Ця війна: або вони, або ми. Або ми переможемо, або спочатку України не стане, а потім і Європи. Ну, якоїсь її частини точно. Саме тому ми маємо зробити все, щоб наша країна встояла».
- Російські війська окупували Маріуполь у травні 2022 року після кровопролитних боїв і тривалої блокади. У ході військового вторгнення Росії в Україну Маріуполь майже повністю зруйнований обстрілами.
- За підрахунками Texty.org.ua, у лютому 2022 року оборону Маріуполя тримали 5,7 тисячі українських захисників. Тоді як їх атакувала російська армія чисельністю 18-22 тисячі осіб. Оборона міста тривала 86 днів – з 24 лютого до 20 травня 2022 року.
- Російські війська підозрюють у скоєнні у Маріуполі численних воєнних злочинів. Москва це заперечує.
- За оцінками ООН, у місті знищено або пошкоджено близько 90% багатоповерхових житлових будинків та близько 60% приватних будинків.
- Рештки тіл загиблих з-під завалів діставали ще в лютому 2023 року, про це звітувала російська окупаційна влада міста. З березня 2022 року до лютого 2023 року було поховано щонайменше 10 284 людини. Такі дані оприлюднила Human Rights Watch після аналізу знімків п’яти місцевих цвинтарів, наголошуючи, що це суттєво занижена кількість загиблих.
- За підтвердженими міською владою даними, у зруйнованому й окупованому Росією Маріуполі загинули щонайменше 20 тисяч людей, повідомив в інтерв’ю Радіо Свобода міський голова Вадим Бойченко. Росія звинувачує українських військових у начебто скоєнні вбивств цивільних жителів Маріуполя і проводить так звані судові процеси над бійцями, які перебувають у російському полоні.
- За даними британського видання The Guardian, під час російської облоги Маріуполя 2022 року 95% загиблих були цивільними жителями й 5% – військовими.