Повернувся з полону – плати штраф. Чи допомагає держава звільненим із неволі цивільним?

Повернувся з полону – виявив незакритий ФОП, штраф за порушення військового обліку і відсутність стажу для пенсії. Про такі випадки розповіли Донбас Реалії (проєкту Радіо Свобода) колишні цивільні заручники РФ.

Майже всі вони повертаються додому з підірваним здоров'ям, без житла, документів і чітких відповідей на запитання, як почати життя на волі заново.

Офіційно Україна повернула з неволі РФ вже понад чотири сотні цивільних від початку повномасштабної війни. За оцінками правозахисників, тисячі досі залишаються в ув’язненні.

Звільнені бранці кажуть, що хотіли б мати представника держави, який би консультував їх під час вирішення цих питань – бо їм немає із ким порадитися. Українське законодавство гарантує звільненим підтримку: виплати, лікування, житло і юридичну допомогу – а на практиці далеко не завжди це надається. Донбас Реалії (проєкт Радіо Свобода) поспілкувалися зі звільненими цивільними та правозахисниками, щоб з’ясувати, у чому причина.

За час повномасштабної війни Україна в офіційних обмінах повернула 410 цивільних бранців, 7 з них – уже в 2026 році. А за підрахунком Медійної ініціативи за права людини, цивільних, звільнених і в рамках офіційних обмінів, і поза ними – 1361 особа (ініціатива веде власний облік). Серед звільнених, за даними МІПЛ, – щонайменше 67 осіб, яких ув'язнили ще до 2022 року. Приблизно 2363 цивільні особи на цей час обліковуються МІПЛ як ті, кого Росія утримує. Разом з тим майже щодня пропаганда РФ публікує репортажі про нові арешти в окупації.

За час повномасштабної війни Україна в офіційних обмінах повернула 410 цивільних бранців. Найбільший обмін цивільних відбувся 14 серпня 2025-го – тоді одночасно звільнили 51 людину. Серед них ті, хто потрапив у неволю ще до лютого 2022-го

Що Україна гарантує цивільним бранцям?

Якщо цивільні бранці можуть довестиВ Україні діє закон «Про соціальний і правовий захист осіб, стосовно яких встановлено факт позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України», ухвалений ще в 2021 році. Він визначає коло незаконно ув’язнених цивільних, які можуть претендувати на допомогу у разі, якщо їхня діяльність була пов’язана з відстоюванням державного суверенітету, територіальної цілісності та інших національних інтересів України, або які проявляли громадську, політичну чи правозахисну активність, спрямовану на підтримку України., що були затримані окупантами через відстоювання національних інтересів або проукраїнські погляди, вони мають право на:

• 100 тисяч гривень при звільненні,
• ще по 100 тисяч за кожен рік перебування в неволі,
• медичну допомогу і реабілітацію,
• тимчасове житло,
• правничу допомогу,
• відстрочення платежів за зобов'язаннями,
• пенсійне забезпечення.

РештаЗ січня 2026 року почала діяти постанова Кабміну «Про затвердження Порядку проведення першочергових заходів з підтримки цивільних осіб, постраждалих у зв’язку з позбавленням особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України». Вона гарантує допомогу ширшому колу цивільних заручників Росії цивільних заручників, незалежно від участі в спротиві чи активну громадянську позицію в окупації, мають право на:

• 50 тисяч грн одноразово,
• медичну, психологічну та реабілітаційну допомогу,
• первинну правничу допомогу,
• тимчасове житло.

Найбільший обмін цивільних, що відбувся 14 серпня 2025 року. Тоді в Україну повернули 51 людину

Скільки цивільних осіб отримали таку підтримку від держави і скільком відмовлено – невідомо, оскільки, як повідомило на запит Донбас Реалії Міністерство розвитку громад та територій України, цивільних заручників не обліковують окремо від військовополонених.

Проєкт Радіо Свобода Донбас Реалії поспілкувався із трьома звільненими в офіційних обмінах цивільними з окупованих територій Донецької та Луганської областей, яким закон гарантує повний пакет допомоги від держави.

Їхнє житло, майно та документи лишились в окупації. Ми попросили колишніх бранців розповісти, де вони живуть, як лікуються, працюють і з якими проблемами стикаються.

Це Юрій Шаповалов з Донецька, якого повернули з полону 14 серпня 2025-го. Він провів у неволі 7 років, 7 місяців і 3 дні. Віра Бірюк, яку звільнили 13 вересня 2024 року. Вона із Бахмутівки на Луганщині. У полоні пробула 1 рік і 9 днів. Та Валерій Матюшенко із Кальміуського на Донеччині, який повернувся 28 червня 2024-го. Він перебував в полоні 6 років 11 місяців і 18 днів.

Від початку 2022-го держава повертала з полону цивільних по одному або невеликими групами, переважно разом з полоненими військовими. Саме на категорію цивільних бранців просили державу звернути увагу правозахисники, адже серед них були люди, що понад 8 років перебували в неволі. Великий обмін цивільних відбувся 14 серпня 2025 – тоді звільнили 51 людину. Правозахисна організація Медійна ініціатива за права людини провела моніторинг потреб цієї категорії бранців. Отримані дані ми теж беремо до уваги.

• Після звільнення колишні цивільні полонені потрапляють до медичних закладів і перебувають там переважно 21 день.
• За цей час, окрім медогляду і лікування, вони повинні відновити паспорт, зустрітися з представниками низки державних органів, юристами, громадськими та волонтерськими організаціями, які оцінюють потреби і надають допомогу.
• А також зорієнтуватися, як жити далі, де і як вирішувати нагальні питання, що виникли через незаконне позбавлення волі.

«Людям після полону потрібні зуби»

За 21 день у лікарні звільнені цивільні проходять загальні обстеження, здають аналізи отримують консультації. Якщо є необхідність термінової операції – її теж роблять. Далі, вже через сімейного лікаря, їх повинні спрямувати на профільне лікування чи встановлення інвалідності, запропонувати психологічну реабілітацію або за медичним профілем, наприклад, у санаторії.

Великий обмін цивільних підсвітив медичну проблему: 80% звільнених, яких опитали у МІПЛ, потребували стоматологічного лікування, 77% – протезування зубів.

Така допомога для цивільних не була передбачена, на відміну від медичного пакету для військових. І проблему почали частково вирішувати в «ручному режимі».

Юрій Шаповалов у перші хвилини після повернення з полону в серпні 2025 року

«Мені там зробили стоматологічну доволі серйозну операцію – на щелепі видалили кісту. Це така дороговартісна операція, що потребує серйозної лікарської кваліфікації», – розповідає Юрій Шаповалов. Він повернувся до України під час того великого обміну.

«Це питання, що людям потрібні зуби, потрапило на якісь високі наради, і тоді там хтось спустив до низу рішення, що треба щось зробити, от зараз зробити. Не завжди, а зараз з цими 5-20 людьми, які критично потребують зубів», – розповідає керівниця департаменту документування МІПЛ Анастасія Пантелєєва.

А ось Віра Бірюк та Валерій Матюшенко лікували зуби за рахунок благодійних фондів. Вони звільнилися раніше.

Держава цього лікування тоді ніяк не забезпечувала, а вартість його була надто високою.

«Я коли лежав у лікарні перші 2 тижні, там приватна стоматологія нарахувала понад 100 тисяч на протезування. Я почав шукати варіанти. Потім знайшлася жінка, яка сама з Донецька, і мала невеликий благодійний фонд у Франції, вона сама на мене вийшла. Наразі ми займаємося вже рік лікуванням, протезуванням. Ми все ще не закінчили, це все в процесі», – розповідає Валерій Матюшенко.

Чи надаватимуть цьому питанню увагу при наступних звільненнях, наразі невідомо. Але стоматологічне лікування і протезування потрібно включити в державний пакет необхідної медичної допомоги для цивільних, вважають колишні бранці.

Де жити після полону?

Відсутність житла – основна потреба, на якій наголошує більшість звільнених бранців.

85% опитаних розповіли Медійній ініціативі за права людини, що не мають де жити після полону.

Житло Юрія Шаповалова залишилося у Донецьку. Жодних родичів на вільній території України у нього немає. Спочатку він жив в орендованому житлі, яке обіцяли на 3 місяці, але дали на один.

«Офіс омбудсмена знайшов благодійний фонд, який на місяць нам проспонсорував оренду житла. Цей місяць закінчився, договір з цим фондом теж», – розповідає Юрій Шаповалов.

Далі була пропозиції переїхати в модульне містечко в Ірпінь чи в Бучу. Але Юрій Шаповалов оселився в колеги, який свого часу переїхав з Донецька на Київщину.

Згодом колишній бранець за допомогою громадської організації знайшов можливість переїхати у «Містечко Хансена» – це мережа житлових комплексів на Київщині, створених американським бізнесменом-меценатом Деллом Лоєм Хансеном. І тепер Шаповалов живе там.

Житло Віри Бірюк залишилося в окупованому селищі на Луганщині.

Двоє її неповнолітніх дітей виїхали з окупації і проживали із сестрою і мамою Віри Бірюк, які орендували кімнату в гуртожитку.

Віра Бірюк на мітинку на підтримку бранок Кремля у червні 2025 року

Після звільнення соціальна служба тимчасово поселила Віру у центрі соціальної допомоги постраждалим від насильства. Однак для проживання там кожні три місяці потрібні були листи підтримки – звернення від соціальної служби та громадських організацій до департаменту, який дозволяє подовжити проживання жінки в цьому центрі.

«В центрі надали постіль, рушник, подушку, ковдру, комплект посуду. До центра питань немає… Але є бюрократія, що вони не можуть мене самостійно продовжити. Я повинна кожні три місяці проходити цей цикл по знаходженню листів, хто попросить за мене, щоб вони надали запит на департамент, який їх курує, і щоб департамент дозволив моє подальше перебування тут ще на 90 днів», – розповідає Віра Бірюк.

Така невпевненість, що тривалий час буде дах над головою, не дозволяє рухатися далі та планувати життя, констатує жінка – їхати кудись на тривалу реабілітацію, шукати роботу.

Доки готувався цей матеріал, Луганська ОВА запропонувала Вірі Бірюк та іншим звільненим з полону жителям Луганщини на зекономлені бюджетні кошти майже повністю оплатити кредит на купівлю вторинного житла. А жінка тимчасово також переїхала жити у «Містечко Хансена» і забрала туди родину.

Дружина Валерія Матюшенка, що виїхала з Донеччини у Київ, ще під час ув’язнення чоловіка поселилася у «Містечку Хансена». Тож після звільнення Валерію було де жити – також у наданому меценатом житлі.

Держава гарантує звільненим бранцям право на тимчасове житло. Але чіткого механізму забезпечення таким житлом немає. Його повинні виділяти органи місцевої влади із фондів для тимчасового проживання. І тут – як кому пощастить.

Окремого соціального житла для колишніх бранців не існує. Вони фактично стають ВПО. І стикаються з тими ж проблемами, що й інші цивільні, які переміщуються вглиб країни через війну.

«Оскільки в нас не вирішена проблема житла для ВПО, то і для бранців так само вона не вирішена. І якби вона була вирішена для ВПО, вони би могли на таких самих правах претендувати на це житло. Зараз це вирішується фактично ситуативно», – пояснює Анастасія Пантелєєва з МІПЛ.

За її словами, більшість звільнених цивільних, що не мають житла, осідають на Київщині. Тобто в регіоні, куди потрапляють після звільнення. Якоїсь інституції, яка б розробила рішення, для розселення звільнених немає.

На практиці колишні цивільні бранці шукають житло усіма можливими способами на максимально довший термін. І покладаються в цьому переважно на недержавні ініціативи – меценатську і волонтерську допомогу.

Держава має зробити отримання житла для людей, що були незаконно ув’язнені більш реалістичним. І виділити їх в окрему категорію, кажуть і колишні бранці, і правозахисники. Адже вони опиняються в ситуації подвійної вразливості – одночасно є і ВПО, і людьми, що пережили незаконне позбавлення волі.

Як довести тепер, що ти – лікар?

Немає проблем із відновленням паспортів – внутрішній та закордонний відновлюють у стислі терміни, розповідають колишні бранці. Заяви на відновлення інколи пишуть навіть організовано під час перебування на реабілітації. А от з іншими документами переважно виникають проблеми. Часто важливі документи звільнених за обмінами людей залишаються в окупації. І відновити їх складно.

Юрій Шаповалов – лікар з 30-річним стажем, але його диплом про вищу медичну освіту залишився у Донецьку. Без нього неможливо влаштуватись на роботу за фахом чи піти на курси для відновлення кваліфікації. А отже, і в подальшому заробляти на життя своєю професією. Навчальний заклад, де навчався лікар, двічі релокувався і тепер осів у Кропивницькому. Але архівів з Донецька не вивіз. Тому там кілька місяців «в ручному режимі» шукали спосіб, як підтвердити освіту і втрачений диплом без довгого шляху через суд.

«Диплом відновили в медуніверситеті без суду. Але, щоб МОЗ дозволило практику, необхідно ще мати свідоцтво про інтернатуру та відомості про лікарський стаж», – пояснює Юрій Шаповалов.

Тепер він шукає шлях, як відновлювати документи далі.

За віком Юрій Шаповалов вже має право на пенсію. Але трудова книжка теж відсутня. З 2001 страховий стаж самостійно обліковують в Пенсійному фонді. А ось те, що працював й раніше – треба доводити.

«Це ще складніша процедура, ніж відновлення диплому. Як мені пояснили працівники Пенсійного фонду, це я з кожного місця роботи, де я був, маю надати двох свідків, у яких є трудові книжки, щоб вони засвідчили, що я таки працював. Тому в Пенсійному фонді прийняли мою заяву про призначення пенсії і одразу ж відмовили мені в призначенні пенсії. Бо офіційно зареєстрованого цього страхового стажу немає», – пояснює він.

Страхові внески у ПФУ за час перебування в полоні зобов’язалася виплатити держава. Відповідний закон почав діяти з січня 2026 року.

Поки, замість пенсії, Юрію Шаповалову призначили соціальну допомогу, яка становить 2361 грн.

Валерій Матюшенко зустрічається з близькими після звільнення 28 червня 2024 року

Трудової книжки немає і у Валерія Матюшенка. Він не зміг оформити пенсію за віком і по інвалідності, яку йому встановили після катувань в полоні.

«Ці 7 років (його перебування в полоні – ред.), вони повинні додатись до стажу. У Пенсійному фонді кажуть, що можуть додатись лише в тому випадку, якщо у тебе є мінімальні 15 років стажу. А я його довести не можу, бо жодних паперів у мене з цього приводу немає на руках», – розповідає він.

Пенсійний фонд наразі відмовив Матюшенку і в соціальній допомозі. При чому одразу навіть не зміг пояснити причину відмови.

«Протягли три місяці, поки я ледве-ледве дізнався, чому. Тому що, кажуть: «Ви ще підприємцем вважаєтеся» (ФОПом – ред.). Так я про це з подивом дізнався. Я думав, що вже все закрили. Бо з 2014 року це могло просто автоматично зникнути», – пояснює він.

Зараз Валерій Матюшенко закрив ФОП і знову подав до Пенсійного фонду документи.

«Ми об'єктивно не готувалися до війни, це перше. І друге, не було такого розвиненої цифрової обробки інформації на державному рівні. Мабуть, це впирається в закони. Закони не підлаштовані під те, щоб швидко людину поновити в трудовому стажі, якщо вона нічого не має», – каже Анастасія Пантелєєва.

«Нарешті я вдома»: емоції та перші кадри повернення цивільних з російського полону (відео)

Також Валерій Матюшенко планував з'їздити за кордон. І пішов у ТЦК за відтермінуванням та поновленням військового квитка. Але поїздку довелося відкласти.

«Мене спитали: «Де ваш військовий квиток?». Сказали, треба буде штраф заплатити 17 тисяч. А я кажу: ось довідка, я був там-то. Мені відповідають, що це через суд доведеться доводити. Потім сказали, зачекайте пів року. Вам виповниться 60, і можете їхати вже спокійно, куди хочете», – розповідає він.

Не з першого разу вдалось поновити і водійське посвідчення, каже Валерій Матюшенко.

Пенсійний фонд, як і інші установи по всій країні, раніше не зустрічалися з проблемами, які виникають у звільнених з полону цивільних, і не знають, як діяти, зазначає Анастасія Пантелєєва. Колишні бранці наче невидимі для них. На її думку, потрібні роз'яснення для різних установ і їхніх працівників, що робити і як шукати рішення для допомоги в таких нестандартних випадках.

«Це і в державну політику впирається. Ну немає у нас підтримки такої для цих людей. Це виходить, що працівник, наприклад, Пенсійного фонду має вивчити законодавство ще й так, як його можна на користь цієї людини застосувати. Так не відбувається. Це має йти ніби зверху. Бути створена якась інституція, мабуть, яка залучить всі профільні організації і пояснить їм», – каже Анастасія Пантелєєва.

З боргами і у пошуках юридичного супроводу

Несподіванкою для Валерія Матюшенка стало не лише те, що він досі рахувався підприємцем, а й борги перед податковою, які тягнуться з часів його арешту на окупованій Донеччині.

«Виявляється, мені ще з 2017 року, це коли мене заарештували, почали нараховувати штрафи. Ось зараз нарахували 30 із чимось тисяч штрафів. Тепер треба розбиратися з податковою, як бути із цим штрафом», – розповідає він.

Такі випадки, коли після звільнення цивільні залишаються з боргами, іншими невиконаними зобов'язаннями, невиплаченими аліментами тощо, трапляються, але всі вони дуже індивідуальні, каже Анастасія Пантелєєва. Також треба зважати на те, що бранці, які довгий час були в ув'язненні, не знайомі з різноманітними змінами, які відбулися в державі, не можуть зорієнтуватися щодо документів, не завжди знають, куди звертатися і з якими клопотаннями. Потребують юридичної допомоги у зверненнях до суду.

Шукає юридичної допомоги у вирішенні своїх проблем з документами і Юрій Шаповалов.

«Я спілкувався з представниками різних громадських організацій, які навколо звільнених з полону проводять свою діяльність. Вони обіцяють мені юридичний супровід. Я більше звертався щодо відновлення диплома, але я думаю, що може стане питання і про трудовий стаж також», – каже він.

В опитуванні МІПЛ, 77% людей заявили про потребу в юридичній підтримці.

Держава надає безоплатну правничу допомогу через центри з надання безоплатної правничої допомоги та частково відшкодовує кошти на неї.

Але на практиці ніхто не зводить звільнених бранців з правниками. Якщо обмін великий, то буває, що правники відвідують звільнених. Однак часто ті самі шукають юридичної допомоги через різноманітні ГО та волонтерські організації.

«Ніхто не супроводжує. В цій лікарні (куди привозять звільнених – ред.) з'являються представники безкоштовної правової допомоги і роздають флаєри, де написані адреси і такі-то номери телефонів. Ми вас проконсультуємо. Фактично, так, вони можуть проконсультувати і консультують, але треба розділяти питання, з якими можна звернутися до них», – каже Анастасія Пантелєєва.

Усі звільнені мають набути статусу потерпілого і бути опитаними слідчим.

Бажано, щоб це відбулося у перші дні після звільнення із полону, каже правозахисниця. Але часто свого слідчого в кримінальному провадженні знайти складно, або справу могли відкривати на території, яка зараз, наприклад, окупована чи в зоні бойових дій. Потім кудись передати. Для пошуку потрібен адвокат.

«А адвокат – це або дорого, або це правозахисні організації, як наша. Ми надаємо людині адвоката, і він робить запити в усі інституції, які теоретично можуть розслідувати цю справу. І одна інституція підтверджує – така-то справа, такий-то слідчий. Вже ми тепер можемо клопотати про допит і надання статусу потерпілого», – пояснює Анастасія Пантелєєва.

Дуже важливою є й судова медична експертиза, адвокат клопоче про те, щоб людину обстежили на предмет завдання шкоди її здоров'ю через незаконне ув'язнення. Якщо адвокат є, то все це буде зроблено вчасно, переконує правозахисниця.

Повноцінний юридичний супровід кожного бранця вкрай необхідний від першого дня повернення, наголошують звільнені з полону.

Відмовляли в роботі: «Де ти була з 2022 року?»

На момент затримання в окупації Віра Бірюк була у декретній відпустці і не працювала. Після звільнення жінка стала на облік в центр зайнятості. Пройшла перенавчання на майстра манікюру, має диплом квітникаря-флориста.

«Запропонували мені роботу прибиральницею, 12-годинний робочий день за 8 тисяч гривень в Києві. Це була єдина, між іншим, пропозиція по моєму працевлаштуванню. Я стояла на обліку з початку березня і до 25 липня», – розповідає вона.

Жінка намагалася шукати роботу самостійно, але пропозиції були без сталого гарантованого заробітку або – відмова.

«Дуже часто, проходячи співбесіду, я отримувала відмову, тому що починались питання: «Де ти була з 2022 року? Що ти робила весь цей час?». Не дуже нас полонених хочуть брати на роботу. В нашій країні простіше нас не помічати. Люди не знають, як з нами спілкуватись, нас бояться. Ми самі боїмося людей. Простіше просто відмовити, чим потім розбиратись зі мною», – пояснює Віра Бірюк.

Під час пошуку роботи прийшло розуміння, каже жінка, що важко перебувати серед людей. І потрібно більше часу на адаптацію та психологічне відновлення.

Зараз Віра Бірюк співпрацює з ГО «Нумо, сестри!» – спільноті підтримки жінок, які пройшли через російський полон. Але це робота скоріше волонтерська.

Валерій Матюшенко теж намагається влаштуватись на роботу, але коли роботодавці дізнаються його вік – відмовляють.

«Хочу потаксувати. Я вже поговорив з хлопцями – дають машину, і ти таксуєш. Нехай це 50 на 50, але якось треба вже пристосовуватися до цієї справи, бо інакше я не бачу, як. А по роботі не хотілося б йти вантажником. З моїм хребтом, ребрами і попереком я не можу так працювати. А двірником – не проживеш за ці гроші. Працевлаштування – це дуже така тема злободенна», – пояснює він.

У багатьох колишніх бранців, розповідає Валерій Матюшенко, роботи немає. Хтось із звільнених ще у 2019 живе в Європі, кличуть до себе.

«У мене товариш, який в «Ізоляції» (катівня у Донецьку – ред.) теж був, він живе у Бельгії, каже, приїжджай, що ти там сидиш без роботи, може, щось придумаємо тут», – розповідає чоловік.

А Юрій Шаповалов наразі не покидає надії відновити свій фах у медицині і повернутися до роботи лікарем.

Держава гарантує звільненим цивільним збереження місця роботи, посади, відпустку, підтримку шляхом перепідготовки, спеціалізації, підвищення кваліфікації. І пропонує шлях через соціальні служби для тих, хто хоче знайти роботу, змінити фах чи підвищити кваліфікацію.

Співрозмовники Донбас Реалії кажуть, що прагнуть якнайшвидше відновитися, знайти роботу і бути незалежними. Але на практиці потребують більшої допомоги з працевлаштуванням і відновленням документів, які дають можливість знайти роботу.

«Держава має бачити в цих людях перш за все ресурс для себе. А для того, щоб це був ресурс, це має бути здорова людина з документами і житлом, це як мінімум, ніхто без житла, без документів не зможе влаштуватись на роботу. Тому це така зв'язка, яка має стати державною політикою», – пояснює Анастасія Пантелєєва.

Як це змінити?

Всі троє опитаних Донбас Реалії колишніх бранців кажуть, що після звільнення їм не вистачало представника держави – людини, яка буде їх тривалий час супроводжувати, знатиме конкретні потреби конкретного бранця, до якої можна поставити усі важливі питання, і вона надасть алгоритм дій, «підтягне» потрібних фахівців, з'ясує важливі моменти.

Юрій Шаповалов пригадує, що під час великого обміну цивільних не знайшлося навіть одного супроводжуючого на всіх.

«Координувати всі питання доручили тим лікарям, у яких в палаті ми перебували. Це, може, не зовсім вірно. Ми були в цій лікарні, в відділенні вузькоспеціалізованої хірургії, де працюють кваліфіковані лікарі. Ніхто не звільнив їх від роботи, якою вони займалися. Вони вели себе коректно, але відчувалося, що ми їм як додаткове навантаження. Їм доручили ще і супроводжувати процес відновлення наших документів», – розповідає він.

Держава гарантує допомогу і підтримку звільненим цивільним, але розпорошує завдання із підтримки серед багатьох інституцій і державних органів. У ній задіяні Міністерство соціальної політики, сімʼї та єдності, Міністерство розвитку громад та територій, Секретаріат уповноваженого ВРУ з прав людини, обласні та місцеві військові адміністрації, органи місцевого самоврядування, органи виконавчої влади та інші.

Закон прописаний так, каже Анастасія Пантелєєва, що в ньому перераховано багато різних інституцій, які дотичні до звільнених. Навіть є дорожня карта, де перераховані гарантії і як їх отримати. Разом з тим чіткого алгоритму для супроводу колишніх цивільних бранців нема. Адже немає однієї інституції, яка б за це відповідала.

«Ну, як вони алгоритм пропишуть, як немає одного відповідального? Плюс цей алгоритм змінюється, від реалій. Інституції ж однієї немає», – пояснює Анастасія Пантелєєва

Така інституція могла би стати єдиним центром ухвалення рішень і могла б покривати потреби людей швидше і якісніше. Саме за створення такої інституції виступають правозахисники, каже Анастасія Пантелєєва. Ця інституція і могла би мати і функцію представника держави. Наприклад, однієї особи на кількох звільнених. А в ідеалі на одного.

«Могли б контактувати по кожній особі зі звільнених і швидше їх спрямовувати – ви можете тільки через суд, ви маєте туди піти, тут ми вам допоможемо так, а тут винятково допоможемо. Але інституції немає, люди ходять, ходять, туди, туди, туди. І кожен їм щось своє говорить. А фактично ніхто не відповідальний конкретно», – роз'яснює правозахисниця.

Ця ж інституція могла би і створити роз'яснення для всіх установ, куди звертаються звільнені бранці, щоб полегшити контакт і швидко вирішувати складні питання.

«Великі обміни дають нам і радість, і привід задуматись, і я реально вже бачу, як держава задумується. Це дуже видно, тому що постійно приходять запрошення на нашу організацію, на колег, яких ми бачимо. Офіс омбудсмена активно запитує: як ви вважаєте, що ви бачите? Поділіться», – каже Анастасія Пантелєєва.

Зі слів правозахисниці, від обміну до обміну держава все ж вчиться, набуває досвіду і поступово вдосконалює свою роботу зі звільненими цивільними.

ОСТАННІЙ ВИПУСК РАДІО ДОНБАС РЕАЛІЇ:

Поділіться з нами своїм відгуком про статтю: на пошту Donbas_Radio@rferl.org, у фейсбук, телеграм або вайбер за номером +380951519505. Якщо ви живете на окупованій території – пропонуйте теми, діліться міркуваннями через анонімну форму donbass.realii.info. Донбас Реалії працюють для аудиторії по обидва боки лінії фронту.