Аліса Тритяченко
«Вірменія перебувала в блокаді, не було газу, хліб і їжа були за талонами, був голод. Дуже важко було, але ми це витримали. Якщо така невелика країна змогла вистояти, то й наша велика країна теж витримає», – розповідає Азат Азатян.
Чоловік тричі змушений був покидати рідний дім через війну – спочатку у Вірменії, а потім двічі в Україні. Після початку повномасштабного вторгнення він евакуйовував людей з окупації і доставляв гуманітарну допомогу – за це потрапив у полон, де пробув 43 дні.
Нині Азат живе у Запоріжжі. Разом із дружиною він створив громадську організацію «Гарне місце», яка відкрила центр для реабілітації цивільних полонених і понад 20 просторів у різних регіонах країни для підтримки ВПО, військових та людей, які через війну втратили роботу. Серед проєктів – і школа для дітей-переселенців, що працює офлайн під час повітряних тривог і розташована за два десятки кілометрів від фронту. Своєю історію Азат поділився з проєктом Радіо Свобода «Ти як?».
«Україна – друга домівка»
Азат Азатян народився в Єревані. У 1988 році там стався землетрус, а також почалася війна з Азербайджаном у Нагірному Карабаху. Через складні умови життя його родина переїхала в Україну.
«Було дуже важко: світла не було, іноді його давали по 20 хвилин, іноді – по дві години на добу. Вірменія перебувала в блокаді, не було газу, хліб і їжа були за талонами, був голод. Були генератори, але вони були не такі поширені, як зараз в Україні. Дуже важко було, але ми це витримали. Якщо така невелика країна, як Вірменія, змогла вистояти, то й наша велика країна теж витримає».
Не був згоден з режимом, що прийшов
Новим домом для родини став Торез на Донеччині – там у батька Азата був бізнес. Вони прожили в місті понад 20 років, але 2014 року його окупували російські гібридні сили.
«Я виїхав із Донецької області, бо не був згоден з тим режимом, що прийшов. А я не міг нічого змінити. Відтоді займаюся капеланським служінням: часто їздив на фронт, допомагав і цивільним, і військовим».
За словами Азата, тоді виїжджати було складно, але ще складніше стало під час повномасштабного вторгнення. У 2022-му родині довелося залишити придбаний дім і Бердянськ через російську окупацію. Нині вони мешкають у Запоріжжі.
«Дух зламати неможливо»
У серпні 2025 року Азат заснував спеціалізований центр для реабілітації цивільних полонених «Шлях вільних». Чоловік каже: державні ресурси переважно зосереджені на підтримці військовослужбовців та ветеранів. І знає про це з власного досвіду – у 2022-му Азат був у полоні.
Азат евакуйовував людей з Маріуполя, Бердянська і доставляв гуманітарну допомогу – загалом вивіз із окупації близько 1200 осіб. І за це, розповідає, у полоні провів 43 дні.
Запроторювали до підвалів і катівень, де тримали та ламали морально
«Більшість цивільних, які потрапили в полон, – це люди з проукраїнською позицією: волонтери, громадські діячі, які намагалися підтримувати моральний дух людей, щоб вони не здавалися й чекали на Україну.
Російським військовим це не до вподоби, тому таких людей запроторювали до підвалів і катівень, де тримали та ламали морально, психологічно, намагаючись змусити їх відмовитися від своєї позиції. Так, фізично ламали людей, але дух українця зламати неможливо».
За словами чоловіка, полон залишає важке психологічне навантаження, зокрема через фізичне й сексуальне насильство, з яким стикалися як чоловіки, так і жінки. Мета реабілітації, наголошує Азат, – не змусити забути пережите, а дати людині поштовх рухатися далі.
Станом на кінець 2025 року Організація Об'єднаних Націй (ООН) продовжує документувати масові та систематичні випадки катувань в Україні, переважно з боку російських окупаційних сил. Основні дані базуються на звітах Моніторингової місії ООН з прав людини в Україні (ММПЛУ) та Незалежної міжнародної комісії з розслідування порушень в Україні. У жовтні 2024 року Комісія ООН заявила, що катування українських цивільних та військовополонених російською владою є настільки поширеними, що мають ознаки координованої державної політики і розцінюються як злочини проти людяності. Понад 95% опитаних українських військовополонених, які повернулися з російського полону, повідомили про систематичні катування та жорстоке поводження. У 2025 році звільнені полонені продовжують повідомляти про побиття, удари струмом, сексуальне насильство та імітацію страт.
В Офісі генпрокурора України кажуть, що випадки сексуального насильства щодо військових у полоні та цивільних утримуванців ведуться окремо і не розголошуються до завершення воєнного стану. А от щодо злочинів, вчинених стосовно цивільних під час окупації, зауважила LB.ua начальниця управління розслідування злочинів, пов’язаних із сексуальним насильством під час конфлікту (СНПК) в Офісі генерального прокурора України Анна Сосонська, станом на 1 липня 2025 року, зафіксували 368 фактів сексуального насильства, пов'язаного з конфліктом: з них 136 фактів стосуються чоловіків, 232 – жінок. І 19 – це неповнолітні».
Державна дума Росії денонсувала Європейську конвенцію проти тортур. Перед цим президент Росії Володимир Путін вніс до Держдуми відповідний законопроєкт.
«Ми займаємося не фізичною реабілітацією, а відновленням ментального здоров’я. Російські військові намагалася ламати людей психологічно, подавити нашу волю, принизити й знищити як людину, як особистість.
Ми ж намагаємося допомогти цим людям відновитися, стати на ноги й повернутися до повноцінного життя, щоб людина не просто почала жити, а змогла самореалізуватися: відкрити власний бізнес, знайти роботу, відновити здоров’я та стосунки з родиною – з дітьми, дружиною або чоловіком».
«Кожна людина – це не просто історія»
Разом із дружиною Азат також відкрив простори «Гарне місце», яких нині вже 21 у Запорізькій, Київській, Рівненській, Львівській та Закарпатській областях. Організація надає підтримку в різних напрямах – від освітніх просторів для дітей до допомоги військовим, внутрішньо переміщеним особам і тим, хто втратив роботу. У центрах можна отримати одяг, взуття, їжу та предмети першої необхідності.
Усі простори працюють безоплатно, а команда «Гарного місця» майже повністю складається з переселенців. Одним із них є Сергій – ветеран та батько п’ятьох дітей.
«Коли ми тільки починали з дружиною, першим волонтером, який до нас долучився, став Сергій зі своєю родиною. Він був у війську, збив два літаки й гелікоптер, але отримав поранення. Через це його «списали», та він на цьому не зупинився й допомагає іншим людям. Кожна така людина – це не просто історія, це цілий блокбастер. І я думаю, що в кожному цьому блокбастері вони – переможці».
Найважчим у реалізації проєкту він називає постійну потребу підтримувати життєдіяльність центрів в умовах постійних обстрілів та відключень світла, щоб кожен відвідувач міг почуватися у безпеці.
Хочемо, щоб люди тут відчували безпеку, тепло
«Наші центри постійно потрібно тримати в тонусі, щоб люди, які приходять по допомогу, і діти, які тут навчаються, відчували безпеку, тепло. Це ми трохи перейняли в наших партнерів з Нідерландів. Ми там були й бачили, як облаштовані школи.
Вирішили, що можемо теж таке зробити навіть у Запоріжжі, за 20 кілометрів від фронту. Ми вкладаємо в дітей майбутнє, щоб вони були розумними, досягали висот і були українцями не лише за паспортом, а й за покликом серця – справжніми, вільними українцями».
«Гармонія в «Гарному місці»
У 2024 році громадська організація «Гарне місце» разом із Бердянською міською військовою адміністрацією відкрили у Запоріжжі простір для релокованої бердянської гімназії «Гармонія». Азат зазначає, що це перша в Україні схожа співпраця, яка дозволила відкрити школу для щоденного офлайн-навчання.
Наразі в закладі навчається 150 учнів із окупованих населених пунктів, але більшість – із Бердянського району. Це – молодша та середня школа, з першого по дев’ятий клас. У майбутньому планують відкрити ще й ліцей.
«Ми разом – це тандем. У нас гармонія, розумієте? У нас назва така символічна вийшла. От абсолютно ніхто не думав, що так буде. Але гармонія в «Гарному місці», а гарне місце в «Гармонії».
Молодша школа розміщена у підвальному приміщенні, тому навчання там не переривається навіть під час повітряної тривоги. Поряд, на другому поверсі, 19 січня відкрили простір для середньої школи – на цій локації журналісти Радіо Свобода побували першими.
У кожному класі на обох поверхах встановили інтерактивні дошки. Для забезпечення безперебійної роботи під час відключень світла використовують зарядні станції та генератор. Також є зони харчування та гарячі обіди: учні середньої школи можуть скористатися мікрохвильовкою або зробити собі чай. Для дітей завжди доступні питна вода, свіжоспечена випічка та печиво.
Цьогоріч Азат планує розширювати центри «Гарного місця» і хоче відкрити спеціалізований реабілітаційний центр для сімей, що постраждали внаслідок війни.
«Україна для мене стала другою домівкою, моєю другою батьківщиною, і я її дуже люблю. Я не можу відокремити себе від України, навіть маючи змогу виїхати і жити за кордоном. Я відчуваю потребу, що маю бути тут і допомагати своїм співгромадянам, своїм людям і мешканцям не лише Запорізького регіону, а й всієї України».
Станом на середину грудня 2025 року в Україні офіційно зареєстровані 4,62 мільйона внутрішньо переміщених осіб, повідомило Міністерство соціальної політики, сім'ї та єдності на запит видання «Апостроф». Найбільше переселенців проживає в Харківській, Донецькій та Дніпропетровській областях, а також у столиці України Києві.
Форум