Декілька десятків тисяч дітей-переселенців, імовірно, не відвідують львівські школи через булінг на мовному ґрунті – про це написали телеграм-канали. Вони посилалися на інтерв’ю освітньої експертки Іванни Коберник. У ньому Коберник зазначила, що частина дітей з числа ВПО продовжує навчатися дистанційно. І однією з причин невідвідування шкіл може бути дискримінація через мову в тих закладах освіти, де адміністрація не реагує на такі випадки.
У департаменті освіти та культури Львівської міської ради інформацію про те, що 50 тисяч школярів ВПО не відвідують заклади освіти, спростували. Там наголосили, що конфлікти трапляються, але робити з поодиноких випадків «масове явище» не можна.
Проєкт Радіо Свобода «Ти як?» зібрав усе, що відомо про ситуацію.
Що передувало дискусії?
Під час обговорення питання щодо поширення булінгу та дискримінації в українських школах в інтерв’ю «Громадському радіо», оприлюдненому 2 березня, співзасновниця громадської організації «Смарт освіта» та ексрадниця міністрів освіти і науки України Іванна Коберник розповіла про сценарії, з чим могли стикатися діти-переселенці.
Підземна школа у Запорізькій області
«Свій – чужий» у дитячому віці – все ще поширена історіяІванна Коберник
«Тому що «свій – чужий» у дитячому віці – все ще поширена історія. Знову ж таки, в тому випадку, якщо в школі немає певної політики і не створена атмосфера, що директор відреагує чи вчитель відреагує, чи всі знають, що робити, якщо це станеться.
Є сценарій, на жаль, і мовний також. Не можна цього замовчувати. Є ситуації на заході країни, от нещодавно була інформація по Львову, по місту, а я нагадаю, що у Львові сильні школи і є вільні місця. Я, на жаль, зараз боюся помилитися в цифрах, але в порядку, думаю, не помилюся, що є близько 50 тисяч дітей шкільного віку, але, умовно, менш ніж десять з них ходять до школи. Інші залишаються навчатися у власних школах онлайн, хоча живуть у відносно безпечному Львові».
За її словами, є багато причин здобуття дистанційної освіти, зокрема й те, що діти продовжують навчатися у сильних школах Маріуполя, Запоріжжя чи Харкова.
Підземна школа у Запорізькій області
«Друге – це мова. Діти стикаються з певною нетерпимістю, насмішками, образами. На жаль, треба визнати, що мова – це складно. Якщо ти все життя говорив іншою і ти потрапив в новий колектив, ти не можеш по тумблеру переключитися. І це – не дорослі, діти. Ти не можеш пожартувати, ти не розумієш жартів, ти не можеш швидко сказати, ти не можеш бути першим, хто підняв руку, щоб відповісти, і діти закриваються.
Тобто там є такі «гетто» маріупольських чи харківських шкіл, вони зустрічаються, батьки створюють їм можливості, щоб діти навчалися дистанційно, вони не спілкуються і не шукають себе в цьому новому середовищі».
Що кажуть батьки?
Переселенка Валентина Пономаренко у соцмережах зазначила, що не вірить у масовий булінг через мову у львівських школах і навела приклад свого сина.
«Так, говорив не літературною українською, а суржиком, як у нас на Сумщині. Та це не стало завадою ні у навчанні, ні у спілкуванні. Він не був один, поряд були вчителі, тренер, нові друзі, однокласники. Як сказала класна керівниця: «Проблем немає, він наче тут і був».
Підручник з географії на тлі руїн школи після удару російської армії, Харків, 2022 рік
Вікторія Самойлова з Миколаївщини зазначила, що її діти вже п’ять років навчаються у Львові, оскільки їхню школа вдома зруйнували.
Проблема не в дітях, а в дорослихВікторія Самойлова
«Цькування було – називали «м*скальками», навіть ходили до психолога. Але вважаю, що проблема не в дітях, а в дорослих. Зараз ходять до школи імені Стуса (ліцей міжнародних відносин імені Василя Стуса – ред.), добре спілкуються з однокласниками, прекрасний керівник, жодного випадку цькування не було».
Родина Слави Скідана з Токмака переїхала до Львова у 2022 році. За словами чоловіка, діти одразу пішли до місцевої школи.
«Старший уже вступив до університету. Молодший ще вчиться у школі. За ці роки ні разу не чув від них скарг на цькування за мову. Поступово за роки діти перейшли на спілкування українською мовою. Не розумію, навіщо знову порушувати тему мови та маніпулювати цифрами».
Школа в місті Чугуєві після російського обстрілу, Харківщина, 25 липня 2022 року
Реакція посадовців
Директор департаменту освіти та культури Львівської міської ради Андрій Закалюк на своїй сторінці у Facebook заявив, що інформація про «50 тисяч дітей переселенців, які не ходять до шкіл через цькування» – неправда.
«Факти, які легко перевірити: у школах і садках Львова – понад 4600 дітей зі статусом ВПО. Загалом у місті – близько 12 тисяч дітей-переселенців (включно з малюками та студентами до 18 років). Де тут «50 тисяч»? У чиїй уяві вони існують? До слова, у Львові загалом 87 тисяч учнів. Так, конфлікти бувають. Але робити з поодиноких випадків «масове явище» – це або повна відірваність від реальності, або свідома спроба її спотворити».
За його словами, діти не відвідують школи з інших причин.
Не можуть цькувати в школі тих, хто туди жодного дня не ходивАндрій Закалюк
«Хтось залишається на дистанційному навчанні у своїх школах, щоб не втрачати зв’язок із домом. Комусь потрібен час на психологічну адаптацію. І це нормальні процеси в умовах війни. Ненормально – вигадувати історії про «системне цькування». Бо давайте чесно: не можуть цькувати в школі тих, хто туди жодного дня не ходив.
І окремо – про «тумблер» мови. На п’ятому році повномасштабної війни розповідати про якесь «перемикання кнопки» – це не просто невігластво. Це зневага до реальності, в якій живе країна».
Учні четвертого класу під час уроку української мови у загальноосвітній школі №4, Вишневе, Київська область, 4 жовтня 2017 року
Чому будь-яка дитина в Україні має взагалі мати якісь проблеми з використанням української мови?Наталія Піпа
У коментарі до допису Закалюка народна депутатка, секретарка комітету Верховної Ради з питань освіти, науки та інновацій Наталія Піпа написала, що проблема є загальноукраїнською.
«У Житомирській області не ходять 16 тисяч дітей ВПО. Це теж через мову? В кожній області є такі діти, і це жахливо. Дала звернення на дані по кожній області.
Тому це висловлювання (що діти-ВПО не відвідують школи через мовне питання – ред.) – некоректне. А якщо говорити простіше – нісенітниця. Хоча насправді, а чому будь-яка дитина в Україні має взагалі мати якісь проблеми з використанням української мови? Дитина – громадянин чи громадянка України».
Діти під час евакуації із захопленого російськими військами міста Куп’янська на Харківщині, 30 травня 2022 року
На початку лютого 2026-го Наталія Піпа у своїй колонці виданню «Твоє місто» озвучила, що очне навчання викликає сильний спротив і з боку батьків, вчителів, і навіть дітей.
«Перш за все, варто чесно сказати, основний страх – економічний. Учителі бояться втратити роботу й зарплату. Друга причина спротиву – звичка. Поточна ситуація для багатьох зручна, зокрема й батьків, і саме тому її так активно захищають. Нам не варто говорити про «правильне» чи «неправильне» рішення родин. Часто вибір дистанційного навчання не є про небажання інтегруватися, а про потребу зберегти психологічну стабільність після того, що дитина пережила. Для когось очна школа може бути ресурсом, а для когось джерелом тривоги. І це природна реакція на травматичний досвід.
Сьогодні це питання не лише про відвідування школи як формальний показник. Це питання про безпеку, довіру, соціалізацію та відчуття себе частиною громади. І про те, як побудувати систему, у якій такі діти не просто опиняються у класі, а почуваються у ньому впевнено та безпечно».
Підземна школа у Запорізькій області
Реакція Коберник
Співзасновниця громадської організації «Смарт освіта» Іванна Коберник на своїй сторінці у Facebook повідомила, що її слова телеграм-канали «вирвали» з контексту, хоча й підтвердила, що мовний фактор є однією з причин, чому діти ВПО не завжди йдуть очно у місцеві школи. І уточнила, що посилалася на дані керівника департаменту освіти та науки Львівської ОВА Олега Паски, озвучуючи цифри.
У грудні 2025 року в інтерв’ю «Твоєму місту» Олег Паска повідомив, що на початок року у Львівській області було 50 тисяч учнів із прифронтових міст, які навчалися дистанційно у своїх школах, а вісім тисяч – очно у місцевих школах. За словами посадовця, дітей, які залишаються на дистанційному навчанні, тримає середовище, друзі, вчителі. І додав, що це вибір дітей та батьків, зокрема останнім важко ухвалити рішення, щоб дитина пішла в заклад освіти за місцем проживання. Хоча, каже Паска, «це правильний крок, який допоможе знайти нових друзів, краще вчитися, мати більші можливості».
Коберник також наголосила, що проблема тривалого дистанційного навчання є гострою. За її словами, вчителі шкіл в різних регіонах України повідомляють, що чим пізніше дитина приходить до очної школи, тим більші в неї виявляють освітні прогалини і втрати.
Під час уроку української мови у загальноосвітній школі №4. Вишневе, Київська область, 4 жовтня 2017 року
«Мова є однією з, але не єдиною і не головною проблемою чи перешкодою інтеграції дітей в громади. Діти і сім’ї вимушених переселенців потребують мовної підтримки: мовних клубів, мовних курсів, окремої уваги педагогів до цього питання.
Українська – єдина державна мова, українізація є незворотною і має такою залишатися. Питання лише в тому – чи ми хочемо допомогти всім українізуватися та інтегруватися в нові громади і чи розуміємо, що лише тиском, без підтримки і допомоги результат нам не сподобається».
Торік у листопаді хвилю обговорення у соціальних мережах підняли оприлюднені Державною службою якості освіти України спільно з Уповноваженим із захисту державної мови результати опитування, проведеного навесні 2025 року. Згідно з ним: 66% учнів київських шкіл спілкуються російською мовою на уроках, 82% – на перервах. Заступник керівника Секретаріату уповноваженого із захисту державної мови Сергій Сиротенко, презентуючи це дослідження, назвав Київ «зросійщеним».