Ще взимку цього року він представляв Україну на Олімпіаді, а влітку – копав яму на тротуарі в чеському місті Брно. Дмитро Шеп’юк, 20-річний український гірськолижник і учасник Олімпіади-2026, після завершення сезону пішов працювати на будівництво в Чехії. Каже, що головна причина – гроші: професійний гірськолижний спорт настільки дорогий, що повністю забезпечувати себе ним він не може.
На Шеп’юка випадково натрапив чеський інфлюенсер Петр Гавлік. Він побачив спортсмена в робочому одязі з лопатою, підійшов до нього з мікрофоном і лише під час розмови дізнався, що перед ним – олімпієць. Відео швидко привернуло увагу в соцмережах і викликало обговорення про те, як Україна забезпечує своїх спортсменів.
В інтерв’ю проєкту Радіо Свобода «Ти як?» Дмитро Шеп’юк розповів, скільки коштує професійний гірськолижний спорт, чому він тренується за кордоном і чому відмовився від пропозицій перейти в інші збірні?
На Олімпіаді-2026 Шеп’юк виступив у всіх чотирьох гірськолижних дисциплінах і посів 32-ге місце в слаломі – це найкращий результат України в історії Олімпіад у цій дисципліні.
– Як ви опинилися на будівництві у Брно?
– У нас після сезону завжди є місяць паузи, відпочинку. Спортсмен робить, що хоче. Хоче – тренується, хоче – відпочиває. Я обрав відпочинок від спорту – роботу, спробувати щось інше. Але головна мета була – заробити грошей. Хоча, це було лише на два тижні, потім мені подзвонили, що можна їхати на збори.
– У чому полягала ваша робота на будівництві?
– Мій батько вже дуже давно займається будівництвом. У нього було замовлення від фірми, яка займається електрикою. Вони сказали: «Потрібні четверо хлопців, укріпити місце для бурової установки». Ми з друзями з Праги зібралися й поїхали в Брно. А оскільки я знаю чеську, був у нашій команді головний – домовлявся, налагоджував процеси й сам руками працював, це була, так би мовити, забава. Після того як мене зняли за роботою, мені написав фізіотерапевт-тренер, сказав, що хоче зі мною співпрацювати, будемо з ним розробляти план тренувань, аналізувати, в чому я гірший, в чому слабший.
– Чому саме Чехія?
– У мене тут тимчасовий захист, я в Чехії з 2019 року. Але я дуже часто їжджу в Україну, у своє рідне місто (у Закарпатській області – ред.). Зараз я готуюся до змагань зі словацькою командою, а виступаю за українську.
Хочу виступати за Україну, щоб наш гірськолижний спорт був на вищому рівні
– Вам пропонували перейти в іншу збірну?
– Так, і в Чехію, і в Словаччину, і в Польщу. Але я відповів: «У жодному разі». Тому що я – патріот своєї країни, хочу виступати за Україну, щоб наш гірськолижний спорт був на вищому рівні. Справді, в чеській збірній є кращі умови, фізіо, масажисти, найкращі тренувальні збори, але я обрав зробити щось більше для українського спорту і буду йти цим шляхом.
Дмитро Шеп’юк під час зимових Олімпійських ігор 2026 року в Борміо, Італія, 16 лютого 2026 року
Про життя та тренування за кордоном
– Як ви прийшли до того, що тренуєтеся зі словацькою командою?
– Я тренувався один сезон із чехами. Батько колись ставив будинок для директора чеського клубу. Вони розговорилися, і батько каже, що в нього син – лижник, а той чоловік відповів, що має клуб. Так вони домовилися, що я поїду на збори. Я не хотів, тоді це для мене було важко, я погано знав англійську й не знав чеської. Але ми поїхали, хоч це і було дуже дорого для нас. Так ми платили два роки, потім я потрапив до збірної, і фінансовий тягар почав з нас спадати.
Потім вони мені сказали: «Дімо, там у Словаччині – гарна команда, формується група старших хлопців, їм потрібні перспективні юніори», і я пішов туди. Відтоді ми співпрацюємо вже три роки. Для них це насамперед кошти. Тому що я плачу за підготовку. Після кожного сезону ми сідаємо з тренером, ставимо мету, і тренер каже, на яку суму розраховувати. Оплачую я це самостійно разом з батьком. Звісно, українська федерація дуже допомагає. Але такі моменти, як дорога, тренер – це ми самі. Також мої досягнення – це хороша реклама для тренера і для клубу, який мене готує.
– Отже, ваш тренер – словак? Чи одразу вийшло порозумітися?
– Перші два тижні було важко, але чеська та «закарпатська» допомагають.
Дмитро Шеп’юк під час зимових Олімпійських ігор 2026 року в Борміо, Італія, 16 лютого 2026 року
Про гроші у спорті
– Ви говорили, що гірськолижний спорт дорогий. Скільки потрібно грошей на один сезон?
– Щоб професійно займатися гірськолижним спортом, потрібно мати свою команду. Якщо на Кубку світу, наприклад, виступають два спортсмени, то в них ця команда на двох. Тобто тренер, тренер-помічник, масажист, водій, автомобіль тощо. Уявіть собі, оплатити готель, харчування, ski-pass (електронний абонемент (магнітна картка), який дає право користуватися підйомниками на гірськолижному курорті – ред.), заплатити за тренування – це величезні кошти.
Якщо говорити про Кубок світу, то ці кошти виходять понад 100 тисяч євро і більше. Зараз у нас в клубі п’ятеро хлопців, ми ділимо витрати на всіх. За олімпійський сезон виходило, що ми з батьком вклали 20-40 тисяч євро. Я не знаю повну суму, тому що щось оплачує федерація. Наприклад, у нас були збори в Чилі – підготовка до швидкісних видів, і щоб туди полетіти, за одну особу потрібно було заплатити 20 тисяч євро.
У нас війна, а вони все одно знаходять шляхи, як допомагати спортсменам
– Чи були моменти, коли доводилося відмовлятися від чогось у спорті через гроші?
– Були важкі моменти, наприклад, коли тренер каже: «Дімо, цей збір дуже дорогий до Франції на 10 днів». І ми з батьком просто розуміємо, що треба, знайшли кошти – і я поїхав.
– Який відсоток витрат покриває федерація?
– 60-70%. Вони дають максимально, що можуть, враховуючи війну. Тому я й не хочу змінювати країну. Адже у нас війна, а вони все одно знаходять шляхи, як допомагати спортсменам – це круто.
Дмитро Шеп’юк під час зимових Олімпійських ігор 2026 року в Борміо, Італія, 16 лютого 2026 року
– Ви задоволені цим рівнем допомоги?
– Задоволений, у країні війна. Навіть зараз мені не вистачає коштів на сервісмена. Сервісмен – це людина, яка готує лижі на тренування, їздить з тобою скрізь. На жаль, держава зараз змогла профінансувати лише жіночій збірній. Тому у чоловічій збірній ми робимо це самі. Але це нормальна практика. Ми всі через це проходимо. Якщо ти потрапляєш на Кубок світу, з’являються спонсори – і ці витрати вже покривають.
– Тобто повністю забезпечувати себе професійним спортом не вдається?
– Ні, взагалі ні.
– Ви народилися в Ясіні, серед гір. Розкажіть, як ви вперше стали на лижі? Це було в рідних Карпатах?
– Мені було п’ять з половиною років, мене поставив на лижі батько. Це було в Буковелі, ми з ним каталися. У шість років я кажу батькові, що хочу піти кататися на Костирівку (гора у Закарпатській області – ред.). Я покатався, прийшов до нас тренер, і каже моєму батьку, що Дмитро буде лижником. Я поїхав на перше змагання у сім років і посів перше місце – і так усе почалося.
Дмитро Шеп’юк під час зимових Олімпійських ігор 2026 року в Борміо, Італія, 16 лютого 2026 року
Про те, чому обрав гірськолижний спорт
– Вам одразу сподобався цей спорт?
– Так, але я ще займався футболом. У 15 років я почав швидко рости, і в мене почала боліти спина. Довелося обирати один спорт: лижі чи футбол. Я обрав лижі. Хоча у батька були друзі у футбольному клубі «Минай» в Ужгороді, вони казали: «Давай Дмитра до нас, купиш йому кеди, шорти – і вистачить».
Батько завжди казав: «Давай, продовжуй»
– Коли ви зрозуміли, що для вас розпочалася професійна кар’єра у гірськолижному спорті?
– Це сталося у 16 років, коли я почав їздити з чеським клубом, коли почали платити за збори по три тисячі євро. За свої кошти робити це було дуже важко. Тоді я вже розумів, що цим треба серйозно займатися. І батьки повністю підтримували це рішення. Батько завжди казав: «Давай, продовжуй».
– Чи був момент, коли довелося обирати між звичайним підлітковим життям і професійним спортом? Як вам вдався такий вибір?
– Це справді великий ресурс, тренування забирають багато часу. Усі думають, що лижі – це зимовий спорт, але тренування відбуваються постійно. Наприклад, збори, під час яких ми тренуємося в такому закритому холодильнику, де мінус сім градусів. Наприкінці червня були збори у Франції на 10 днів. Інколи часу на друзів і відпочинок з родиною не вистачає, але я стараюся усе поєднувати.
Дмитро Шеп’юк під час зимових Олімпійських ігор 2026 року в Борміо, Італія, 16 лютого 2026 року
– Що у спорті приносить вам найбільше задоволення?
– Результат. Або коли виходить зробити те, що навіть не міг собі уявити.
– Що найважче?
– Це спуск, downhill (екстремальна спортивна дисципліна, що полягає у швидкісному спуску на лижах з гори на час – ред.), коли ти їдеш 120, 130, 140 кілометрів на годину і на трамплін, на такий схил 50 метрів летиш. Жодне відео чи камера це не передасть. Відверто кажучи, я іноді стою на перегляді траси, дивлюся і думаю: «Мені тут треба газувати». А коли справді це зробив, приїхав на фініш, люди аплодують… Ти розумієш, що займаєшся тим, чим треба.
– Доводиться боротися зі страхом перед трампліном?
– Страх є постійно. Я не безстрашний. Але що більше ти катаєшся, що більше ти в цих трамплінах, то легше. Я пам’ятаю, на підготовці в Чилі один мій тренер Іван Ковбаснюк сказав, що це як така гаряча ручка, ти один раз обпікся, відкриваючи двері, а далі вона вистигає і двері відкриваються все легше.
Дмитро Шеп’юк під час зимових Олімпійських ігор 2026 року в Борміо, Італія, 16 лютого 2026 року
Про Олімпійські ігри 2026 та підтримку Гераскевича
– Які змагання вам найбільше запам’яталися?
– Олімпіада. У 20 років виступати на Олімпіаді, бути наймолодшим і показувати такі результати… Я гарно проїхав, мене хвалили, президент федерації лижного спорту Швейцарії підійшов і сказав, що я – молодець. І судді сказали, що не було жодних переживань щодо недопуску, хлопець вправно проїхав, технічно, всі були задоволені.
– Під час Олімпіади ви підтримали Владислава Гераскевича написом на своїй рукавичці. Чия це була ідея і чи не боялися ви, що вас теж дискваліфікують через цей вчинок?
На Олімпіаді-2026 український скелетоніст Владислав Гераскевич планував виступати в «шоломі пам’яті» із зображеннями українських спортсменів, які загинули під час російсько-української війни. Міжнародний олімпійський комітет заборонив йому використовувати цей шолом, а після відмови спортсмена змінити його Гераскевича не допустили до старту.
На знак підтримки Гераскевича деякі українські спортсмени зробили власні символічні жести. Серед них був і Дмитро Шеп’юк, який вийшов на старт із написом «Ukr heroes with us» на рукавичці.
Я думав про усіх загиблих, про всіх, хто втратив близьку людину на війні
– Ми з тренером разом прийшли до цієї ідеї. Ми сиділи й просто спілкувалися на цю тему після перегляду траси, і тренер каже, що було б добре підтримати Гераскевича. Я подумав: щось наліпити, може, під щиток покласти записку, а потім витягнути? А тренер каже: може, на рукавичку? Ми думали, що там написати. Тренер поїхав на позицію, а я залишився сам і написав «Ukr heroes with us».
– Чому саме такий напис спав на думку і чи не думали ви, що вас можуть дискваліфікувати за цей жест?
– Я думав про усіх загиблих, про всіх, хто втратив близьку людину на війні. А про те, чи не боявся я дискваліфікації, мене всі питають. Чесно кажучи, я навіть сам спіймав себе на думці після змагань, а чому я про це не подумав? Бо в день змагань думки про те, що мене знімуть чи ще щось таке станеться, не було взагалі.
Олімпійські ігри 2026 року в Борміо, Італія, 16 лютого 2026 року
Про вплив війни на спорт
– Чи змінила повномасштабна війна щось у вашому спорті, виступах і підготовці?
– Іноді, коли виступаю, особливо взимку, багато інформації, що в Україні немає електрики, обстріли. Це важко, коли прокидаєшся і бачиш, що на твою країну скидають бомби, а потрібно виступати. У нас є дві спроби, виступив одну, береш у руки телефон, щоб відволіктися і бачиш усю цю інформацію, одразу думки, що хтось міг загинути… Важко виступати, читаючи ці новини. У мене був випадок, коли я прочитав, що загинув один чоловік із Ясіні, і думаю: «Зараз рубану так…, щоб файно виступити і посісти перше місце, та підняти український стяг».
– У вас є хтось зі знайомих, близьких, за кого ви переймаєтеся найбільше на фронті?
– Так, є. Мій друг – гірськолижник. Я зробив збір, за допомогою якого зібрав уже 240 тисяч гривень. Донатять здебільшого люди, які б хотіли допомогти мені. Мені б ця допомога була добра, можна було б витратити ті кошти на сервісмена. Але я не хочу. Я досягну всього сам. Я можу показати результати спонсорам і тоді візьму собі сервісмена. А зараз хай краще люди допоможуть моїм друзям, які захищають країну. Я придбав на ці кошти дрони для підрозділу свого друга й колеги з гірськолижного спорту й сам відвіз їх до України.
Дмитро Шеп’юк під час зимових Олімпійських ігор 2026 року в Борміо, Італія, 16 лютого 2026 року
Про майбутнє і спортивні цілі
– Як часто ви їздите в Україну?
– Стараюся їздити частіше, ніж раз на місяць. У мене там велосипед – це база спортсмена. Я люблю їздити додому, там друзі, дім, взагалі моє коріння. Завжди додому хочеться, вдома краще.
– До чого зараз готуєтеся, які цілі у спорті?
– Після Олімпіади це важко сказати, бо до цього ти живеш цією метою. А зараз хочу просто зберегти сили на кілька дисциплін і подивитися, на що я здатний, коли не готуюся до якихось змагань, а просто роблю те, що потрібно. Також я зараз готуюся до Чемпіонату світу в Швейцарії у 2027 році.
Після закінчення спортивної кар’єри я б хотів стати тренером
– Як проходять ваші тренування? Опишіть свій тренувальний день. Скільки треба приділяти тренуванням часу, сил, щоб виступати на такому рівні?
– Наприклад, коли приїжджаю додому, у мене зранку розминка, біг три-чотири кілометри, розтяжка, потім велосипед. Якщо за прогнозом погана погода на найближчі дні, то я робив великі кілометражі, наприклад, 100-150 кілометрів, якщо погода стабільно хороша, то щодня по 50. Потім спортзал, силові. Інколи замість спортзалу – атлетика або стрибкове тренування. Біг, відтискання і прес – це база. Так завжди стараюся підтримувати форму.
– Чи є у вас якісь цілі в житті, крім спорту?
– Після закінчення спортивної кар’єри я б хотів стати тренером. Я інколи думаю, як же круто бути тренером, когось тренувати, а потім твій спортсмен показує результат – яка це гордість. Я тішуся, що маю такого тренера, а тренер тішиться мною.
Станом на кінець червня у Чехії тимчасовий захист отримали близько 381 тисячі українців, за даними Євростату. Дедалі частіше країну обирають ті, хто вирішує виїхати з Польщі, зазначають в організації.