Українці їдуть із Польщі. Як впливають на це антиукраїнські настрої?

Аліна Ткаченко

Юлія з Мелітополя після понад чотирьох років життя в Польщі повернулася з родиною в Україну. Людмила з Києва після декількох років у країні вдруге переїхала до Іспанії. Обидві розповідають про випадки неприязні до їхніх родин через українське походження.

Наскільки антиукраїнські настрої впливають на рішення українців залишити Польщу як серед біженців, так і серед трудових мігрантів – досліджував проєкт Радіо Свобода «Ти як?».

За сім місяців цього року кількість громадян України зі статусом тимчасового захисту зменшилася майже на 15 тисяч, повідомили у міністерстві внутрішніх справ та адміністрації Польщі.

У відомстві це пояснюють низкою чинників:

• переходом українців на інші правові статуси,
• переїздом до інших країн,
• поверненням в Україну,
• а також втратою захисту, зокрема через перебування за межами Польщі понад місяць.

«Дуже хотіли додому»

Юлія Московчук у перший день повномасштабної війни разом із двома синами залишила Мелітополь. Молодшому на той час було три роки, старшому – 11. Прихисток Юлія з дітьми знайшла в місті Торунь, що за понад 250 кілометрів від Варшави. Згодом до них приїхали її мама, тато та бабуся.

Жінка розповідає, що обрала Польщу через близькість до України. Крім того, вона розуміла польську мову, адже раніше пів року працювала в країні. За її словами, поляки добре прийняли родину: допомагали з житлом, їжею та одягом.

У Польщі Юлія волонтерила в фундації, займалася підприємництвом – продавала чебуреки в фудтраку, а також допомагала іншим українцям знаходити роботу.

Жінка каже, що її старший син декілька разів потрапляв у неприємні ситуації через те, що розмовляв українською.

«Він їхав в трамваї чи автобусі й розмовляв телефоном. До нього причепилися: «Чому ти в Польщі не говориш польською?». Він відповів, що розмовляє з українцями й говорить рідною мовою. Конфлікт був, але мінімальний. Або гуляв на вулиці з другом, теж українцем. До них підійшов чоловік і почав говорити, що потрібно розмовляти польською. Там майже дійшло до бійки, але другий хлопець дістав телефон і почав знімати цього чоловіка, тоді все закінчилося».

За даними головного управління поліції Польщі, лише за перше півріччя 2026 року громадяни України офіційно подали 180 заяв про злочини на ґрунті ненависті. Йдеться про фізичні напади, погрози, образи та інші прояви ненависті. Правоохоронці зазначають, що це більше ніж на 30%, ніж торік, і майже на 35% більше, ніж у 2024 році. Якщо така тенденція збережеться, до кінця року кількість зареєстрованих випадків може стати рекордною, зазначають у поліції.

Першого липня цього року родина Юлії повернулася в Україну й нині живе в Запоріжжі. До Польщі, за словами жінки, вони повертатися не планують. Рішення про повернення, каже жінка, було зумовлене сукупністю різних причин.

«Ми всі дуже хотіли додому. Молодший у мене йде в перший клас, і я хотіла, щоб мої діти вчилися в Україні. Треба було розвивати бізнес – я продаю воду, а дистанційно це дуже важко робити. Бабусі 86 років, їй стало дуже погано, і вона казала: «Боже, я хочу померти на своїй землі». Але ще одним фактором було ставлення до українців. У мене теж був страх: не дай, Боже, щось станеться. Було страшно вийти на вулицю, з кимось заговорити, щоб почули, що ти українець».

«А, то ви з України?»

Людмила разом із двома доньками переїхала до Польщі з Києва четвертого березня 2022 року. Жінка розповідає, що обрала цю країну, оскільки там декілька років працювала її мама, а також були знайомі. У Варшаві доньки почали навчатися в польській школі, а Людмила вступила до технікуму на косметолога, щоб згодом працювати в салоні.

Згодом Людмила одружилася. Через півтора року життя в Польщі вона разом із доньками, чоловіком та його сином переїхала до Іспанії. Там родина придбала квартиру й прожила сім місяців.

«Але дітям потрібно було два роки бути в одному класі, а в Польщі вони могли йти далі, бо знали мову. Можна сказати, що саме через дітей ми повернулися назад до Польщі».

Однак після повернення, розповідає Людмила, ставлення до українців у Польщі відчувалося вже інакше. За словами жінки, її родина почала стикатися з проявами неприязні через українське походження.

«Було таке враження, наче ти йдеш вулицею, а тобі зараз камінцем кинуть у спину. Відчували косі погляди. Моя мама останнім часом, коли їхала з роботи, не розмовляла в автобусі українською. Коли хтось телефонував, відповідала, що передзвонить уже вдома. Донька пішла підпрацьовувати в магазин, а працівниця-полька їй сказала: «Ти тут працювати точно не будеш, їдь в Україну». Нам обмазували двері варенням, підкидали сміття, а потім один поляк із нижнього поверху почав кричати мамі: «Їдьте в Україну!».

Людмила додає, що остаточно вирішила вдруге виїхати з Польщі після інциденту з донькою. Навесні минулого року дівчина разом із друзями пішла на пікнік у парк. Там, за словами жінки, до підлітків підійшли дорослі поляки й попросили сигарети. Підлітки відповіли, що не палять.

«І одразу причепилися: «Що у вас за акцент? А, то ви з України?». Почалися словесні образи. Моя донька взагалі стояла осторонь, дивилася щось у телефоні. Жінка-полька вирвала телефон у неї з рук і вдарила її так, що вибила зуби. Один передній зуб – майже під корінь, ми його так і не змогли врятувати, другий постраждав трохи менше. Коли побачили в дитини кров – втекли».

За словами Людмили, підлітки побігли до магазину, біля якого перебували поліцейські, однак ті, як стверджує жінка, сказали їм іти додому. Згодом вона подала заяву до поліції, проте, за її словами, підозрюваних досі не встановили.

Хоча доньки Людмили залишилися в Польщі й нині навчаються в університеті, сама жінка разом із чоловіком та двома дітьми знову переїхала до Іспанії. Людмила розповідає, що там зустрічала й поляків, які, почувши про випадки нападів на українців у Польщі, перепрошували за поведінку своїх співвітчизників.

Що каже польська влада?

В міністерстві внутрішніх справ та адміністрації Польщі на запит Радіо Свобода повідомили, що перебування громадян України в країні залишається одним із найбільш динамічних соціально-економічних явищ останніх років. За даними відомства, нині в Польщі перебуває близько 1,8-1,9 мільйона українців, а рівень їхньої зайнятості та легального перебування залишається дуже високим.

Станом на перше серпня 2026 року майже 951 тисяча громадян України мала статус тимчасового захисту. Окремої статистики щодо кількості українців, які втратили цей статус, в Польщі не ведуть. Водночас в міністерстві зазначили, що за сім місяців цього року загальна кількість воєнних мігрантів з України зменшилася майже на 15 тисяч осіб.

У відомстві пояснюють це низкою чинників. Однією з головних причин називають поступову інтеграцію біженців та їхню високу економічну активність. Частина українців змінює правовий статус, отримуючи дозвіл на тимчасове або постійне проживання чи статус довгострокового резидента ЄС.

Тимчасовий захист також припиняється в разі перебування за межами Польщі понад 30 днів, отримання такого захисту в іншій державі-члені ЄС, повернення в Україну або письмової відмови від права користуватися захистом в Польщі.

Статус можна втратити й через неподання впродовж 30 днів заяви на отримання номера PESEL UKR, набуття польського громадянства (або громадянства іншої держави ЄС), подання заяви про надання міжнародного захисту, а також через ненадання необхідних даних для підтвердження особи.

Водночас, кажуть у відомстві, українці продовжують отримувати тимчасовий захист. За сім місяців цього року його надали майже 45,4 тисячі громадян України. Найбільше нових отримувачів статусу зареєстрували на початку року: у січні – понад 9,3 тисячі осіб, у лютому – 8,6 тисячі, у березні – понад 8,5 тисячі. У наступні місяці кількість нових отримувачів зменшилася: у квітні статус надали майже 6,9 тисячі осіб, у травні – близько 5,2 тисячі, у червні – понад 3 тисячі, а у липні – понад 3,8 тисячі.

Найбільший відтік з Польщі був раніше

Олена Бабакова – дослідниця міграції, журналістка, викладачка Vistula University у Варшаві – розповідає, що офіційна статистика може не охоплювати частину українців, які фактично перебувають в Польщі. Наприклад, трудові мігранти можуть офіційно працювати в країні, але роками чекати на отримання посвідки на проживання. Українці, яким анулювали тимчасовий захист, можуть повторно очікувати на його надання – за словами дослідниці, цей процес іноді триває місяцями. У цей період у відповідних базах даних вони можуть не фігурувати.

Дослідниця зазначає, що значний відтік українських біженців із Польщі відбувся ще в перший рік великої війни, коли люди почали усвідомлювати, що вимушене перебування за кордоном може затягнутися. Частина українців тоді повернулася додому, інші переїхали до країн ЄС із більшими соціальними пакетами підтримки – зокрема до Німеччини.

У 2023-му Польща перестає бути країною, яка прийняла найбільше втікачів від війни в Україні, йшлося в дослідженні Міграційної платформи EWL та Центру Східноєвропейських студій Варшавського університету. Станом на червень 2023 року у ФРН було зареєстровано понад 1 мільйон 100 тисяч шукачів притулку з України. Тоді як в Польщі їхня кількість становила майже 975 тисяч. Ключовим чинником міграції, згідно з дослідженням, була наявність друзів та знайомих, більші соціальні виплати і вища оплата праці.

«Люди, які тут уже декілька років пожили, трохи пустили коріння. І навіть зміни польського законодавства (щодо скорочення допомоги для біженців з України – ред.), навряд чи змусять, наприклад, маму з двома дітьми сьогодні-завтра спакуватися. Друга річ – зараз, щоб переїхати з однієї країни до іншої в межах тимчасового захисту, треба дуже добре обґрунтувати, чому в першій країні ви не могли залишатися. Тому можливості для переїзду людей із тимчасовим захистом зараз доволі обмежені».

За словами Олени, для багатьох воєнних мігрантів першочерговими залишаються житло та стабільне джерело доходу. Через зайнятість і обмежене спілкування з поляками про прояви антиукраїнських настроїв, каже дослідниця, вони нерідко дізнаються передусім з інтернету.

«Ці люди з поляками не дуже спілкуються, вони весь час працюють. Якщо в них є ще діти або старші батьки, фактично вся доба вже розписана. І для таких людей питання, чи змінилося ставлення поляків до українців, по-перше, не нагальне, а по-друге – точно не є драйвером змінювати своє життя і переїжджати до іншої країни».

Водночас трудові мігранти, за словами Олени, частіше говорили про те, що відчувають погіршення ставлення до українців. Такі результати показало дослідження, яке вона цьогоріч проводила спільно з професором Варшавського університету. Однак Бабакова наголошує, що його проводили ще до останнього загострення українсько-польських відносин та зростання кількості злочинів на ґрунті ненависті.

«Для них (трудових мігрантів – ред.) це погіршення – привід частіше замислюватися, чи не варто переїхати з Польщі. Особливо над цим думають ті, хто має дітей. Тоді це були розмови на кшталт: «Я про це все частіше думаю», але точно ще далеко від пакування валіз».

За спостереженнями дослідниці, серед тих, хто впродовж останніх років справді вирішував переїхати з Польщі до іншої країни, були, зокрема, працівники великих міжнародних компаній. Ставлення до українців у Польщі для них могло бути одним із чинників такого рішення, але не основним, каже вона.

Інша група – матері з дітьми, які незадоволені польською системою освіти або переживають через можливу дискримінацію дітей через українське походження чи використання української мови. Однак, за словами Бабакової, зазвичай йдеться про людей із достатніми фінансовими можливостями для переїзду або тих, хто має родичів в іншій країні ЄС.