ВАШИНГТОН – Поглиблення стратегічного партнерства між Китаєм, Росією, Іраном і Північною Кореєю перетворилося на один із головних безпекових викликів для Сполучених Штатів та їхніх союзників.
У нещодавно опублікованій книзі «Вісь агресорів» контрадмірал Військово-морських сил США у відставці Марк Монтгомері та його співавтори Бредлі Боуман і Елейн Дезенскі задокументували понад 600 випадків співпраці між чотирма авторитарними державами. Вони стверджують, що ця взаємодія охоплює військову, технологічну, економічну та кібернетичну сфери.
Монтгомері очолює Центр кібернетичних і технологічних інновацій та є старшим науковим співробітником американського Фонду захисту демократій. Він вважає, що Захід досі недооцінює як масштаб зближення цих країн, так і ризики, які воно створює.
Радіо Свобода поговорило з ним про війну проти України, протистояння з Іраном, ризик одночасних конфліктів у різних регіонах та зміни, до яких має вдатися американська армія.
«Україна воює проти всіх чотирьох»
– Чи почав Вашингтон нарешті сприймати Китай, Росію, Іран і Північну Корею як єдину авторитарну вісь, чи досі недооцінює рівень координації між ними?
– Ми значною мірою недооцінюємо рівень їхньої координації. Через це наша відповідь на їхні спільні дії часто виявляється недостатньою. У Сполучених Штатах це особливо помітно на прикладі України.
Україна фактично воює проти Росії, Ірану, Північної Кореї та Китаю.
Іран Тегеран спочатку заперечував постачання Росії безпілотників для війни проти України. У листопаді 2022 року міністр закордонних справ Ірану Хоссейн Амір Абдоллахіан визнав, що країна передала Москві «невелику кількість» дронів, але стверджував, що це сталося за кілька місяців до повномасштабного вторгнення. Водночас проаналізовані Reuters, свідчили про розбудову в російській економічній зоні «Алабуга» підприємства для масового виробництва ударних дронів іранської конструкції. Росії дрони «Шахед» – не лише тисячі готових апаратів, а й технології для їхнього виробництва всередині країни. Тепер Росія сама серійно випускає дрони, створені на основі іранської конструкції.
Адмірал ВМС США Марк Монтгомері
Північна Корея Москва і Пхеньян тривалий час заперечували передання Росії північнокорейської зброї та участь військових КНДР у бойових діях. Однак у квітні 2025 року обидві країни вперше офіційно підтвердили, що північнокорейські підрозділи воювали разом із російськими силами в Курській області. За даними, які наводило Reuters із посиланням на українську розвідку, від 2023 року КНДР передала Росії близько 6,5 мільйона артилерійських боєприпасів. 12 тисяч військових, і саме на цьому зазвичай зосереджується увага. Але вона також передала Росії від п’яти до шести мільйонів артилерійських і мінометних боєприпасів. Це більше, ніж усі країни НАТО виробили за кілька останніх десятиліть.
Китай, зі свого боку, Пекін наполягає, що не є стороною війни, ніколи не постачав летальної зброї ні Росії, ні Україні та суворо контролює експорт товарів подвійного призначення, зокрема дронів і їхніх компонентів. Водночас розслідування Reuters встановило, що китайські двигуни потрапляли до російського виробника дронів під виглядом «промислових холодильних установок». Європейський Союз і НАТО також заявляли, що китайська мікроелектроніка й інші товари подвійного призначення підтримують роботу російського військово-промислового комплексу, хоча Пекін пряму військову допомогу заперечує. російську воєнну машину, постачаючи мікроелектроніку для балістичних, гіперзвукових і крилатих ракет, якими сьогодні завдають ударів по Києву.
Отже, Україні доводиться воювати проти всіх чотирьох країн.
Сполучені Штати навіть за адміністрації Джо Байдена дуже повільно передавали Україні потрібні системи озброєння необхідної дальності. США також так і не розмістили в Україні своїх військових для підготовки українських сил.
Президент США Дональд Трамп зробив ще менше, скоротивши безпекову допомогу на 99 відсотків, порівняно з періодом адміністрації Байдена. Тому в Україні ми зробили недостатньо.
Водночас таку саму проблему можна побачити в Європі, коли Сполучені Штати протистоять Ірану.
Іран – це авторитарний режим, який існує вже 47 років і майже весь цей час підтримує терористичну діяльність. Він убив понад тисячу американських військових в Іраку й Афганістані, близько 500 військовослужбовців країн НАТО та сотні європейців унаслідок терористичних атак.
Іран підтримує своїх союзників і підконтрольні угруповання, зокрема єменських хуситів, «Хезболлу», а також збройні формування в Іраку й Сирії. Він також убив понад 30 тисяч власних громадян лише протягом одних вихідних.
Але Європа й далі дивиться на цей конфлікт і каже, що Іран та Сполучені Штати є двома рівнозначними сторонами протистояння. Це абсурд.
Іран має підтримку Росії. Його підтримує Китай. У минулому він також отримував підтримку Північної Кореї. Але ми досі не можемо домогтися від Європи підтримки у протистоянні з Іраном.
Отже, ми бачимо два різні конфлікти, в яких Захід очевидно не усвідомлює масштабу взаємодії між цими країнами і не відповідає на неї спільно.
Чи готові США до кількох одночасних воєн
– Ви неодноразово попереджали про ризик скоординованих криз, які можуть змусити американські сили одночасно діяти на кількох театрах воєнних дій. Наскільки близький Пентагон до ситуації, коли він уже не зможе підтримувати дві або три війни одночасно?
– Тут є дві головні проблеми.
Перша – структура збройних сил: кількість кораблів, авіаційних ескадрилей, танків і батальйонів.
Друга – запаси боєприпасів.
Зі структурою сил ситуація дещо краща. Ми відносно близькі до того, щоб бути здатними одночасно вести кілька конфліктів, але поки що такої спроможності не маємо. Нам потрібні більші інвестиції та вищі оборонні витрати.
Ми часто критикуємо європейські країни за те, що вони не беруть на себе належної частки витрат на оборону. Однак американські оборонні витрати також скоротилися – приблизно з 4–5 відсотків валового внутрішнього продукту наприкінці Холодної війни до близько 3 відсотків, а наприкінці роботи адміністрації Байдена – навіть нижче цього рівня.
Значно серйознішою проблемою є боєприпаси. Наші запаси були недостатніми вже після 25 років недофінансування. Тепер вони зазнали додаткового навантаження через підтримку України та операції, пов’язані з Іраном.
Якщо порівнювати структуру сил і запаси боєприпасів, то саме нестача боєприпасів становитиме серйознішу загрозу в разі кількох одночасних конфліктів.
«Росія ділиться досвідом із Китаєм, Іраном і КНДР»
– Ваше дослідження свідчить, що китайська мікроелектроніка використовується як в іранському ракетному виробництві, так і в російських програмах озброєнь. Американські посадовці часто називають санкції головною відповіддю. Чи можуть вони бути ефективними, якщо Пекін залишається технологічною та економічною опорою для всієї цієї осі?
– Одна з головних проблем із мікроелектронікою полягає в тому, що багато компонентів мають подвійне призначення.
Певний товар можуть експортувати до Китаю для цілком законного цивільного використання, а потім переобладнати або перепризначити для військових потреб і передати Росії. Через це забезпечувати дотримання санкцій дуже складно.
Президент Росії Володимир Путін і голова КНР Сі Цзіньпін оглядають фотовиставку, присвячену російсько-китайським зв'язкам, у Пекіні 20 травня 2026 року
Крім того, обмеження на експорт російської та іранської нафти часто застосовувалися недостатньо жорстко, а в багатьох випадках їх просто ігнорували.
Зараз обговорюється нове законодавство, зокрема законопроєкт Ліндсі Грема, який має посилити тиск на Росію. Але насправді уряд уже має багато необхідних повноважень. Ми просто не застосовуємо їх належним чином або допускаємо надто широкі винятки.
Санкції залишаються важливими. Вони обмежують доступ до технологій, що особливо суттєво для Ірану, а також скорочують фінансові ресурси, які Росія та Іран можуть використовувати для ведення війни.
Переговори з Іраном
– Поки Вашингтон розглядає можливість дипломатичних переговорів із Тегераном, ви застерігаєте від поспішних домовленостей. У чому полягає найбільший стратегічний ризик, якщо можлива угода не зруйнує ширшу військову інфраструктуру Ірану та мережу його союзних угруповань?
– Тут складно визначити лише один пріоритет.
Очевидно, що Іран не повинен отримати ядерну зброю або балістичні ракети, здатні її доставляти.
Добра новина полягає в тому, що внаслідок спільної кампанії бомбардувань протягом останніх півтора року іранську ядерну програму вдалося відкинути приблизно на п’ять–десять років.
Об’єктам було завдано значної шкоди, загинули інженери, а виробництво ракет зазнало серйозних втрат. Іран може частково компенсувати це завдяки імпорту з Росії або Китаю, але тепер зробити це значно складніше.
Ще однією великою проблемою залишається Ормузька протока. Географічне розташування Ірану дає йому значні можливості впливати на судноплавство цим маршрутом.
Оман має подібну географічну перевагу, але дотримується міжнародного права. Іран – ні. Тому Ормузька протока й надалі залишатиметься важливим стратегічним питанням.
Домовлятися з іранською владою складно, оскільки Корпус вартових ісламської революції може завдавати величезних страждань громадянам Ірану, сам не несучи відповідних витрат.
На мою думку, ще до початку переговорів потрібно було провести значно агресивнішу кампанію зі створення витрат для компаній, підконтрольних Корпусу вартових ісламської революції.
Він контролює великі сегменти будівництва, суднобудування і телекомунікацій. До цих підприємств потрібно ставитися як до бізнесів, що належать терористичній організації.
Україна як полігон нової війни
– Ви нещодавно відвідували українську лінію фронту. Чи стала ця війна фактично бойовою лабораторією, в якій авторитарна вісь випробовує і вдосконалює способи ведення майбутніх воєн?
– Так – причому для обох сторін.
Для Сполучених Штатів, Заходу загалом і Росії Україна є лабораторією. Різниця полягає в тому, що США не використовують цю можливість повною мірою.
Сполучені Штати мають в Україні лише мінімальну військову присутність, переважно пов’язану з роботою посольства. У нас немає достатньої кількості фахівців, які могли б безпосередньо вивчати досвід поля бою.
Військовослужбовець 422-го окремого полку безпілотних систем Luftwaffe Збройних сил України спостерігає за запуском розвідувального безпілотника Shark із позиції поблизу лінії фронту. Південь України, 2026 рік
Росія тим часом активно передає отримані уроки Китаю, Північній Кореї та Ірану.
Північна Корея навчається безпосередньо на війні. Спочатку вона направила 12 тисяч військових, а тепер з’являються повідомлення про можливу участь до 30 тисяч північнокорейських військовослужбовців на боці Росії.
Вони отримують безпосередній досвід цієї нової форми війни, в якій обидві сторони постійно змінюють тактику й адаптуються до нових технологій.
Сполучені Штати та їхні європейські союзники повинні значно активніше переймати досвід України. Ми навчаємося, але далеко не так швидко, як могли б.
Чим Росія розраховується за підтримку
– Росія та Іран обмінюються даними для визначення цілей і бойовим досвідом. Наскільки швидко цей зворотний зв’язок підвищує спроможність супротивників США протидіяти американському озброєнню та військовій доктрині?
– Тут також існують дві різні динаміки.
Перша полягає в тому, що Росія дуже швидко навчається безпосередньо на полі бою. Вона оперативно адаптується, а згодом передає цей досвід іншим країнам.
Насамперед це підвищує спроможності самої Росії, але з часом посилює також її партнерів.
Друга динаміка – це те, що Росія надає цим країнам в обмін на їхню підтримку.
Іран отримує інформацію, яка допомагає визначати розташування американських сил на Близькому Сході.
Північна Корея отримує допомогу у космічній сфері, яка безпосередньо підтримує розробку міжконтинентальних балістичних ракет, здатних у майбутньому досягати території Сполучених Штатів.
Північна Корея вже передавала Ірану ракетні технології і може зробити це знову.
Церемонія відкриття Меморіального музею бойових подвигів у закордонних військових операціях, присвяченого північнокорейським військовослужбовцям, які загинули, воюючи на боці Росії у війні проти України. Пхеньян, КНДР, 26 квітня 2026 року
Найбільші переваги, ймовірно, отримує Китай. За повідомленнями, Росія надає йому технології зниження шумності підводних човнів, допомагаючи подолати одну з головних військових переваг США над Китаєм.
Росія також, за повідомленнями, передає технології та проводить підготовку для масштабних повітряно-десантних операцій із використанням вертольотів, які можуть знадобитися під час можливого вторгнення через Тайванську протоку.
Йдеться про значне передання військових спроможностей, якими Москва раніше не була готова ділитися. Це частина ціни, яку Росія платить за підтримку у війні проти України.
Головна реформа для американської армії
– Якщо дивитися за межі нинішніх конфліктів, яку одну структурну реформу американська армія повинна провести протягом наступного десятиліття, щоб стримувати дедалі краще скоординовану авторитарну вісь?
– Найбільші структурні зміни мають відбутися в системі оборонних закупівель. Зокрема, ми повинні бути готовими брати на себе більше ризику, щоб працювати значно швидше.
Протягом десятиліть Сполучені Штати могли дозволити собі дуже повільний і послідовний процес, оскільки жодна держава не була здатна серйозно кинути нам виклик.
Ми витрачали 15 років на проєктування і будівництво корабля. На розробку та введення в експлуатацію нового літака йшло десять років. Ці строки потрібно радикально скорочувати.
Коли йдеться про дрони, системи протидії безпілотникам або боєприпаси, закупівлі мають тривати місяці, а не роки.
Навіть розробка таких великих платформ, як кораблі та літаки, повинна вимірюватися роками, а не десятиліттями.
Зрештою, успіх залежатиме від реформи оборонних закупівель та здатності створити швидку й гнучку систему, необхідну для конкуренції з нашими супротивниками.