Борис Шефір – у минулому бізнес-партнер Володимира Зеленського. На початку 2000-х він разом зі своїм братом Сергієм Шефіром та Володимиром Зеленським заснували «Студію Квартал-95».
Коли Володимир Зеленський вирішив іти у президенти, Борис Шефір брав активну участь у кампанії, був одним зі співавторів його передвиборчої програми.
Однак на відміну від брата Сергія Шефіра, який із травня 2019 року по 30 березня 2024-го був першим помічником президента, Борис Шефір не отримав ні офіційної посади на держслужбі, ні формально не долучався до політичних процесів в Україні.
Більше того – через публічні висловлювання Бориса Шефіра Офісу президента доводилося відхрещуватися від Шефіра-старшого ще в травні 2019 року. Мовляв, Борис Шефір висловлює власну приватну думку, а сам Зеленський із ним не спілкується.
При цьому Борис Шефір залишався в «кварталівському» бізнесі до кінця 2023 року. Тоді він вийшов зі співзасновників ТОВ «Квартал-95», а його частка перейшла брату Сергію Шефіру. І хоча, відповідно до реєстру юридичних осіб, Борис Шефір досі залишається керівником іншої компанії групи – ТОВ «Студія Квартал-95», він переконує, що фактично відійшов від справ.
Зараз Борис Шефір живе у Німеччині. Повертатися в України до закінчення війни, каже, не планує. Про стосунки із Зеленським, повномасштабне вторгнення в Україну, пам’ятники Пушкіну та вірші Ліни Костенко – він розповів у розмові з Радіо Свобода.
– Ой, а ви не підведете мене під монастир? Я ж під наглядом, ви ж розумієте?
– Під яким саме наглядом?
– Ну як? Президентська команда. Я ж, як би, колишній її член.
– Чому ви вирішили виїхати за кордон?
А що робити у країні, що воює, розкажіть мені?
– А що робити у країні, що воює, розкажіть мені?
– Наприклад, продовжувати вести бізнес.
– Бізнес впав, він не працює, бо розважальне телебачення відсутнє в країні. В мене діти, мені 64 роки, я не військовозобов’язаний. Тобто поїхав рятувати дітей від війни.
– Вони ще неповнолітні?
– Звісно. Дітям 11 та 9 років. У мене двоє дітей.
– І ви не плануєте повертатися, коли закінчиться війна?
– До кінця війни – звісно. В мене там залишились домашні справи, які не стосуються «Кварталу». Я планую це продовжити, але воно все зараз не працює.
– Що це за бізнес?
– В мене ферма домашня є. Почав до війни. Для здорового харчування. Зараз вона виживає. Я останні гроші туди надсилаю, щоб хлопці за нею наглядали, а продовжити не можна. Ну, і є ще справи, такий дрібний бізнес для підтримки гаманця.
– Тобто в Україні у вас маленька ферма?
– Звичайно. Я купив землю, там в мене курочки для того, щоб діти їли здорову їжу.
Борис Шефір
– Тобто ви вирішили остаточно припинити співпрацю з «Кварталом»?
– Так. По-перше, мені не дуже подобається, що вони роблять зараз. Гумор став трохи не мій. По-друге, звідси це робити неможливо. А туди я дітей не повезу, вони мені дісталися у другій половині мого життя не для того, щоб я ними ризикував.
– А які у вас зараз відносини з президентом?
Зараз він (президент – ред.) слухає інших людей і робить трохи не те, що мені подобається
– З президентом – ніяких. Два роки я з ним не зідзвонювався, не говорив. Він з іншими людьми зараз працює. Зі мною він не спілкується, не телефонує.Мої дзвінки туди залишаються без відповіді.
Тому ніяких відносин немає. Ну, і розумієте, я старший товариш щодо нього. Грубо кажучи, я брав участь у його становленні. Але зараз він слухає інших людей і робить трохи не те, що мені подобається. Таке він рішення прийняв.
Сергій Шефір (ліворуч), Володимир Зеленський (по центру) та Борис Шефір
– Це стосується роботи «Кварталу» чи інших сфер життя Зеленського?
– Ну, от, ви бачите, я розмовляю російською (в оригіналі розмова записана російською – ред.). Я люблю російську мову, російську культуру... Я не можу дивитися, як руйнують пам’ятники Пушкіну в країні.
Для мене це дурість. Якби я був поруч (із Зеленським – ред.) я сказав би: давай це діло згортати і давай дружити. Але там зовсім інші установки.
Я знаю українську мову, прекрасно нею спілкуюся. Але моя рідна мова – російська, не за національною ознакою. Просто мене вчили російською мовою все життя. Батьки говорили. Тому цю мову кидати не збираюся. А те, що зараз твориться з російською, я вважаю неправильним.
– Але якщо враховувати те, що в України війна з Росією...
– Ну, слухайте, ми вулиці іменем Бетховена називаємо, а в нас була війна з Німеччиною. У нас війна з Путіним, а не з Росією. Те, що там народ збожеволів, то це таке діло.
– Навіть враховуючи те, що вони руйнували українську культуру та переписували українську історію?
– Ой, історії давайте не торкатися. Історію кожен повертає в свою сторону. Я говорю про сьогоднішнє. Сьогодні ми жили так, і в нас все це забрали.
ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:
Росія хоче «зачистити» Харків? Що означають масовані бомбардування міста і погрози наступуІсторія – це таке. Завтра прийдуть інші люди і будуть по-новому перекручувати. Наші теж перекручують історію доволі сильно. Тому з історією не хочу мати нічого спільного. Сьогодні живемо – сьогодні виживаємо.
– А як ви тоді ставитеся до української культури?
Те, що сталося у нас: почали відкидати російську культуру – неправильно
– Прекрасно ставлюсь. Щасливий, що в мене є українська мова. Я взагалі до всіх культур добре ставлюсь. Я не вважаю, що культура ділиться на національності. Це мій світогляд.
А те, що сталося у нас – почали відкидати російську культуру – неправильно. Напевно, дійсність потребує іншого, але це ж моя думка.
Я не політик, не змушую думати так, як я.
– Виходить, ваше бачення таке, щоб Росія і Україна подружилися?
– Це було б прекрасно. Звісно-звісно, потрібно дружити знову. Взагалі, потрібно дружити з усіма, і з Росією в тому числі.
Путін – не вічний, він здохне – і прийдуть нормальні люди. І з ними завжди можна…
Ну, по-ідеї, ми ж усе життя жили разом. Ну, я принаймні. Я все життя прожив в Радянському Союзі. І ми прекрасно уживалися.
Ми повинні обов’язково прийти і сказати: ні-ні, потрібно дружити
У Москві я жив шість років. А те, що зараз сталося, не знаю, хто там... Біс поплутав чи людська дурість. Так не можна. Ні з ким не можна воювати, з усіма потрібно дружити.
Я сподіваюся, що в нас з Росією будуть прекрасні відносини, як тільки вони підлікуються від свого божевілля. Ми повинні обов’язково прийти і сказати: ні-ні, потрібно дружити.
Бачите, я не в потоці сьогоднішніх державних переконань, тому я не повинен там бути поруч. Я ще зіб’ю їм що-небудь. В них політика така, а в мене світогляд інший.
Володимир Зеленський
– Тобто Україна має дружити з Росією, а не з Євросоюзом?
– Так, звісно. Слухайте, ми показали їм, як потрібно жити: взагалі-то, організували Радянський Союз і жили дружно 15 республік. Вони в нас це все взяли, організували Євросоюз. І тепер 24 країни живе прекрасно, і що? А ми від свого винаходу відмовилися. Все воно піде по спіралі.
– Тобто, на вашу думку, має з’явитися новий союз, де головною буде Росія?
З Росією хотілося б дружити, з Білоруссю. Та з усіма
– Не знаю, не знаю, але з Росією хотілося б дружити, з Білоруссю. Та з усіма.
Я зараз зрозумів, що всюди люди є хороші і погані, і всюди є нормальні люди.
Війна – це неприродня справа для людини. Хоча люди все життя воюють, але насправді у війні жити не можна.
Борис Шефір
– А чому ви виїхали саме в Німеччину, одну з країн Євросоюзу?
– Абсолютно випадково. Ну, а що, треба і з Євросоюзом дружити. З усіма. В мене тут просто були знайомі і покликали сюди. Влаштовувався, де міг.
– Але якщо вам так подобається російська культура…
Те, що зараз робиться в Росії, мені категорично не подобається
– Почекайте, я ж не сказав, що мені сьогоднішня Росія подобається. Мені подобається російська культура – це різні речі. Ви весь час плутаєте. Те, що зараз робиться в Росії, мені категорично не подобається. Але культура російська, письменники, композитори – мені подобаються.
– А українські?
– А що ви одні і ті ж самі питання ставите? Хочете, щоб я сказав, що українські не подобаються? Я, звісно, не в захваті від Шевченка, але в мене достатньо улюблених поетів, крім Шевченка.
– Наприклад?
– Хто в нас «Енеїду» написав? Обожнюю її і читаю часто.
– Котляревський.
– Оця сьогоднішня поетеса шикарна… Устенко. Так? – Може, Костенко?
– Котляревський? Обожнюю. А оця сьогоднішня поетеса шикарна… Устенко. Так?
– Може, Костенко?
– Ой, все. Мені треба бігти.
– Ще питання. Ваш брат – перший помічник президента (розмова записана до звільнення Сергія Шефіра з цієї посади – ред.)…
– Я не знаю, перший він чи останній. Ну, він там присутній, так. Він позаштатний, він працює на «Кварталі» офіційно.
Там (в Офісі президента – ред.) він, грубо кажучи, радник, помічник. Така незрозуміла посада, без рюкзака, знаєте?
Сергій Шефір і Борис Шефір (праворуч)
– Чим плануєте займатися у Німеччині? Чи плануєте там відкрити якийсь бізнес?
– Ні. Без знання мови я не можу. Та й в мене пенсійний вік.
Нам не подобається тут. Ми не знаємо мови
Я краще повернуся в Україну і зроблю якісь дрібні справи, які почав робити. Чекаю з нетерпінням закінчення війни. Вже плани є, але неможливо їх зараз здійснити.
– Хто переможе в цій війні?
– Я думаю, переможця не буде. Буде якась домовленість.
Доведеться нам поступитися, прийдеться їм від чогось відмовитися.
Судячи з усього, світ нам не дуже поспішає допомагати. Якби допомагали, як треба, то так. А так – і санкції не діють, і боєприпаси дають через раз. У такий спосіб Росію не перемогти.
Тому доведеться піти на якийсь мир. Але я тут не вирішую. Я ніколи не вважав, що я повністю правий. Просто така моя думка. Думаю, доведеться про щось домовлятися. І хотілося б якось пошвидше.
Гнітючий настрій. Ми всі тут зараз у песимізмі живемо. Нам не подобається тут. Ми не знаємо мови. Німецьку неможливо вивчити.
ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:
Російський слід у «Лізі сміху». Давній соратник Зеленського виявився громадянином РФ із бізнесом у КримуДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:
Зеленський звільнив Шефіра з посади першого помічника президента