Війна і мова. Як агресія Росії прискорила «лагідну українізацію»

Повномасштабна війна, яка триває вже майже два роки, пробудила в Україні більший інтерес до української мови – і люди масово почали переходити з російської на українську. Але чи збережеться ця потужна тенденція? Чи має Україна шанс стати переважно україномовною? Як війна впливає також і на саму українську мову?

В середині грудня 2023 року президент України Володимир Зеленський давав велику пресконференцію. Питання лунали або українською, або англійською. Але один іноземний журналіст перепросив, що поставить запитання президенту російською.

Зеленський із посмішкою відреагував на той факт, що в навушнику почув переклад запитання з російської на українську: «Як життя змінилось, що перекладач мені почав перекладати. Цікаво!».

Як колишня російськомовна людина Зеленський вміло опанував українську і практично за час великої війни російської від нього не чути.

І він – далеко-далеко не один.

Українці розповідають, що активно переходять на українську мову вже два роки від початку широкомасштабного російського вторгнення.

Хтось каже, що чітко почав асоціювати російську мову з Росією і мовою війська, яке вторглося. Хтось переконує, що шокований діями російських військ у Бучі, Бородянці чи Ізюмі і не хоче говорити однією мовою з тими, хто скоїв воєнні злочини проти мирних людей.

Хтось не хоче, щоб російський президент Володимир Путін міг використовувати аргумент про «захист російськомовного населення» в Україні як привід для своєї так званої «спеціальної військової операції», як називають війну проти України в Кремлі.

Навіть в інтерв’ю Такеру Карлсону в лютому 2024 року російський керівник, ставлячи під сумнів легітимність незалежної української державності, сказав, що, мовляв, на момент розпаду СРСР 90 відсотків населення України говорило російською.

«Якби не було фактору російської мови, Путін як агресор придумав би щось інше. Так, російська мова дала привід, і Путін як агресор прикривається захистом російськомовних. Але якби цього не було, він знайшов би будь-яку іншу причину для нападу», – каже український письменник, автор бестселерів Андрій Кокотюха в інтерв’ю Радіо Свобода.

Як би там не було, але війна, свідчать опитування, посприяла популяризації української мови, якій – якби не розпався СРСР – взагалі пророкували зникнення до 2050 року.

Але Союз розвалився, а українська вижила. Вона утвердилася як державна мова в незалежній Україні, хоча формально цей статус їй було надано Верховною Радою УРСР у 1989 році.

Пароль «Паляниця»

З початком великої війни бійцями тероборони у Києві та інших містах активно використовувались так звані «шиболети» – це біблійний термін, який позначає мовне розпізнавання «свій-чужий».

Так, коли затримували можливих диверсантів, то тероборонівці просили вимовити слово «паляниця», яке російськомовній людині вимовити непросто, бо виходить «паляніца».

Рада нацбезпеки й оборони України тоді як слова-паролі рекомендувала також слова «світлиця», «молодиця», «нісенітниця», «філіжанка», «непереливки» та інші слова, які непросто вимовити неносію української мови.

Зараз на тлі війни українці активно переходять на спілкування рідною мовою.

Так, за даними січневого опитування, зараз українською в побуті спілкуються 65 відсотків людей, а на початку великої війни таких було 53 відсотки. За два роки спілкування російською в побуті зменшилось з 47 до 33 відсотків населення України.

«Українці все більше спілкуються українською в побуті, що свідчить про посилення національної свідомості й згуртованості», – пояснила соціологиня Євгенія Близнюк, директорка дослідницької компанії Gradus Research, яка проводила дослідження.

Вже нині констатують «масовий перехід» українців на українську.

«Я б не сказав, що аж так масово, але української мови стало справді більше в офіційному спілкуванні. В побутовому, на вулицях української мови ще не так багато, як би того хотілося. Але на побутове спілкування, на спілкування в межах своїх квартир, в межах своїх родин ніхто ніколи не міг впливати. Інша річ, що зараз люди, які в побуті між собою спілкуються російською, в публічному просторі (а це не лише соцмережі) – супермаркети, кінотеатри, робота, пошта – там намагаються перейти на українську», – пояснює письменник Андрій Кокотюха.

Як це – перейти на українську?

Чи важко перейти на українську і що до цього спонукає? Як каже в інтерв’ю Радіо Свобода шеф-редакторка видання «Бабель» Катерина Коберник, перехід на українську для неї та її родини почався з повномасштабного вторгнення.

«24 лютого старша донька дуже різко сказала, що більше не буде розмовляти російською. Я тоді була вагітна. І донька сказала, що майбутня дитина повинна буде розмовляти тільки українською або англійською, а не російською. Тому старша донька перейшла на українську з початком повномасштабної війни, але я ще якийсь час спілкувалася російською – мабуть, місяців три. Зі старшою донькою – українською, з чоловіком – російською. І були люди в оточенні, з якими я спілкувалась російською», – розповідає Коберник.

«На той момент я вже розуміла, що не хочу чути російську мову, вона у мене викликала якусь таку… ну, мені неприємно було її чути. Часто чула оту пропаганду російську, новини російські – це почало мене тригерити… І вже після народження доньки в липні 2022-го я якось різко перейшла з усіма на українську, включно з людьми, які її не знають. Говорити російською в моєму оточенні стало не те, щоби не модно – тут не про моду йдеться, – а ненормально», – пояснює в інтерв’ю відома журналістка.

Для Коберник поворотним моментом було вторгнення Росії в Україну в 2022 році. Хтось перейшов на українську раніше – ще з 2014-го, коли під проводом Росії почалась війна на Донбасі, а перед тим був окупований Крим.

«Мені здається, що має щось статися в голові – бо я ж теж могла перейти на українську раніше. І війна почалася в 2014-му, і Росія була вже країною-агресором. Просто я пояснювала собі тоді, що можна бути українцем і говорити російською, і це нормально. І це тебе не робить ні росіянином, ні агресором, ніким. Але широкомасштабна війна показала, наскільки сильно росіяни хочуть знищити мову. І перша річ, яку вони роблять, коли приходять на якусь нашу територію – це викидають зі шкіл українські підручники. І це протидія – зберегти те, що агресор намагається знищити», – розповідає про свої відчуття Катерина Коберник.

Українська і світ

Інтерес до української прокинувся з початком великої війни не лише в Україні, але й за її межами.

Півтора мільйона іноземців у світі забажали вивчати українську.

Серед них – і американець Артур зі штату Південна Кароліна, який почав вивчати українську навесні 2022 року. Для нього найскладнішою у процесі вивчення української виявилася вимова.

«Одна з особливостей української полягає в тому, що сама вимова є набагато більш вимогливою, ніж російська. Це ніби ти співаєш, а я – не дуже хороший співак. Але я розумію, чому українці зазвичай дуже гарні співаки, бо, наприклад, «па-ля-ни-ця» – от як ви це робите?

Змусити рот і язик робити ці речі, не замислюючись про це, справді важко. Тож для мене найскладніше в українській мові – це навчитися співати», – сказав Артур в інтерв'ю «Голосу Америки».

Найбільший інтерес до вивчення української спостерігається в тих країнах, куди якраз і поїхала найбільша кількість біженців з України, гнаних війною, – Польщі та Німеччині.

За даними лінгвістичної компанії Duolingo, в цих країнах кількість охочих опанувати українську зросла в понад 16 разів у 2022 році в порівнянні з передвоєнним часом.

Без примусу

Термін «лагідна українізація» був одним з улюблених словосполучень колишнього міністра культури Олександра Ткаченка, коли він говорив про потребу впровадження української мови в різні сфери.

Українізація, але лагідна, без примусу.

Та й українське суспільство не сприйняло б жорстких, нав’язливих кроків, зауважують фахівці.

Взяти хоча б закон «Про медіа», який впроваджується дуже давно і поетапно, «лагідно».

Так, з 1 січня 2024 року підвищилися квоти на використання української мови для теле- і радіомовлення, і тепер мовлення державною має заповнювати не менш ніж 90% ефіру. Раніше квота була 75%, а для місцевих ЗМІ частка української збільшилась з 60% до 80%.

Як вже було зазначено, радикальні кроки не вітаються ширшим загалом. Так, скажімо, коли в листопаді 2023 року в одному з інтерв’ю колишня депутатка парламенту Ірина Фаріон розкритикувала російськомовних військових і заявила, що «не може назвати їх українцями», то в Україні пролунали заклики притягнути Фаріон до кримінальної відповідальності.

А студенти Львівської політехніки, де викладала Фаріон, вийшли на акцію протесту, заявивши, що кожен воїн заслуговує на повагу та вдячність, незалежно від віросповідання чи мови спілкування, і що вони не несуть відповідальності за висловлювання працівників та студентів поза університетом.

А що стосується мовної ситуації в самих університетах, в їхніх стінах, то кажуть, що тут відбувається зміцнення позицій української.

Скажімо, один із вищих навчальних закладів України – «Києво-Могилянська академія» – заборонив у січні 2023 року спілкування російської мовою саме в межах університету, закликаючи могилянців перейти на українську або англійську. Ця заборона стосувалась і студентів, і викладачів, і адміністративного персоналу. І поширювалась вона на аудиторії, а також коридори чи їдальню.

Але, як запевнив тоді президент «Могилянки» Сергій Квіт, жодних покарань за вживання російської не буде і ніхто не буде спеціально відстежувати мову спілкування людей між собою.

«Мови заборонити неможливо. Але спілкуватись треба рідною українською мовою», – каже в інтерв’ю Радіо Свобода мовний омбудсмен Тарас Кремінь.

Цікаво, що щорічний радіодиктант з української мови називається «Всеукраїнським диктантом національної єдності» – тобто, в Україні мова вже не роз’єднує, а об’єднує, і ця тенденція, вочевидь, триватиме.

Бути ультрасучасним

Українська мова не лише відвойовує втрачені раніше позиції через заборони в Російській імперії і політику русифікації в часи СРСР. Зараз війна теж має вплив не лише на розширення вжитку і популярність української, а й змінює і саму мову, зауважують фахівці.

Наприклад, фемінітиви. Це не лише історична традиція поваги до жінки, але також багато хто бачить в цьому і визнання ролі жінок у війні як воїнок і волонтерок. А слова на кшталт «політикиня» чи «аналітикиня» вже не викликають здивування.

Також поступово призвичаїлись до нового українського правопису, запровадженого 5 років тому, з його «проєктом» замість старого «проект»… Абсолютно вже звикли до вжитку літери «Ґ», яку називали «репресованою» в часи СРСР, коли українську звужували до села, а престижною робили російську.

Соцмережі й потужний ІТ-сектор привносять багато англіцизмів в сучасну українську мову, а слова «донати» чи «скілси» вже зрозумілі не лише молодим людям.

Тут, до речі, багато хто бачить проблему, щоби в перспективі з російсько-українського суржика не вийшов українсько-англійський...

Коли Україна стане членом ЄС у майбутньому, то українська стане однією із робочих мов Євросоюзу, що підніме вище її міжнародний престиж.

Хоча найбільша робота – це саме всередині України.

«Мені би хотілося зазирнути в майбутнє і подивитися на Україну, яка буде переважно повністю українськомовною. От ви йдете вулицею в Дніпрі чи в Запоріжжі і чуєте всюди українську. Можливо, буде і таке, – каже в інтерв’ю Радіо Свобода письменниця Євгенія Кузнецова. – Але я би тут хотіла бути більш реалістичною, що ні, Україна ніколи не буде мономовною державою повністю. В Україні будуть лунати різні мови. І це не є такою проблемою».

Цікаво, що офіційна, публічна сфера вже майже цілком україномовна. З початком великої війни на українську поступово перейшли, скажімо, міські голови великих російськомовних мегаполісів – Харкова (Ігор Терехов), Дніпра (Борис Філатов) та Одеси (Геннадій Труханов).

«Сьогодні ми бачимо ефективність державної мовної політики. Чиновників, які спілкуються недержавною мовою, фактично не існує. Вони у своїй переважній більшості спілкуються українською доволі непогано. Тож ці і багато інших прикладів якраз говорять про те, що і фактор війни, і усвідомлення, і питання, пов’язанні з гідністю, свободою і чесністю людей, стоять на порядку денному», – каже Радіо Свобода Тарас Кремінь, який сам з Миколаєва.

«Сподівання на україномовність в Україні – це не марні сподівання, а певною мірою природній процес, – зазначає в інтерв’ю письменник Кокотюха. – І сприятиме цьому освіта, культура і навіть сфера шоу-бізнесу, а також мова кіно, телебачення, реклами і мова спілкування в соцмережах».

«Те, що перейшли на українську якісь лідери думок, основні тік-токери, інстаграм-блогери, з’явився український ютуб, тому я дуже сподіваюсь, що ця масова культура, яка раніше була лише російськомовна, що вона підтягне за собою молоде покоління, підлітків, і вони також через те, що їхні кумири говорять українською, – бо зараз непристойно говорити російською публічно, – вони теж будуть переходити на українську, – каже Катерина Коберник. – Зараз формується ринок популярної культури українською мовою. Музика вже сформувалась, зараз формується ютуб, стенд-ап дуже активно формується і також соцмережі».

До речі, щодо соцмереж. В січні 2024 року було оприлюднене британсько-німецьке дослідження, яке зафіксувало «масовий перехід» російськомовних українців на українську мову в соцмережах. Досліджувалась, зокрема, мережа Х – колишній твітер. Як зазначив один з дослідників Даніель Рачек: «Очевидно, війна змушує людей більше відмовлятися від російської мови».

Але що буде після війни?

«Після нашої перемоги відбудеться, все ж таки, певний відкат назад до російської. Тобто, трошечки пружина розтисниться. Російська знову заповнить певну нішу, але не аж так, – прогнозує Андрій Кокотюха. – Бо вже будуть певні бар’єри і стоп-сигнали, щоб в широкий простір, в офіційний, робочий простір російська мова не приникала».