ВАШИНГТОН – Після 88 днів цифрової ізоляції, яку організація NetBlocks назвала «найдовшим загальнонаціональним відключенням інтернету в сучасній історії», Іран почав частково відновлювати доступ до мережі на тлі продовження переговорів із Вашингтоном та нового військового тиску в Перській затоці.
Щоб зрозуміти, що це означає та чи можуть нинішні переговори перейти у стійке припинення вогню, Радіо Свобода поспілкувалося із Чарльзом Данном, колишнім високопоставленим американським дипломатом і чиновником у сфері національної безпеки, який понад 24 роки працював на державній службі США, зокрема у Раді національної безпеки за президентства Джорджа Буша-молодшого.
– Іран частково відновив доступ до глобального інтернету після 88 днів блокування. Зі стратегічної точки зору, чи означає це, що режим вважає внутрішні протести контрольованими, чи це радше економічний крок для запобігання ще глибшому колапсу економіки?
– Мабуть, і те, і інше, але я передусім бачу в цьому ознаку того, що режим зараз почувається впевненіше після того, як пережив американсько-ізраїльські удари. Це коштувало великих руйнувань, як військових об’єктів, так і цивільної інфраструктури, але влада вистояла і не побачила масового повстання проти себе в цей період.
Влада достатньо впевнена, аби дозволити певний рівень підключення до мережі
Також вони, ймовірно, вважають, що переговори тепер розвиваються в їхньому напрямку.
На столі вже все – включно з майбутнім їхньої ядерної програми, а не лише попередні вимоги беззастережної капітуляції.
Тому я сприймаю це як сигнал, що влада достатньо впевнена, аби дозволити певний рівень підключення до мережі, щоб люди могли бачити, що відбувається. Значна частина новин навіть може зміцнювати позиції режиму в очах населення.
Водночас економічні наслідки блокування були значними. Іранському бізнесу потрібен інтернет для роботи, тож це теж є важливим фактором.
– Економіка Ірану залишається під серйозним тиском. Якщо Тегеран відновлює доступ до мережі частково для підтримки внутрішньої економіки, як ця економічна вразливість впливає на його позиції в переговорах із Вашингтоном?
– Для пересічних іранців економічні наслідки дуже важкі. Інфляція вийшла з-під контролю, імпорт суттєво обмежений, експорт також, а ріал нестабільний. Люди серйозно страждають.
Але щодо самих переговорів – думаю, економічні питання для влади другорядні. Режим в Ірані вважає, що наразі контролює населення, і, схоже, готовий миритися навіть із тяжкими економічними наслідками, якщо це дозволяє йому зберігати владу.
Тому я не думаю, що керівництво надто зважає на становище звичайних іранців, коли йдеться про переговорні поступки. Їхній головний пріоритет – виживання режиму.
– На початку відключення інтернету це допомогло приховати масштабні репресії під час американсько-ізраїльських ударів. Що нинішнє часткове повернення доступу говорить про впевненість влади у власній стабільності?
– Думаю, зараз режим досить упевнений у собі. Вони готові відкривати частину інтернету, бо міжнародний наратив тепер зосереджений на тому, що Вашингтон шукає угоду і спосіб деескалації.
Іранське керівництво хоче, щоб населення бачило меседжі, які підсилюють позиції влади – мовляв, Іран вистояв проти Ізраїлю та США і вижив.
Це не означає, що в Ірані немає глибокого невдоволення. Ми бачили хвилі протестів, зокрема останні демонстрації, жорстоко придушені в січні.
Але зараз режим, схоже, готовий використовувати будь-яку силу, яку вважає необхідною для утримання контролю, і думає, що ця стратегія працює.
Жінка тримає іранський прапор біля антиамериканського білборда із зображенням президента США Дональда Трампа та Ормузької протоки в Тегерані, Іран, 25 травня 2026 року
Ормузька протока – центральне питання переговорів
– Який реальний прогрес досягнуто в переговорах? Що зараз обговорюється такого, чого раніше не було?
– Найважливіше питання зараз – майбутнє Ормузької протоки: чи залишатиметься вона відкритою, хто її контролює і хто отримує вигоду від цього. До американсько-ізраїльських ударів це не було ключовою темою.
Тепер це стало однією з причин, чому іранський режим почувається впевненіше на переговорах. Інші питання залишаються невизначеними, особливо ядерна програма. США знову готові вести переговори щодо неї, і, за повідомленнями, дискусії ведуться в межах 30–60-денного графіка.
Цікаво, що фактично ми повернулися до обговорення тих самих базових питань, які були центральними ще під час ядерної угоди 2015 року. Але поки що це радше «переговори про переговори». Деталі залишаються дуже невизначеними, і ситуація може швидко змінитися.
– Хто зараз має сильнішу позицію? Чи вважає хтось із сторін, що час грає на його користь?
Іран вважає: час працює на нього
– Особисто я думаю, що Іран вважає: час працює на нього. З точки зору Тегерана, країна вже пережила масштабний військовий удар і політично вистояла.
Іранські лідери також бачать політичний тиск на Вашингтон. Вони вважають, що США дедалі більше прагнуть укласти угоду, а не продовжувати тривале протистояння.
Тож, правильно чи ні, Тегеран, здається, переконаний: якщо буде терплячим і готовим витримати додатковий тиск, то може вийти з переговорів у відносно сильній позиції.
– Після останніх американських ударів, якою могла б бути реалістична модель стійкого припинення вогню?
– Усе починається з Ормузької протоки. Іран мав би зняти обмеження на судноплавство, а також потрібно було б переглянути обмеження щодо іранських суден.
Другий важливий елемент – створення рамки для майбутніх переговорів щодо ядерної програми. Залишаються серйозні суперечки щодо запасів збагаченого урану Ірану: що з ними робити і за яких умов може відбутися послаблення санкцій.
Якщо сторони зможуть домовитися про ці два елементи – стабільність судноплавства та рамку для ядерних переговорів – це може стати основою для більш тривалого припинення вогню.
«Про іранський народ забули»
– Вашингтон, за повідомленнями, вимагає, щоб Тегеран відмовився від своїх запасів високозбагаченого урану до суттєвого пом’якшення санкцій. Чи має нинішнє іранське керівництво внутрішній політичний простір для такої поступки?
– Це дуже важливе питання, тому що значна частина високопоставленого іранського керівництва, яке раніше ухвалювало рішення з цих питань, була вбита під час американсько-ізраїльських ударів.
Внутрішня структура режиму зараз ще менш зрозуміла, ніж навіть пів року тому.
Ядерна програма давно стала частиною іранського націоналізму – і до, і після Ісламської революції. Тому відмова від запасів збагаченого урану була б політично дуже складною.
Іранські чиновники постійно заявляють, що не хочуть відмовлятися від цих запасів. Якщо ж вони колись і погодяться, то вимагатимуть за це величезну компенсацію – послаблення санкцій, доступ до заморожених активів і, ймовірно, значні економічні стимули.
Іранка проходить повз банер із зображенням військових атак США та Ізраїлю на Іран, Тегеран, 9 травня 2026 року
– Наскільки складно Пентагону планувати довгострокові операції, коли дипломатичні сигнали постійно змінюються?
– Це надзвичайно складно, тому що самі стратегічні цілі залишаються нечіткими. Пентагон розуміє загальні контури того, до чого треба бути готовим, але, схоже, немає чітко визначеної довгострокової рамки.
Водночас Іран продемонстрував здатність розширювати конфлікт – загрожувати морським шляхам, атакувати економічну інфраструктуру та потенційно залучати союзні угруповання в інших регіонах.
Поєднання політичної невизначеності й тактичної непередбачуваності значно ускладнює довгострокове планування.
– А що щодо самого іранського суспільства? Після місяців ізоляції, економічних труднощів і воєнного тиску – наскільки стійким є іранське громадянське суспільство?
– На мою думку, про самих іранців політики з усіх сторін фактично забули. Адміністрація Трампа неодноразово закликала іранців повстати і змінити владу, але сам народ Ірану здебільшого лишався другорядним фактором у всьому, що США говорили і робили в цій кризі. І це, як на мене, велика помилка.
Водночас іранське суспільство продемонструвало дивовижну стійкість навіть перед лицем крайнього насильства з боку режиму. Люди знову й знову виходили на протести.
Режим використовував увесь арсенал авторитарної системи – незаконні ув’язнення, показові суди, страти, закриття громадських організацій – але повністю придушити суспільство так і не зміг.
Тому, хоча зараз іранці виглядають тихими, я очікую нових хвиль протестів у майбутньому. Ми просто не можемо точно сказати, коли саме це станеться і що стане поштовхом.