Протягом кількох місяців війни, а потім і режиму припинення вогню між США та Іраном, почути голоси пересічних іранців ставало дедалі складніше через посилення атмосфери страху.
Деякі сміливці продовжували спілкуватися із журналістами іноземних медіа, зокрема з журналістами Радіо Фарда (іранської служби Радіо Свобода), хоча майже завжди наполягали на анонімності. Так було і тоді, коли з’явилася новина про оголошення рамкової угоди між Вашингтоном і Тегераном.
15 червня високопосадовці адміністрації США повідомили, що Сполучені Штати та Іран в електронному форматі підписали рамкову угоду про припинення тримісячної війни та відновлення судноплавства через Ормузьку протоку.
Під час брифінгу для журналістів на умовах анонімності посадовці заявили, що президент США Дональд Трамп і віцепрезидент Джей Ді Венс підписали угоду дистанційно, тоді як від імені Тегерана свій підпис поставив спікер іранського парламенту та головний переговірник Мохаммад Багер Галібаф. Очікується, що офіційна церемонія підписання відбудеться 19 червня в Женеві.
Однак у багатьох випадках навіть ті джерела, які раніше були готові свідчити про події у своїй країні, замовкли.
ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:
США й Іран підписали рамкову угоду перед офіційною церемонією«Співпраця із ворогом»
Деякі співрозмовники розповіли, що представники силових структур попереджали їх не спілкуватися, зокрема, з фінансованими урядом США перськомовними медіа, такими як Радіо Фарда.
Це відбувається на тлі кампанії, під час якої іранська влада заявляє про зростання кількості обвинувачень у шпигунстві за «співпрацю з ворогом».
Останніми тижнями мешканці Ірану неодноразово говорили про страх затримання та кримінального переслідування, а також про високу ймовірність таких наслідків через спілкування з Радіо Фарда.
«Я говорив із кількома близькими друзями, які мені довіряють, але вони відмовилися надсилати навіть аудіоповідомлення зі зміненими іменами та голосами або навіть через посередника, який міг би зачитати їхні слова», – сказав один із контактів Радіо Фарда, ім’я якого, як і багатьох інших співрозмовників у цій статті, не розкривається з міркувань безпеки.
«Пропаганда Ісламської Республіки проти перських ЗМІ, особливо під час війни, є серйозним фактором страху. Тиск на суспільство надзвичайно сильний. Люди не хочуть ризикувати затриманням чи допитами з боку силовиків», – додав співрозмовник.
Аналітик з Ірану, який до війни регулярно давав інтерв’ю Радіо Фарда, висловив схожу думку.
«Я не можу говорити з вами під запис, тому що мене негайно затримають силовики», – сказав аналітик, який раніше вже відбував ув’язнення.
Тегеран, Іран. 15 червня 2026 року
«Жодних інтерв’ю»
Ще один політичний аналітик, який до війни також давав інтерв’ю Радіо Фарда, розповів більше подробиць.
«Нам сказали не давати жодних інтерв’ю чи коментарів іранським медіа за кордоном, які пов’язані з ворогами Ірану», – сказав аналітик, маючи на увазі США та Ізраїль, чиї авіаудари по Ірану 28 лютого започаткували конфлікт.
«У мене немає проблем із тим, щоб дати інтерв’ю перській службі BBC. Іранська влада каже, що Велика Британія не воює з Іраном», – додав він.
Водночас і BBC зіткнулася із обмеженнями. Хоча кореспондентка Лайз Дусе змогла працювати в Тегерані під час війни, умовою було те, що її матеріали не використовуватимуться в перськомовній службі BBC.
Згадуючи свій досвід роботи в Ірані під час війни, кореспондент CNN Фредерік Плейтген також зазначив, що «багато людей бояться з вами говорити».
Поки що незрозуміло, чи зміниться ця ситуація після підписання рамкової угоди 19 червня, що передбачає припинення бойових дій та початок подальших переговорів щодо ширших питань, зокрема іранської ядерної програми.
«Поки цю угоду узгоджували й оголошували, Ісламська Республіка ніяк не змінилася у своєму жорстокому ставленні до громадян», – зазначив мешканець Тегерана віком близько 30 років, який був серед тих, хто поділився з Радіо Фарда своєю реакцією на угоду.
«Змусити мовчати, придушити, стратити»
У будь-якому разі, репутація Ірану щодо придушення інакомислення, ув’язнення опонентів і страт політичних в’язнів є добре відомою ще з часів Ісламської революції 1979 року, яка привела до влади духовенство.
Ступінь внутрішніх репресій з часом то посилювався, то послаблювався.
Шива Назарахарі з «Добровольчого комітету з моніторингу становища затриманих» – неформальної правозахисної групи – сказала Радіо Фарда, що нинішня ситуація нагадує події 1980-х років.
«Схоже, що до влади повернулася одна з версій Ісламської Республіки, яка знову керує країною і протистоїть протестувальникам у той самий спосіб – дотримуючись того самого менталітету, заснованого на страху, що полягає у прагненні змусити мовчати, придушити, стратити й заглушити навіть найменший голос, щоб повністю контролювати політичний простір», – сказала Назарахарі, яка нині живе у Словенії.
Іранка проходить повз банер із зображенням військових атак США та Ізраїлю на Іран, Тегеран, 9 травня 2026 року
Обвинувачення часто висуваються на підставі законодавства, ухваленого після 12-денної війни з Ізраїлем у червні минулого року. Воно передбачає суворіші покарання за ймовірне шпигунство та співпрацю з Ізраїлем і США.
Саме такі звинувачення відіграють важливу роль у нинішній хвилі репресій.
Речник судової влади Ірану Асгар Джахангір нещодавно заявив, що 3121 особу звинуватили у співпраці з Ізраїлем, хоча не уточнив, якого саме періоду стосуються ці дані.
За повідомленням наближеного до держави агентства Mehr, 43% цих справ пов’язані з «політичною, культурною, медійною та пропагандистською діяльністю».
«Ми також бачимо дуже велику кількість людей, які перебувають у в’язницях і були затримані під час війни з різних причин – більшість із них зрештою були звинувачені у шпигунстві», – зазначила Назарахарі.
Наприкінці травня Amnesty International повідомила, що від початку війни близько 6000 людей були «довільно затримані», серед них протестувальники, журналісти, активісти, а також представники етнічних і релігійних меншин.
Правозахисна організація Iran Human Rights Group повідомила 8 червня, що від початку року в Ірані стратили щонайменше 40 ув’язнених, зокрема 19 осіб, затриманих під час протестів у січні. Усі вони були засуджені за політично мотивованими обвинуваченнями.
Під час жорстокого придушення цих протестів, які відбувалися в багатьох містах країни, сили безпеки вбили тисячі людей.