«Україна починає краще розуміти, як вести наступальні операції». Контратаки ЗСУ на тлі проблем у російській армії

Лютий 2026 року став першим із листопада 2023 року місяцем, коли російська армія втратила більше територій, ніж захопила, зазначає OSINT-проєкт Black Bird Group.

Російська служба Радіо Свобода проаналізувала ситуацію.

За перші місяці цього року ЗСУ дійсно вдалося провести контратаку на Олександрівському напрямкуДілянка фронту на стику Запорізької та Дніпропетровської областей, звільнивши, за даними українського командування, 400 квадратних кілометрів території, а також встановити практично повний контроль над Куп’янськом Харківської області, про «захоплення» якого вже неодноразово заявляли як президент Росії Володимир Путін, так і начальник Генштабу ЗС РФ Валерій Герасимов.

Втім, російські війська все ще продовжують наступати на різних ділянках фронту. До того ж, заявлені українським командуванням успіхи на південному фронті можуть бути перебільшені: щонайменше частина «звільнених» ЗСУ населених пунктів ніколи не була окупована російськими військами, а сама ділянка українського наступу сьогодні являє собою велику «сіру зону», яка не контролюється ні ЗСУ, ні ЗС РФ.

Що відомо про українське просування?

На початку минулого року, після захоплення Великої Новосілки, розташованої на стику одразу трьох областей – Донецької, Запорізької та Дніпропетровської – російські війська стали широким фронтом просуватися на захід, у напрямку Гуляйполя (Запорізька область) – єдиного великого населеного пункту в цій частині регіону. Між ним та Оріховом, іншим важливим для української оборони містом у Запорізькій області, розташовані лише поля та села.

Паралельно російські війська просувалися на північ та північний схід, у напрямку Дніпропетровської області. Восени та взимку 2025 року ЗС РФ нарощували свій успіх у цьому районі, і, станом на кінець січня 2026 року, під повним контролем російської армії перебували щонайменше 8 населених пунктів у Дніпропетровській області.

Мапи DeepState

Просуванню російської армії сприяли й невдачі ЗСУ в районі Гуляйполя: у листопаді ситуація для українського угруповання там суттєво погіршилася, коли ЗС РФ буквально за місяць впритул наблизилися до цього міста.

Бої за нього тривали кілька місяців, і станом на лютий Гуляйполе було захоплене російськими військами, писав американський Інститут вивчення війни (ISW). Український аналітичний портал DeepState не підтверджує цю інформацію: судячи з їхньої карти, щонайменше північно-східні околиці міста досі залишаються в «сірій зоні».

Так чи інакше, невдачі ЗСУ в цьому районі дозволили ЗС РФ рухатися західніше, у напрямку Оріхова, а також розширити плацдарм наступу російських сил на півночі, на стику з Дніпропетровською областю та безпосередньо в ній.

Наприкінці січня українські сили в регіоні розпочали наступальні дії на Олександрівському напрямку. Метою ЗСУ було стабілізувати та покращити тактичне положення, а також спонукати ЗС РФ використати резерви, накопичені для власного наступу, розповів Російській службі «Бі-бі-сі» командир 1-го окремого штурмового полку Дмитро Філатов.

Як 23 лютого заявив головнокомандувач ЗСУ Олександр Сирський, з кінця січня на Олександрівському напрямку угруповання Десантно-штурмових військ та суміжних підрозділів ЗСУ відновили контроль над 400 км² території та вісьмома населеними пунктами в цьому районі.

Українські війська атакували російські сили одразу з кількох напрямків: з боку Тернуватого на північному сході від російського плацдарму та з боку Покровського на півночі від нього. В результаті цих дій, якщо вірити українському командуванню, була практично повністю звільнена окупована частина Дніпропетровської області.

Однак, як зазначає аналітик, який пише в соцмережі Х під ніком Playfra, під реальний контроль ЗСУ за місяць операції могли перейти лише 20 квадратних кілометрів території в районі Тернуватого–Добропілля, де українським військам вдалося витіснити російські сили за річку Гайчур, а також провести зачистку та закріпитися на нових позиціях.

Він категорично не згоден із заявою Сирського про звільнення 400 квадратних кілометрів. Playfra зазначає, що територію південніше Вербового помилково вносять до «звільненої», і пише, що в цьому районі українські сили насамперед зачистили Новоолександрівку, Олексіївку та лісосмуги південніше цих населених пунктів від залишків інфільтраційних групНевеликих піхотних груп по 2–3 особи, що проникають у глибину оборони противника через «пористість» сучасної лінії фронту. Російським військам так і не вдалося закріпитися в цьому районі, і вони, на думку аналітика, «вже давно відмовилися від спроб захопити ці населені пункти».

Після цього, пише Playfra, українська піхота з Вишневого, Вербового, Єгорівки та Привілля просунулася вперед і зайняла нові позиції в полях у напрямку Успенівки. ЗСУ і так перебували в цих чотирьох населених пунктах, тому вони не могли бути звільнені, пише він. Втім, станом на 2 березня повноцінна зачистка від інфільтраційних груп у цьому районі так і не була проведена.

«Просування піхоти вперед не означає зачистку території. У російських сил спостерігається та сама проблема, але вони воліють уникати зачисток і просто продовжують наступ, розраховуючи, що українські осередки спротиву будуть або знищені, або здадуться, або відійдуть до своїх позицій. Підбиваючи підсумок, я не згоден із картами, які зафарбовують у синій колір будь-які території, крім плацдарму біля Тернуватого», – зазначає Playfra.

Орієнтовна оцінка позицій ЗСУ та ЗС РФ у районі станом на початок березня

Український проєкт DeepState не поспішає «перефарбовувати» свою карту. Він дійсно переніс частину підконтрольної Росії території до «сірої зони», але навіть через місяць після заяв Сирського не визнав контроль над звільненою, за словами головкома, територією – вона все ще залишається «сірою», тобто непідконтрольною ні ЗС РФ, ні ЗСУ.

«Противник продовжує застосовувати тактику просочування в глибину нашої оборони. Тому на карті можна бачити велику площу «сірої зони», зокрема в населених пунктах, про звільнення яких заявлялося, хоча вони ніколи й не були окуповані», – написали аналітики 23 березня, коментуючи ситуацію на цій ділянці.

Варто, однак, зазначити, що й жодного просування російських сил на цій ділянці фронту за останні тижні зафіксовано не було. Крім того, російському командуванню довелося реагувати на загострення ситуації на Олександрівському напрямку та перекидати туди додаткові сили, зокрема підрозділи 68-го армійського корпусу з Покровського напрямку та 40-ву бригаду морської піхоти звідти ж. Також з-під Покровська на Гуляйпільський напрямок було перекинуто частину сил 55-ї дивізії морської піхоти.

Американський військовий експерт Роб Лі зазначає, що результати контратак на Олександрівсько-Гуляйпільському напрямку залежать від методу визначення поточної лінії фронту.

«Деякі оцінки того, скільки території Україна повернула, ґрунтуються на припущенні, що Росія контролювала все, куди змогла проникнути, але я не впевнений, що це так. Тому досі не зовсім зрозуміло, яку територію Україна контролювала до операції і яку контролює зараз. Значна частина цих районів залишається «сірою зоною», – зазначив він у розмові з Радіо Свобода.

Військовий оглядач Костянтин Машовець вважає, що російська армія на Олександрівському напрямку була змушена перейти до активної оборони. Станом на середину березня ЗСУ продовжували досягати локальних успіхів на цьому напрямку; при цьому, зауважив аналітик, ці українські атаки не призвели до повної зупинки наступальних дій цього угруповання, хоча й змогли сповільнити їх.

За його словами, ситуація на Гуляйпільському напрямку має подвійний характер. З одного боку, 5-та гвардійська загальновійськова армія (ЗВА) досягає реальних тактичних успіхів, які ускладнюють становище ЗСУ в районі та навіть загрожують деяким частинам українських сил оточенням. З іншого боку, вважає Машовець, успішні контратаки ЗСУ на правому фланзі 5-ї ЗВА та на суміжному з нею лівому фланзі 36-ї ЗВА призвели до того, що українські сили зайняли охоплююче становище щодо головних сил російської 5-ї ЗВА, які намагаються наступати на захід та північний захід від Гуляйполя.

ЗСУ через тривалий час, найімовірніше, також вдалося взяти під практично повний контроль місто Куп'янськ у Харківській області. У вересні російській армії вдалося просунутися в цьому районі та зайти в саме місто. Ситуація залишалася напруженою, але в листопаді–грудні 2025 року ЗСУ провели наступ на захід від Куп'янська, деблокувавши більшу частину міста, хоча в ньому й спостерігалася осередкова присутність ЗС РФ. З того часу українська армія проводила поступову зачистку міста, проте російська влада продовжувала стверджувати про повний контроль над ним.

Володимир Зеленський у Куп’янську, 12 грудня 2025 року

19 грудня про це заявив президент Росії Володимир Путін. Він також зазначив, що в цьому районі «оточено 15 батальйонів ЗСУ», або 6–9 тисяч військовослужбовців (при середній чисельності батальйону). Російський телеграм-канал «Рыбарь» приблизно в той самий час писав, що ситуація для російських військ у Куп’янську «гірша за критичну».

Інший російський Z-канал, «Два майора», назвав повідомлення про взяття Куп’янська, що поширювалися, «інформаційно-психологічною операцією», у якій Росія «перемогла сама себе». Автори каналу «Военный обозреватель» тоді ж зауважили, що російські військові втратили контроль майже над усією територією Куп’янська.

Попри це, 27 грудня Міноборони Росії заявило про контроль над населеним пунктом.

За місяць, 27 січня, начальник Генштабу ЗС РФ Валерій Герасимов заявив уже про контроль над Куп’янськом-Вузловим – селищем міського типу за чотири кілометри на південний схід від Куп’янська. 29 січня було опубліковане відео, на якому командир 413-го окремого батальйону ЗСУ Роман Ковальов іде центром Куп’янська-Вузлового без засобів індивідуального захисту. На відео не чути ні стрілянини, ні вибухів.

Після цього навколо Куп’янська спостерігалося відносне інформаційне затишшя, аж поки 20 березня Z-блогер Володимир Романов не написав у своєму телеграм-каналі, що місто «майже повністю зайняте ЗСУ».

«Під інформаційним прикриттям (тишею) МО РФ – ЗС України ведуть зачистку північної ділянки, що залишилася», – написав він.

Він додав, що всі російські військовослужбовці, які перебували в одному з ключових опорних пунктів ЗС РФ у місті – Центральній районній лікарні, – загинули.

Військовий оглядач Костянтин Машовець зазначає, що російські війська так і не змогли деблокувати російських військовослужбовців, які застрягли в куп’янській лікарні, хоча «і дуже старалися це зробити». При цьому, вважає він, російське командування найближчим часом навряд чи відмовиться від активних дій на цьому напрямку.

«Насамперед через морально-психологічні проблеми в інформаційному просторі свого вищого військового та політичного керівництва. Відповідно, самі російські військові будуть вельми й вельми старатися, щоб «взяття Куп’янська» стало реальністю», – написав він.

Крім успіхів на Олександрівському напрямку та ймовірного завершення зачистки Куп’янська, українським силам вдалося трохи відсунути російські війська в районі Степногірська – селища за тридцять кілометрів від Запоріжжя: там українським військам вдалося сповільнити російський наступ, «зрізавши» шматки «сірої зони» в районі Приморського та Лук’янівського.

Мапи DeepState

У середині лютого Машовець писав, що просування російських військ у районі міста Степногірськ сповільнилося і майже повністю «обнулилося», а українські сили провели серію контратак, не лише «різко уповільнивши загальний наступ противника, а й змусивши російське командування відвести свої передові підрозділи назад».

Тоді ж російський провоєнний блогер «Рыбарь» заявив, що обстановка на цьому напрямку «різко ускладнилася», українські сили намагаються «зрізати вклинення до Запоріжжя на березі колишнього Каховського водосховища» та «перейшли в наступ на ділянці завширшки близько 20 кілометрів».

У середині березня Машовець написав, що російські війська безуспішно намагалися відновити просування своїх сил на цій ділянці. DeepState також не зафіксував просування російських сил у цьому районі за останній час.

Просування ЗС РФ у цій зоні може дозволити Росії завдавати дедалі інтенсивніших ударів по обласному центру, ускладнюючи життя місцевому населенню та логістику армії. Ще однією метою російського наступу в районі Приморського та Степногірська може стати спроба перерізати трасу Запоріжжя–Оріхів, щоб підготувати плацдарм для подальшого, масштабнішого наступу.

Завдяки чому Україна наступає?

Роб Лі виділяє кілька причин, завдяки яким українській армії вдалося провести низку успішних наступальних операцій на різних ділянках фронту. По-перше, зазначає він, на це впливає обрана Росією тактика інфільтрації, за якої глибина просування російських груп не означає фактичного контролю над територією. До того ж, додає він, навіть якщо тактика інфільтрації дозволяє ЗС РФ досягти контролю над певною територією, він не завжди є міцним. По-друге, каже експерт, на успіх українських атак вплинула й погана погода: вона ускладнює застосування БПЛА, що дає перевагу стороні, яка наступає.

Роб Лі також нагадує, що на Олександрівському напрямку перебували найбільш підготовлені підрозділи: штурмові полки та десантно-штурмові бригади.

«Це найбільш елітні частини, які одночасно вели наступальні дії на кількох напрямках, створюючи на кожному з них проблеми для російської армії. Коли Україна концентрує сили і має час підготуватися до операції, вона може досягати успіху та відтісняти російські війська», – каже він.

На запитання про те, наскільки логічно перекидати найефективніші підрозділи з «найгарячіших» напрямків, Роб Лі зазначив, що фактично Росія змусила Україну так вчинити. Він пояснює, що восени Росія намагалася просунутися в районі Покровська та Добропілля (Донецька область), але не могла досягти там серйозних успіхів, тому почала активніше наступати в районі Гуляйполя, тим самим розтягуючи оборону ЗСУ.

Тоді українське командування було змушене перекинути на ці напрямки свої елітні підрозділи, щоб загальмувати російський наступ. Згодом вони стабілізували ситуацію і змогли частково відтіснити противника.

«Проблема в тому, що штурмові підрозділи часто використовуються для стабілізації лінії фронту в місцях, де Росія просунулася, а українські бригади мають труднощі. Якщо їх використовують у такій оборонній ролі, у них менше часу на підготовку наступальних операцій».

Американський експерт вважає: якщо цього року Україні вдасться утримувати фронт відносно стабільним і виграти час для підготовки штурмових підрозділів, можна буде очікувати більше успішних наступальних операцій.

Британський Королівський об'єднаний інститут оборонних досліджень (RUSI) вивчив, як українське командування змінило підхід до планування великих наступальних операцій у відповідь на домінування безпілотників у небі та падіння ефективності механізованих штурмів.

Аналітики на основі розмов з українськими офіцерами створили орієнтовну схему української наступальної операції нового зразка, розділену на 7 етапів:

1. Збір даних. Українська армія проводить детальну розвідку російських позицій, концентруючись насамперед на логістиці та постачанні, а також шляхах ротації, позиціях артилерії, ППО та РЕБ, а також точках запуску FPV-дронів, обчислюючи таким чином і самі екіпажі дронів.
2. Ізоляція сектора. Передбачає два елементи: проведення ударних операцій середньої дальності (15–45 кілометрів від умовної лінії фронту) для виведення з ладу засобів підтримки противника та відрізання логістичних шляхів і шляхів постачання: це відбувається за рахунок дистанційного мінування підступів до передових позицій противника за допомогою безпілотників, а також за допомогою FPV-дронів, які полюють на техніку противника.
3. Зниження боєздатності. Передбачає детальнішу розвідку та ураження цілей безпосередньо всередині сектора потенційного наступу.
4. «Фіксація» противника. За допомогою масового використання безпілотників ЗСУ прагнуть зберегти поточну конфігурацію фронту. Це фактично «заморожує» обстановку, не даючи російським підрозділам передислокуватися чи поповнити втрати, що зберігає актуальність розвідданих.
5. Придушення. На цьому етапі наступальні сили активно задіюють на полі бою засоби підтримки, що забезпечують пряму видимість позицій противника: українські військовослужбовці, зазначає RUSI, останнім часом використовують для цього наземні роботизовані комплекси (НРК). Вони також дозволяють у ході наступу придушувати позиції вогнем із флангів: НРК використовують не лише для постачання та евакуації поранених, а й для ведення вогню. Разом із цим активно працюють українські засоби радіоелектронної боротьби, а також артилерія, зокрема реактивна, оскільки дрони гірше себе проявляють в умовах працюючої РЕБ.
6. «Заблокувати та знищити». В умовах придушення противника в бій вступають штурмові групи за підтримки танків та бронетехніки. Повітряний простір контролюється дронами. Бронетехніка доставляє піхоту на позиції, підтримуючи вогнем із 30-мм гармат, після чого штурмовики зачищають позиції гранатами.
7. Закріплення. Штурмові підрозділи змінюються свіжою піхотою, яка зводить нові укріплення. На початковому етапі міни, встановлені під час фази ізоляції, слугують бар'єром проти контратак. Після цього сили планують боротьбу за наступну ділянку.

Водночас аналітики зазначають, що не всі українські підрозділи мають належну підготовку або ресурси для проведення подібних операцій. Проте українські офіцери оцінюють, що успішні атаки з використанням цих методів призводять приблизно до 5% втрат на сприятливій місцевості та близько 10% – на несприятливій. При цьому в невдалих атаках, де ці методи не застосовуються, втрати можуть сягати 50%, пише RUSI.

Яких проблем зазнає російська армія?

Роб Лі зазначає, що російська тактика інфільтрації гірше проявляє себе взимку: без листя малим групам складніше маскуватися, а замерзла земля не дозволяє нормально окопатися. До того ж, самі по собі холоди ускладнюють життя російським солдатам, які пробралися за передові українські позиції.

Він також відзначає зниження якості підготовки російської піхоти на тлі зростання майстерності операторів БПЛА.

«Питання мобілізації залишається ключовим: чи зможе Росія набрати достатню кількість людей цього року? Їхня заявлена мета – 409 тисяч осіб. Минулого та позаминулого року вони досягали своїх цілей. Якщо ця тенденція збережеться, це дозволить ЗС РФ утримувати перевагу, адже вона полягає головним чином у чисельності. Україна, як і раніше, відчуває брак особового складу, і Росія багато в чому просувається саме завдяки цьому».

Роб Лі зауважує, що багато чого цього року залежатиме від координації ЗСУ: якщо управління працюватиме ефективно, а бригади утримуватимуть позиції за підтримки зростаючих сил БПЛА, Україна зможе ефективно тримати лінію фронту. Проте, каже експерт, для точніших висновків слід дочекатися поліпшення погоди.

Серед інших причин локальних невдач російської армії аналітики виділяли відключення ЗС РФ від супутникового зв'язку Starlink та сповільнення месенджера Telegram, яким для зв'язку та координації користувалася абсолютна більшість російських військовослужбовців.

Команда аналітичної групи Frontelligence Insight не знайшла переконливих доказів того, що втрата Starlink призвела до швидких територіальних втрат з російського боку, заявив у розмові з Радіо Свобода її керівник під ніком Tatarigami_UA. Водночас він зазначає, що багато російських підрозділів БПЛА дійсно зіткнулися з проблемами через порушення зв'язку, що «однозначно було на руку українській стороні». Проте вузли управління вищого рівня продовжували функціонувати, дозволяючи російським силам зберігати загальний контроль над ситуацією. Тому можна сказати, що збої в роботі Starlink зіграли свою роль у погіршенні ситуації для ЗС РФ, але не були єдиною причиною.

Набагато серйознішою проблемою для російської армії став зростаючий розрив між політичними цілями Кремля та реальною ситуацією на фронті, вважає Tatarigami.

«Коли терміни, прив'язані до політичних завдань, не виконувалися, командні структури часто реагували або завищенням звітних результатів, або надмірним витрачанням ресурсів протягом 2025 року, щоб продемонструвати успіхи. З часом такий підхід виснажив їхні оперативні можливості, створивши вікно можливостей, яким скористалися українські сили, провівши успішні контратаки», – пояснює він.

Чи можна говорити про виснаження російської армії?

Tatarigami вважає, що російські сили дійсно демонструють ознаки виснаження, але не в класичному розумінні браку особового складу: на його думку, проблема радше полягає в погіршенні фізичного та психологічного стану військовослужбовців.

«У багатьох випадках просування забезпечується шляхом примусу, включно зі стратами та жорстоким поводженням, що додатково підриває бойовий дух і знижує бойову ефективність, попри постійний приплив новобранців», – вважає експерт.

З другої половини 2025 року дедалі частіше спостерігаються ситуації, коли російські підрозділи зазнають втрат швидше, ніж здатні поповнювати особовий склад. Це означає, що в міру продовження війни ефективність їхніх наступів знижується, а витрати ресурсів зростають.

При цьому не можна сказати, що російська армія припинила наступати. З нещодавнього зведення Інституту вивчення війни (ISW) випливає, що ЗС РФ усе ще намагаються наступати в Сумській та Харківській областях з метою створення «буферних зон». У Донецькій області російські війська намагаються захопити Лиман та просунутися в напрямку Слов'янська, а також захопити Костянтинівку, південні околиці якої вже перебувають у «сірій зоні». Паралельно ЗС РФ, після практично повного захоплення Покровська та Мирнограда, прагнуть просунутися в напрямку Добропілля. Крім того, російська армія все ще наступає західніше Гуляйполя в напрямку Оріхова.

За даними DeepState, найактивніші бойові дії нині тривають на Покровському напрямку, на другому місці – Костянтинівський, на третьому – Слов'янський. Зростання активності також зафіксовано на Лиманському напрямку.

ISW 22 березня повідомив про початок запланованого Росією наступуЙмовірно, йдеться про інтенсифікацію бойових дій, оскільки російська армія фактично прагне наступати цілий рік.. За даними експертів, штурмові дії в Донецькій області були спробами захопити Костянтинівку, Дружківку, Краматорськ та Слов'янськ. Схожу інформацію того ж дня опублікував і президент України Володимир Зеленський, зазначивши, що ЗС РФ намагаються активізувати наступ, користуючись сприятливою погодою.

Дійсно, у березні російські війська почали проводити механізовані штурми на різних ділянках. Наприклад, 19 березня на Лиманському напрямку відбулася одна з найбільших спроб механізованого наступу: за даними Третього армійського корпусу ЗСУ, було задіяно 28 одиниць бронетехніки та понад 100 мотоциклів, баггі та квадроциклів.

Представники підрозділу заявили про знищення 84 одиниць мототехніки, 11 БМП та БТР, трьох танків, понад 160 безпілотників, а також про ураження важкої вогнеметної системи «Солнцепек» та п'яти артилерійських гармат. За добу російська армія втратила 288 осіб убитими та 117 – санітарними втратамиВійськовослужбовці, які вибули з лав через поранення, контузії або хвороби..

І хоча, як вважають декотрі аналітики (1, 2), механізовані штурми – сезонне явище, і, ймовірно, невдовзі їх інтенсивність почне знижуватися через дорожнечу та неефективність, важливим залишається те, що російська армія не припиняє наступати по всьому фронту.

Американський аналітик Роб Лі зазначає, що на ситуацію на фронті впливає сезонний фактор: взимку інтенсивність атак зазвичай знижується, тому судити про виснаження російських сил можна буде лише з поліпшенням погоди.

«Останнім часом інтенсивність атак уже почала зростати, тому потрібно спостерігати, чи зможе Росія цим скористатися і наскільки Україна підготувалася за зиму, щоб нівелювати переваги РФ», – каже він.

Лі вважає, що Росія збереже за собою ініціативу на фронті, оскільки вона все ще залишається «стороною, що наступає, і продовжує просуватися».

Він визнає, що темпи просування ЗС РФ дійсно знизилися, але тут важливо приділяти увагу методиці підрахунків. Наприклад, консервативні оцінки DeepState, яка через специфіку сучасної лінії фронту залишає значні ділянки територій у «сірій зоні», показують не значне просування України, а, скоріше, скорочення зони контролю Росії, зазначає Роб Лі.

«Доки Росія здатна набирати достатню кількість нових солдатів, вона зберігатиме здатність до просування. Але водночас є підстави вважати, що умови для України цього року будуть кращими, ніж минулого, і що Росії просуватися буде складніше.

Україна починає краще розуміти, як вести наступальні операції в умовах активного застосування дронів, краще почала використовувати штурмові війська. Тому цілком можливо, що цього року Україна зможе проводити успішніші наступальні операції», – вважає Роб Лі.